Шпаргалка по "Философии"

8. Етапи і структура творчого  процесу.

Творчість – це складний діалектичний процес, що має відповідні етапи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусві-домленого, мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тобто логічного акта; це – єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розвиватися і, більш того, реалізуватися. Існує багато різних точок зору на характер творчості. Інтуїтивістська – за якою творчість розглядається як самоплинне явище, що здійснюється посередництвом інтуїції. Інтуїція ж розуміється, як раптове містичне осяяння у сфері неусвідомленого, нові ідеї тільки потім проникають в сферу свідомості, де перевіряються і одержують статус нового відкриття. Така точка зору характерна для метафізично мислячих філософів і дослідників природи.

  Діалектична точка зору розглядає  творчість як процес, рух до відшукуваного результату в умовах відсутності алгоритму пошуку. Цей процес не можна заздалегідь визначити і формується у ході самого пошуку. Такої точки зору дотримується більшість вітчизняних і закордонних філософів, не заперечуючи ролі інтуїтивного пізнання і взагалі ролі неусвідомленого.

  Незважаючи на відсутність алгоритму  і оригінальність шляхів, способів  одержання результату, в творчості,  як складному процесі, можна  виділити основні процеси і  відповідну структуру творчого  процесу. Структура творчої діяльності багатогранна, знаходить своє вираження в наявності різних стадій, фаз як специфічних елементів творчості. Однозначного вирішення питання немає. Один з найпоширеніших варіантів, відповідно з яким творчість у своєму розвитку проходить чотири етапи: виникнення (постановка) і усвідомлення творчої проблеми; пошук шляхів, принципу вирішення проблеми; наукове відкриття, «народження» наукової ідеї, створення ідеальної моделі відкритого вченими явища, розробка задуму; верифікація, тобто практична перевірка гіпотези і реалізація результату творчого акту.

 На етапі виникнення і  усвідомлення творчої проблеми виявляється один з найчіткіших критеріїв активності свідомості, творчого потенціалу особистості – здібність постановки проблеми. Знаходження проблеми, відмічав Дж. Бернал, є найвищим показником творчості. Проблемні ситуації, що вимагають творчості, відрізняються від буденних своєю нестандартністю, відсутністю «накатаних» шляхів вирішення. Проблема – форма пошуку, це вісь, навколо якої розгортаються всі розумові процеси. Проблема може породжуватись різними об’єктивними факторами, зокрема, самим ходом саморозвитку науки, потребою удосконалення технології, знарядь праці, еволюцією мистецтва тощо. Логіка виникнення проблеми, що вимагає творчого вирішення, може повністю усвідомлюватися-, але іноді саме виявлення проблеми є своєрідним відкриттям і залежить від ступеня обдарованості дослідника.

  В ході постановки проблеми  дослідник обґрунтовує висновок  про те, що вибране для дослідження  питання дійсно не вирішене у світовій науці або запропоновані рішення незадовільні. Такий висновок є суттєвою умовою і етапом наукової постановки проблеми. Важливе місце у постановці проблеми займає обґрунтування її актуальності. Чим гостріша проблема, що вимагає свого вирішення, тим вище актуальність пошуку засобів її вирішення.

  Глибокий аналіз проблемних ситуацій, продуманість визначення проблеми  є необхідними умовами оптимізації  творчого дослідження.

  Одним з головних є другий  етап, на якому здійснюється пошук  найбільш раціональних, а нерідко і оригінальних шляхів вирішення творчої проблеми. Пошук починається з аналізу наявної інформації, зокрема тієї, що закладена у пам’яті і завершується висуванням якихось гіпотез, що вказують на можливі шляхи вирішення творчої проблеми. Гіпотеза – головна форма пошуку вирішення проблеми, центральний механізм творчості, може бути або припущенням про властивості і структуру речі (об’єкта, системи), що вирішує суперечності, або пропозицією про способи (програму) діяльності, що вирішує. Гіпотеза необхідна тому, що, як вважають філософи Володимир Бажан і Павло Дигильовий, думка є єдиним засобом проникнути туди, де кінчається «поле зору» органів чуття, а гіпотеза – єдиний спосіб представити те, що могло відбутися. Етапами розвитку гіпотези є здогад, робоча гіпотеза, наукова гіпотеза. Робоча гіпотеза в міру обґрунтування переростає в наукову.

  Завершення творчого процесу,  у власному розумінні слова,  проходить на третьому етапі,  оскільки підсумком є вирішення  творчої проблеми, тобто одержання  конкретного результату. Творчий акт набуває різних форм, але головними серед них є: відкриття, винахід, раціоналізація, висування нової ідеї, розробка задуму, нової методики тощо.

  Одержані на третьому етапі  дані корегуються і оформлюються  в логічно струнку систему.

  Заключний етап – це перевірка  істинності одержаного результату  і здійснення реалізації. Головним  критерієм істинності творчого  акту є практика, але використовуються  і логічні засоби обгрунтування  отриманих результатів. Суттєвим  моментом перевірки гіпотез є критика, за допомогою якої виявляються хибні підходи до дійсності, неспроможність планів, необґрунтованість висновків. Гіпотеза, істинність якої доведено, стає достовірним теоретичним знанням, теорією або її часткою. Чим менше минає часу між народженням творчої ідеї і її втіленням, тим більша ефективність творчого акту. Творчий процес, особливо в сфері наукового пізнання, настільки складний і багатоманітний, що його здійснення неможливе, якщо суб’єкт творчості не введе в дію всі матеріальні і духовні засоби пізнання, якими володіє.

 Вся багатоманітність матеріальних і духовних засобів пізнання і становить зміст механізму творчості.

1. Уявлення

  На кожному з етапів творчості  широко використовуються формально-логічні  і інтуїтивно-евристичні засоби. Безумовно, в процесі наукової творчості широко використовуються методи індукції і дедукції, аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, аналогії і моделювання тощо. Форми наукового пізнання, тобто наукові факти, наукова проблема, гіпотеза і наукова теорія, будучи наслідком творчості, виступають разом з тим і важливими її засобами. Але процес творчості передбачає вихід за межі того, що безпосередньо логічно випливає з теоретичних положень, що мають місце, і даного досвіду, відбувається вихід за рамки правил логічного висновку. Саме тому особливе місце в творчому процесі займають інтуїтивно-евристичні засоби, основою яких є уявлення.

  Уявлення – це психічна діяльність, що полягає у створенні уяв  і ситуацій мислення, які в  цілому ніколи не сприймалися  людиною в дійсності. В уявленні відбивається не тільки і не стільки сучасне і минуле, скільки переважно майбутнє, опосередковане соціальним досвідом, де відбиваються тенденції розвитку об’єктів. Уявлення -це відображення дійсності як можливості. Головна функція уявлення – ідеальне уявлення результату діяльності до того, як досягається реально, передбачення того, що ще існує. Велику роль уявлення відіграє у формуванні гіпотези. Уявлення комбінує асоціації, поєднує різнопорядкові враження, ідеї, почуття, закликає до життя нові образи. Гіпотези ж прокладають шляхи руху знання до істини.

  Розрізняють відтворююче і творче  уявлення. Відтворююче уявлення  полягає у створенні образів,  які раніше не сприймалися,  у відповідності з їх описанням  або уявленням. Творче уявлення полягає в самостійному створенні нових образів, які втілюють оригінальні продукти наукової, технічної і художньої діяльності. На основі творчого уявлення виникають і є його різними видами такі засоби творчості, як інтуїція, фантазія, мрія, здогадка.

2. Інтуїція

  Інтуїція (лат. – уважно дивлюся)  – здібність пізнання істини  шляхом її прямого передбачення  без обґрунтування за допомогою  доказів. Основною ознакою інтуїції  є:

  По-перше. Неусвідомленість. Проблема  інтуїції – це проблема її  співвідношення з логікою. Сучасна філософія виходить з того, що інтуїція виступає, насамперед, як одна із форм неусвідомленого відображення, зв’язаного з проявами діяльності мислення суб’єкта, розглядається як неусвідомлена людиною діяльність мислення по переробці і узагальненню раніше набутої актуальної інформації. Актуальна інформація тісно зв’язана з потребами людини і актуальною ситуацією, можливо, і є «пусковим механізмом» інтуїтивної діяльності. Як співвідноситься інтуїтивне і логічне в процесі пізнання? Логічне (дискурсивне) передує інтуїтивному, виступає обов’язковою умовою формування і прояву інтуїції в сфері свідомості. Логічне як розумове має місце і на рівні підсвідомого і включається в механізм самого інтуїтивного процесу. Дискурсивне повинно доповнювати інтуїцію, що відбувається, йти за нею, оскільки інтуїція завжди має імовірний характер. Інтуїція буває достатньою для істини, але її не досить, щоб переконати в цій істині інших і самого себе. Необхідний доказ, що включає або звернення до чуттєвих сприймань, або до логічних міркувань, аргументів.

  Сама інтуїція не зводила ні  до чуттєвого, ні до логічного  пізнання. В ній мають місце  і ті, й інші форми пізнання. Так, французький математик і  фізик Анрі Пуанкаре підкреслив, що неусвідомлена діяльність  можлива або, крайньою мірою, плідна, якщо їй передує і за нею слідує період свідомої роботи. Але в інтуїції є і дещо, що виходить за ці рамки і не дозволяє редукувати її ні до тої, ні до іншої форми, дає нове знання, яке неможливо досягти іншими засобами. Неусвідомленість характеризує інтуїцію як процес.

  Дві інші ознаки — безпосередність  і раптовість – характеризують  інтуїцію як результат.

  По-друге. Безпосередність. В інтуїтивному  акті присутній так званий  «перескок», перерва в ланцюгу  міркувань, мовби раптове «осяяння»,  безпосереднє «передбачення» нового знання. Проте раптовість тут удавана, бо мислення було прямо чи побічно опосередковане настановою, спрямоване всією сукупною діяльністю суб’єкта на рішення проблеми. «Стрибок» через логіку є не що інше, як вихід за межі наявної системи знань. Відкриття мовби підготовлено сукупністю буття, потребами епохи, практики, виробництва, розвитком пізнання. «Випадок» мовби замикає необхідний ланцюг зв’язків. Здібність думкою скорочувати довгі шляхи руху до істини, минати в уявленні різного роду «проміжні станції» і є суть істинного пізнання. Саме ця ознака інтуїції говорить про те, що процес інтуїтивного пізнання неможливо формалізувати, для нього неможливо виробити певну логічну формулу. Всі ланки процесу мислення мовби зливаються в одне.

  По-третє. Раптовість, несподіванка. Це стрибкоподібний перехід до  нового знання, перерва неперервності  в русі мислення. Раптовість інтуїтивного  мислення зв’язана з характерною  властивістю такого мислення  – одночасним, миттєвим врахуванням  множини даних і факторів актуальної ситуації. Раптовість інтуїтивного висновку є результатом синтетичної діяльності мислення, внутрішні процеси якого часто не усвідомлюються суб’єктом, хоча завдяки їм і здійснюється одночасний аналіз множини факторів. Нова інформація, одержана інтуїтивним шляхом, усвідомлюється суб’єктом як дещо раптове і несподіване, оскільки відсутній видимий зв’язок результату з попередньою неусвідомленою інтелектуальною діяльністю. Раптовість виступає як форма, в якій виражається результат попереднього складного процесу діяльності мислення. Розумові процеси, що приводять до несподіваних рішень, здогадок, називаються евристичними, а наука, що досліджує закономірність подібних процесів – евристикою.

  Основними умовами формування  і прояву інтуїції є: висока професійна підготовка суб’єкта, глибоке знання проблеми; пошукова ситуація, стан проблемності; дія у суб’єкта пошукової домінанти (пануючої ідеї) на основі неперервних спроб вирішити проблему; напружені зусилля щодо ЇЇ вирішення; наявність підказки, «пускового» механізму інтуїції. Розглядаючи інтуїцію як елемент творчості, мається на увазі лише один із різновидів інтуїції – евристичний. Але інтуїція може бути і стандартизованою, результатом якої є репродуктивні, а не нові оригінальні знання.

  Отже, суть і роль інтуїтивного пізнання полягає в тому, що творчий акт залучає до своєї орбіти все мислення. Для рішення складної задачі, звичайно, мало одних лише «ближніх» знань, що виступають в даний момент в актуалізованій формі. Необхідна мобілізація прихованих ресурсів пізнання. «Оглядини» таких ресурсів і здійснює механізм інтуїції, коли одержує від свідомості настанову на пошук. Якщо ж в арсеналах мислення збирається достатня кількість фактів і відомостей, і вони засвоєні мозком, виникає рішення. Особливим видом творчого уявлення є мрія, тобто створення образів бажаного майбутнього, що не втілюються безпосередньо в ті чи інші продукти діяльності. Мрія є одним із стимуляторів активності людини.

 Фантазія діяння, що виступають як мимовільні уявлення, хоча і вони можуть бути визначені заданою у стані неспання метою. Близьким до поняття «уявлення» є фантазія. Мрія, сновидіння, фантазія виступають як сторони (аспекти) пізнавального процесу, надаючи йому різні смислові відтінки. В гносеологічному розумінні вони розрізняються у ставленні до об’єктивного світу. Уявлення тісно зв’язане з дійсністю. Це її переосмислення, перетворення. Фантазія мовби йде від дійсності, створює неадекватні образи. Проте добре відомо, що наукова фантазія відіграє велику роль у стимулюванні творчої діяльності. Розумна фантазія, що контролюється, не лише відокремлює від дійсності, але є могутнім засобом проникнення в її приховані таємниці, важливим засобом створення нових гіпотез.

  Існує точка зору, за якою освіченість  ніби гальмує творчість. Прихильники такої точки зору посилаються на конкретні приклади. Відомо, що Мерфі Фарадей, талановитий винахідник, але не мав формальної освіти. Відомо, що більшість представників численної кількості раціоналізаторів і винахідників також не мали освіти. Така особливість творчості добре відбивається в такому виразі: «Нове в науці робиться так: всі знають, що зробити це неможливо. Потім приходить неук, який цього не знає. Він і робить відкриття». В дійсності це не так. Інтуїція – доля знаючих. Австрійський фізіолог О. Леві відмітив, що інтуїтивне відкриття – це результат підсвідомого протікання синтезу накопичених раніше знань, фактичних відомостей, досвіду. Слова ж «неук, який не знає», слід розуміти не в прямому, а в переносному розумінні. Мова йде про людей, які не вдавалися до подробиць різних точок зору з того чи іншого питання, а не про те, що суб’єкт не володіє професійними знаннями. Відтак, освіченість необхідна, але її недостатньо для продуктивної творчості. Однією з головних умов творчої діяльності є талант.

Талант (грец. – вага, міра, рівень здібностей) – така сукупність здібностей, яка дозволяє отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значимістю.