Шпаргалка по "Философии"

Боротьба  протилежних сил, тенденцій і  напрямків проявляється всюди і  в усьому, але ця боротьба в кожному  конкретному предметі відбувається у властивій йому специфічній  формі. Боротьба протилежностей в предметах  і явищах виступає як процес, в якому є свої конкретно-історичні стадії розвитку та змін.

Отже, з вищесказаного випливає сутність закону єдності та боротьби протилежностей.

Всім  предметам і явищам внутрішньо властиві протилежні сторони, тенденції, що знаходяться  в стані єдності та боротьби; боротьба між протилежностями обумовлює внутрішнє джерело розвитку, веде до зростання суперечностей, які вирішуються шляхом усунення (подолання) старого і утвердження нового, якому також властиві свої протилежності.

Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні

Основні закони розвитку світу розкривають  механізм, причину і направленість  змін, що відбуваються в ньому. Так, закон взаємного переходу кількісних змін в якісні характеризує одну зі сторін цього руху, одну з граней всезагального розвитку. Він розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень.

Щоб зрозуміти сутність цього закону, необхідно дати визначення категорій "якість", "кількість", "міра".

Якість. Необхідно розрізняти поняття "якість" у побутовому і філософському  розумінні. В побуті, в повсякденні  слово "якість" відображає ступінь  цінності речі, її позитивну чи негативну  оцінку з погляду задоволення  тієї чи іншої потреби людини.

Зовсім  інше значення має слово "якість" у філософії. В повсякденному житті ми стикаємося з великим розмаїттям явищ, процесів, предметів. При цьому багато з них не мають ніякого відношення до потреб людини. Але ми все-таки розрізняємо одні предмети та явища від інших (рослина і тварина, вода і кислота, пісок і глина...). Це пояснюється тим, що кожний предмет має свою якісну визначеність, що відрізняє його від інших предметів. Те, що характерно для певної речі, що відрізняє її від іншої, ми й називаємо в філософії якістю.

Якісною визначеністю характеризуються тіла як живої, так і неживої природи, а також всі явища суспільного  життя. Наприклад, певна якість властива живим організмам, що можуть існувати лише за наявності обміну речовин  з навколишнім середовищем. Ця якість і відрізняє живу природу від неживої, органічну від неорганічної. Ще приклад: золото – метал, що має певну питому вагу, не окисляється, не піддається дії кислот і т. д.

Ми  бачимо, що якість тут розуміється  як сукупність ряду суттєвих ознак. Крім цього треба враховувати, що якість внутрішньо притаманна предмету, явищу, нерозривно зв'язана із самим існуванням предметів і явищ. Втрачаючи свою якість, предметні явища перестають бути тим, чим вони були раніше.

Якісні  відмінності властиві не лише різним предметам та явищам. Вони існують і між різними стадіями розвитку одного і того самого предмета чи явища (дитинство, юність, мужніння, старість).

На  основі сказаного можна дати визначення якості.

Якість  – це внутрішня визначеність предметів  та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами.

Властивість. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття (тепло, холод, колір...). Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей.

Але відчуття дають  знання лише про окремі сторони чи ознаки речей, а не знання в цілому. Відчуття не здатні відрізнити суттєве  від несуттєвого. А для визначення якості необхідно виділити корінні, суттєві ознаки чи властивості. Це дає мислення. Отже, пізнання якості починається з пізнання властивостей.

Властивість – це будь-яка ознака, якою один предмет  чи явище відрізняється від інших  або подібний до них.

Якість  проявляється через властивість, і пізнати якість того чи іншого предмета або явища ми можемо лише за властивостями, що проявляє ця якість. Наприклад, електричний струм, який якісно може бути охарактеризований як потік електронів, проявляє себе через такі властивості: при проходженні по провіднику нагріває його, створює магнітне поле навколо провідника, при проходженні через розріджені гази викликає їх світіння тощо.

Кожна властивість речі проявляється лише у взаємодії із іншими речами. Наприклад, властивість магніту притягувати  залізо проявляється у процесі взаємодії магніту із залізом. Властивість деяких металів окислятися проявляється при їх стиканні з киснем.

Предмети  та явища матеріального світу  мають, як правило, декілька властивостей. Але не можна зводити якість до простої суми властивостей. Зміна окремих властивостей у певних умовах не змінює сутності речі, вона може навіть втратити ту чи іншу властивість, але річ не перестає бути тією самою річчю. Інша справа якість. Вона характеризує річ в цілому. Її зміна означає зміну сутності речі. Якість відображає відносну стійкість, постійність предмета. Завдяки якості предмет є те, що він є.

Не  можна, проте, провести абсолютну межу між якістю і властивістю, тому що якість – це найбільш суттєві властивості, що визначають всі інші властивості і без яких річ перестає бути певною річчю.

Якісні  зміни означають припинення існування  певного предмета, перетворення його в інший предмет. Наприклад, відомо, що деякі провідники при температурах, близьких до абсолютного нуля, втрачають  опір і стають надпровідниками. Проходячи по надпровідникові, електричний струм не нагріває його тобто втрачає одну зі своїх властивостей. Але від цього він не перестає бути струмом. Зупинка ж потоку електронів означає зникнення електричного струму,

Кількість. Якість предметів і явищ не існує поза зв'язком з їх кількісною характеристикою. Це теж дуже важливий аспект предметів і явищ.

Кількість – це зовнішня характеристика предметів  і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об'єму, числа, швидкості руху тощо.

Кількість має свої особливості порівняно  з якістю, По-перше, зміна кількості  в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості  більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Адже коли предмет втрачає  свою якість, то перестає бути тим, чим він був. Цього не відбувається стосовно кількості. По-друге, для характеристики предмета з кількісного боку немає ніякого значення зміст предмета, його якість. Нас не цікавить матеріал предмета, Називаючи число п'ять, нас не цікавить, означає воно кількість пальців на руці чи пелюстки квітки.

Кількість і якість існують об'єктивно. В  предметах і явищах вони перебувають  в нерозривній єдності. Ми лише в  свідомості можемо розглядати їх окремо. Поняття якості дає нам змогу  зловити момент сталості в речах. Поняття ж кількості дає можливість відобразити мінливість речей.

Отже, кількість і якість характеризують предмети і явища з різних сторін. Але вони не відірвані одне від  одного. Між ними існує тісний зв'язок і взаємообумовленість. Ця взаємообумовленість  проявляється в тому, що, по-перше, кількісна характеристика тієї чи іншої речі уточнює її якісну характеристику. Так, уточнюючи якість, особливість елементарних часток, ми, як правило, не лише зазначаємо їх фізичні та хімічні властивості, а й цікавимося величиною їх електричного заряду, маси тощо. По-друге, будь-яка якість завжди має свої чітко визначені кількісні межі. Наприклад, вода існує в межах 0–100 °С.

Міра. Взаємозв'язок кількості та якості виражається в понятті "міра". Єдність кількості і якості називається мірою. Все має знаходитися в певних кількісних межах. Тепло необхідне для росту рослин, але спека губить їх. Те саме з вологою. Можна дати таке визначення міри.

Міра  – це та межа зміни кількості, всередині  якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Міра – це межа буття предметів.

Єдність кількості і якості зберігається лише в межах міри. Якщо кількісні  зміни здійснюються в цих межах, то вони не викликають якісних змін. Якщо вони виходять за межі міри, то вони супроводжуються якісними змінами  предметів і явищ.

Наука накопичила великий фактичний матеріал, який свідчить, що розвиток у світі  відбувається шляхом переходу кількісних змін в якісні і навпаки. Звідси висновок: взаємний перехід кількісних змін в  якісні – це всезагальний закон  розвитку.

Закон заперечення заперечення

Всі явища природи та суспільства  розвиваються через заперечення. Процес розвитку був би неможливим без заперечення  старого новим. Так, з насіння  розвивається рослина, а саме насіння  зникає, в тваринному світі гігантські плазуни були замінені більш високоорганізованими організмами – ссавцями. Виникнення нового суспільного устрою є заперечення старого устрою, заміна його новим. У людському пізнанні незнання переходить в знання, помилка замінюється істиною. Перехід від простої форми руху до більш складної також є прикладом заперечення. В жодній сфері існуючої реальності не може відбуватися розвиток, що не заперечував би своїх попередніх форм існування.

Але розуміти заперечення можна по-різному. Діалектичне тлумачення принципово відрізняється від метафізичного. Для метафізики заперечувати – значить ліквідувати, відкинути, знищити без залишку, без утримання позитивного. Тут відсутнє уявлення про процес розвитку. Це шкідливо може відображатися в суспільному житті. Зокрема, повне метафізичне заперечення, "відкидання" досягнень попередньої культури та створення "нового мистецтва" на пустому місці негативно впливає на розвиток світової культури взагалі.

Метафізика  абсолютизує момент подолання в  запереченні. Однак повного подолання  в природі немає і бути не може, бо сама матерія незнищувана, не перетворюється в повне небуття. Наприклад, зерно може вирости, перетворитися в стеблину, рослину. Але може бути і розмелене в муку, з'їдене пташкою, людиною, перетворитися в тіло пташки, людини.

Таким чином, заперечення може виступати і в формі знищення, загибелі певного явища і в формі переходу його від нижчої стадії розвитку до вищої. З погляду розвитку важливо, звичайно, таке заперечення, за якого зберігається можливість прогресивного розвитку певного явища.

Діалектичному запереченню властиві такі риси:

– заперечення – це подолання старого, що віджило, заважає розвиткові;

– заперечення є збереження всього позитивного, здатного розвиватися. Цей  процес у філософській літературі називається "зняття". "Зняти" – це означає подолати старе й одночасно зберегти, утримати те краще, що досягнуто на попередній стадії. Без наступництва, спадкоємності не може бути розвитку.

Старе і нове – це дві сторони заперечення. Нове – це те, що найбільш повно відповідає об'єктивним потребам розвитку. Воно необхідне, тому росте і розвивається, має перспективу, майбутнє. Старе – те, що перестає або вже перестало відповідати об'єктивним, потребам розвитку. Воно не здатне розвиватися, більш того, воно стримує і навіть гальмує розвиток. Як правило, воно не хоче відійти від життя без опору, без боротьби. Разом із тим, поняття "старе" не слід ототожнювати з поняттям "реакційне". Не все старе реакційне (вчорашній день – старий, але не реакційний). До старого слід підходити конкретно-історично. Не все старе слід відкидати безумовно, наприклад, народні традиції.

У природі  і суспільстві здійснюється невблаганний процес переходу від старого до нового, процес відмирання старого та утвердження  нового. Старе і нове нерозривно пов'язані одне з одним в процесі розвитку. Це проявляється в таких аспектах:

– нове випливає зі старого відповідно до специфічних законів розвитку;

– нове використовує для свого розвитку все позитивне, що є в старому.

Діалектика  розглядає заперечення не як акт  втручання зовнішньої сили, а як самозаперечення, тобто перехід явища в свою протилежність, де заперечуване і те, що заперечує, – це сторони єдиної суперечності. Таке заперечення готується внутрішніми причинами на попередній стадії розвитку певного предмета чи явища. Цими внутрішніми причинами є боротьба протилежностей. Тут перемагає прогресивна сторона, життєстверджувальна, життєздатна, яка містить у собі передумови подальшого руху вперед, розвитку Того, що заперечується.

Заперечення з погляду діалектики і абсолютне, і відносне. Абсолютне в тому розумінні, що будь-який розвиток здійснюється у формі заперечення. Відносне тому, що передбачає не повне заперечення, не абсолютне знищення, а збереження певних сторін, що необхідні для подальшого прогресивного розвитку.

Процес  розвитку в об'єктивному світі ніколи не припиняється. Кожне заперечення спричиняє нове заперечення, яке внутрішньо пов'язане з першим. Зміна одного заперечення іншим виражається поняттям заперечення заперечення.

Заперечення заперечення є закон безперервного розвитку, тобто кожне явище є результатом заперечення попереднього явища. Нове, що розвивається і стає старим, заперечується новим і так до безкінечності.

Вперше  закон заперечення заперечення  був сформульований Гегелем. Однак  він докорінно відрізняється  від розуміння цього закону матеріалістичною діалектикою. У Гегеля мова йде про саморозвиток ідеї. Для матеріалістичної діалектики цей закон є законом розвитку об'єктивного світу і мислення, яке його відображає.

Закон заперечення заперечення має  всезагальне значення. Він проявляється в усіх галузях об'єктивної реальності – в рослинному і тваринному світі, в геології, математиці, історії, філософії.

 

19. Альтернативи діалектики –  метафізика, софістика, еклектика,  «негативна діалектика»

 

Діалектика  — вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяльності, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості. Історії філософії відомі три основні її форми: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.