Система пенсійного страхування в Україні

ІІ група – 90% пенсії за віком;

ІІІ група – 50% пенсії за віком.

При цьому до страхового стажу для  призначення пенсії за віком інвалідам  враховується період з дня встановлення особі інвалідності до досягнення нею  пенсійного віку. Отже, зазначений період підсумовують зі страховим стажем інваліда та визначають пенсію за віком. Потім визначають пенсію по інвалідності.

Відповідно до статті 35 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у разі зміни  групи інвалідності пенсія у новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. У разі визнання особи здоровою або визнання інвалідом нижчої групи пенсія виплачується до кінця місяця, по який, відповідно, встановлено інвалідність або в якому змінено групу інвалідності [1, c.170].

Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається на таких умовах:

1) Якщо непрацездатні члени сім’ї  померлого годувальника перебували  на повному його утримані або  одержували від нього допомогу, що була для них постійним  і основним джерелом засобів  існування. При цьому дітям пенсія у зв’язку із утратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утримані годувальника.

2) Померлий годувальник на момент  смерті мав страховий стаж  визначеної тривалості. Крім цього  у статті 36 цього закону вміщено  перелік осіб, які належать до непрацездатних членів сім’ї померлого, та умов, за яких особу вважають такою, що перебувала на утриманні (додаток Л).

Щодо останньої умови, то цей  вид пенсії призначають за наявності  у годувальника на дату смерті страхового стажу, який був би необхідний для призначення пенсії по інвалідності.

Пенсія у зв’язку із втратою  годувальника призначається одна на всіх членів сім’ї, які мають на неї право, і розподіляється між  непрацездатними членами сім’ї  рівними частинами. Розмір цього  виду пенсії визначається в такому порядку:

1) Якщо в сім’ї один член  непрацездатний, то пенсія призначається  у розмірі 50 відсотків пенсії  за віком померлого годувальника.

2) Якщо в сім’ї два і більше  членів непрацездатних, - 100 відсотків  пенсії за віком померлого.

3) Дітям-сиротам пенсія призначається,  виходячи з розміру пенсії  за віком кожного з батьків.

Цей вид пенсії обчислюється у відсотках  до розміру пенсії за віком годувальник  [1, стаття 37]. Для обчислення пенсії цього виду до страхового стажу враховується період від дня його смерті до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку. Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а члени сім’ї, які досягли пенсійного віку – довічно.

Статтею 43 Закону України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування» визначено, що всім тим особам, кому до 1 січня 2004 року було призначено пенсію за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років, за документами, наявними у пенсійних справах, здійснюється перерахунок пенсії за новими правилами. При цьому під час перерахунку раніше призначених пенсій враховується заробітна плата, з якої раніше було обчислено пенсію, або, за вибором пенсіонера, заробітна плата за період, тобто за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв, і за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.

Зазначеним законом, а  зокрема пункту 4 Прикінцевих положень також визначено таке: якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії виявився меншим, пенсія виплачується у старому розмірі.

Пенсіонерам також надано право протягом усього 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові  документи про стаж і заробіток, набутий до 1 січня 2004 року, для можливого  збільшення розміру пенсій. Пенсія, перерахована на підставі додаткового  поданих документів, виплачуватиметься з 1 січня 2004 року. Кожний наступний перерахунок пенсії не раніш як через два роки після проведення попереднього перерахунку з урахуванням стажу, набутого після призначення пенсії [1, стаття 42]. Цією ж статтею передбачено, що відповідно до зазначеного закону пенсії підлягають індексації відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення та щорічну підвищуватимуться, починаючи з 2005 року, не менше ніж на 20% зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне страхування» визначено, що даний вид страхування  здійснюється:

• пенсійними фондами;
• страховими організаціями;
• банківськими установами.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів. Страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне страхування» та законодавства про страхування, а банківськими установами відповідно до законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

Реалізація права на відповідний вид пенсійного забезпечення проходить такі стадії:

• звернення за призначенням пенсії;
• призначення пенсії;
• виплата пенсії.

Під зверненням за пенсією  розуміється вираження громадянином, яки набув суб’єктивного права  на конкретний вид пенсійного забезпечення відповідному органові, що здійснює таке забезпечення, свого наміру отримувати встановлену законом пенсію. Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися будь-коли після виникнення суб’єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення. При цьому трудові пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того припинено роботу до часу звернення за пенсією чи вона триває. Пенсії за вислугу років призначаються після залишення роботи, яка дає право на такий вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсій припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.

Соціальні пенсії призначаються  непрацюючим громадянам (крім інвалідів  з дитинства) при відсутності  права на трудову пенсію. У разі працевлаштування після призначення соціальної пенсії виплата пенсії припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.

За рішенням органу, що призначає пенсію, звернення за призначенням пенсії за віком може здійснюватись  і до настання пенсійного віку, однак не раніше ніж за місяць до виникнення права на цю пенсію.

Звернення за пенсією  полягає в подачі відповідної  письмової заяви, де зазначається прізвище, ім’я, по батькові заявника, його фактичне місце проживання та вид пенсії, яку він просить призначити. Відповідно до статті 80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а не працюючим – до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника.

Заява про переведення  з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії та про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем їх проживання, а при необхідності – його законним представником за місцем проживання.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:

а) пенсія за віком та по інвалідності призначаються з  дня досягнення пенсійного віку або  відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності;

б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня  виникнення права на пенсію, але  не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Перерахунок призначеної  пенсії провадиться з першого  числа місяця, в якому пенсіонер  звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма  необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, із першого  числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15-го числа; а також при настанні обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому наступили ці обставини, якщо вони мали місце до 15-го числа включно, із першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15-го числа.

Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку  за місцем фактичного проживання пенсіонера незалежно від прописки. Виплата  пенсій за поточний місяць проводиться  загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. [8, стаття 83, 84, 85]

Отже, в сучасних в  умовах пенсію можна розглядати, як грошову винагороду чи виплату в  розрахунку на місяць, яка призначається  відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, передбачених законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Недержавне пенсійне страхування», за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

1.3. Еволюція  та історичні етапи розвитку  системи пенсійного страхування.

Об’єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги.

Виникнення державного соціального забезпечення стало  результатом розвитку промисловості  та широкого застосування на промислових  підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по державному соціальному страхуванню стали допомоги у зв’язку з трудовим каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

З-поміж перших країн  світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-х роках минулого століття заснували три латиноамериканські країни – Чилі, Аргентина та Уругвай. З початку зародження пенсійного страхування проводилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.

У Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням у 1901 році Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратили працездатність та прийняттям у 1903 році Закону «Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим внаслідок нещасних випадків». Але цей Закон, по суті не встановлював права працівників на матеріальне забезпечення у зв’язку з нещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка базувалась на цивільно-правових засадах. За цим Законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умисної чи грубої необережності потерпілого. Але призначувана у зв’язку з трудовим каліцтвом компенсація називалася пенсією.

Наступним значним кроком на шляху формування державної системи соціального страхування в Росії було прийняття в 1912 році низки законів. Це, зокрема, «Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві», «Про забезпечення працівників на випадок хвороби», «Про затвердження Ради у справах страхування робітників» та інші.

До 1917 року в Росії  соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі в СРСР, такий страховий випадок, як настання старості аж до 1929 року, не входив до сфери соціального страхування. Проте, для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924 року при досягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості й транспорту – 1929 року. Таким чином, пенсійне забезпечення, пов’язане зі старістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932 році після проведеного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою працездатності. воно було поширене на робітників усіх галузей народного господарства. [2, с.53-54]