Практика в "Орлиному гнізді"

Маршрут будується  залежно від мети походу, фізичної і технічної підготовки групи, конкретних умов місцевості. Кожний маршрут повинен відповідати принципам логічності, краси і по можливості, більш повно знайомити з районом подорожі. Принцип логічності передбачає побудову безперервного маршруту, з мінімальною кількістю радіальних виходів, з рівномірним розподілом фізичних і технічних навантажень. Безперервність маршруту полягає в тому, що відбувається постійний активний рух на маршруті, тобто не допускається використання внутрішньо-маршрутного транспорту та тривале (більш 2 діб) перебування у населеному пункті. Подібні розриви допускаються тільки у випадку крайньої необхідності, так як вони значно знижують відчуття подорожі. В зв’язку з цим не рекомендується побудова маршруту вздовж автомобільних доріг.За конфігурацією маршрут може бути лінійним (тобто починається в одному пункті, а закінчується в другому) або кільцевий (повертання в початкову точку путі). При плануванні маршруту допускається використання радіальних виходів. Радіальним вихором вважається ділянка маршруту з повертанням в початкову точку. Як правило такі виходи мають тривалість не більше одного дня, рідко – 2-3 дні, вони здійснюються для огляду яких-небудь цікавих об’єктів, які знаходяться обіч основного маршруту. Слід мати на увазі, що відстань і природні перешкоди, пройдені в кільцевих радіальних виходах (з повертанням по іншому шляху) зараховуються повністю, тоді як пройдені в лінійних радіальних виходах (за повертанням по тому ж шляху) зараховуються тільки в одному напрямку. Радіальні виходи проводяться з мінімальним вантажем і повертання в установлений табір, тому фізичне і психологічне навантаження, як правило, значно меншу, ніж на основній частині маршруту. Велика кількість таких виходів знижує відчуття подорожі, один з основних принципів якої – пересування з одного місця в друге. При розробці ступеневого або категорійного походу треба враховувати, що основна частина маршрут повинна бути лінійною або кільцевою, її протяжність повинна складати не менш 75% від загальної протяжності і включати найбільш складні перешкоди маршруту. Маршрут, побудований на радіальних виходах із базового табору, може бути рекомендований для пізнавальної або тренувальної мандрівки з починаючими туристами молодшого віку.

Маршрут розробляється з врахуванням можливості побудова логічного календарного плану-графіка походу. При цьому важливим є поступове зростання довжини, фізичного навантаження і технічної складності денних переходів. В середньому денні переходи в пішохідному поході складають 12-25 км. В перший день кілометраж переходу повинен бути порівняно невеликим, щоб група встигла втягнутися в похідний режим, звикнути до обладнання. Максимальні переходи можна планувати після третього дня, на цю ж частину, тобто середину маршруту, доцільно запланувати найбільш складні ділянки і перешкоди, також найбільш цікаві і красиві місцеві об’єкті.При плануванні денних переходів треба враховувати можливе погіршення погоди, для чого передбачити проміжні місця для установки табору. 

Крім розробки основного маршруту, необхідно запланувати запасний полегшений варіант на випадок хвороби одного з учасників, погіршення погоди і т. п.

Успішне проведення туристської подорожі залежить від  вірно вибраного спорядження. Умови  подорожей диктують підвищені вимоги до якості та конструкції спорядження. Воно повинно бути легким, стійким. Надійним, простим і зручним при використанні, відрізнятися порівняно невеликими розмірами, можливістю використання при різних погодних умовах. Похідне спорядження поділяється на групове, особисте та спеціальне. Спорядження для походу підбирається відповідно виду туризму, важкістю маршруту та сезоном року.

 

 

Оцінка, підпис:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дата:

День 2.

Створення картотеки маршрутів. Звітність.

Розроблений тур  документально оформляється відповідно до діючих вимог (додаток II). Технологічна документація по туру включає: 
- технологічну картку (картку туристичного маршруту), що містить необхідні для роботи відомості з даної подорожі (додаток IIІ).   ; 
- графік заїзду туристичних груп та туристів-індивідуалів, складений на певний термін (залежно від тривалості та сезонності туру); 
- бланк ваучера (путівки); лист бронювання; бланк угоди з клієнтами (з туристом); 
- угоди з партнерами-постачальниками послуг; калькуляцію туру (з зазначенням вартості окремих складових); 
- картосхему маршруту, його опис та графік руху; 
- пам'ятка з організації туру (строки падання заявок на бронювання місць в готелях, закладах харчування, строки замовлень на транспорт, бланки цих заявок; пункти пересадок та графік руху транспорту за маршрутом, час можливого очікування тощо).

Маршрутно-транспортний автобусний тур, крім зазначеної документації, містить маршрутний лист (паспорт автобусного тура), в якому зазначається як схема маршрута та технологія обслуговування, так і технічні характеристики автобуса, кілометраж та стан автошляхів, певні обмеження та заборони на рух автотранспорту, придорожні пункти відпочинку та харчування, санітарні стоянки тощо, а також тексти дорожньої інформації.

При обслуговування конференцій, симпозіумів, ярмарок  та інших масових заходів як національного, так і міжнародного значення, до зазначеної вище документації додаються  списки учасників, завірені туристичними фірмами-партнерами.

До розроблено туру додаються інформаційно-довідкові  матеріали: пам'ятки для туристів, в  яких відображена специфіка даної  подорожі, наприклад, стосовно спеціального туристичного спорядження для спортивних чи екстремальних турів або умов дотримання протиепідеміологічних та карантинних вимог тощо; довідкові та рекламні матеріали по туру (наприклад, буклет чи проспект або кольорова туристична картосхема, що містять інформацію про країну тимчасового перебування - її природно-географічні особливості, історію та культуру, відомості про основні історико-культурні пам'ятки та інше).

 

Оцінка, підпис:

 

 

 

Дата:

Завдання 2.3.3абезпечення захисту туристів.

Права, обо’язки і свободи у сфері безпеки життєдіяльності туристів на

дорогах, автомобільному, залізничному, повітряному та водному транспорті. Методи ознайомлення туристів з інформацією безпеки.

Вимоги до забезпечення безпеки туристів в різних видах туризму, які використовуються в туристичному підприємстві: лікувально-

оздоровчий, пішохідний, зелений, кінний, екологічний, подієвий,паломницький та ін.

Одним з найважливіших  елементів організації туризму  є забезпечення безпеки життя  і здоров'я туристів. Небезпеки фізичного і соціального характеру повинні прийматися до уваги суб'єктами індустрії туризму, яким варто мінімізувати й запобігати різноманітним ризикам загроз безпеці туристської діяльності. Забезпечення безпеки передбачає цілий комплекс заходів у рамках національного законодавства, що гарантують безпеку переміщення туристів по території держави, їхнього перебування, збереження здоров'я, життя і майна.

Міжнародний досвід по розробці заходів безпеки туризму  досліджується й узагальнюється ВТО. Безпека подорожей декларувалася  в Хартії туризму.

У Гаазькій декларації по туризму відзначається, що для  того, щоб нормально функціонувати  і розвиватися, туризм має потребу  в безпеці для мандрівників і  подорожуючих, як національних, так  і міжнародних, і для їхньої особистої  власності. Це може бути досягнуте шляхом:

• розробка й  впровадження в життя норм безпеки  для подорожей і туристських  перебувань;

• інформування й освіти громадськості;

• створення  інституціональних рамок для  вирішення проблем, зв'язаних з безпекою туристів, і, зокрема, в екстремальних  ситуаціях;

• міжнародного співробітництва на двосторонньому, регіональному, субрегіональному, міжрегіональному і світовому рівнях.

При Виконавчій раді ВТО в 1994 р. створений Комітет  з якості туристського обслуговування, що відповідає за питання безпеки  подорожей. У тому ж році ВТО провела обстеження 73 країн світу на тему "Безпека і захист мандрівників, туристів, туристських об'єктів". З ініціативи ВТО влітку 1995 р. у Естерунді (Швеція) проведена І Міжнародна конференція по безпеці туризму і зменшенню ризиків при подорожах. Висновки обстеження свідчать: у 71% країн об'єкти і визначні пам'ятки, відвідувані туристами, забезпечуються охороною з боку спеціальної туристської поліції або служби безпеки. У більше половини таких країн ця служба є частиною державної або муніципальної поліції. У 21% країн с спеціальна туристська поліцейська служба, у половині з них допомагаюча туристам вирішувати їх проблеми. На туристську поліцію покладаються також охорона пам'ятників культури, навколишнього середовища, боротьба з наркотиками, надання інформації туристам і охорона місцевих етнічних груп. Однак лише в 9 країнах є закони, на підставі яких створена туристська поліція. Співробітники туристської поліції в 41% країн навчаються іноземним мовам, у 26% проходять підготовку по спеціальних туристських дисциплінах, у 37% країн підтримують регулярний зв'язок з туристськими відомствами, фірмами і звичайною поліцією.

Міжнародна  практика показує, що ряд держав видає відповідні рекомендації з відвідування тих чи інших країн і регіонів світу. Так, Держдепартамент США регулярно публікує список країн, у які поїздки не рекомендуються, а в ряді випадків забороняються. МЗС Німеччини в 1996 р. опублікувало список 80 країн світу, куди німецьким туристам не рекомендується їздити, і заборонило подорожі в Афганістан, Анголу, Бурунді, Заїр, Лівію, Руанду, Сомалі і Судан.

Безпека туристів, їхнє благополуччя, а також підтримка  високої яко обслуговування в  місцях туристського призначення не можна розглядати відриві від  інших суспільних або національних інтересів приймаючої країни навколишнього середовища в цілому. При розробці і проведенні в життя нор безпеки для сфери туризму і захисту туристів інтереси тих, хто відвідує і прийм повинні бути взаємно гармонізовані.

Безпека туристів і захист у сфері туризму зв'язані з великою кількі правил і постанов, що повинні виконуватися не тільки туристсько адміністрацією, але і цілим рядом інших адміністративних органів, що працюю' у різних економічних і соціальних секторах (фінанси, охорона здоров'я, охоро навколишнього середовища, розвиток територій, енергетика, зайнятість і т.п.), і насамперед у приватному.

Таким чином, питання  забезпечення безпеки в туризмі  можна розглядати пі наступних напрямках:

• особиста безпека  туристів і їхнього майна, забезпечення якої найважливішою задачею національного розвитку туризму і міжнародно: співробітництва;

• безпека навколишнього  середовища в місцях масового перебування] туристів, безпека туристських об'єктів;

• безпека національних інтересів приймаючих держав.

Забезпечення  безпеки по всіх зазначених напрямках є найважливішою турботою і першочерговою задачею всіх структур, залучених у туристську діяльність.

Закон України "Про туризм" в розділі VIII надає  гарантії безпечного перебування туристів на території України і зобов'язує органи влади та суб'єктів туристичної діяльності розробити комплекс заходів з безпеки туристів. Зокрема, в статті 26 сказано: "Місцеві органи державної виконавчої влади в галузі туризму розробляють і організовують виконання регіональних програм забезпечення захисту та безпеки туристів, особливо в місцях туристичної активності.

Суб'єкти туристичної  діяльності розробляють конкретні  заходи щодо забезпечення безпеки туристів, екскурсантів, які беруть участь у  туристичних подорожах, походах, змаганнях, запобігання травматизму та нещасним випадкам і несуть відповідальність за їх виконання".

В Україні діє  міждержавний стандарт (ГОСТ 28681.1-95) "Туристично-екскурсійне  обслуговування", який передбачає порядок  проектування туристичних послуг, включаючи  розгляд можливих ризиків, які можуть викликати негативні наслідки і спричинити шкоду здоров'ю туриста та його майну.

Згідно із Законом  України "Про туризм" з метою  забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані  здійснювати:

- підготовку  безпечних умов для перебування туристів, облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій, місць проведення змагань, забезпечення туристів справним спорядженням та інвентарем;

- навчання туристів  засобам профілактики і захисту  від травм та нещасних випадків, інструктаж з надання першої медичної допомоги, а також інформування про джерела небезпеки, які можуть бути зумовлені характером маршруту та поведінкою самих туристів;

- контроль за  підготовкою туристів до подорожей,  походів, змагань, інших туристичних  заходів;

- надання оперативної  допомоги туристам, що зазнають  лиха, транспортування потерпілих;

- розробку та  реалізацію спеціальних вимог  безпеки під час організації  та проведення походів з автомобільного, гірського, лижного, велосипедного,  водного, мотоциклетного, пішохідного туризму та спелеотуризму.

Відправляючись  у подорож, турист зіштовхується  з низкою проблем, що при збігові  обставин можуть призвести до несприятливих  наслідків для його здоров'я і  майна, зробити туристичну поїздку  неможливою або негативно вплинути на туристичні враження.

Турист постійно перебуває під впливом обставин підвищеної небезпеки в незнайомому  довкіллі, яке відмінне від звичайного довкілля його проживання. Він не знає досконало звичаїв, мови, традицій, типових побутових небезпек, не мас імунітету до хвороб, поширених у цій місцевості тощо.

У проектуванні туру і туристичних послуг потрібно уважно вивчити усі можливі чинники  ризику та їхні джерела, дослідити можливість і ймовірність вияву джерела  па небезпечному для людині рівні, схильність людини до впливу джерел небезпеки і передбачити комплекс заходів для захисту здоров'я і життя туриста та його майна.

Транспортні подорожі розглядаються як самостійний вид  туризму. Транспортні подорожі - це подорожі організованих груп туристів при наявності путівок (ваучерів) по розроблених маршрутах з використанням різних транспортних засобів. Вони класифікуються за низкою основних ознак: