Розробка екскурсійного туру Харків інтернаціональний

Існує багато видів  туризму, залежно від мети туризму. На сучасному етапі великою популярністю у світі користується культурний туризм.

На думку М. П. Мальської, культурний туризм — це відвідання історичних, культурних або географічних визначних пам'яток [12]. Основне призначення культурного туризму — ознайомлення з визначними пам'ятками (історії, архітектури, мистецтва, природними та етнічними особливостями, сучасним життям народу).

Основою культурного  туризму є історико-культурний потенціал країни, що включає все соціокультурне середовище з традиціями і звичаями, особливостями побутової та господарської діяльності. Мінімальний набір ресурсів для пізнавального туризму може дати будь-яка місцевість, але для його масового розвитку потрібно певна концентрація об'єктів культурної спадщини, серед яких можна виділити: 

• пам'ятники археології; 

• культову і  цивільну архітектуру; 

• пам'ятники ландшафтної архітектури; 

• малі і великі історичні міста; 

• сільські поселення; 

• музеї, театри, виставкові зали та ін; 

• соціокультурну інфраструктуру; 

• об'єкти етнографії, народні промисли та ремесла, центри прикладного мистецтва; 

• технічні комплекси  і споруди [11]. 

Культурний  туризм помітно впливає на міграційні процеси, що постійно збільшуються у зв'язку з появою вільного часу у різних верств населення. При міграції населення переміщується і їхня культура, привносячи нові елементи в те середовище, куди вони потрапляють. Взаємовідносини різних типів мігруючої і місцевої культур, наприклад, національної та регіональної, міської та сільської, їх взаємопроникнення і потужність взаємодії залежить не тільки від чисельності та соціального складу населення, а так само від економічних і політичних ситуацій в суспільстві. На думку культурологів, спроби перенесення і запозичення різних зразків культури (соціальних, економічних, архітектурних та ін.) в іншу соціокультурне середовище не завжди бувають успішними і викликають конфлікти. Тому при організації туризму в історичних містах і селах, необхідно проводити аналіз і оцінку взаємодії різних типів культур і передбачати наслідки таких процесів.

Важко уявити будь-яку  туристичну діяльність без екскурсій. Екскурсія – цілеспрямований і запрограмований наочний процес сприйняття навколишнього середовища, що базується на поєднанні зорових, слухових та інших вражень і відбувається під керівництвом кваліфікованого спеціаліста – екскурсовода [12].

За іншим  визначенням, екскурсія – туристична послуга тривалістю до 24 годин у супроводі гіда (екскурсовода) за затвердженим маршрутом для задоволення духовних, естетичних та інформаційних потреб туристів (відповідно до ліцензійних умов) [1].

Гід (екскурсовод) – керівник екскурсії, фахівець у  певній галузі знань [1].

 

2.  Становлення та розвиток міжкультурних зв’язків Харкова та області

Харків  – одне з найбільш багатонаціональних міст не лише України, але і всієї Західної Європи. Цьому значною мірою сприяло його географічне положення на межі лісу та степу. Тут обмінювалися товарами представники цих природних зон в часи, коли велику роль відігравав природно-географічний поділ праці. Велика кількість архітектурних знахідок свідчать про активну торгівлю місцевого населення з Закавказзям та Середньою Азією, Західною Європою та Візантією уже в далекі часи.

Виникнення  самого міста, заснованого українськими переселенцями з Придніпров’я  на території, яка з поч. XVI ст. знаходилася у складі Московської держави, спільне проживання протягом трьох з половиною століть представників двох найбільших слов’янських народів, стало основою толерантності, прагнення добросусідства, терпимості. У XVIII – на поч. XX до українців та росіян додалися поляки і євреї, німці та вірмени, болгари і татари, білоруси та греки, цигани та латиші, представники інших народів Європи та Азії.

З ІІ пол. XVIII ст. Російська влада приступила до цілеспрямованого здійснення переселенської політики. Законодавство Російської імперії передбачало деякі переваги для іноземців. На постійне розселення запрошували селян та робітників із Західної Європи та Балкан. Деякі з них знайшли собі другу батьківщину у Харкові [9, c. 15-16].

На  поч. XIX ст. у Харківській губернії серед іноземців перше місце займали німці. У 1804 р. в місті нараховувалось 200 німців. Вони проживали компактно на Німецькій вулиці (нині вулиця Пушкінська). Вони відігравали значну роль у культурному житті Харкова. Із німців вийшло багато професорів, учителів, лікарів, чиновників. Одним з перших харківських книгопродавців був німець Ланг, що продавав іноземні книги. Власником першого театру був німець Штейн. Першими аптекарями були німці Венцель, Сартисон, Фридлер, Шепп [9, с. 43].

Крім  того, вірмени проживали у Вірменському провулку, болгари – в болгарському провулку на Холодній Горі, цигани –  на Заїківці, євреї – на вулицях  Нетеченській, Єкатеринославській, Москалевській.

Французів, порівняно з німцями, було значно менше. Але уже в 1805 р. міська влада відвела для них під пансіони дворові місця в центрі міста. Серед перших професорів харківського університету були французи Пакі де Совіньї і де-Гур, який потім став Дегуровим. Граф де Буассере був власником пансіону. В 20-х роках був відомим магазин Мореля, який продавав іноземня вина. Крім того, французи одягали, стригли та причісували харківський бомонд, годували його цукерками та тістечками, пригощали закордонними винами. З місцевих французів безперечне право на визнання харків’ян заслуговує Борель, який зробив перший вклад в облаштування водопроводу [9, с. 141]. Проте наполеонівські війни ускладнили перебування французів у Харкові.

Особливе  ставлення, в тому числі і на Харківщині, було до єврейського населення, яке  в межах України та Росії проживало з часів Київської Русі. Основним мотивом до утисків євреїв та обмеження їх прав було їх віросповідання, причиною – їх господарсько-економічна діяльність.

Більш значну за чисельністю групу в  Харкові іноземці починають представляти лише з перших років XIX ст. Як відомо, відкриття університету у 1804 р. супроводжувалося запрошенням В. Н. Каразіним з-за кордону професорів, а потім і різних майстрів. У 1805 р. для іноземців було відведено 10 дворових місць в новозбудованому кварталі, суміжному з Сумською вулицею та колишнім Мироносицьким кладовищем. З 1950 р. в Харківському університеті почали навчати іноземних студентів [18]. Дані про їх кількість наведені у табл.1.1.

Таблиця 1.1

Навчання  іноземних громадян у Харківському університеті [18]

Показники	Навчальний  рік
	1991/92	1992/93	1993/94	1994/95	1995/96	1996/97	1997/98	1998/99	1999/2000
Слухачі підготовчого ф-ту	486	550	680	378	178	115	97	187	208
Студенти  основних ф-тів	431	351	349	313	232	189	Даних немає	199	665
Стажерів	23	14	44	21	36	37	-	30	27
Магістрів	-	-	15	12	13	15	-	15	9
Аспірантів	73	80	80	65	57	36	-	29	29
Всього	1013	995	1168	789	516	392	-	460	938

 

Окрім іноземців, що були на службі, та ремісників, в дворянських будинках жили іноземці в якості гувернерів, учителів і т. п. Були серед них і німці, і французи. Іноземці ж у Харкові були власниками пансіонів, з яких в перші роки ХІХ ст. найбільшою популярністю користувався пансіон Дерезвіля.

У ІІ пол.. XIX ст.. багатонаціональний характер Харкова став більш помітним. Так, за переписом населення 1897 р. тут проживало близько 40 тис. осіб – представники 45 національностей та народностей і 3 380 іноземних підданих, що склало близько 2% від загальної чисельності населення губернії [7, с. 36].

В роки Першої світової війни тільки за офіційними даними в Харкові опинилося більше 45 тисяч біженців. Серед них були поляки, латиші, литовці, євреї, румуни, чехи, естонці, росіяни та ін. [10, с. 40].

Розширення  міжнародного співробітництва у  другій половині минулого століття призвело до появи у місті тисяч студентів та робітників із країн Азії, Африки та Латинської Америки. Багатонаціональний характер міста посилився, зміцніли його інтернаціональні традиції.

У ХХ ст. в Харкові працюють національні театральні і музичні колективи, школи і технікуми, проводяться наукові конференції і симпозіуми, присвячені різноманітним проблемам міжнаціонального спілкування, проходять виставки і огляди досягнень національних культур. У місті отримали розвиток майже всі можливі форми національно-культурної роботи: національні клуби, хорові колективи, театри, бібліотеки та ін. По всьому м. Харкову було створено багато національних гуртків на підприємствах та різноманітних закладах.

Представники  політичних меншин брали активну  участь у політичному, культурному та науковому житті міста.

У різні  часи  місто відвідували також  знамениті люди з різних куточків світу. Серед них Петро І, Катерина Велика, Сергій Єсенін, П’єр Рішар, Мілен Демонжо, Жан-Поль Бельмондо та багато інших. Одним з таких довгоочікуваних став візит Сари Бернар у ХІХ ст. Її приїзд був однією з основних тем для обговорення у місцевих газетах.

Унікальність  Харкова серед інших великих  міст України полягає в тому, що тут за всю його історію не було жодного значного зіткнення між  жителями на національному, расовому чи релігійному грунті [7, с. 115-116].

Для харків’ян однаково близькі і  дорогі українська та російська культури. Рідними мовами для більшості  жителів міста є і українська, і російська.

Сучасний  Харків – це гігантська лабораторія  не лише нових технологій у виробництві, науці та освіті, але і принципів спільного проживання представників різних народів, їх співдружності та співтворчості. Недарма і Асоціація національно-культурних об’єднань України виникла саме в Харкові. Тут видається і друкований Асоціації – газета «Наша Родина» [7, с. 103].

У місті сьогодні діє більше 55 національно-культурних об’єднань, діяльність яких охоплює більше 20% харків’ян, збирають віруючих православні храми, католицькі та протестантські церкви, вірменська церква та синагога, мечеть та молитовні будинки інших конфесій, працює 15 шкіл з поглибленим вивченням національних мов та звичаїв [7, с. 105].

Статистика  свідчить, що з кожним роком кількість  туристів, в тому числі і іноземних, в Харкові зростає (див. Додаток  А), а отже необхідно зміцнювати туристичну привабливість багатонаціонального міста та закріплювати його позиції на міжнародній арені [16].

Закріплення дружніх зв’язків Харкова з містами  інших держав здійснюється через  побратимство. На сьогодні у Харкова 21 місто-побратим (див. Додаток Б) [16]. Побратимство дає змогу встановлювати дружні контакти, більш тісно співпрацювати в політичній, економічній та культурній сферах, обмінюватися досвідом.

Солідарність  між народами уже занесена в літопис  Харкова назвами вулиць та площ, пам’ятниками та пам’ятними дошками, увічнена в іменах, присвоєних підприємствам та закладам.

 

Висновки  до Розділу 1

Отже, можна сказати що міжкультурна комунікація, яка включає в себе поняття «діалог культур», виступає одним з головних чинників у становленні культурного туризму. Саме вона, як ніщо інше, впливає на виникнення туристичних об’єктів, що носять інтернаціональний характер і в свою чергу впливають на розвиток міжнародного туризму.

Що  ж стосовно становлення міжкультурних  зв’язків Харкова, то іноземні громадяни з’явилися на його території ще з часів його заснування. Основною причиною цього стали торговельні зв’язки України з різними країнами світу. З часом їх кількість збільшувалася. У місті почали з’являтися цілі квартали та вулиці, де проживали іноземці. Важливу роль відіграло відкриття Харківського університету, оскільки його засновник – В. Н. Каразін – запрошував на роботу іноземних професорів. З 1950 р. тут почали навчати іноземних студентів.

Іноземці  брали участь у розвитку культурного життя міста (театр, кінематограф), освіти і науки (університети, бібліотеки тощо),архітектури, спорту та ін.

На  сучасному етапі, кількість іноземних туристів у місті збільшується, а це свідчить про те, що популярність міста зростає. Харків має 21 місто-побратим. Співпраця міст реалізується через обмін делегаціями, художніми та спортивними колективами, виставками, а також літературою, кінофільмами, фотоматеріалами про життя міст. Не менш важливим є і обмін досвідом ведення міського господарства. А це не може не сприяти розвитку міжкультурних зв’язків та, зокрема, міжнародному туризму у Харкові.