Розробка екскурсійного туру Харків інтернаціональний

З 2001 по 2012 рік на площі знаходився пам'ятник  незалежності (або, за іншими даними, соборності) України, який входив до десятки споруд Україні, які суміщають «пафосність із сумнівною художньою цінністю» (за версією газети «Сегодня» ‒ в ТОП-10 найбільш позбавлених смаку пам'ятників Україна) і схожий на Імперський Державний герб Німеччини [19].

В день десятої річниці незалежності України 24 серпня 2001 року на площі була встановлена 16-метрова бронзова колона. Сокіл на вершині мав крила, складені у формі тризуба. Образом для фігури дівчинки біля підніжжя колони послужила 10-річна Дарина Стрілець ‒ перша дитина, що народилася в Харкові після проголошення формальної незалежності України 24 серпня 1991 року. Пам'ятник був оточений десятьма флагштоками з прапорами [19].

Вулицею Карла Маркса. До революції вона носила назву Благовіщенської. Це одна з найстаріших магістралей міста.

Відповідно  до плану міста 1742 Благовіщенська вулиця доходила до Дмитрівської, а в кінці XVIII століття простягнулася далі на захід. У другому десятилітті XIX століття на вулиці вже знаходилося чотири кам'яних будови, у тому числі кам'яний будинок з колонадою на розі Дмитрівської вулиці. Ця будівля збереглася до наших днів. До революції будинок належав підприємцям Філонова, що зібрав багату колекцію картин. У ній були полотна Т. Г. Шевченко К. П, Брюллова, А. М. Васнецова, І, К. Айвазовського та інших відомих майстрів, Тут зберігалася картина художника Н. Н. Ге "Пушкін в селі Михайлівському" довгий час вважалася загубленою . Зараз колекція експонується в Харківському художньому музеї.

У зв'язку з тим, що на Благовіщенській жили переважно дворяни, її упорядкували раніше за інших У документах середини XIX століття говориться, що вулиця вимощена і освітлена. У той час Благовіщенську освітлювало 35 масляних ліхтарів, тоді як на прилеглих вулицях їх було по шість. У нічний час місто тонуло в непроглядній темряві. У 1869 році на колишній садибі інституту шляхетних дівчат відкрили Олександрівську міську лікарню (нині міська клінічна лікарня) [19].

З початком залізничного сполучення в 70-х роках  минулого століття вулиця була повністю забудована і з'єднала Привокзальну площу з центром міста. Вечорами на ній панувало пожвавлення.

У 1911 році на розі Благовіщенської і Дмитрівської було споруджено будинок цирку за проектом архітектора Б. Корнієнко. Театральний підприємець Г. М. Муссурі  і в 1913 році переобладнав приміщення цирку в театр, названий його ім'ям. Навпроти театру «Муссурі» (нині театр музичної комедії) знаходився естрадний театр «Буфф» (нині тут музична школа).

На  вулиці розмістилися також районна  бібліотека імені Карла Маркса, великий  книжковий магазин, Xaрківський науково-дослідний інститут дерматології та венерології та інші установи та організації. Виросли нові житлові будинки. По вулиці проходить кілька маршрутів тролейбусів та автобусів [19].

Час пообідати. Відвідання ресторану єврейської кухні «Шалом». Не дивлячись на те, що «Шалом» ‒ єврейський ресторан, весь його інтер'єр і екстер'єр витриманий в стилі Стародавнього Єгипту. В інтер'єрі переплелася старовина і сучасність ‒ єгипетське рабство і піщані картини стародавньої Іудеї сусідять із сучасними плазмовими телевізорами. Головна відмінність інтер'єру ‒ це прозорі підлоги, під склом яких тече справжня річка, вода якої бере свій початок у водоспаді барної стійки і розтікається під ногами гостей закладу справжнім Нілом, який плавно зливається з величезними акваріумами в стінах.

Кухня єврейська кошерна, є також європейська  кухня з урахуванням кашрута ‒ не поєднувати м'ясне і молочне в одному посуді, готувати тільки чисті продукти, тобто без пошкоджень і вад. Зараз ми виходимо із автобуса і смачного вам [21].

Далі  наша дорога веде до кондитерської  «Ведмедик», де солодощі готуються  за унікальною рецептурою засновника шоколадно-бісквітного бізнесу в  Росії Жоржа Бормана.

"Жорж Борман. 1896". Ця вивіска біля приміщення "Ведмедик" відсилає нас в кінець XIX століття, час прогресу, відкриттів і звершень чудових людей. Одним з таких людей був нащадок німецьких переселенців Георгій Миколайович Борман, відомий кондитерських справ майстер. З ім'ям його, втім, плутанина: при народженні його записали як Григорій, друзі звали Георгієм, а мати і зовсім чомусь на французький манер іменувала його не інакше як Жорж. Саме прізвисько матушки лягло в назву майбутньої фірми, що заполонила своєю продукцією найбільші міста Російської імперії.

Слід  сказати, солодощі в середині XIX століття були доступні переважно для людей знатних і багатих, простий люд задовольнявся речами більш прозаїчними. Жорж Борман, що мав на початку свого бізнес-шляху лише невеликий кондитерський магазин в столичному Петрограді, змінив технологію виробництва солодощів і зробив її менш витратною, а значить більш доступною для простого населення. Великий попит змусив розширювати мережу магазинів спочатку в столиці, а незабаром і в інших містах імперії.

У 1896 році фірма "Жорж Борман", відкриває  свою філію в Харкові і купує будинок на вулиці Кацарська, який тут же зносить і будує на його місці кондитерську фабрику, яку багато поколінь харків'ян будуть згодом називати "кондитеркою". А через чотири роки, в 1900 році ‒ відкривається відомий нам магазин на тодішній Миколаївській площі.

Вражали уяву і етикетки кондитерських продуктів: в той час у ліберальної  інтелігенції було непереборне прагнення  вивести населення імперії з  їх темної безграмотності, і Борман вирішив робити це за допомогою своєї  продукції. На упаковках містилися портрети Толстого і Достоєвського з цитатами з їх романів, на етикетках з-під шоколаду малювалися географічні атласи, зображення костюмів різних народом імперії, інструкції з виготовлення орігамі. Населення просвічувалося і отримувало при цьому задоволення.

У сучасній Україні підприємство підстерегли  нові труднощі: загальні проблеми 90-х  торкнулися, звичайно, і його, проте  в кінці десятиліття кризу  вдалося вирішити завдяки злиттю з іншими кондитерськими фірмами.

А в  листопаді 2011 року "Ведмедик" торкнулася Велика харківська металопластикова революція. Замість звичних улюблених дверей ‒ нові, сучасні. Будемо сподіватися, що інші віяння нинішньої епохи не торкнуться інтер'єру приміщення і не вб'ють ту незабутню атмосферу, яка панує тут вже 111 років [14].

Пушкінська  вулиця (до 1899 Німецька вулиця) ‒ друга, після Сумської, центральна вулиця міста Харкова. Знаходиться в історичному Нагірному районі та адміністративно ‒ в Київському районі.

Поєднує площу Конституції (колишня площа  Тевелєва) з Журавлівським спуском, новим корпусом Юридичної академії, авіазаводом та міськими кладовищами, де утворює глухий кут. Довжина 5,5 км.

До  вулиці прилягають площа Поезії, площа  Ярослава Мудрого та Молодіжний парк.

Вулиця  з'явилася на початку XIX століття, коли міська дума в 1805 р. відвела тут землю для заселення 23 родин іноземних майстрів ремісничих цехів, виписаних засновником Харківського Імператорського університету  В. Н. Каразіним з-за кордону. Іноземці, що поселилися тут, поклали основу ремісничій німецькій колонії, а вулиця, що виникла, отримала назву Німецька.

20 грудня 1910 по Пушкінській почався рух  трамвая. На місці лікарні Медичного  товариства в 1911 році почалося  спорудження великої будівлі  Харківського медичного товариства  за проектом архітектора Бекетова (нині тут працює Науково-дослідний інститут мікробіології, вакцин і сироваток імені І. І. Мечникова). Харківське медичне товариство було організовано в 1861 році. Його засновники ‒ прогресивні вчені того часу В. Груббе, Д. Лямбль та інші ‒ відкрили кілька загальнодоступних установ, в яких організували лікування робітників і їх сімей. У 1887 році Медичне товариство відкрило бактеріологічну станцію з Пастерівського інституту, пункт для надання допомоги укушеним скаженими тваринами, а на два роки раніше ‒ хіміко-мікроскопічний кабінет.

Коли  Харків був столицею Радянської України, на Пушкінській ‒ одній з центральних магістралей міста ‒ перебували центральні партійні і державні органи республіки.

На  Пушкінській, 41, в січні ‒ березні 1919 року перебував ЦК КП (б) У. У будівлі інституту імені Мечникова з 17 по 23 березня 1920 проходила на правах з'їзду IV конференція КП (б) У про державні відносини Радянської України і Радянської Росії. У роботі конференції брав участь представник ЦК РКП (б) І. В. Сталін [19].

У 1971 році на ділянці Пушкінській була прокладена трамвайна лінія, що зв'язала  Нагорний район с Журавлівка і  далі Салтівським житловим масивом. При цьому було ліквідовано кільце 18 трамвая на вулиці Лермонтовській і зняті трамвайні колії з  цієї вулиці. Навесні 2009 року демонтовані трамвайні колії від площі Конституції до вулиці Весніна [19].

Наступна  зупинка в нашому маршруті – Хоральна синагога. Хоральна синагога (1912-1913) ‒ центральна синагога і архітектурний пам'ятник в Харкові. Архітектори будівлі Я. Г. Гевірц, В. А. Фельдман, М. Ф. Піскунов [20].

На  місці синагоги в класичному особняку кінця XVIII ст. в 1867-1910 рр.. розташовувався молитовний будинок. Конкурс нової  синагоги був організований Імператорським Санкт-Петербурзьким товариством  архітекторів. Першу премію отримав проект петербурзького архітектора Я. Г. Гевірц, він був опублікований в журналі «Зодчий» в 1909 р. Будівля відсунуто углиб ділянки з тієї причини, що необхідно було відміряти відстань в 100 сажнів (213 м) від православного Миколаївського храму (розташовувався на пл. Конституції). Керував будівництвом харківський архітектор М. Ф. Піскунов.

Синагога  була закрита в 1923 році «на прохання єврейських трудящих». У ній розмістився  «Єврейський робочий клуб імені  Третього Інтернаціоналу», з 1941 ‒ дитячий кінотеатр. У 1945 р. в синагозі поновлюється діяльність єврейської громади, однак в 1949 р. її закривають і по осінь 1991 р. в будівлі знаходилося Добровільне спортивне товариство (ДСО) «Спартак».

У 1990 будівлю було передано єврейській громаді міста. З Ізраїлю був обраний рабин, відкрилася єврейська бібліотека, проводились культурні заходи, в будівлі зроблений ремонт, демонтовані спортивні зали. Після пожежі 1998 будівлю було відремонтовано і відкрито в 2003 р. Автор проекту реставрації харківський архітектор В.Е.Новгородов.

Харківська  хоральна синагога ‒ найбільша на Україні і в СНД і друга за величиною в Європі після будапештської. Висота купола – 42 м, залу – 30 м даху – 25 м, довжина бокового фасаду – 50 м, загальна площа – 2067 м ². Сховище сувоїв синагоги має висоту 9 м. У залі площею 450 м ² можуть розміститися 800-1000 чоловік [20].

У провулку Кравцова, 15 з 1957 року по теперішній час  перебуває планетарій, другий за можливостями планетарій на Україну. Спочатку тут  була синагога, побудована в 1910-х роках і добровільно передана під клуб єврейською громадою Харкова в 1930-х. Під час війни будинок було напівзруйноване, 14 років простояло порожнім і в 1957 було добудовано спеціально для планетарію.

Наступний об’єкт екскурсії ‒ Харківський художній музей ‒ один з найбільших в Україні, він містить значне зібрання творів образотворчого і ужиткового мистецтва України, Росії та західних країн.

Він знаходиться в колишньому особняку промисловця-мільйонера Ігнатищева (до Жовтневого перевороту 1917 року володів Іванівським пивзаводом) ‒ будівля зводилась як жиле приміщення (для однієї родини) 1912 року за проектом академіка архітектури А.М. Бекетова в стилі класицизм з елементами бароко і модерну.

Експозиція  займає 25 залів, складена з відділів дореволюційного, українського і російського, закордонного і декоративно-прикладного мистецтва. Тут ви побачете твори багатьох митців з іменами світового значення. Проходимо до музею [20].

Площа Свободи – головна площа міста. Вона є пам’яткою архітектури. Ця площа найбільша у Європі та четверта за розміром у світі. З моменту її заснування (планування ‒ 1923/25, мощення ‒ 1930/31) до 1996 року носила назву Площа Дзержинського, саме так вона йменується у зарубіжних підручниках архітектури та архітектурній енциклопедії. Німецькі окупанти в 1942 році назвали її «площею Німецької армії». З кінця березня до 23 серпня 1943 ‒ «площею Лейбштандарта СС» за назвою 1-ї дивізії Лейбштандарта СС «Адольф Гітлер» [19].

Площа почала будуватися з 1924 р. Одна з найбільших у світі площ вийшла незвичної форми у вигляді хімічної реторти. Прагнення надати площі більш чітку конфігурацію призвело до її просторового розчленування на прямокутну частину, що слугує головним міським форумом, та круглу, в центрі якої до війни була величезна клумба, а потім на її місці було спорудження Круглий сквер (1965).

Суперечки про форму площі та межі її частин велися до 1920-х років. Планувалося  навіть розділити площу на дві, а  між ними від саду Шевченка до майбутнього  готелю «Інтернаціонал» побудувати монументальну будівлю, яка продовжувала б вулицю Тринклера. Від цього плану відмовилися, але архітектурно підкреслили різницю між частинами площі, встановивши пам'ятник Леніну на межі двох частин у 1963.

Пам'ятник  В. І. Леніну був відкритий 5 листопада 1963 року. Загальна його висота – 20,2 м, висота бронзової скульптури Леніна – 8,5 м. П'єдестал виконаний із червоного граніту. На постаменті висічені тематичні рельєфи, що зображують групу революціонерів, які йдуть під червоним прапором на бій за радянську владу, і групу трудівників країни – будівельників  комуністичного суспільства. Автори проекту пам'ятника – скульптори М. Вронський, А. Олійник, архітектор А. Сидоренко.