Розвиток міжнародного туризму в європейському туристичному макрорегіоні

y">2. Розроблення регіональних  і галузевих планів заходів  з приватизації підприємств туристичної  галузі із збереженням профілю  діяльності.

Б) Фонд державного майна, Держтурадміністрація, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська  міські держадміністрації.

3. Проведення аналізу  діяльності суб'єктів туристичної  діяльності та розроблення за  його результатами заходів щодо  підвищення ефективності їх роботи на ринку туристичних послуг. Удосконалення єдиної статистичної звітності у туристичній галузі з урахуванням світового досвіду.

4. Створення умов для  залучення іноземних і вітчизняних  інвестиційних та кредитних коштів  у розвиток матеріально-технічної  бази туристичної галузі.

5. Розроблення заходів  щодо державної підтримки організації  туристично-оздоровчої та екскурсійної  роботи серед дітей, підлітків  і молоді.

6. Розроблення і впровадження  механізмів залучення та розподілу  позабюджетних коштів, призначених  для виконання Програми.

В) Розвиток матеріальної бази туризму

7. Проведення інвентаризації  об'єктів туристичної інфраструктури.

8. Створення і ведення  Державного автоматизованого реєстру  підприємств туристично-рекреаційного  комплексу.

9. Забезпечення розташування  об'єктів туристичної інфраструктури  відповідно до схем планування  території України.

10. Розроблення регіональних  програм будівництва, реконструкції  та модернізації матеріальної  бази туристично-рекреаційного комплексу  з урахуванням пріоритетного  залучення до їх виконання  суб'єктів підприємництва.

11. Розроблення і виконання  проекту інвестиційної програми  розбудови інфраструктури туризму  в туристично-рекреаційних зонах  за напрямками національної мережі  міжнародних транспортних коридорів.

12. Розроблення і виконання  комплексних програм розвитку  туристичних центрів України.

13. Створення матеріально-технічної  бази державних аварійно-рятувальних  служб з метою забезпечення  безпеки туристів у регіонах  з найбільш потужним туристично-рекреаційним  потенціалом.

Г) Використання рекреаційних ресурсів та культурної спадщини для  розвитку туризму

14. Створення та ведення  Державного кадастру рекреаційних  ресурсів туризму.

З метою підвищення ефективності туристської галузі України, поліпшення просування національного туристського продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами  туристського потенціалу, залучення  туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в  туристському співтоваристві, інтеграції нашої країни в європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристських ресурсів, розбудови  інфраструктури, залучення до світового  інформаційного простору, визначення передового досвіду організації  туристської діяльності розроблено заходи щодо розширення міжнародного туристського співробітництва[27, с. 45].

Серед них:

- удосконалення договірно-правової  бази зовнішніх відносин, укладання  угод міжурядового та міжвідомчого  характеру про співробітництво  в галузі туризму. Перевага  віддається встановленню договірних  відносин з країнами, що є перспективними  туристськими ринками для України,  вивченню та впровадженню практики  створення нормативно-правової бази  туризму, організаційних засад  функціонування високорентабельної  туристської індустрії країн  розвиненого туризму, прогресивного  досвіду державного регулювання  та стимулювання галузі;

- активізація співпраці  в складі численних спільних  міжурядових комісій з питань  економічного та науково-технічного  співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу  співробітництва, формування в  їх складі робочих груп з  туризму з метою аналізу"  та вирішення поточних проблем  двостороннього співробітництва,  визначення шляхів збільшення  обсягів туристських обмінів;

- вироблення дійового  механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими органами  виконавчої влади України, насамперед  з Міністерством закордонних  справ і Департаментом зовнішніх  економічних зв'язків і торгівлі Мінекономіки, а також обласними та міськими державними адміністраціями щодо оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму;

- розвиток інституційного  співробітництва, використання організаційно-фінансових  механізмів міжнародних і регіональних  органів, поглиблення безпосереднього  партнерства між туристськими  підприємствами та організаціями,  насамперед у межах членства  України у ВТО та в складі  її керівного органу - Виконавчої  ради ВТО, Ради по туризму  держав СНД, Організації Чорноморського  економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових  і міжнародних структур усіх  рівнів: Організації Об'єднаних Націй  (ООН), Ради Європи, Європейського  Союзу (ЄС) тощо;

- розвиток інформаційно-рекламної  та виставкової діяльності, організація  міжнародних і регіональних туристських  салонів, ярмарків, бірж в Україні  тощо.

Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму  в Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ несприятливість існуючих умов для  підприємництва взагалі та туристичного зокрема, недосконалість і навіть певна  агресивність нормативно-правового  поля (і в тому числі - правил і  умов перетинання кордонів іноземцями) і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму - як внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через  несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату  спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних підприємств, які мають дійсні ліцензії на надання  туристичних послуг, фактично на ринку  працюють лише близько третини.

Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори  можуть бути базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового  становища та слугувати вказівниками подальших напрямків її розвитку.

Якщо розглядати альтернативи, що існують сьогодні перед українським  туризмом, то є лише два шляхи, тобто  два сценарії подальшого перебігу подій. Саме зараз відбувається той вирішальний  момент, від якого залежить майбутнє українського туризму, коли з'ясовується, чи стане туризм однією з головних статей доходу у бюджеті, як це відбувається у більшості цивілізованих країн  світу, чи залишиться на тому ж рівні, на якому він існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть закладені в політику розвитку туризму, тобто, якщо говорити доступніше, тим на кого буде спрямований наш  ринок туристичних послуг. Таким  чином, стоїть альтернатива: чи робити акцент на іноземного споживача чи реанімувати внутрішній туристичний  процес.

Зрозуміло, що палкі суперечки, які ведуться з цього приводу, базуються на перевагах та недоліках  як першого, так і другого шляху  розвитку.

Якщо орієнтуватися насамперед на іноземного споживача, то це потребуватиме  серйозного перегляду всієї суті самого поняття туристичної послуги  як такої. Не треба втішати себе ілюзіями, що при наявності сучасного рівня  комфорту на кількох туристичних  об'єктах в цілій державі можна  істотно змінити ситуацію. Адже іноземний  турист їде в Україну насамперед за враженнями, і готовий платити  за них, у державу, а не в ізольований  від неї туристичний об'єкт. За оцінками фахівців, за останні 4 роки наші можливості по прийому іноземних  туристів використані на 10 %, від  чого ми втратили 80 % валютних надходжень. Отже, будьмо реалістами - “буму” іноземних  туристів в найближчі роки очікувати  не варто. Під великий сумнів можна  поставити надії на істотне пожвавлення  процесу припливу іноземних інвестицій на туристичний ринок України

Тобто, слід обрати, чи форсованими  темпами довести рівень туристичного комфорту до міжнародних стандартів, чи поступово налагоджувати сервіс та реанімувати внутрішній туристичний  процес. Зрозуміло, що така постановка питання є досить умовною, але  на рівні концептуального обґрунтування  програм на найближчу перспективу  перевагу слід віддати другому варіанту. Звичайно, це не познає, що при цьому треба ігнорувати вигоди від міжнародного туризму. Йдеться, насамперед про те, щоб піднятися на ноги за рахунок власних споживачів, і тоді вже, маючи відповідну базу, прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні.

Але навіть обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток внутрішнього туристичного процесу), постаємо перед вибором, в якому саме напрямку працювати: в'їзний (регіональний) чи виїзний  туризм розвивати. Так, організація  поїздок за межі України - справа доволі прибуткова, і на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема  й туристичні агенції.

Отже, держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки  і створює сприятливі умови для  туристичної діяльності.

3.3 Інноваційні  форми організації туристичної  діяльності українських підприємств

Обґрунтовано п'ять основних напрямів макроекономічної стратегії  виходу України на зовнішні ринки  туристичних послуг та відповідні системи  заходів. Такими напрямами є:

- удосконалення правових  засад регулювання зовнішньоекономічних  зв'язків туристичних підприємств,  зокрема уніфікація державних  стандартів туристичних послуг  відповідно до загальноприйнятих  міжнародних норм, надання пільг  для вітчизняних туристичних  підприємств - експортерів послуг, надання статусу територій з  особливим режимом зовнішньоекономічної  діяльності перспективним туристичним  центрам України, створення правових  засад транскордонного співробітництва  в галузі туризму;

- підвищення рівня фінансування  привабливих для іноземних туристів  туристичних об'єктів та відповідної  інфраструктури, передусім у регіонах  із достатнім туристичним потенціалом  та низьким рівнем його використання (Волинська, Рівненська, Тернопільська,  Чернівецька області);

- забезпечення відповідності  рівня якості туристичних послуг  міжнародним стандартам шляхом  проведення повної інвентаризації  об'єктів туристичної інфраструктури, активного розвитку міжнародних  пасажирських перевезень мережею  міжнародних транспортних коридорів,  стимулювання міжнародного франчайзингу, системи логістики в туризмі,  істотної зміни системи підготовки  кадрів тощо;

- створення національної  туристичної рекламно-інформаційної  мережі;

- стимулювання всебічного  використання національними підприємствами  туристичних ресурсів країни, переваг  місцерозташування шляхом створення  державного кадастру туристичних  ресурсів України та її регіонів, використання як традиційних  на рекреаційно-оздоровчому та  пізнавально-розважальному сегментах  зовнішніх ринків туристичних  ресурсів Кримського, Причорноморсько-Приазовського,  Карпатського регіонів, Києва та  Львова, так і нових ресурсів  зеленого та екологічного туризму.

Світова практика 1990-х років  свідчить про високу результативність господарської діяльності значної  кількості різноманітних кластерів, підтверджуючи їх конкурентні переваги порівняно із традиційними формами  організації бізнесу. Тому з метою  підвищення конкурентоспроможності національних туристичних підприємств (передусім  малих і середніх) при виході на зовнішні ринки вважається обґрунтованим  запровадження туристичних кластерів  і в Україні.

Туристичний кластер (від  англ. cluster - гроно, букет, блок, пакет, або  група, скупчення людей чи предметів) трактується як система інтенсивної  виробничо-технологічної та інформаційної  взаємодії туристичних підприємств, постачальників базових та додаткових послуг із приводу створення спільного  туристичного продукту. До туристичних  кластерів відносяться групи  підприємств, сконцентрованих географічно  в межах регіону, які спільно  використовують туристичні ресурси, спеціалізовану туристичну інфраструктуру, локальні ринки праці, здійснюють спільну маркетингову та рекламно-інформаційну діяльність.

Основними перевагами кластерної моделі організації туристичної  діяльності національних підприємств  є: використання ефекту масштабу (коли економічна ефективність спільної діяльності об'єднаних у туристичний кластер  підприємств є вищою порівняно  з відокремленою діяльністю, коли отримується можливість формувати  необхідну „критичну масу” для  вирішення різноманітних організаційно-управлінських  питань), розширення доступу до інновацій (досягається за рахунок зустрічних міжфірмових потоків ідей та інформації), формування локального галузевого ринку  праці (дозволяє здійснювати обмін  співробітниками, їх стажування, підвищення кваліфікації), зменшення собівартості послуг за рахунок спільного використання туристичних ресурсів та туристичної  інфраструктури, розширення кола конкуруючих  між собою постачальників та споживачів туристичних послуг, розвитку кооперування, договірної спеціалізації.