Інвестиційна привабливість України для іноземного інвестора

Існуючі в Україні перешкоди  реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний  характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову  складові. Ключовими характерними особливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

1. Відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності. Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні.

Зосередження заходів  державних стратегій і програм  на розподілі державних коштів чи наданні преференцій окремим  групам господарюючих суб’єктів  призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку  та непрозорості в сфері розподілу  ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове  поле реалізації економічної діяльності, яке у кінцевому підсумку і  формує високо мотиваційний інвестиційний  клімат, привабливий для вітчизняних  та іноземних інвесторів. Важливим негативним наслідком створення  «інвестиційного клімату для  обраних» стала втрата довіри суспільства до влади.

Зміни, які сталися внаслідок  політичної реформи, не сприяли підвищенню впевненості суспільства в наступності  економічного курсу, зокрема – ключових його складових – політики щодо захисту прав приватної власності, ринку землі, механізмів  ПДВ, стабільності курсу національної валюти, напрямів зовнішньоекономічної інтеграції тощо.

2. Обмеженість потенціалу залучення ПІІ в Україну через приватизацію державних підприємств. Попри існування певної кількості державних підприємств, під які можна залучати інвестиції, перспектива розвитку цього джерела залучення інвестицій є обмеженою вже у короткостроковому періоді. Подальше залучення ПІІ в економіку Українизалежатиме від оперативності усунення невиправданих витрат, ризиків і бар'єрів для конкуренції, які стимулюють інвесторів здійснювати інвестиції. Малоперспективними є також сподівання виграти в конкуренції за залучення інвестицій на основі низької вартості трудових ресурсів, оскільки цей чинник дозволяє залучати інвестиції лише в сировинні та низькотехнологічні сектори економіки. [36]

3. Переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи. Так, за даними Світового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійснення господарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись всім країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн, таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія (96), Азербайджан (99), Молдова (103).

В Україні нараховується 98 видів податкових платежів, на опрацювання  та сплату яких компанії витрачають 2185 годин робочого часу щороку. При  цьому підприємство має заповнити 92 сторінки податкових декларацій, тоді як середній в світі показник становить 35 сторінок (табл.2). Між тим, наприклад, в Естонії підприємства сплачують 11 видів податків, на які витрачається лише 104 години, в Болгарії – відповідно 27 і 616, Польщі - 43 і 175, Казахстані - 34 і 156. Фактично податкова система України  є однією з найбільш ускладнених  та громіздких серед країн Центрально-Східної  Європи, для яких ці показники складають 50 і 423 відповідно. За даним критерієм  вона значно поступається країнам ЄС-25 (найбільша кількість податків в  Польщі - 43, Словенії - 34).

4. Суттєве податкове навантаження. Ставка податку на прибуток в Україні (25 %) є вищою, ніж у багатьох країнах Центрально-Східної Європи (табл. 1), проте, зважаючи на високу порівняно з країнами ЄС прибутковість вкладення капіталу, ця різниця не є значною перепоною для інвестицій. Водночас стримуючим чинником для поліпшення інвестиційного клімату є механізм адміністрування податків, зборів та обов’язкових платежів, а також непрогнозованість дій уряду щодо встановлення та адміністрування інших податків та податкових платежів;

5. Недієздатність механізмів забезпечення ринкових прав і свобод інвесторів, а також низький рівень захисту інвесторів. Значним є відставання за цими показниками України від «країн-еталонів» ОЕСР (табл.3), з розвиненим корпоративним законодавством та менеджментом. Зокрема, найбільше відставання спостерігається за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів та загроз втрати оперативного управління інвестиціями.

Попри наявність важливих передумов, зокрема макроекономічної стабільності, значного прориву у  лібералізації підприємницької  діяльності, лібералізації зовнішньої торгівлі, міжнародного руху капіталу та оздоровленні фінансового сектору, в Україні зберігаються такі системні загрози для інвесторів як: політична  нестабільність, нестабільне й непередбачуване  правове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захисту  прав власників та загрозливого поширення  «рейдерства», дисципліни виконання  законодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки. Негативну  роль відіграє пасивність держави у  забезпеченні інституційного поля для  поліпшення інвестиційного клімату  через моніторинг та контроль за дотриманням  прийнятих норм законодавства. За рейтингом захищеності прав власності, складеним Property Rights Alliance, Україна серед 70 найбільших країн світу посіла 58 місце і поступається всім країнам Центрально-Східної Європи, зокрема, за такими критеріями, як незалежність судів, довіра населення до судів, корупція, захист прав інтелектуальної власності, авторських прав тощо (табл.4). Недосконалість судової системи України де-факто використовується окремими бізнесменами як додаткова конкурентна перевага, що призводить до зниження рівня конкуренції та перенесення її у позаекономічну сферу.

6. Низький рівень ефективності законодавства з питань корпоративного управління, що обумовлює виникнення конфліктів та протистоянь із залученням силових органів, блокування діяльності підприємств, нагнітання соціальної напруженості. Зокрема, найгострішими проблемами є непрозорість системи реєстрації та можливість викривлення відомостей про акціонерів, розмивання капіталу внаслідок додаткових емісій акцій, блокування проведення зборів акціонерів тощо. Неврегульованим залишається питання прав міноритарних акціонерів, що знижує гарантії захисту прав власників та значно підвищує ризики інвестицій в економіку України.

7. Негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національного інвестиційного клімату; низький рівень підготовки суб’єктів національної економіки до формування інвестиційних пропозицій; значні диспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій; застарілість інфраструктури тощо.

Виходячи з вищезазначеного, необхідними завданнями державної  політики є якісна ревізія існуючої системи формування та підтримання інвестиційного клімату України, стратегічний аналіз пріоритетів розвитку національної економіки, а також ідентифікація чинників, які обумовлюють неефективність нормативно-правових актів, що приймаються з метою підтримання сприятливого інвестиційного клімату України.[38]

Враховуючи ці обставини  і усвідомлюючи важливість поліпшення інвестиційного клімату в Україні, головним завданням на короткострокову перспективу є підготовка необхідної правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення  інвестиційного клімату й формування основи збереження та нарощування конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Для цього необхідно здійснити низку першочергових заходів з послідовної деполітизації економіки, формування єдиних стратегічних цілей та послідовності економічних реформ, незмінних за приходу до влади будь-яких політичних команд, забезпечення незмінності та гарантованості захисту ринкових прав і свобод інвестора. Зокрема:

1.    Підготувати план дій щодо забезпечення сприятливого інвестиційного клімату у межах проголошених пріоритетів соціально-економічного розвитку, залучити до його розробки та обговорення широке коло експертів, науковців, представників органів державної влади та бізнесу.

2.    Розробити регіональні плани підвищення інвестиційної привабливості областей з урахуванням особливостей їх поточних рейтингів інвестиційної привабливості, забезпечити державний моніторинг їх виконання як одного з критеріїв успішності діяльності місцевих державних адміністрацій.

3.    Поширити реалізацію обласними державними адміністраціями навчальних програм серед бізнесменів з підготовки інвестиційних пропозицій, складання інвестиційних бізнес-планів, юридичного супроводу інвестиційних проектів, управління інвестиційними проектами. Передбачити механізми надання державою послуг щодо підвищення кваліфікації та атестації фахівців у сфері інвестиційної діяльності.

4.    Суттєво розширити спектр заходів конкурентної політики, зокрема – щодо запобігання антиконкурентним діям національних та іноземних інвесторів на українському ринку, удосконалити методики та критерії виявлення проявів недобросовісної конкуренції з урахуванням реалій сучасної української економіки (останній Указ Президента “Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 рр.” був прийнятий 19.02.2003 р.).

5.    Підготувати перелік заходів щодо посилення відповідальності представників органів виконавчої влади й органів  місцевого  самоврядування за вчинення корупційних та інших дискримінаційних дій щодо інвесторів.

6.    Поширити практику укладання прозорих угод між інвесторами та владою щодо взаємних зобов’язань у сфері конкурентної поведінки бізнесу та конкурентної політики держави на певних ринках на визначений середньо- і довгостроковий період часу. [40,c.54]

7.    Сформувати на основі спільної розробки Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Міністерства транспорту і зв’язку, Міністерства промислової політики, Міністерства палива та енергетики, а також галузевих об’єднань підприємців довгострокову програму державного та змішаного інвестування в розвиток телекомунікаційної, транспортної  та енергетичної інфраструктури.(додаток І)

3.2 Пріорітетні напрями удосконалення інвестиційної привабливості України

Україна пропонує чудові можливості для інвестування з метою розширення діяльності на українському ринку, відкриття нового виробництва, пошуку висококваліфікованого персоналу в наступних стратегічних секторах:

• машинне обладнання та автомобільна промисловість;
• нформаційно-комунікаційні та високі технології;
• сільське господарство і харчова промисловість;
• авіа космічна промисловість і літакобудування;
• енергія з нетрадиційних джерел,
• туризм і розвиток готельної інфраструктури.

Щороку Уряд України робить державне замовлення на 10-15 пріоритетних проектів для цільового пошуку інвестицій за кордоном 23 грудня 2009 року Постановою №1429 Кабінет Міністрів України затвердив перелік інвестиційних проектів, які мають стратегічне значення для економічного розвитку України:

• будівництво комплексів з переробки твердих побутових відходів;
• створення космічного ракетного комплексу «ІДиклон-4»; 
  створення індустріальних парків;
• виробництво вітрових електроустановок високої потужності;
• модернізація        існуючих       та завершення       будівництва нових теплоелектростанцій.

Згідно з розрахунками загальний  обсяг необхідних  іноземних інвестицій в економіку України має перевищувати 40 млрд.дол., у тому числі для металургії – 7 млрд., машинобудування – 5,1 млрд., транспорту – 3,7 млрд., хімічної та нафтохімічної промисловості – 3,3 млрд. дол. За даними на початок 2009, сума інвестицій у основний капітал за рахунок коштів іноземних інвесторів становить 7591 млн. грн.

Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд. дол. Залучення таких  коштів уможливить реконструювання  пріоритетних галузей. Але, нажаль, обсяг  іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестування в економіку  України становив лише 3,3 % у 2008 році. За оцінками провідних спеціалістів Європи, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80 %. Саме він  зумовлює незначний потік прямих інвестицій. [43, c. 32 –39]

Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається  питанням стратегічної важливості, від  реалізації якого залежать динаміка соціально-економічного розвитку та можливість модернізацій на цій основі національної економіки.

Пріоритетними напрямами для залучення  й підтримки стратегічних інвесторів можуть бути ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним  потенціалом і формує значну потребу  ринку у відповідній продукції: тракторо-, комбайно-, авіа - та ракетобудування, нафтогазобудуваня, замкнений цикл виробництва палива для атомних  електростанцій, розвиток енергогенеруючих потужностей, переробка сільськогосподарської  продукції, транспортна інфраструктура, виробництво легкових та ватажних автомобілів, запровадження ресурсо- та енергозберігаючих  технологій.

Одночасно з пріоритетними сферами  і зонами для іноземного капіталу визначаються об`єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу  Уряду України.