Контрольная работа по "Региональной экономике"

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

ПО  КУРСУ

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 
 
 
 
 
 

   студентки групи ЕПР 08 з

   Євланєнкової  О.О.

   Залікова  книжка № 064365 
 

Донецьк – 2010 

  У списку №10.

Питання:

2.5.  Яка роль місцевого самоврядування в розвитку територій? 

16.19. Визначте основні напрями розвитку зовнішньоекономічних   зв'язків України. 

4.2. Охарактеризуйте потенціал, проблеми і перспективи розвитку Причорноморського економічного району (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області і м. Севастополь) та його роль в економіці України. 

5.18. Опишіть значення лісів для життя людину і стан лісових ресурсів в Україні.  

9-10.6. Яку сировинну базу використовує чорна металургія України:

1. залізняк;
2. поліметалічні руди;
3. мідні руди;
4. марганцеві руди;
5. вапняки. 

11.19. Як стан і перспективи розвитку автомобільної промисловості в Україні? 

14.15. Дайте оцінку стану і перспективам розвитку скотарства і свинарства в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.5.  В нескінченних дискусіях щодо темпів економічного зростання, динаміки макроекономічних показників, реалізації геостратегічних амбіцій та намірів, боротьби політико-економічних кланів та пошуку політичних компромісів з поля зору більшості політиків та дослідників, на жаль, досить часто випадає визнана Конституцією України первинна ланка суспільного організму - територіальна громада. Між тим, саме за територіальною громадою закріплено право самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом місцевого самоврядування. В усіх розвинених країнах це право підкріплюється достатніми правовими гарантіями та економічними можливостями. Міцна територіальна громада є основою демократичного ладу суспільства.

     Попри прийнятий в Україні комплекс законодавчих актів, покликаних сприяти розвиткові територіальних громад та реалізації їхнього права на місцеве самоврядування, інститут останнього в Україні вкрай недосконалий і не реалізує усіх своїх потенційних можливостей. Він так і не став вагомим інструментом забезпечення демократії, стабілізації суспільно-політичного ладу і економічної ситуації. Процес створення фінансово-економічних основ місцевого самоврядування знаходиться в початковому стані. Існуюча система розподілу фінансових ресурсів сприяє їхній концентрації у великих містах та окремих регіонах, внаслідок чого переважна більшість територіальних громад знаходиться у депресивному стані.

     Між тим, забезпечення дійсної сталості позитивних економічних тенденцій, стійкості економічного зростання та розвитку неможливе без побудови суспільного консенсусу навколо основоположних складових економічного поступу, який забезпечуватиме легітимність та дієвість державної політики. Такий консенсус можливо сформувати лише в разі практичного поширення результатів економічного зростання на рівень територіальних громад, становлення останніх як дієздатних суб’єктів реалізації політики економічного розвитку, інструментів максимально ефективного використання потенціалів територій, з яких, власне, і складається національний потенціал розвитку.

     Залучення до активного суспільного та економічного життя територіальних громад є невід’ємною  умовою побудови в Україні громадянського суспільства, що, у свою чергу, має  стати обов’язковим кроком на шляху  до інтеграції України у світову та європейську спільноти. Важко переоцінити актуальність вказаного завдання менш ніж за півтора року до виборів Президента України, на тлі ініційованої політичної реформи.

     Авторами  даного дослідження зроблено спробу визначити головні особливості реалізації функцій місцевого самоврядування в умовах України, правового та фінансово-економічного середовища цієї реалізації. Не претендуючи на вичерпну повноту дослідження, автори звертають увагу на потенціал стимулювання економічного розвитку, який міститься в територіальних громадах. У роботі не ставиться завдання охопити весь украй різноманітний спектр вже наявних в Україні та можливих форм самореалізації територіальних громад, проте зроблено спробу узагальнити ключові завдання та стратегічні напрями діяльності органів місцевого самоврядування, спрямовані на прискорення соціально-економічного розвитку та становлення економічної демократії в Україні.

     Проблема  побудови демократичної держави, яка  поєднує ефективний розвиток економіки  з її соціально орієнтованою спрямованістю, в Україні на дванадцятому році економічних реформ стає лише більш актуальною. Як було проголошено на початку 90-х років, соціально-економічні перетворення щодо побудови багатоукладної ринкової економіки і демократичної правової держави було розпочато в Україні з метою захисту прав і свобод людини. Відтоді свобода слова, преси, совісті, зібрань, створення суспільних об’єднань, право приватної власності і самостійної економічної ініціативи стали реальними досягненнями. Проте сьогодні ці свободи неспроможні забезпечити головного - рівноправної участі всіх громадян в управлінні справами суспільства і держави, не сприяють формуванню політичного і соціально-економічного курсу, який би випливав з виразу волі більшості населення, будувався на спільній зацікавленості у досягненні поставлених довгострокових та короткострокових цілей. Зберігається відчуженість більшості громадян від реальної влади і власності. В результаті “кулуарної” приватизації державних підприємств і корупції державного апарату значна частка власності зосередилася в руках обмеженої кількості непідконтрольних суспільству фінансово-бюрократичних угруповань.

     Відбулося закріплення “олігархічного” типу формування і узгодження корпоративних  інтересів. Невелика група бізнесменів і керівників підприємств, орієнтована на індивідуалістичні стратегії та вузькокорпоративні інтереси, одержує прямий вихід в серцевину політичної системи. Ця верхівка консолідованої економічної еліти фактично не потребує ані корпоративних форм самоорганізації, ані створення “партії інтересів”. Влада, до якої вона отримала постійний доступ, стає для неї одночасно і “партією”, і “корпорацією”. Їй потрібна стабільність у вигляді консервації поточного середовища - і як можливість зберегти свої привілейовані позиції в системі влади, і як засіб недопущення нових економічних потрясінь і політичних катастроф. Разом з тим, олігархічні угруповання не зупиняються перед ініціюванням наймасштабніших політичних потрясінь, якщо виникає реальна загроза їхньому монопольному впливові на владні структури.

     Панування “олігархічної” моделі фактично зводить  нанівець надбані демократичні свободи, знищує принципи рівноправності громадян. Проте й умови для її панування  поступово вичерпуються. З кожним днем стає дедалі більш очевидним взаємозв’язок між кризами політичної демократії й олігархічної системи управління економікою, що виявляється у відчуженості більшості громадян від засобів виробництва, продукту праці і процесу прийняття економічних рішень, як наслідок – хронічній неефективності останніх.

     Олігархія спотворює і підпорядковує своїм  інтересам демократичні інститути  і процедури. Відбувається інституціалізація  олігархії шляхом її симбіозу з політичною демократією. Цьому слугують засоби “керованої демократії” - наявність “провладних” і “опозиційних” партій, які практично не відрізняються за ідеологією, діяльність “кишенькових” громадських організацій та засобів масової інформації, використання “адміністративного ресурсу” під час виборів тощо.

     “Керована демократія” із усієї системи зв’язків між громадянами та владою залишає реальними лише зворотні, а прямі перетворює на віртуальні. Замість забезпечення залежності влади від громадян, налагодження ефективних прямих зв’язків, відбувається їхня профанація шляхом підміни базових інтересів народу інтересами еліти.

     Зусилля останньої спрямовані передусім  на зосередження економічних повноважень  та контролю за їхнім використанням  на тих рівнях влади, які є найбільш віддаленими від “джерела влади” - народу. Проекти політичних реформ зосереджуються в основному на різних варіантах перерозподілу владних повноважень всередині державного апарату, а також між центром та регіонами, що значною мірою відображує конкуренцію між адміністративно-олігархічними кланами.

     Подолання такої ситуації ми бачимо, насамперед, у розвитку демократичних начал в економіці. У ряді європейських країн була висунута й апробована концепція економічної демократії.

     Економічна  демократія - це система  суспільних відносин, яка ґрунтується  на безпосередній  участі більшості громадян у процесі прийняття та реалізації рішень у галузі економіки, забезпеченні їхніх економічних інтересів. Без утвердження економічної демократії реальна політична демократія неможлива.

     Економічна  демократія передбачає розширення економічних  повноважень органів представницької влади, зміцнення об’єднань підприємців і роботодавців, підвищення ролі профспілок тощо. Проте в умовах України найбільш дієвим напрямом утвердження економічної демократії слід вважати розвиток місцевого самоврядування, в якому найбільш яскраво виражається ідея наближення влади до народу.

     В Україні нині нараховується близько 12 тисяч територіальних громад, з  них 437 – міст, 9,5 тис. – сіл, понад 800 - селищ. На жаль, проблеми розвитку місцевого  самоврядування досить рідко здобувають широкий розголос і належну увагу з боку засобів масової інформації, не посідають помітного місця у виступах переважної більшості політиків. І це не викликає подиву, адже, з одного боку, місцеві ресурси здебільшого мають надто локальний характер та, як правило, не становлять особливого інтересу як для провідних “олігархічних” економічних угруповань, так і для державної виконавчої влади, орієнтованої на поліпшення “усереднених” макроекономічних показників. З іншого боку, зміцнення незалежності територіальних громад, а відтак - виникнення альтернативних (навіть у місцевих масштабах) центрів прийняття рішень, становить неабияку небезпеку для існуючої “олігархічної” політико-економічної моделі. Між тим, історія свідчить, що успішний капіталізм європейського зразка сформувався саме у боротьбі місцевих громад із середньовічним феодалізмом.

   Фундаментальною перепоною на шляху розвитку економічної  демократії в Україні є несформованість  самої територіальної громади як носія корпоративного інтересу. Зарубіжні  фахівці як невід’ємні ознаки територіальної громади відзначають:

• усвідомлення її членами своєї єдності та належності до єдиного співтовариства;
• можливість дії членів громади на корпоративній основі;
• взаємозалежність частин співтовариства – територіальної громади;
• поділ праці між членами громади.

   Власне, проблема місцевого самоврядування в Україні лежить у сфері слабкої  вираженості самої бази територіального  корпоративного інтересу, тобто фрагментарності  локальної економічної системи. Згідно з теорією, таким спільним інтересом має стати спільне життєзабезпечення та самостійне вирішення питань місцевого значення. Між тим, фрагментарність локальних економічних систем випливає з фрагментарності економічної системи України загалом. Пошук засобів виживання часто здійснюється членами громади за межами її території, що індивідуалізує інтереси виживання та перешкоджає формуванню територіального корпоративного інтересу в середовищі населення. Не слід забувати й про негативний історичний досвід, який засвідчує несталість територіальних громад в історичній перспективі, що перешкоджало передачі традицій та “духу” територіального корпоративізму. Фрагментарність та обмеженість внутрішнього ринку, значна успадкована та надбана за роки реформ територіальна диференціація часто підривають основи єдності територіальних інтересів і в бізнесовому середовищі.

   Між тим, в останні роки спостерігається  зміцнення ваги регіональних економічних  угруповань, орієнтованих насамперед на виробництво товарів народного  споживання та побутове обслуговування. Збільшення доходів населення сприяло підвищенню його платоспроможного попиту і підйому підприємств, орієнтованих на споживчий ринок, у першу чергу - харчової і легкої промисловості та торгівлі і сфери послуг. Специфіка цих галузей полягає в їхній досить чіткій прив’язці до інфраструктури окремих регіонів. Тому на регіональному рівні сформувалися власні моделі виживання і розвитку, які базуються на використанні місцевого ресурсного потенціалу й економіко-географічних особливостей територій. Місцеві економічні уклади, що склалися під адміністративно-управлінською “парасолькою”, підтримуються значною мірою завдяки зусиллям представників державної виконавчої влади, а в деяких випадках – і органів місцевого самоврядування. Такі групи можна розглядати як потенційне підґрунтя для формування вельми дієвого територіального корпоративного інтересу.