Контрольная работа по "Региональной экономике"

Країни Центральної Європи.

     Структуру економіки України та країн цього регіону (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, СРЮ, Хорватія, Македонія, Словенія, Албанія) сформовано відповідно до вимог колишньої РЕВ. Це обумовлює необхідність співпраці між Іми з подальшим створенням зон вільної торгівлі з найбільш роззвинутими країнами регіону, насамперед з країнами Центрально-європейської асоціації вільної торгівлі.

     Зовнішньоекономічна політика України стосовно цієї групи  країн повинна передовсім передбачити  відновлення таких пріоритетів:

• ефективних традиційних звязків, міжнародної  спеціалізації Кооперування, зокрема  у металургії, транспортному і  сільськогоському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

• раціональних контактів у сфері науки і  техніки, особливо з проблем розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнологій, проблем фізики низьких температур, ядерної фізики тощо.

     Перспективним напрямом співробітництва має стати  участь у вільних конференціях, програмах.  

Країни Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЕС)

     Крім  країн зони ЧЕС, що входять до СНД  та ЄС, Україна активно співпрацює з Туреччиною з метою виходу на ринки країн Близького Сходу  для забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також  імпорту для легкої промисловості.

     Завдання  зовнішньої економічної політики України  стосовно Болгарії та Румунії переважно  зберігатимуться згідно з визначеними  завданнями щодо відносин з країнами Центральної Європи.

     Крім  того, співробітництво з Болгарією  та Румунією матиме важливе значення для розвитку придунайської торгівлі.

     Серед заходів, що сприятимуть створенню  передумов для плідного співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зниження митних барєрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон.  

Країни Близького та Середнього Сходу

     Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Туреччиною, Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Обєднаними Арабськими Еміратами та іншими країнами регіону має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних обєктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та звязку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами.

Індія, Китай

     Індія та Китай є одним із головних субєктів міжнародної торгівлі для України. Але подальше збільшення масштабів торгових операцій повинно доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним використанням фінансово-економічних можливостей Китаю, дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості — з Індії, а також науково-технічного потенціалу України. Необхідним є пошук резервів для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для реконструкції обєктів, споруджених за часів колишнього СРСР.  

Бразилія, Аргентина, Чілі та інші країни Латинської Америки

     Протягом  багатьох років між Україною та країнами Латино- американського континенту існували розгалужені економічні звязки (українська сторона здійснювала поставки енерготурбін, тракторів, екскаваторів, автонавантажувачів, кранів, українські фахівці брали участь у будівництві різноманітних обєктів). Надалі потрібно поновити і розширити звязки, що існували раніше, для просування українських товарів на латиноамериканському ринку. Враховуючи заінтересованість Аргентини, Бразилії, Чілі в реалізації своїх національних космічних програм, корисним вбачається співробітництво у сфері обміну ліцензіями та «ноу-хау» в аерокосмічній галузі.  

Інші країни

     Серед інших країн світу Україна  співпрацюватиме і розширюватиме економічні звязки з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс та ін.) і Західної Африки (зокрема, Гвінейською Республікою), з іншими арабськими державами Середземноморя, а також з Ізраїлем.

Набуватимуть  подальшого розвитку економічні звязки з Мексикою, з нафтовидобувними країнами — Індонезією, Брунеєм, Нігерією, Південно-Африканською Республікою.

     Висновок

     Перспективи подальшого розвитку та вдосконалення  зовнішніх економічних звязків України повязані з проведенням єдиної зовнішньоекономічної політики держави, реалізацією її економічних інтересів і безпеки, проникненням та зміцненням позицій національного товаровиробника на зовнішніх ринках товарів та послуг, посиленням конкурентоспроможності української продукції, збільшенням її експорту, надходжень іноземних інвестицій, здійсненням контролю за надходженням в Україну валютних цінностей, захистом прав і законних інтересів України, вітчизняних та зарубіжних субєктів господарської діяльності.  

     4.2.Причорноморський економічний район

     Площа - 113,4 тис. км2.

     Населення - 7808 тис. чол.

              Склад - Автономна Республіка  Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська  області. 
Причорноморський економічний район розташований на півдні України і переважно займає територію рівнинної Причорноморської низовини.

Тільки  невелика його північно-західна частина  досягає півдня Подільської височини. Територія району простяглася із сходу на захід від східної  межі Криму аж до р. Дунай на 600 км, а з півночі на південь - на 420 км. 
               Причорноморський економічний район має досить вигідне географічне положення, яке посилюється тим, що через територію району проходять важливі залізничні, річкові та повітряні шляхи, які сполучають економічні райони України з багатьма зарубіжними країнами. 
Район розташований на перетині державних і міжнародних морських шляхів Азово-Чорноморського басейну. Приморське положення району сприяє розвитку портового і рекреаційного господарств. 
                Природні умови і ресурси. Поверхня району є в основному хвилястою рівниною, яка поступово знижується з півночі на південь до узбережжя морів, а на Кримському півострові, навпаки, підвищується на південь, де височать Кримські гори. В межах Одеської області рівнина густо помережена ярами та балками. У нижній течії Дніпра, на лівому березі, простяглися сипучі піски, які місцями утворили кучугури заввишки до 4-6 м. Гори займають майже 5 % території району. Вони розташовані на Кримському півострові трьома пасмами вздовж узбережжя Чорного моря. 
                Рельєф району в цілому не створює значних перешкод для механізації польових сільськогосподарських робіт, будівництва промислових споруд, розширення міст і селищ, шляхового будівництва, а невеликий загальний нахил поверхні сприяє іригаційному будівництву. 
Район має значні родовища корисних копалин. Найважливіші з них - залізні руди Керченського півострова. Балансові запаси руди сягають 2,8 млрд. т (майже 14 % промислових запасів руди України). Руди залягають на невеликій глибині (5-25 м), що дає можливість видобувати їх відкритим способом. Руди Керченських родовищ відносно бідні за вмістом заліза (всього 28-39 %) і потребують збагачення. Керченські руди мають домішки марганцю, ванадію, фосфору і миш'яку. При переробці цих руд фосфор переходить у шлак, який у розмеленому вигляді є цінним фосфорним добривом. 
                  Добре забезпечений Причорноморський район сировиною для будівельної індустрії - різноманітними вапняками, глинами, кварцовими пісками, гранітами, мармуром, мергелем, каоліном, вулканічними туфами. Тут зосереджено 84 % запасів вапняку, 100 % діориту, 94 % мармуру, 48 % флюсових промислових вапняків країни. Будівельні матеріали поширені скрізь, але особливо багаті на них Автономна Республіка Крим й Одеська область. 
У численних соляних озерах та лиманах є значні запаси солей натрію, хлору, брому, особливо у       Сиваші, ресурси якого практично невичерпні. Солі озер та лиманів є цінною сировиною для хімічної промисловості. 
                   На Керченському і Тарханкутському півостровах Автономної Республіки Крим та на півдні Одеської області виявлено родовища нафти і газу. 
Велике значення мають лікувальні грязі, ропа та мінеральні джерела району. Кращі лікувальні грязі в Куяльницькому і Хаджибейському лиманах Одеської області та Сакському озері Автономної Республіки Крим. 
                    Клімат району в цілому помірно теплий. Причорноморська низовина і степовий Крим характеризуються помірно-континентальним кліматом з теплим літом (середньомісячна температура липня 21 - 23 °С) і помірною зимою (середня температура січня - 1 °С ... -5°С). Гірський Крим має помірний, а Південний берег Криму - середземноморський клімат з м'якою зимою і теплим сухим літом. Важливим кліматотворним фактором Південного берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодних повітряних мас з півночі. Рівнинна частина території району відкрита на північ, звідки надходять маси холодного повітря. Внаслідок цього тут спостерігають різкі коливання температури. Вплив Чорного моря на клімат району обмежується лише прибережною смугою, де бризи урівноважують коливання температури і підвищують вологість повітря. 
                 Тривалість безморозного періоду коливається від 160-170 днів на півночі району до 250 днів на Південному березі Криму, вегетаційний період - відповідно від 215 до 297 днів. Район дуже посушливий. 
                  Опадів на рівнинах випадає від 300-350 мм (у степовому Криму) до 450 мм (на півночі району). Лише гірський Крим має значну кількість опадів. Так, на західному схилі гори Ай-Петрі їх випадає більше ніж 1000 мм на рік. 
                  Максимум опадів на рівнинах влітку. Часто трапляються посухи, що супроводяться суховіями і пиловими бурями, які завдають значної шкоди сільському господарству. 
Ґрунти району різноманітні. Розміщення їх має добре виражений зональний характер. У північно-західній частині району поширені опідзолені чорноземи, у степовій зоні - малогумусні чорноземи і темно-каштанові слабосолонцюваті ґрунти. В дельтах Дунаю і Дніпра переважають мулувато-болотяні ґрунти. Гірський Крим вкритий бурими лісовими, а місцями гірсько-лучними та гірсько-торф'яними ґрунтами. На Південному березі Криму ґрунти червоноземного типу. Ґрунти району мають добру структурну будову і при застосуванні правильних агротехнічних методів обробітку та зрошення дають стійкі високі врожаї. Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а теплий клімат і приморське положення - перетворенню району на велику здравницю 
                     Переважна більшість території району розташована у степовій зоні, лише на північному заході частина її лежить у лісостеповій, а в Криму - у гірській та субтропічній зонах. Природна рослинність більшої частини району - степова. Під лісом зайнято не більше як 1,5-2,5 % його території. Лише південне узбережжя Криму і гірський Крим заліснені. 
Для збереження цінних видів рослин та тварин у степовій частині Херсонської області створено заповідник Асканія-Нова, в якому науково досліджуються акліматизація і гібридизація цінних тварин. 
                 Гідрографічна мережа району відносно негуста, але його перетинають найбільші річки - Дніпро, Дністер, Дунай. Дельти річок закінчуються лиманами, які утворилися внаслідок поступового опускання суші і затоплення морськими водами балок і річкових долин. Гирла малих річок відокремились від моря косами та пересипами і утворили солоні закриті лимани або солоні озера. Солоних озер багато і в степовому Криму (Сиваш, Сакське, Чокрацьке). У дельтах річок утворилися плавні - заболочені площі із заростями очерету і чагарників. У плавневій частині Дунайського гирла розташовано кілька значних прісноводних озер (Китай, Катлабух, Кугурлай та ін.). Річки Криму невеликі і здебільшого мають гірський характер. Вони використовуються для будівництва невеликих ГЕС, а також для зрошення, водопостачання. 
Виняткове народногосподарське значення для району має Дніпро, перетворений на транспортну магістраль, важливе джерело електроенергії і зрошення. Спорудження Каховської ГЕС зміцнило енергетичну базу району, утворило водойму площею майже 200 тис. га і дало змогу розпочати широке будівництво зрошувальних систем. 
                 Важливе народногосподарське значення мають Чорне та Азовське моря. На їх узбережжі знаходяться великі промислові центри та порти (Одеса, Миколаїв, Херсон). У водах цих морів водиться промислова риба (кефаль, скумбрія, пеламіда, камбала, осетрові, оселедці, бички). Найбільший вилов риби в Керченській протоці, коли риба восени йде з Азовського у води більш теплого взимку Чорного моря. Мілководне Азовське море - одне з найбагатших у світі на органічні кормові ресурси, що сприяє розвитку багатьох видів риб. Багато риби і в дельті Дунаю. У північно-західній частині Чорного моря росте водорість філофора, з якої виготовляють агар-агар, що застосовується в харчовій промисловості. 
                  Населення Причорноморського економічного району зростає поступово. Так, за 1959-1989 pp. його чисельність збільшилася на 151 %, зокрема міського у 2 рази, а сільського зменшилася на 1,3 %. Середня густота населення становить 68,1 чол./км2, що значно нижче від загальнодержавного показника (85,8 чол./км2), а сільського - майже 23 чол./км2 (в Україні - 28 чол./км2). Найбільша густота населення в Автономній Республіці Крим (92,6 чол./км2) і в Одеській області (понад 79 чол./км2), найменша - у Херсонській області (майже 44 чол./км2). Найменша густота сільського населення у степовій частині материкової України - не перевищує 20 чол./км2. У містах проживає понад 5,1 млн. чол. (66,5 %). Найвища частка міського населення в Автономній Республіці Крим (70 %), найменша - у Херсонській області (61 %). 
У районі виділяються такі міста, як Одеса (1,1 млн. чол.), Миколаїв (519 тис), Севастополь (375 тис), Херсон (371 тис), Сімферополь (358 тис), Керч (183 тис. чол.). 
Чоловіків набагато менше, ніж жінок (відповідно 873 на 1000 жінок) - найнижчий показник серед економічних районів України. Трудових ресурсів не вистачає, особливо в Автономній Республіці Крим та Херсонській області. В цілому частка населення, зайнятого у господарстві, трохи вища, ніж в інших районах України. 
                    Коефіцієнт народжуваності в районі коливається від 13 до 15 %, коефіцієнт смертності у Херсонській області та Автономній Республіці Крим один з найнижчих в Україні - 9-11 %, а в Одеській і Миколаївській областях трохи вищий - 11-13 %. Природний приріст у цілому досить низький - від 2 до 4 %, а в Одеській області не перевищує 1,4 %. Природний приріст сільського населення позитивний, проте він низький і не перевищує 5 %. В Одеській області він від'ємний (-1 %). Дитяча смертність в Одеській та Херсонській областях висока (відповідно 15 % і 16 %) і трохи нижча у Миколаївській області та Автономна Республіка Крим (12,4 % і 12,9 %). 
Район має найвищий серед економічних районів України показник працездатного населення (57,3 %) і вищий, ніж у цілому по Україні (55,8 %). Частка дітей така сама, як і в Україні (23 %), але найменше людей пенсійного віку (18,7 %). 
За етнічно-національною ознакою населення окремих частин Причорноморського району неоднакове. Виділяються два регіони: західний (Одеська обл.) - багатонаціональний та південний (Миколаївська та Херсонська області, Автономна Республіка Крим) - малонаціональний. 
В Одеській області українців 1433 тис. чол. (54,6 % усього населення), росіян - 719 тис. (27,4 %), майже 430 тис. представників інших національностей (18 %): болгар - 166 тис. (6,3 %), молдаван - 144 тис. (5,5 %), євреїв - 69 тис. (2,6 %), гагаузів - 27 тис. (1,0 %), білорусів - 21 тис. (0,8 %). 
Принципово інша національно-етнічна ситуація склалася в східній та південно-східній частинах регіону. Тут частка українців і росіян (в Криму росіян та українців) дуже висока - 93-96 %; частка представників інших національностей у цьому регіоні мінімальна. 
Українці є найчисленнішими в Миколаївській (1004 тис, 75,6 %) і Херсонській (937 тис, 75,8 %) областях, росіяни - в Криму (1629 тис, 67,0 %). Росіяни на Миколаївщині (258 тис, 19,4 %) і Херсонщині (249 тис, 20,2 %) посідають друге місце за чисельністю після українців. У Криму кількість українців (після росіян) - 662 тис. (26,5 %). Багато на Миколаївщині молдаван (17 тис, 1,3 %), білорусів (50 тис, 2,1 %), кримських татар (38 тис, 1,6 %), євреїв (18 тис, 0,7 %), татар (11 тис, 0,4 %), караїмів (1 тис), на Херсонщині - білорусів (13 тис, 1,0 %), євреїв (7 тис, 0,8 %), кримських татар (6 тис, 0,5 %). 
                Результати переписів населення 1897, 1921 і 1928 років свідчать про те, що політика Росії щодо Криму була далекосяжною. Одна її риса є дуже чіткою - це послідовна русифікація кримського населення. Підтвердженням цього є такі факти. 
ЗО червня 1945 р. Кримська АРСР була перейменована у Кримську область у складі РРФСР. Щодо корінного населення Криму, яке проживало тут майже п'ять століть, була реалізована політика геноциду - 198 тисяч кримських татар, а також десятки тисяч німців, греків, євреїв та інших були виселені у східні райони Росії та республіки Середньої Азії. Вакуум був швидко заповнений. На початок 1945 р. до Криму було переселено в основному з Росії понад 17 тис. сімей, а за 1950-1954 pp. - понад 57 тис. чол. 
 За відомостями історичних літописів, Крим ще в X ст. був українською землею і відтоді постійно тяжів до України географічно, політично та економічно. Досить сказати, що, незважаючи на майже 200-річну русифікацію Криму царатом і сталінськими сатрапами, українців у Кримській області, за даними перепису 1959 p., було 268 тис, або 22,3 % загальної чисельності населення. На 1 січня 1990 р. в Криму проживало 662 тис. українців, або 26,5 % населення Автономної Республіки Крим, тобто за 31 рік чисельність українців зросла на 364 тис, тоді як росіян збільшилась на 822 тис. Таке абсолютне зростання чисельності росіян пояснюється не їх високим природним приростом, а свідомо спрямованою міграцією. 
На сучасному етапі розгортається національне відродження населення Криму. Причому не лише українського, а й татарського, грецького, караїмського, єврейського тощо. 
Промисловість. Раніше цей район розвивався в аграрному напрямі (зернове господарство).     Промисловість переробляла сільськогосподарську продукцію, виготовляла сільськогосподарські знаряддя праці, судна, видобувала залізну руду. Пізніше структура промисловості змінилася у бік різноманітного машинобудування, галузей важкої промисловості, у сільському господарстві розширені площі під технічними культурами, виноградниками, садами. 
                 За вартістю валової продукції на першому місці стоїть харчова промисловість, на другому - машинобудування, на третьому - легка. 
В електроенергетиці значну роль відіграє Каховська ГЕС (352 тис. кВт). Теплові електростанції споруджено у Херсоні, Одесі, Миколаєві, Керчі, Сімферополі, Севастополі. Працює Південно-Українська АЕС у Миколаївській області (Південноукраїнськ). Будівництво Кримської АЕС припинено. Створено південну енергосистему, проте енергетика відстає від розвитку промисловості, майже немає власних енергетичних ресурсів. Із Шебелинки до Дніпропетровська прокладено газопровід з відгалуженням до Одеси, Херсона і Миколаєва. В районі працюють два нафтопереробних заводи - в Одесі й Херсоні, які виробляють моторне і дизельне паливо, гас, бітум, мастила тощо. 
                   На території району є гірничодобувна промисловість. Видобувається залізна руда на Комиш-Бурунському родовищі, готується і транспортується на маріупольські металургійні заводи. В Одесі є сталеплавильний завод та окремі ливарні цехи на інших підприємствах Одеси, Херсона, Миколаєва. В Балаклаві видобувають флюсові вапняки. 
Серед галузей машинобудування розвинене транспортне. Основними центрами морського суднобудування є Миколаїв, де працюють три суднобудівних заводи, що випускають різноманітні океанські і морські судна - танкери й суховантажні дизель-електроходи. У Херсоні два суднобудівних заводи випускають різні типи океанських і морських суден, доки для морських портів і портальні крани. Крім того, працює Керченський суднобудівний завод "Затока" та Севастопольський морський завод. Є окремі судноремонтні заводи в Одесі, Іллічівську, Ізмаїлі, Кілії. 
                    Виділяється Одеський завод великого кранобудування, що виготовляє дизельні крани вантажністю до 100 т, Одеський автоскладальний завод (причіпи, напівпричіпи, фургони), Миколаївський завод "Дормашина" (бульдозери, скрепери, укладачі асфальтобетону). 
Сільськогосподарське машинобудування представлене Херсонським комбайновим заводом - виготовляє кукурудзозбиральні машини, Одеським - тракторні плуги, Сімферопольським - запасні частини й обладнання для сільськогосподарських машин. 
                    Верстатобудування зосереджено в Одесі - два заводи, що продукують універсальні верстати та верстати з ЧПУ. 
                     У районі виготовляють енергетичне й електричне устаткування та машини, електродвигуни, дизелі, обладнання для автомашин, тракторів у Новій Каховці, Херсоні, Первомайську, Сімферополі, Одесі. Новокаховський електромашинобудівний завод освоїв випуск електродвигунів  для    вугільної і   хімічної  промисловості,   а Херсонський - тракторні стартери, електрообладнання для "Таврії" тощо. 
                    Виробництво кіноапаратури зосереджено на Одеському заводі "Кінап", поліграфічне машинобудування, світлокопіювальні й електронногравірувальні автомати ;- в Одесі. 
Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині (ропі, солях озер і лиманів), частково використовує привізну. Найбільші підприємства - Одеський суперфосфатний, Сакський і Красноперекопський хімічні, Одеський хіміко-фармацевтичний та фарбовий, Севастопольський "Хімпром", Сімферопольський "Хімік". Працює Кримський завод двоокису титану, реконструйовано Красноперекопський хімзавод, збудовано Південносиваський магнезитовий завод (магнезійний порошок для чорної металургії України). 
                     Промисловість будівельних матеріалів не досить розвинена, у значних кількостях видобувають лише вапняк-черепашник, на заводах виготовляють залізобетонні вироби, м'яку покрівлю, лінолеум тощо. Цемент виробляють на Миколаївському цементному заводі, проте його не вистачає для власних потреб. Завершено будівництво Балаклійського цементно-шиферного комбінату. 
                      Целюлозно-паперова і деревообробна промисловість зосереджена в Цюрупинську та Ізмаїлі. 
У легкій промисловості виділяється текстильна галузь. Цей район виготовляє приблизно 20 % тканин країни. Найбільш відомими підприємствами є Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле-джутова фабрика. Вовняні фабрики працюють в Одесі і Татарбунарах. Є трикотажні комбінати в Миколаєві, Одесі, Херсоні. Взуття виготовляють в Одесі, Сімферополі, Миколаєві. 
Велике значення має харчова промисловість, що ґрунтується на місцевій сировині. Широко розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, м'ясна, тютюнова галузі. На харчову промисловість припадає майже половина продукції промисловості району. М'ясна представлена м'ясокомбінатами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Сімферополі, Керчі, Первомайську, Вознесенську. Такі галузі, як маслоробна, молочна, сироварна, розташовані рівномірно на всій території регіону. В Одесі працює потужний олійно-екстрактовий завод. Плодоконсервна промисловість представлена двома херсонськими, трьома сімферопольськими, ізмаїльським та одеським заводами. Рибоконсервні заводи є в Керчі, Генічеську, Ялті, Кілії, Білгород-Дністровському. Район виготовляє основну частку вин в Україні. Раніше в районі працювало понад 20 % виноробних підприємств, найбільші й найвідоміші з них були у Ялті, Алушті, Судаку, Сімферополі, Феодосії, Старому Криму, Одесі, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському, Херсоні та ін. У період так званої боротьби з алкоголізмом частину з них закрили, виноградники вирубали, тару знищили. Нині виноробні й виноградарські підприємства і господарства починають відбудовуватись. 
                        У районі є великі елеватори (у Миколаєві, Херсоні, Одесі). Менше розвинена цукрова промисловість - зосереджена у Первомайському, Вознесенському, Одеському районах. 
Сільське господарство має зерново-тваринницький напрям з широко розвиненим садівництвом і виноградарством. Структура сільськогосподарських земель така: понад 81 % припадає на ріллю, понад 13 % на пасовища і майже 1 % на сіножаті. Структура посівних площ відрізняється від загальнодержавної: майже половина посівних площ під зерновими культурами (найбільша частка у структурі посівних площ в Україні), 35,5 % - під кормовими, 10,4 % - під технічними, 4,4 % - під картоплею та овочами. Взагалі частка продукції сільського господарства району в країні досить висока - майже 17 %. 
                       Землеробство району продукує пшеницю (майже третину збирання в Україні), кукурудзу, соняшник та ін. Впроваджуються посіви на поливних землях. В основному вирощують соняшник (повсюдно), цукрові буряки (у північній частині). Культивуються ефіроолійні культури (казанлицька і червона троянди, ірис, лаванда, шавлія мускатна). Тут вирощують тютюн, гірчицю, лікарські рослини, південні коноплі та овочево-баштанні культури: томати, баклажани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни. 
                        У  районі     поширені  сади     та      виноградники.    Найбільше   плодів   збирають   в   Автономній    Республіці   Крим та    Одеській   області.   Вирощують   кісточкові: абрикоси, вишні, черешні, сливи; зерняткові: яблуні, груші. 
                    Тваринництво має молочно-м'ясний напрям. Тут зосереджено майже 1/5 великої рогатої худоби, свиней і майже 2/5 овець. Провідна галузь - вівчарство, район дає 2/5 вовни України. 
                    Собівартість основної продукції сільського господарства нижча, ніж у середньому в Україні. 
У районі можна виділити такі сільськогосподарські зони: 
виноградницько-зерново-олійна з садівництвом і молочно-м'ясним тваринництвом: південні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей і Степовий Крим: 
зерново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом: північні райони Одеської, Миколаївської і Херсонської областей; 
овоче-молочна приміського типу: навколо Одеси, Миколаєва, Херсона; 
виноградницько-тютюнова з молочно-м'ясним тваринництвом (вівчарством) - передгір'я Криму, Південний Берег Криму. 
              У районі зрошено багато земель. Вже діють Краснознам'янська у Херсонській області, Інгулецька - в Миколаївській, Татарбунарська - в Одеській, Північно-Кримська - в Автономній Республіці Крим зрошувальні системи. 
Одна з найважливіших ланок народногосподарського комплексу Причорноморського економічного району - її курортно-рекреаційне господарство. Сприятливі кліматичні умови причорноморської частини території, численні пляжі, тепле море, лікувальні грязі та мінеральні води різних типів визначають його державне та міжнародне значення. Найбільше значення мають курорти Південного Берега Криму і бальнеологічні курорти Одеси. 
В Автономній Республіці Крим зосереджено 36 % санаторіїв курортного фонду України, понад ЗО % будинків і пансіонатів відпочинку, майже 20 % туристських закладів. Діють 127 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, 94 будинки відпочинку і пансіонати, у яких щороку відпочиває понад 1 млн. чол. На базі джерел мінеральних вод функціонують санаторії в Євпаторії, Саках, Феодосії. Практичне значення мають термальні води Тарханкутського півострова, лікувальні грязі численних солоних озер. Сформувалися рекреаційні райони: Ялтинський, Євпаторійський, Феодосійський. 
                  В Одеській області - 43 санаторії і пансіонати з лікуванням, 16 будинків і пансіонатів відпочинку, турбази і дитячі табори. Функціонують курорти: Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз - Затока, Куяльницький та ін. Всі вони в Одеському рекреаційному районі. 
Заклади відпочинку Миколаївської області розташовані головним чином у курортних зонах Очакова та Миколаєва. Є 4 санаторії і пансіонати з лікуванням, 17 будинків та пансіонатів відпочинку, численні бази відпочинку, дитячі табори. 
Херсонська область має значні можливості для розвитку курортного господарства та масового відпочинку в долинах Дніпра, Інгульця, на узбережжях Каховського водосховища, Дніпровського лиману, Чорного та Азовського морів, але вони використовуються незначною мірою. Функціонують курорти Гола Пристань, Скадовськ та курортна місцевість Арабатська Стрілка. В області - 8 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням та 38 будинків і пансіонатів відпочинку, численні бази відпочинку та дитячі табори. 
      Причорноморський економічний район - один з найбільших центрів туризму міжнародного значення. Численні пам'ятки історії, архітектури, археології, екзотичні природні об'єкти, м'який клімат зумовлюють розвиток пішохідного, автомобільного, водного, гірського та інших видів туризму. 
 Транспортна система. Район вивозить машини, металеві вироби, металургійну сировину, мінеральні добрива, продукти нафтопереробки, будівельні матеріали, устаткування для харчової промисловості, сільськогосподарські машини. Завозить кам'яне вугілля, нафту, ліс, лісоматеріали, чорні та кольорові метали. 
 Розвинені всі види транспорту. На залізничний транспорт припадає 13 % колій України. Найбільша густота залізничних колій в Одеській області (34,6 км на 1000 км2), найменша - в Херсонській області (16,1 км на 1000 км2). Залізничні вузли - Одеса, Іллічівськ, Херсон, Каховка, Миколаїв, Вознесенськ, Сімферополь, Джанкой. У 1978 р. стала до ладу міжнародна морська залізнична поромна переправа Іллічівськ - Варна (Болгарія). Залізнична колія Армянськ - Джанкой - Керч сполучена поромною переправою Автономна Республіка Крим з Північним Кавказом. 
Загальна довжина автомобільних шляхів - 25,4 тис. км, у тому числі з твердим покриттям - 23,9 тис. км. Основні автомобільні шляхи державного та міжнародного значення: Миколаїв - Одеса - Кишинів, Миколаїв - Херсон - Сімферополь, Миколаїв - Кіровоград, Миколаїв - Кривий Ріг, Рені - Ростов-на-Дону, Одеса - Ізмаїл. Діє міжміська тролейбусна лінія - Сімферополь - Ялта (майже 79 км). 
 Морський транспорт в основному забезпечує каботажні перевезення, має державне та міжнародне значення (порти - Одеса, Херсон, Генічеськ, Скадовськ, Миколаїв, Очаків, Севастополь, Керч, Феодосія, Ялта, Євпаторія). На базі Дунайського пароплавства створено ліхтерну транспортно-виробничу систему, що забезпечує ефективне перевезення вантажів з придунайських міст Європи у порти Південно-Східної Азії та інших регіонів без перевантаження їх. Судноплавство здійснюється Дніпром (річкові порти: Херсон, Нова Каховка, Гола Пристань), а також Південним Бугом, Інгулом та Інгульцем (порти: Миколаїв, Вознесенськ). 
Територією Причорноморського економічного району проходять траси нафтопроводів Кременчук - Херсон, Снігурівка - Одеса; газопроводу Шебелинка - Одеса; аміакопроводу Тольятті - Одеса. Аеропорти державного та міжнародного значення знаходяться в Одесі (два), Сімферополі, Миколаєві та Херсоні. 
 Причорноморський район має велике значення у вирішенні проблеми нафти в Україні. Опрацьовуються кілька варіантів транспортування нафти. Найоптимальнішими є доставка у порти Одеси танкерним флотом з країн Близького Сходу й південного Середземномор'я, перевантаження її в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука й Лисичанська. Частково нафта перероблятиметься на Одеському нафтопереробному заводі, для чого потрібна його реконструкція. Ця схема транспортування нафти забезпечуватиме економічну незалежність України завдяки можливості закупівлі нафти в багатьох державах і транспортування її безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни. Мережа нафтопроводів здатна транспортувати нафту з Одеси по Україні. Однак потрібно будувати другу нитку нафтопроводу, посилювати ряд нафтопроводів для великого обсягу нафти - Одеса - Снігурівка (з 19 до 45 млн. т) і Снігурівка - Кременчук (з 26 до 37 млн. т), а також переобладнувати польові станції для реверсу нафти. 
 Перспективним для результативного геологічного пошуку і геологічної розвідки є шельфи Чорного та Азовського морів, де, як свідчать попередні дослідження, зосереджені значні й доступні для промислового використання мінерально-сировинні ресурси. Тут виявлено 11 родовищ газу та газоконденсату, майже 50 перспективних нафто- і газових площ, поклади залізної руди, численні поклади важких металів - магнетитові, ільменітрутилцирконієві та ін. За попередніми оцінками, запаси нафти у шельфі Чорного моря становлять 7 млрд. т. Український уряд підписав угоду з англійськими фірмами про видобуток нафти (Великобританія виготовляє устаткування і має досвід видобутку нафти і газу на глибинах понад 1000 м у Північному морі). 
Спеціалісти США у 1992 р. встановили вітрові установки для виробництва електроенергії в Сакському районі (Автономна Республіка Крим). Аналогічні установки, які працюють у США, виробляють щороку по 1 МВт електроенергії. Вже в 1993 р. поряд з американськими були змонтовані українські вітрові установки, виготовлені на колишніх військових заводах за американським зразком. Планується в рамках конверсії після випробування виготовлених зразків налагодити виробництво таких установок. Це дасть змогу значно збільшити виробництво електроенергії і забезпечити роботою мінімум 6 тис. працівників. 
 Перспективи розвитку економіки Причорноморського району потребують наукового обґрунтування і розв'язання ряду важливих проблем. Першочергового значення набуває проблема водних ресурсів, яка в умовах посушливого Причорномор'я є важливим чинником активізації сільськогосподарського виробництва. Проблема загострюється, оскільки в районі немає необхідних джерел власних ресурсів. 
 Серед сучасних природних процесів, несприятливих для розвитку сільськогосподарського виробництва - активна ерозія ґрунтів, прискорені лінійне розмивання та площинне змивання. На зрошуваних землях розвиваються вторинне засолювання, підтоплення. Спостерігається замулювання водойм; узбережжя Чорного та Азовського морів зазнають абразії, зсувів тощо. Важливими заходами боротьби з цими негативними процесами є контурне землевпорядкування, створення полезахисних, водоохоронних і протиерозійних лісосмуг, комплексна меліорація, лісовідновлення, поліпшення лук, берегоукріплення, терасування, селенебезпечних гірських схилів. 

Висновок

  Збалансований розвиток різних інфраструктурних ланок господарства курортних комплексів, удосконалення управління ними, забезпечення охорони рекреаційних ресурсів і всього навколишнього середовища - це основні завдання народногосподарського комплексу району. 
Розширення зовнішньоекономічних зв'язків потребує вирішення важливих питань розвитку морського транспорту. Для цього необхідно забезпечити зростання вантажообороту морських портів, створити нові глибоководні механізовані порти з урахуванням перевезень Дунаєм. 

5.18.   Ліси України — національне багатство і належать українському народу. Тому кожен громадянин Української держави має право на отримання повної інформації як про стан лісів, так і про переваги та недоліки проваджуваної щодо лісів політики.

    Загальна  площа українських лісів становить 9400,2 тис. га, з них хвойні ліси (переважаюча  порода — сосна та ялина) займають 42,2%, твердолистяні (дуб, бук) — 43,2% та м’яколистяні (береза, осика) — 13,6%. Лісами покрито 15,6% території країни. За показником лісистості території, Україна належить до малолісних країн Європи.

    Ліси  України поділяються на природні та штучні. Природні лісостани складаються з дерев різного віку. Штучні лісостани складаються з дерев, які були одночасно в один рік висаджені на певних ділянках. У природних лісостанах відбувається природне самовідтворення лісу. Старі дерева відмирають, їхнє місце займають підростаючі дерева. У штучному лісі всі дерева мають однаковий вік, одночасно зростають, перестигають і відмирають. Тому штучні ліси мають в основному промислове значення.

    При вирощенні штучного лісу в завдання його власника входить одержання максимальної кількості деревини якнайкращої якості. А щоб запаси не зменшувалися, здійснюється своєчасна посадка і догляд за молодими насадженнями на ділянках зрубаного лісу. Завданням органів лісового господарства є збільшення лісистості України та підвищення якості лісів.

    Крім  господарського, ліси мають величезне  екологічне значення. Деревина на пні (тобто ще не зрубане дерево) —  особливий товар, який, окрім звичайної  ринкової вартості, має значно вищу цінність — екологічну. Ліси виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші важливі функції. Тому шкода, заподіяна лісам надмірними рубками, може призвести до дуже істотних, непорівнянних із вигодами від продажу деревини негативних наслідків і навіть до екологічної катастрофи.

    Використання  в розумних пропорціях як екологічних, так і господарських цінностей  лісів, забезпечення лісовідтворення, збільшення площі лісів, недопущення  зниження запасів деревини — такими мають бути принципи лісогосподарської політики в Україні.

    Що  стосується економіки країни, то тут  внесок лісової галузі дуже незначний. Вартість продукції та послуг лісового господарства становить лише 0,2—0,4% від сумарного валового випуску. Частка деревини в загальному експорті трохи вища — близько 1,5%, що звичайно також не є визначальною величиною. Отож, із погляду розвитку економіки, не має великого значення — рубаємо ми ліс чи не рубаємо, експортуємо деревину чи не експортуємо. Чи не тому при побудові економічної стратегії держави мало уваги зверталося на те, що відбувається з лісами України?

    Важливим  показником стану лісів, з погляду  довгострокової перспективи їх використання, є вікова структура лісів —  розподіл площ лісів за групами віку. В українському господарстві зберігся поділ лісів на молодняки (вік до 40 років), середньовікові (40—60 років), пристигаючі (60—80 років) і стиглі та перестійні (понад 80 років). Економічно найбільш вигідним є рівномірний розподіл площ насаджень за групами віку. На жаль, ліси України характеризуються нерівномірним розподілом лісонасаджень за групами віку зі значним переважанням молодняків та середньовікових (70—80% від усіх площ) і недостатньою кількістю стиглих та перестійних (6—15%).

    Іншою важливою ознакою є бонітет, який визначається рядом характеристик — середньою висотою дерев залежно від віку, середнім об’ємом стовбура, кількістю дерев на 1 га, а отже — запасом деревини (об’єм деревини на 1 га), поточним і середнім приростами запасу деревини. Для кожної породи та бонітету складаються таблиці ходу росту лісостану, які відображають величину вище перелічених показників, починаючи від посадки і до віку перестиглості, з інтервалом у 10—20 років.

    Який  же стан українських лісів? Чи здатні вони повною мірою виконувати свої природоохоронні й господарські функції? Якою мала б бути державна політика щодо лісів?

Розгляду  цих питань було присвячене дослідження  міжвідомчої аналітично-консультативної  ради з питань розвитку продуктивних сил та виробничих відносин (МАКР). Ось  що воно показало.

    1. Ліси України зріджені, низькоповнотні. Недостатній догляд у молодих лісах та надмірні вирубування у пристигаючих та стиглих лісостанах призводять до зниження як продуктивності, так і біологічної стійкості українських лісів.