Контрольная работа по "Региональной экономике"

   Територіальна громада є досить специфічним  суспільним інститутом, належність до якого визначається для членів громади  самим фактом проживання на певній території. Проте, згідно з інституційною теорією, суспільний інститут виникає та набуває поширення тоді, коли за допомогою його існування стає можливим знизити “трансакційні витрати”, або витрати на забезпечення взаємодії членів суспільства між собою, тобто коли дезінтегрованість членів громади надалі стає на заваді їхньому ефективному існуванню. Отже, перетворення сукупності осіб, які проживають на певній території, на реально діючий інститут територіальної громади можливе лише шляхом концептуалізації та розвитку спільних цілей та діяльності. В іншому випадку інституціалізація територіальної громади та формування відповідного органу місцевого самоврядування матимуть суто формальний характер, а відтак легко потраплятимуть під узурпування представниками окремої локальної групи корпоративних інтересів, що зводить нанівець місцеве самоврядування як основу економічної демократії, слугуючи поширенням на локальному рівні “олігархічної” політико-економічної моделі.

   Таким чином, без створення міцного  економічного фундаменту місцевого самоврядування, розвитку ефективних організаційних засад його реалізації законодавчі норми, навіть розроблені за найбільш сучасними зразками, не можуть бути впроваджені. Відтак, нагальним завданням муніципальної реформи є створення правових, економічних та організаційних умов, які найліпшим чином сприяли б активізації потенціалу місцевого самоврядування, його перетворенню на провідний чинник надання нової якості державотворенню в Україні.

   Впродовж  багатьох десятиліть Україна розвивалась  у закритій економічній системі, в умовах жорсткого планово-централізованого виробництва і розподілу. Система, яка формально передбачала повноту влади Рад народних депутатів, насправді не забезпечувала достатньою мірою ані розподілу влади, ані децентралізації або самоврядування. Спроби відродження інституту місцевого самоврядування та його включення в політико-правову систему молодої незалежної держави розпочалися в Україні лише з початку 90-х років.

   Зокрема, 7 грудня 1990 р. був прийнятий Закон  Української РСР “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”. Цей Закон (із змінами і доповненнями) визначав основні засади місцевого самоврядування в Україні до 1997 року.

Подальшого  розвитку засади місцевого самоврядування дістали у прийнятій 29 жовтня 1994 р. Міжпарламентською Асамблеєю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав Декларації про принципи місцевого самоврядування в державах-учасницях Співдружності, до якої приєдналася й Україна.

     У прийнятій у 1996 році Конституції України основні засади місцевого самоврядування в Україні визначаються у розділі XI “Місцеве самоврядування”. Конституцією встановлено (ст. 140), що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому  законом, як безпосередньо, так і  через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

     Згідно  ст. 141 Конституції, до складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.

     Матеріальною  і фінансовою основою місцевого  самоврядування (ст. 142) є рухоме і  нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

     Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

     Держава бере участь у формуванні доходів  бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве  самоврядування. Витрати органів  місцевого самоврядування, що виникли  внаслідок рішень органів державної  влади, компенсуються державою.

Стаття 143 Конституції України наділяє  територіальні громади села, селища, міста функціями:

• безпосереднього або через утворені ними органи місцевого самоврядування управління майном, що є в комунальній власності;
• затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку і контролю їхнього виконання;
• затвердження бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролю їхнього виконання;
• встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону;
• забезпечення проведення місцевих референдумів та реалізації їхніх результатів;
• утворення, реорганізації та ліквідації комунальних підприємств, організацій і установ, а також здійснення контролю за їхньою діяльністю;
• вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до їхньої компетенції.

   Органам місцевого самоврядування законом  можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава  фінансує здійснення цих повноважень  у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України, або  шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

   Відповідні  конституційні норми деталізуються  чинним Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, прийнятим 21 травня 1997 р., тобто майже через рік після прийняття Конституції.

   Згідно  з Законом, місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

• народовладдя;
• законності;
• гласності;
• колегіальності;
• поєднання місцевих і державних інтересів;
• виборності;
• правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;
• підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;
• державної підтримки та гарантій місцевого самоврядування;
• судового захисту прав місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування включає:

• територіальну громаду;
• сільську, селищну, міську раду;
• сільського, селищного, міського голову;
• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
• органи самоорганізації населення.

   У відповідності з положеннями  Європейської Хартії, Закон України  “Про місцеве самоврядування” встановлює, що органи місцевого самоврядування з метою більш ефективного  здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об’єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об’єднань, які підлягають реєстрації відповідно до законодавства в органах Міністерства юстиції України. Органи місцевого самоврядування та їхні асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування.

Згідно  Закону, органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються  власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

     Від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної  власності здійснюють відповідні ради.

     Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їхнім виконанням.

     Конституцією і Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (із змінами і доповненнями) в Україні загалом створено нормативно-правову основу функціонування місцевого самоврядування. Проте певні особливості українського законодавства обмежують можливості ефективної реалізації економічних прав територіальних громад, породжуючи комплекс суттєвих проблем. Україна з часу набуття незалежності здійснила значний прогрес, просуваючись шляхом політичної й адміністративної децентралізації. Водночас, децентралізація фіскальних повноважень відбувається асиметрично як по вертикалі, так і по горизонталі.

     По-перше, велике коло функцій віднесено до спільних інтересів територіальних громад, які згідно зі ст. 140 Конституції  України реалізуються обласними  та районними радами. Проте реалізація цих спільних інтересів під впливом і за безпосередньої участі органів територіальних громад фактично унеможливлюється тим, що виконавчими органами в областях та районах, а також у містах Києві та Севастополі є відповідні державні адміністрації.

     Згідно  прийнятого 9.04.1999 р. Закону України “Про місцеві державні адміністрації” (ст. 1), виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

     Згідно  ст. 8 Закону, голови місцевих державних  адміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України.

     Згідно  ст. 13 Закону, до відання місцевих державних  адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення  законності, охорони прав, свобод  і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного  розвитку відповідних територій;

3) бюджету,  фінансів та обліку;

4) управління  майном, приватизації та підприємництва;

5) промисловості,  сільського господарства, будівництва,  транспорту і зв’язку;

6) науки,  освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, сім’ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання  землі, природних ресурсів, охорони  довкілля;

8) зовнішньоекономічної  діяльності;

9) оборонної  роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального  захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

     Місцеві державні адміністрації вирішують  й інші питання, віднесені законами до їхніх повноважень.

     Згідно  ст. 14 Закону, місцеві державні адміністрації  здійснюють повноваження місцевого  самоврядування, делеговані їм відповідними радами. Згідно ст. 15, в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об’єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку. У разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їхньому управлінні перебувають також об’єкти спільної власності територіальних громад.