Контрольная работа по "Региональной экономике"

    До  позитивних сторін польської системи  ведення лісового господарства слід зарахувати:

— лісове господарство Польщі самоврядне і самоокупне;

— в  системі немає підґрунтя для  зловживань із заниженням оцінки деревини на пні та перекручуванням звітності  стосовно рубок догляду та санітарних рубок;

— польська система заохочує до здійснення ефективного  господарювання;

— необхідність сплати умовно фіксованого (за площею лісу) податку спонукає до підвищення продуктивності насаджень, що покращує екологічні властивості лісу;

— забезпечується жорсткий нагляд із боку Міністерства екології та місцевої влади за станом лісів;

— особлива увага надається статусу лісової охорони.

    Впровадження  зазначеної моделі реформування лісового господарства мало б здійснюватися  в Україні у два етапи.

    На  першому етапі для забезпечення переходу до самоокупності галузі необхідно  розмір надходжень за спеціальне використання лісових ресурсів підвищити до рівня, який компенсуватиме витрати державного бюджету на ведення лісового господарства та на утримання Держкомлісгоспу з його установами. Для цього необхідно істотно підвищити таксову вартість деревини на пні й поширити застосування такс під час відпуску товарної (ліквідної) деревини на пні на всіх заготівельників деревини, включно з рубками догляду, санітарними та іншими рубками, за винятком догляду за молодняками (до 40 років).

    Зараховувати  надходження збору за спеціальне використання лісових ресурсів на рахунок спеціального фонду державного бюджету (Лісовий фонд) та фінансувати заходи із ведення лісового господарства й утримання Держкомлісгоспу з його установами в основному у межах коштів, зібраних до Лісового фонду.

    Забезпечити жорсткий контроль із боку Лісової  охорони та органів Мінекоресурсів за здійсненням екологічно безпечного лісокористування.

    Враховувати при визначенні і проведенні рубок  головного користування та рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, необхідність наближення таксаційних показників лісостанів до характеристик нормального лісу.

    На  другому етапі реформи слід розпочати  реорганізацію Державного комітету лісового господарства у напрямі  створення державного підприємства «Ліси України», включивши до його складу держлісгоспи. Функції з державного управління в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів мають бути передані Міністерству екології та природних ресурсів.

    Державне  підприємство «Ліси України» має  функціонувати на принципах самоокупності. Замість плати за спеціальне використання лісових ресурсів повинно бути запроваджене стягування лісового податку. Доходи Лісового фонду від плати за використання лісових ресурсів мають бути замінені відрахуваннями від доходів організацій, що входять до складу ДП «Ліси України», і спрямовуватися на покриття нестачі фінансових ресурсів держлісгоспам, які мають несприятливі умови лісовирощування. З державного бюджету кошти можуть виділятися виключно на часткову підтримку ведення лісового господарства південних областей та заліснення територій, несприятливих для ведення сільського господарства.  

Висновок

    Здійснення  реформи у цьому напрямі усуне  підґрунтя для зловживань із оцінкою  деревини на пні та перекручуванням  звітності стосовно рубок догляду і санітарних рубок, які повністю втратять економічну привабливість. Це дозволить побудувати лісові відносини на раціональній, ефективній основі. В лісі буде справжній господар, діяльність якого спрямовуватиметься не на пристосування до абсурдної в економічному плані системи, а на здійснення ефективного господарювання, підвищення продуктивності насаджень та покращання екологічних властивостей лісу.

    Розумію, що висновки і рекомендації, запропоновані  міжвідомчою радою, не можуть мати імперативного характеру. Це погляд «із боку», одержаний у результаті вивчення ситуації, що склалася в лісовому господарстві України. Водночас упевнений, що реформування лісових відносин є надзвичайно важливим питанням. Реформа здатна надати поштовху розвитку лісового господарства, а отже — поліпшити якість українських лісів. І це — головне.

9-10.6

d) марганцеві руди;

e)  вапняки. 

      Чорна металургія є найбільшою базовою  галуззю індустріального виробництва  України, яка поряд з іншими визначила  загальносоюзну спеціалізацію господарства. Металургійний комплекс включає: видобуток, збагачення й агломерування залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів та допоміжних матеріалі для них (флюгових вапняків тощо).

     Провідна  роль у цьому комплексі належить металургійній переробці (чавун-сталь-прокат). Решти виробництв забезпечують основний технологічний процес, проте деякі  з них набувають тепер самостійного значення.

     Чорна металургія - складна галузь. До неї  належать виробництва, різні за організацією і технологією. Це ніби велетенське  дерево, могутня коренева система  яка перебуває в землі, а гігантська крона спрямована в небо. Це коріння  та стовбур дерева, виробництво феросплавів, виплавка електросталі, прокату та порошкова металургія - це крона, коксохімія, виробництво вогнетривких металів тощо - листочки цього дерева.

     Чорна металургія України за сучасної технології і відсталого, спрацюваного обладнання - дуже матеріалостійка галузь яка споживає близько 30% палива, майже 20% електроенергії та води, які використовуються в господарстві країн. У родовищах, що розробляються, багаті залізні руди вже вироблено. Води ж, особливо в районах виробництва металу, не вистачає.

     Крім  економічних витрат видобування  залізної руди породжує значні екологічні проблеми. Під час шах тарного  способу видобування просідає земля, під час кар'єрного знижується рівень грунтових вод; у навколишні місцевості зникає вода з криниць. Із сільськогосподарського обігу вилучається тисячі гектарів родючих земель. Їх відновлення дороге і недостатньо ефективне. З кар'єрів під час підривання тисячі тонн пилу залізної руди піднімається в повітря й розноситься на десятки кілометрів, вкриваючи поверхню Землі.

     Однією  з основних проблем чорної металургії є вичерпаність багатьох родовищ  залізних руд. Кількість заліза в  руді зменшується. А, отже, навіть із зростанням видобутку залізної руди виплавка металу також змен Для розвитку чорної металургії в Україні є сприятливі умови:

1. Значні  родовища коксівного вугілля,  залізної й марганцевої руд,  високоякісних вапняків і формувальних  пісків та вогнетривів. Причому  розміщенні ці ресурси близько  один від одного.

2. Розвинута  густа мережа залізних і шосейних доріг.

3. Висококваліфіковані  кадри.

     Територіальна організація чорної металургії залежить від багатьох економічних і природних  факторів. У розташуванні підприємств  чорної металургії особливо велику роль відіграють сировина й паливо, на які  припадає приблизно 85-90% витрат. У середник ХVІІ - на початку ХІХ ст. чорна металургія орієнтувалась на територіальне поєднання калійного вугілля й залізної руди, наприклад у Великобританії. Згодом, протягом тривалого часу більшість центрів чорної металургії формувалась у межах вугільних басейнів, наприклад Рух, Донбас, Кузбас, Аппалацький басейн, Польща Чехія, Словаччина, Бельгія. Орієнтація на залізні руди склалась на Уралі, у Франції (Лотарингія), у Люксембурзі.

     Протягом  останніх десятиріч поширилась орієнтація на сировину, причому на великі родовища, бо завод потужністю 5-6 млн. т. чавуну на рік, розрахований на 40 років роботи, повинен мати рудну базу не менше за 0,5 млрд. т. Найбільшими у світі залізорудними басейнами є Бочкарівське та КМА в Росії (20 і 16,5 млрд. т.), Криворізьке в Україні (15,9 млрд. т.). Хаммерелі у Австралії (11,7 млрд. т.), Каракас і Залізорудний трикутник у Бразилії (6,0 і 5,0 млрд. т.). Семаб-Рейдж у США, Керол-Лейк у Канаді, Симен у ПАР, Курська магнітна аномалія у Росії, Криворізький басейн в Україні.

     Складність  розвитку металургійного комплексу  України в тому, що це дуже матеріаломістка  галузь, яка потребує багато води і  електроенергії. Крім того, багаті рудні  родовища вже вироблено, тому виплавка металу буде зменшуватись.

шується.

     Чорна металургія використовує близько 95% всього марганцю, що видобувається в країні. Вміст марганцю в руді менший, ніж заліза в залізній руді. На гірничозбагачувальних комбінатах (ГЗК) вміст металу в марганцеві руді доводять до 50-60%.

     Найбільшим  є Таврійський гірничозбагачувальний комбінат в Запорізькій області.

     Для виплавки чорних металів крім залізної і марганцевої руд необхідне  паливо. Великі кокосхімічні підприємства розміщено в Донбасі (де є сировина: споживач): в Придніпров'ї (споживач), Видобуток коксівного вугілля ведеться переважно в Донецькій області. Тут зосереджено основне виробництво коксу в країні.

     В країні зосереджено 48% загального видобутку  товарної залізної руди колишнього Союзу, 72% видобутку марганцевої руди, 35% готового прокату, 30% листового прокату, понад 42% тонколистового прокату тощо.

     Чорна металургій включає ряд виробництв, найважливішими серед яких є видобуток (підземний і відкритий) та збагачення рудної та нерудної сировини, виробництво  чорних металів, труб, електросплавів, коксохімічне і вогнетривке виробництво, вторинна обробка чорних металів, виробництво металевих виробів.

     Чорна металургія - комплексоутворююча галузь, що охоплює видобування й збагачення залізної руди, стікання її в агломерат, виплавлення чавуну і сталі та прокатне виробництво.

ОСНОВНІ РАЙОНИ І ЦЕНТРИ ВИДОБУТКУ  СИРОВИНИ.

     Головні центри коксохімії Донбасу-Макіївка, Горлівка, Стаханов, Алчевськ, Маріуполь, Придніпров'я-Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг.

До металургійного комплексу Україні входить і видобуток нерудної сировини - флюсів і вогнетривких глин. Флюси (вапняк, глинозем, кварц тощо) використовують у чорні металургії, додаючи до руди, щоб одержати шляхи з певними фізичними і хімічними властивостями. Флюгаві вапняки і доломіти у значних кількостях знаходяться у Докучаєвському, Первомайському, Ново троїцькому (Донецька область) родовищах та родовищах Дніпропетровської області поблизу Кривого Рога).

     Найбільші родовища вогнетривів - Часовоярське, Ново райське та Веселинівське.

     Чорна металургія представл6на здебільшого великими підприємствами - комбінатами, для яких характерний повний виробничий цикл. Ці міста є металургійними центрами, в яких знаходиться одне або кілька металургійних підприємств, що визначають їх виробничу спеціалізацію.

     Сукупність  металургійних центрів та вузлів, що тяжіють один до одного, утворює  металургійний район. Який охоплює  територію однієї або кількох  областей і формує територіально-виробничий комплекс із спеціалізацією на виробництві  металургійної продукції.

     В Україні можна виділити ти райони чорної металургії: Придніпров'я, Донбас і Приазов'я. В їх межах формуються окремі вузли і центри.

     Придністровський  металургійний район простягся  вздовж Дніпра від Кременчука до Нікополя. Цьому сприяло географічне положення  на великій магістралі на перетині транспортних шляхів і майже на півдорозі між величезними запасами залізної руди Криворіжжя і коксом Донбасу.

До складу Придніпровського металургійного району входить п'ять великих вузлів виробництва: Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Нікопольський і Кременчуцький.

Виділені  вузли чорної металургії утворені окремими центрами цієї галузі. Так, до складу Дніпропетровського вузла належить комбінати і заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська  і Новомосковська. У Дніпропетровську і Дніпродзержинську на металургійних заводах виплавляють чорні метали, є прокатне виробництво. У Ново московську і Дніпропетровську виробляють також труби.

     Запорізький вузол чорної металургії сформувався  переважно на основі сприятливого географічного положення міста, використання води Дніпра та дешевої електроенергії дніпровської ГЕС. Тут знаходяться найефективніші в Україні підприємства: металургійний комбінат "Запоріжсталь" електросталеплавельний комбінат "Дніпроспецсталь", феросплавний завод. До складу цього вузла також входять і коксохімічні заводи, підприємства, які постачають вогнетрива, велика кількість допоміжних і обслуговуючих заводів і фабрик.