Контрольная работа по "Региональной экономике"

        Аграрна політика держави, яка стосується регіональних секторів товарного тваринництва і приватних господарств населення, має враховувати декілька критеріїв ефективності продуктивних сил виробництва, зокрема: продовольчої безпеки й задоволення соціальних потреб суспільства у продукції тваринництва; екологічної безпеки від загрози забруднення природного середовища великими комплексами; соціально-економічної безпеки, зокрема попередження безробіття селян; економічної безпеки сільського господарства в умовах поширення ринкових відносин і перетворення землі на товар, штучного банкрутства, злочинного пошуку ренти на правах приватної власності на сільськогосподарські ресурси.

        Наукову новизну містить прагматична постановка задач прогнозування й розробки стратегій розвитку тваринництва на перспективу за місією регіону з урахуванням варіантного моделювання розвитку. Компонентами моделі виступають галузі тваринництва, які є ядром системи, орієнтованої на ринок, галузі рослинництва, які націлені на виробництво кормів, і галузі харчової промисловості. Концепція розвитку й розміщення продуктивних сил тваринництва базується на моделях трьох типів: економічної бази, економетричних і витрати–виробництво. Всі вони формалізують залежність обсягів ринку і виробництва за формулою:

Y = f ( C, L, H, S, U ),

де Y – вектор обсягів кінцевої продукції, зокрема обсягів ринку продовольства; f – знак функціональної залежності; C – обсяг і структура фізичного капіталу; L – обсяг і структура ринку праці; H – обсяг і структура ринку худоби і птиці; S – обсяг і структура сільськогосподарських угідь для виробництва кормів; U – обсяг і структура ринку кормових ресурсів, зокрема відходів харчової промисловості.

       До трьох традиційних елементів продуктивних сил (земля, праця й фізичний капітал) додаються два різновиди нематеріальних благ, зокрема фактори довіри та безпеки підприємництва. Загальна схема взаємодії продуктивних сил сільськогосподарського виробництва у відтворювальному процесі матиме наступний вигляд.  
 

       Сільськогосподарські угіддя і біологічні об’єкти у тваринництві – це два елементи продуктивних сил природи, що надає їм значення первинних і базових у схемах пошуку сільськогосподарської ренти. Система машин та інших засобів виробництва є факторами формування прибутку на капітал. Ринок праці є фактором формування доходів населення від продажу робочої сили. Менеджмент, який реалізує знання, територіальну організацію, технології, спеціалізацію і концентрацію виробництва, є джерелом підприємницького доходу. Новизну запропонованої схеми складає пропозиція щодо використання регіональної матриці витрати–виробництво для прийняття рішень.

       Дослідженнями доведено, що ефективний розвиток і оптимальне розміщення галузей тваринництва у просторі сільськогосподарських ресурсів є можливим за умови стабільності господарської структури спеціалізованих господарств товарного тваринництва. Ефект носить мультиплікативний характер через те, що інвестиції на підвищення продуктивності худоби і птиці, удосконалення типу утримання і годівлі худоби носять нормативний характер на одиницю сільськогосподарських ресурсів і біологічних об’єктів (гектар сільськогосподарських угідь, умовну голову худоби). Ресурси праці та інтелектуальний капітал, які взаємодіють, мають опосередковане відношення до земельних ресурсів через систему управління і технологічних рішень. Процес виробництва мотивується регіональним й суспільним попитом на товар а також можливостями експорту.

       Розвиток тваринництва у замкнутих моделях обмежено кормовими ресурсами і кількісними ознаками природних сільськогосподарських угідь. Вони відображають коефіцієнти зв’язку між обсягами інвестицій у галузі рослинництва і тваринництва і обсягами фондів споживання, запасів та експорту продукції тваринництва. Система зв’язків утворює векторно-матричний простір економіки АПК адміністративних областей і характеризує процеси відтворення продуктивних сил його галузей.

       Формування доходів в умовах досконалої конкуренції проходить на ринку. Ринкова ціна є функцією попиту і пропозиції, а тому є ознакою ендогенною відносно економіки галузей тваринництва. Лише в умовах олігополії (з обмеженою кількістю виробників сільськогосподарської продукції і продовольства) можливою є марксистська теорія ціноутворення на продукцію тваринництва, тобто за витратною схемою. Регулююча роль ринкового попиту при цьому є незначною через низький коефіцієнт його еластичності до пропозиції. Наукову новизну містить теза про те, що тваринництво є стабілізуючим чинником регіональної економіки, сприяє збільшенню попиту на робочу силу з урахуванням мультиплікативного ефекту в обслуговуючих галузях і підприємствах харчової промисловості.

       Збільшення експорту продукції тваринництва зміцнює платіжний баланс не тільки галузей АПК, а й адміністративної області в цілому. Регіональна економіка формує податкове поле для формування місцевого і державного бюджету з доходів всіх видів: оплати праці, доходів населення рентного походження, прибутку з підприємницької діяльності і на фізичний капітал. Привабливість інвестицій в сільському господарстві зростає, якщо розподіл доходів АПК області організувати за принципами “з чого складається, на те й розпадається”. Складається з факторів виробництва (продуктивних сил), перелічених вище, а розпадається – на факторні частки ринкової ціни.

       Теоретично доведено, що державна аграрна політика підтримки села має будуватися у конкурентному ринковому середовищі, що відповідає не тільки ринковим принципам організації тваринництва, а й вимогам підвищення продуктивності праці у цій галузі.

        Процес структуризації галузі молочнотоварного виробництва відтворює групування господарств товарного типу за даними перепису худоби в регіонах України станом на початок 2004 р. Молочно-скотарське спрямування декларують 10 тис. господарств, або 52,9% до їх загального числа. Ознаками структуризації можна вважати процес подрібнення крупних та створення нових господарських систем.

        Свинарство в регіонах України має всі ознаки господарської структуризації і деструкції. З одного боку, скорочується кількість крупних комплексів, які в результаті трансформації економіки до ринкових умов господарювання стали банкрутами, а з іншого боку, зростало число дрібних ферм. Вирощуванням і відгодівлею свиней займаються 9,3 тис. господарств товарного типу (СГП і СФГ). У птахівництві нараховують 1,8 тис. господарств, проте реальне значення для ринку мають 137 птахофабрик, які в середньому утримують понад 50 тис. птиці. Зростання кількості дрібних ферм цього напряму (до 1 тис. голів птиці) є явищем процесів деструкції системи птахівництва.

       Нова стратегія розвитку галузей тваринництва базується на формуванні нової господарської системи у тваринництві, яка на відміну від існуючої базується на перевагах спеціалізованих господарств у конкурентному ринковому середовищі над багатогалузевими господарствами і комплексами, які вимагають державної фінансової підтримки виробництва, що виключає ринкову конкуренцію і науково-технічний прогрес. Вона спрямована на подолання кризи, буденної практики соціально-економічного, демографічного, етнічного, екологічного виживання сільських районів.

       Стратегія розвитку і розміщення базується на загальновизнаному понятті концентрації та спеціалізації сільськогосподарського виробництва з урахуванням бачення місії регіонів на перспективу. Метою такої розробки є: 1) видати загальні орієнтири підприємництву в секторах підприємств товарного типу, приватного фермерського та підсобного господарств населення; 2) забезпечити наукові основи інноваційного розвитку галузей сільськогосподарського виробництва; 3) зафіксувати і локалізувати проблеми соціально-економічного розвитку у регіонах для зміни пріоритетів їх розвитку з допомогою Уряду і державної допомоги; 4) розробити проекти державної інноваційно-інвестиційної аграрної політики.

       На захист виносяться моделі соціально-економічного розвитку районів з урахуванням особливостей природнокліматичного районування України. Полісся і Карпати орієнтовані на ринки Києва і Львова. Тут спостерігається зростання роздрібного ринку і торгівлі. Лісостепова зона немає великих ринків окрім Харкова і Дніпропетровська. В Степах України зосереджено найбільше попиту на молоко і молочні продукти відповідно до кількості населення, зокрема в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Одеській областях і Автономній республіці Крим. Відповідно до такого поділу ринкового середовища на території України повинно змінюватися структура ринкового фонду споживання на користь продукції, що імпортуватиметься, зокрема з інших областей і районів України. Формування ринкового простору між регіонами є новим науковим висновком, що на відміну від традиційного вільного ринку несе нові елементи державного регулювання сільського господарства і ринку продовольства.

       Багатовекторний підхід – основа програмованого розвитку і розміщення продуктивних сил тваринництва. Процес структуризації його галузей є об'єктивною потребою організованого суспільства для вирішення поставлених проблем. Багатовекторний розвиток і розміщення тваринництва передбачає розробку стратегії та визначення пріоритетів.

       Ресурсний підхід в аграрній політиці відбиває обмеженість земельних ресурсів, а тому є універсальним для визначення стратегії. Але у ретроспективі не відігравав стимулюючої ролі у пошуках ефективності в умовах котлового метода оцінки ефективності колективних господарств. На перспективу ресурсний підхід обрано визначальним.

У молочному скотарстві до 2015 р. чисельність великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь повинна зростати

       Найбільшу щільність поголів’я великої рогатої худоби у базовому періоді мають області Карпатського регіону (48 голів на 100 га сільськогосподарських угідь), що перевищує теоретичну, а тому на перспективу очікується її стабілізація. Проблематичною для розвитку галузі залишатиметься Степова зона, де щільність ВРХ повинна зрости з 14-17 до 20 голів. Потенціал тваринництва Лісостепової зони становить 55 голів, що перевищує фактичний рівень удвічі. Потенціал Полісся практично вичерпаний і не перевищуватиме 35 голів ВРХ на 100 гектарів. За такими обмеженнями розвиток молочного скотарства повинен орієнтуватися на підвищення частки корів у стаді ВРХ і зростання продуктивності корів. В Карпатах – висока питома вага корів (31 гол. з 48 на 100 га), а в Степу – низька (7-9 голів), що визначає складність процесів зростання. Низький показник щільності корів спостерігається в областях Полісся (14–22) при наявності більш суттєвих обсягів природних кормових угідь. Великі резерви розвитку молочного скотарства у Лісостепу.

       У свинарстві одиницею виміру сільськогосподарських ресурсів є площа орних земель у співвідношенні до кількості свиней на фермах. Ресурсний підхід для обґрунтування потенціалу регіонів у виробництві свиней на м’ясо є важливим, але дискусійним з урахуванням можливостей ринкового обігу кормових ресурсів та інфраструктури центрів відтворення поголів’я.

       Наукову новизну містить методика прогнозування розвитку трансформаційних процесів у птахівництві. Розміщення птахофабрик та їх потужності не пов’язуються з розміщенням посівів зернових культур, як це передбачалося показниками щільності поголів’я. Ринок є визначальним для вирішення питання про обсяги виробництва у галузі, а територіальна організація – визначається наявністю ринкового попиту. Ринок кормових ресурсів є мобільним і не є фактором розміщення виробництва. Ринковий підхід для розміщення свинарства і птахівництва декларується як новий для прогнозування на перспективу.

       Ресурсний підхід базується на пріоритетах обмеженості ресурсів, зокрема земельних. Ринковий підхід балансує кінцевий попит і пропозицію продукції тваринництва. Соціально-економічний підхід – використовується реформаторами для відображення переваг приватного підсобного тваринництва у господарствах селян. Інноваційний підхід – це прагматичний шлях розвитку галузі товарного тваринництва на території, що базується на інтенсифікації виробництва при заданих обсягах ринкового попиту. Він відповідає пошуку нових технологій утримання худоби і птиці в господарствах оптимального розміру для секторів товарного і нетоварного виробництва.

Висновок

     Велике  значення у відродженні тваринницьких  галузей має поліпшення племінної  справи. Необхідно реформувати систему  селекційно-племінної роботи в тваринництві відповідно до Закону України “Про племінну справу у тваринництві”, насамперед в таких напрямах:

• удосконалення структури управління селекційно-племінною роботою та формування державної племінної інспекції;
• запровадження державної підтримки племінної справи у тваринництві і птахівництві;
• проведення селекційно-племінної роботи відповідно до програми селекції в тваринництві та птахівництві;
• поширення системи селекційно-племінної роботи на тваринництво у фермерських і особистих селянських господарствах.