Лекцій з дисципліни «Економіка»

 

Тема 4. Структурна перебудова

національної економіки

 

4.1. Структура національної  економіки: поняття, види.

4.2. Найважливіші пропорції  розвитку економіки.

4.3. Економічний розвиток  та економічне зростання.

4.4. Організаційно-економічні засади структурної політики держави.

 

4.1. Структура національної економіки: поняття, види

Структура економіки – це співвідношення різних елементів економічної системи, яке характеризує пропорції народного господарства та стан суспільного поділу праці.

Кількісно характеристику структури економіки можна визначити  як частку окремих структурних елементів  у складі всієї структури:

, де

d_ai – кількісне значення елемента a_i;

∑a_j – сума всіх елементів структури.

Структура економіки має важливе значення для забезпечення збалансованого, ефективного і стабільного розвитку національного виробництва, задоволення потреб суспільства в коротко- та довгострокових періодах.

У практиці державного регулювання  зазвичай виділяють такі основні види структури:

• відтворювальна,
• галузева,
• регіональна (територіальна),
• соціальна,
• структура зовнішньоекономічних зв’язків.

Відтворювальна  структура характеризується співвідношенням окремих компонентів валового випуску (ВВ) за вартістю (фондів заміщення, споживання, нагромадження) та за матеріально-речовим складом (засобами виробництва і предметами споживання); оцінюється частка окремих складових у ВВ.

Фонд заміщення (ФЗ) у відтворювальній структурі включає вартість матеріальних витрат і амортизацію. Його висока частка у валовому випуску свідчить про ресурсовитратність економіки.

Фонд споживання (ФС) охоплює споживчі витрати населення та інших суб’єктів ринку.

Нагромадження вирізняють валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження та амортизацію. Чисте нагромадження є аналогом чистих інвестицій, а валове – валових інвестицій. Між споживанням і чистим нагромадженням існує певне протиріччя. Це пояснюється тим, що нагромадження якоюсь мірою обмежує споживання. Але чисте нагромадження в той час є джерелом розширеного відтворення, сприяє економічному зростанню. Збільшення нагромадження веде до скорочення можливостей споживання, і навпаки.

Основним регулюючим фактором розвитку економіки є норма  нагромадження:

Н = Чисте нагромадження / НД, або

Н = Чисте нагромадження / ВВП.

Норма нагромадження  вважається достатньою, якщо становить  приблизно 25% від ВВП. Якщо частка нагромадження  у ВВП менша, то в економіці  можуть спостерігатися застійні явища, оскільки не вистачає коштів для відновлення  застарілих основних засобів. Тоді процеси відтворення не ефективні. Проте надто висока норма нагромадження (більше 30%) одночасно знижує можливості споживання, зменшує фонд споживання у ВВП.

Галузева структура економіки характеризує частку окремих галузей, великих народногосподарських комплексів у загальному валовому випуску. Іншими словами вона характеризує внесок окремих видів економічної діяльності, окремих виробництв, галузей у загальний обсяг макроекономічних показників – ВНП, ВВП.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити переважаючий тип розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні чинники економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний. Визначаючи галузеві пріоритети, треба віддавати перевагу розвитку галузей, що мають швидкий обіг капіталу. Це легка, харчова промисловість, а також галузі, що забезпечують їх сировиною. Інша група галузей – що потребує пріоритетного розвитку, – це наукомісткі галузі промисловості: машинобудування, хімічна, приладобудування.

Регіональна (територіальна) структура пов'язана з характером розміщення продуктивних сил по території країни й виділяє два її головних аспекти: економіко-географічний й адміністративний.

Економіко-географічний аспект територіальної структури народного  господарства пов'язаний з виділенням природноекономічних зон, великих економічних районів, територіальних комплексів, промислових і транспортних вузлів і т.п. Адміністративний – з адміністративним поділом України на області, райони й автономну республіку Крим.

Регіональна структура  завжди багатогалузева. Її аналіз включає  визначення виробничої спеціалізації  регіону.

Соціальна структура характеризує розподіл народного господарства за формами власності – державною, комунальною, приватною, власністю міжнародних організацій.

Інфраструктура характеризує матеріально-речовинні фактори й умови суспільного відтворення й життєзабезпечення населення країни в цілому.

Структура зовнішньоекономічних зв'язків показує характер зовнішньоекономічної діяльності держави й місце країни у світовому суспільному поділі праці (характеризує співвідношення між зовнішнім та внутрішнім секторами).

Структура економіки, як і сама економіка, не є стабільною, вона постійно змінюється під впливом  внутрішніх та зовнішніх чинників, тобто має динамічний характер. Динаміка структури народного господарства проявляється в зникненні деяких старих і появі нових елементів економіки й зміні співвідношення між ними. У цьому полягає принципова схема структурних змін. Таким чином, відбуваються структурні зрушення, які супроводжуються прогресивними чи депресивними змінами в економіці. Об’єктивною основою цих зрушень є невідповідність можливостей економіки її загальним потребам.

 

4.2. Найважливіші  пропорції розвитку економіки

Макроекономічні пропорції – це кількісні співвідношення між різними підрозділами та сферами суспільного виробництва, галузями, територіально-виробничими частинами національної економіки.

Кожен тип національної економіки має свої особливості  формування пропорцій. У планово-регульованих національних економіках вони встановлюються централізовано, в ринкових – на основі попиту та пропозиції, у змішаних – ринком з урахуванням регулюючого впливу держави.

Макроекономічні пропорції  утворюють систему. В ній виділяють  наступні їх види:

• загальноекономічні (народногосподарські) – пропорції (або співвідношення) між крупними сферами національної економіки, наприклад, між виробництвом, споживанням і накопиченням; матеріальним і нематеріальним виробництвом; між сферою виробництва та сферою послуг; між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання тощо;
• міжгалузеві – пропорції між окремими галузями (наприклад, галузями промисловості та сільського господарства, капітальним будівництвом і промисловістю і т.д.);
• внутрігалузеві – між взаємопов’язаними виробництвами в межах однієї галузі, наприклад, рослинництвом та тваринництвом у сільському господарстві;
• міжрегіональні – між різними регіональними утвореннями (областями), внесок яких у розвиток економіки держави не однаковий;
• трудові – між чисельністю зайнятих трудових ресурсів та незайнятих; між чисельністю працюючих у працездатному віці та чисельністю ти, що працюють у віці за межами працездатного (пенсіонери, підлітки);
• міждержавні – між окремими державами на основі міжнародного поділу праці.

Також макроекономічні пропорції класифікують за формою відображення, виділяючи натурально-речові, вартісні, пропорції розподілу трудових ресурсів.

Натурально-речові пропорції характеризують співвідношення між виробництвом і споживанням окремих видів продукції, наприклад, між виробництвом і споживанням сталі, прокату, автомобілів, цукру. Аналізуються такі пропорції за допомогою матеріальних балансів.

Вартісні пропорції показують співвідношення між окремими елементами вартості ВНП: доходами в сферах матеріального і нематеріального виробництва, доходами підприємств і населення.

Пропорції розподілу трудових ресурсів характеризують співвідношення трудових ресурсів між виробничою і невиробничою сферами, містом та селом, окремими регіонами тощо.

Зміна пропорцій означає в остаточному підсумку зміну темпів росту елементів економіки, що беруть участь у визначенні даної пропорції. Важливу роль відіграє і регулювання пропорцій, адже кожна національна економіка прагне до встановлення оптимальних пропорцій, що забезпечують найбільш повне задоволення суспільних потреб при найменших витратах праці.

 

4.3. Економічний розвиток  та економічне зростання

Економічний розвиток суспільства  – це еволюція його виробничих сил  і виробничих відносин, що відбувається на базі розширеного відтворення.

Економічне зростання – це розширення масштабів виробництва, зростання випуску продукції, збільшення національного доходу або валового національного продукту, тобто економічне зростання характеризується зміною обсягів товарів та послуг, що виробляють у країні.

Світовій економічній  історії відомі два типи економічного росту: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний відбувається завдяки збільшенню кількості факторів виробництва. Цей тип є простим типом економічного росту. Головна його перевага полягає в тому, що він дозволяє забезпечити найлегший шлях підвищення темпів господарського розвитку, порівняно швидко та відносно дешево збільшити економічний потенціал країни.

Інтенсивний – це більш складний тип росту, оскільки вирішальну роль тут відіграє НТП, відповідно цей тип росту передбачає високий рівень розвитку виробничих сил, техніки, технології, високий професійний рівень робітників. Інтенсивний тип росту дає можливість здолати проблему обмеженості ресурсів.

У чистому вигляді  в реальному житті обидва типи економічного росту не існують окремо, тому прийнято говорити про переважно інтенсивний або переважно інтенсивний типи економічного росту залежно від ступеня переваги одного над іншим.

Економічне зростання  залежить від низки факторів, які прийнято класифікувати за різними ознаками. Наприклад, залежно від характеру росту виділяють екстенсивні та інтенсивні фактори.

Екстенсивні – фактори, що призводять до економічного росту завдяки збільшенню кількості економічних ресурсів. Це, наприклад, такі фактори, як збільшення обсягів інвестицій при збереженні існуючого рівня технологій; збільшення чисельності зайнятих робітників; зростання обсягів сировини, матеріалів, палива, що використовуються при виробництві продукції.

Інтенсивні – фактори, що призводять до економічного росту шляхом більш ефективного використання економічних ресурсів та підвищення їх якості. Наприклад, підвищення кваліфікації робітників; краще використання сировини, матеріалів, земельних ресурсів; оновлення та краще використання основних фондів.

Також прийнято виділяти фактори економічного росту залежно від економічних ресурсів, що використовуються при виготовленні товару (див. табл. 4.1).

Економічний розвиток є  багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни. Для визначення рівня економічного розвитку країни використовують систему показників, наприклад:

• ВВП та НД, у тому числі на душу населення;
• виробництво і споживання основних видів продукції на душу населення;
• показники ефективності економіки;
• рівень та якість життя населення.

Основним показником економічного розвитку країни є ВВП  на душу населення. Саме цей показник покладено в основу міжнародних  класифікацій, за якими всі країни поділяють на розвинуті та країни, що розвиваються.

 

Таблиця 4.1.

Класифікація факторів економічного росту

Економічні ресурси	Фактори залежно від якості росту
	екстенсивні	інтенсивні
Праця	Збільшення кількості  зайнятих робітників	Підвищення кваліфікації робітників
Земля (у т.ч. її надра)	Зростання обсягів споживання земельних надр, розширення земельних площ у використанні	Краще використання землі  та її надр
Капітал: - основний         - обіговий	Розширення основних фондів за рахунок додаткового залучення  інвестицій   Зростання обсягів споживання обігового капіталу	Краще використання діючих основних фондів та їх поновлення на новій технологічній основі   Краще використання сировини, матеріалів
Підприємницька діяльність	Розширення підприємницької діяльності	Підвищення ефективності підприємницької діяльності за рахунок кращої організації, підвищення кваліфікації підприємця
Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД)	Розширення ЗЕД	Підвищення ефективності ЗЕД