Науково-методичні основи розвитку стратегії

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Науково-методичні основи розвитку стратегії ЗЕД

1. Стратегічне планування ЗЕД організації

2. Способи управління ЗЕД організації
3. Вибір закордонних ринків

2. Дослідження міжнародної кон’юнктури галузі діяльності „Інституту монокристалів” НАН України та конкурентоспроможності на світових ринках

1. Аналіз конкурентної ситуації в галузі

2. Аналіз ситуації на ринку
3. SWOT- аналіз

3. Розробка стратегії ЗЕД

1. Вибір закордонних ринків

2. Стратегічні напрямки вдосконалення фінансової діяльності організації
3. Розробка стратегії

4 Охорона праці

Висновки

Список джерел інформації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Значення зовнішньоекономічної діяльності в розвитку організацій  постійно зростає. Історичний досвід підтверджує  вигідність розширення участі країн  у міжнародному поділі праці та різноманітних формах міжнародного бізнесу. Процес глобалізації та інтернаціоналізації господарського життя є закономірним з огляду на посилення взаємозалежності між країнами і зростаючу схожість їх економік.

„Інститут монокристалів” має багатий досвід роботи на закордонних ринках. Та для того, щоб інститут отримав ще більш кращій  та досяг великого успіху необхідно формування довгострокової стратегії, що має на меті розширення географії його діяльності, пошук нових ринків збуту та затвердження позицій на них.

Розвиток науки для країни та світу в цілому є актуальним завданням, адже сучасне суспільство потребує все нових та нових розробок в галузях вмсоких технологій, техніки, медицини тощо. Світ зіткнувся з проблемою глобального забруднення виробничими відходами, тому першочерговою задачею в своїй роботі інститут ставить дослідження та розробку таких технологій та продукції, що має найменший вплив на навколишнє середовище.

Розробка стратегії  потребує серйозних зусиль. Треба  враховувати також специфічність  та наукоємність діяльності інституту.

Ціллю цієї роботи є узагальнення досвіду використання  інструментів маркетингу та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності у сфері науки та розробка стратегії зовнішньоекономічної діяльності для „Інституту монокристалів”.

Основними задачами роботи є:

• дослідження становища організації;
• дослідження кон’юнктури ринку в сфері науки;
• виявлення сильних та слабких сторін інституту;
• виявлення загроз та можливостей зі сторони зовнішнього та внутрішнього середовища;
• вибір методичних інструментів для рішення поставлених задач.

Результатом впровадження  розробленої стратегії організації  стане вихід нових сегментів  ринку та  розширення вже існуючих, підвищення об’ємів експорту і як наслідок підвищення прибутку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 НАУКОВО - МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЇ ЗЕД

 

 

1.1 Стратегічне планування ЗЕД організації

Поняття «стратегія»  вже міцно увійшло до лексикону  управлінської діяльності. Воно широко використовується в теорії і практиці менеджменту протягом останніх двадцяти років. З погляду сучасних уявлень про управління, стратегія – це не абстрактна річ, це серйозна ділова концепція в сукупності з реальними діями, що може привести цю бізнес – концепцію до створення реальної конкурентної переваги, спроможної зберігатися тривалий час. Стратегічне планування – це набір дій та рішень, які приймає керівництво, і які ведуть до розробки специфічних стратегій. Ці стратегії повинні допомагати організації досягнути своїх цілей. Процес стратегічного планування являє собою інструмент, який допомагає забезпечувати основу для управління підприємством.

При збільшенні масштабів  ЗЕД, а також в умовах наростання конкуренції на міжнародних ринках варто не тільки мати спеціальні стратегії, а й створювати систему міжнародного стратегічного менеджменту. Вона включає не тільки розробку стратегії, але й реалізацію стратегії, а також стратегічний контроль. У цьому випадку справедливо говорити про глобальну стратегію корпорації, схему якої подано на рис.1.1.

Зовнішньоекономічна діяльність буде найбільш успішною лише в тому випадку, якщо вихід організації на міжнародні ринки буде не тільки добре продуманий, всебічно обґрунтований, а й виходитиме з довгострокових цілей. Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність є тісно пов’язаною зі стратегічним управлінням організацією.

 

 

 

 

 Централізація

 

Планування на рівні                   Стратегічне 

головного офісу  планування

 

 

Достатньо сильний 

вплив головного офісу Стратегічний

контроль

Фінансовий

контроль

Слабкий вплив                                                                                                  

головного офісу

 

 

Планування на рівні

 окремих підрозділів  Холдингова

компанія

Гнучкий Гнучкий  Гнучкий

стратегічний стратегічний стратегічний                                                 контроль                    контроль              контроль

 

Рис.1.1- Способи стратегічного планування

 

По осі ординат показано вплив чинника планування, а по осі абсцис-вплив контролюючого чинника.

Основою стратегічного  менеджменту є стратегічне планування, яке тут розуміється як процес формування, оцінювання і прийняття стратегій розвитку бізнесу. До питань стратегічного планування належить також контроль реалізації планів і їхнє корегування. Стратегічні плани базуються на прогнозуванні майбутнього стану підприємства і зовнішнього середовища. Їхнім призначенням є мобілізація ресурсів і координація діяльності всіх підрозділів підприємства в напрямку досягнення заявлених довгострокових цілей (збільшення прибутку, зниження собівартості, вихід на міжнародний ринок, збільшення масштабів діяльності, створення спільних підприємств та ін.).

Історично стратегічному  плануванню в бізнесі передувало довгострокове планування, що практикувалося в 50-х і 60-х роках 20-го століття, коли ринки ще розросталися і політика компаній базувалася на уявленнях про безупинне зростання.

Кризові явища у світовій економіці початку 70-х років, що супроводжувалися такими явищами, як насичення попиту, посилення конкуренції, зміни в  технології, нестабільність зовнішнього  середовища змусили переглянути методи планування, які стали неадекватними проблемами, що виникли. Сформувалося розуміння, що сила компанії базується на можливості розвинути потенціали стратегічного успіху – стратегічні переваги, тобто ринкові переваги, такі, як високі стандарти якості продукції, низькі витрати, ефективне мережа розподілу, високий імідж. Звичайно стратегічні переваги випливають з аналізу, по-перше, особливостей фірми порівняно з її конкурентами і, по – друге сприятливих і несприятливих чинників навколишнього середовища. Останнім часом до цих позицій додають ще дві: здатність до швидких змін у стратегії й організації у відповідь на зміни навколишнього середовища, а також культуру організації щодо сприйняття і реалізації стратегії.

Безперервне планування, тісно пов’язане з постійно діючою і використовуваною системою маркетингової інформації, захищає підприємство від несприятливих зовнішніх впливів, дає змогу своєчасно виявляти і враховувати тенденції розвитку ринків, технологій, зміни в масовій свідомості та інші чинники, що визначають умови функціонування бізнесу і його ефективність.

Впровадження на практиці стратегічного планування дає ряд  переваг, оскільки воно змушує фірму  більш чітко визначати свої завдання і політику; веде до кращої координації  зусиль працівників організації і визначення показників діяльності фірми для наступного контролю; привчає керівників постійно мислити перспективно і готувати підприємство до несприятливих змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі; дає змогу більш наочно демонструвати взаємозв’язок усіх посадових осіб.

Численні дослідження  показують, що стратегічне планування підвищує якість управління, приводить  його у відповідність до вимог  швидких і часто непередбачуваних змін у зовнішньому середовищі. Це сприяє зростанню обґрунтованості  управлінських рішень і концентрації довгострокової і поточної діяльності менеджерів, спрямованої на досягнення глобальних цілей організації.

Розглянемо зміст і  послідовність стратегічного планування.

У розробці стратегії  враховується багато факторів: характер діяльності організації, її структура і кадровий потенціал, особливості галузі, тенденції розвитку, стан правової бази, що регламентує умови господарської діяльності.

Часовий період, на який здійснюється планування, змінюється від одного до п’яти років, і в кожному окремому випадку залежить від стабільності економічного стану і передбачуваності майбутнього, терміну впровадження прийнятих рішень, середньої тривалості часу, необхідного для реалізації конкретної ідеї.

У цілому процес стратегічного планування і управління обов’язково передбачає використання широкого кола інформаційних джерел й інтенсивної аналітичної роботи.

У розробці стратегії  планування умовно виділяють такі етапи:

- стратегічний аналіз  і прогностичне забезпечення;

- визначення мети і завдань підприємства;

- власне стратегічне  планування;

- реалізація;

- контроль за виконанням;

- оцінювання і коригування  стратегічного плану.

Окрім стратегічного  планування можна використовувати  стратегічний менеджмент, який у своїй  основі є більш гнучким підходом і об’єднує у собі суть технічного аналізу та врахування людського фактора. Тобто стратегічний менеджмент забезпечує творчість та більш вільний діалог.

Планування стратегії  зовнішньоекономічної діяльності є  підсистемою стратегічного управління і складовою процесу стратегічного планування, що відрізняється від планування стратегії тільки етапами реалізації і подальшої оцінки його обґрунтованості й ефективності. Процес планування проходить такі етапи:

1. розробка цілей організації;
2. аналіз зовнішнього середовища;
3. аналіз сильних і слабких сторін організації;
4. аналіз альтернатив і вибір стратегії;
5. управління реалізацією стратегії;
6. оцінювання стратегії діяльності організації і її коригування.

Одним із найсуттєвіших  рішень при плануванні є вибір  цілі організації. Основна загальна ціль організації являє собою місію, і всі інші цілі розробляються для Ії реалізації. Значення місії неможливо перевищити. Розроблені цілі використовуються як критерії для наступного процесу прийняття управлінських рішень. Якщо ж керівники не знають основної цілі організації, то в них не буде логічної крапки відліку для вибору найкращої альтернативи. В якості основи могли б служити лише індивідуальні цінності керівника, що призвело б до розкидання зусиль і нечіткості цілей. Місія деталізує статус компанії й забезпечує напрямок й орієнтацію для визначення цілей й стратегій на різних рівнях розвитку.

Найбільш поширене визначення цілей на основі таких головних функцій  наукової організації:

-   науково – технологічної, що відображає основне призначення організації у розробці, дослідженні і виготовленні товарів певного виду;

- господарсько – економічної, зумовленої необхідністю забезпечення рентабельності і конкурентоспроможної роботи організації;

- зовнішньоекономічної, що визначає поведінку організації на зовнішніх ринках збуту;

- соціальної, пов’язаної із забезпеченням відповідного рівня соціального захисту працівників;

- екологічної, зумовленої необхідністю наближення до мінімуму техногенного навантаження на природне середовище.

Визначення цілей організації  ускладнюється браком загальновизнаних методик. У вирішенні цього завдання перевага надається творчим, неформальним підходам.

Для того, щоб передбачити  подальші процеси розвитку ділового навколишнього середовища, необхідний його ретельний аналіз. Це дає змогу своєчасно вживати заходи щодо адаптації до змін у зовнішньому середовищі на основі розробки і реалізації стратегічних рішень на вищому рівні управління.