КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

  ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

  Економічний факультет

  Кафедра міжнародної економіки 
 
 

  КУРСОВА РОБОТА

  з кластеру

  «Міжнародна економічна інтеграція»

  на  тему

  «РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ  У ПОДОЛАННІ НАСЛІДКІВ ГЛОБАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ В Європейських країнах» 
 
 
 

    
 
 
 
 

    
 
 
 
 

  Київ 2010 р

 

      ЗМІСТ 

     вступ 3

     І розділ. зміст та основні методи державного регулювання в фінансовій сфері 5

     1.1  Зміст державного регулювання в фінансовій сфері 5

     1.2 Основні методи державного регулювання в фінансовій сфері 17

     ІІ розділ. роль державного регулювання у подоланні наслідків глобальної фінансової кризи 28

     2.1 Наслідки глобальної фінансової кризи в Європейських країнах 28

     2.2 Заходи Європейських країн щодо подолання наслідків глобальної фінансової кризи 38

     висновки 49

     Список використаних джерел 52 

 

     вступ

     Світову фінансову кризу 2007-2009 років вважають однією з наймасштабніших криз. Почавшись  в США з кризи іпотечного кредитування, так званої «іпотечної бульбашки», що ув’язала за собою стрімке падіння  індексів на фондових біржах, та цін  на фондових ринках, ця криза швидко набрала статус світової через положення  долара як світової резервної валюти, та загальну близькість економік країн  світу. Сучасну кризу за її наслідками та масштабністю порівнюють з Великою  Депресією 1929-1933 років, а деякі експерти вважають світову фінансову кризу й навіть більш руйнівною. Нинішня криза характеризується системним характером, що проявляється у поєднанні циклічної, структурної, кредитної, фондової, банківської та соціальної криз, а також приголомшує своєю глибиною, формами прояву, масштабами і темпами поширення.

     В світі цих подій постає питання  подолання наслідків глобальної фінансової кризи. Одним з методів  подолання наслідків є державне регулювання різних сфер економіки.

     Отже, актуальність даної роботи полягає  в необхідності подоланні наслідків глобальної фінансової кризи країнами світу і знаходженні найкращих методів для цього.

     Значний внесок у вивчення питань фінансових криз, зокрема банківських, зробили такі вчені-економісти, як Е.Дж. Фрідл, фахівці МВФ Л.Левін та Ф.Валенсія, аналітики МВФ Р.Дутагупта та П.Касін, німецькі економісти Д.Кунт та Е.Детрагайхе.

     У працях вищезазначених вчених досліджуються  теоретичні аспекти виникнення та сутності фінансових криз, зокрема банківських, визначається суть фінансових криз, можливі шляхи їх формування, їх циклічність, надаються рекомендації щодо подолання наслідків фінансових криз, але недостатньо досліджений саме кризове явище в умовах такого інтеграційного об’єднання як Європейський союз, в умовах трансформаційних економік, не винайдено найефективнішого способу подолання наслідків фінансових криз. Тому дане питання потребує подальших досліджень, зокрема, актуальним є розробка як теоретичних пропозицій, так і практичних рекомендацій стосовно вдосконалення процесу подолання наслідків фінансових криз.

     Мета  цієї роботи полягає в знаходженні найкращих методів для подолання наслідків глобальної фінансової кризи.

     Досягнення  поставленої мети роботи передбачає розв'язання наступних завдань дослідження, які й визначають структуру роботи:

1. Визначити зміст та теоретичні засади державного регулювання в фінансовій сфері;
2. Визначити методи державного регулювання в фінансовій сфері;
3. Розглянути наслідки світової фінансової кризи в Європейських країнах;
4. Розглянути основні заходи Європейських країн щодо подолання наслідків світової фінансової кризи;
5. Визначити роль державного регулювання економіки Європейських країн щодо подолання наслідків світової фінансової кризи.

     Об’єктом  дослідження було обрано Європейські  країни через їх різний рівень економічного розвитку та різні економічні умови.

     Предметом дослідження цієї роботи є державне регулювання економіки в контексті подолання наслідків глобальної фінансової кризи.

     Інформаційною базою дослідження є наукові праці і методичні розробки, праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, періодичні видання, статистична інформація.

     Мета, та завдання цієї роботи визначають її структуру – два розділи з  двома пунктами кожний та списку використаної літератури.

 

     

     І розділ. зміст та основні методи державного регулювання в фінансовій сфері

1. Зміст державного регулювання  в фінансовій сфері

     В умовах високорозвиненої ринкової економіки, яка характеризується наявністю  великої кількості не лише дрібних  і середніх підприємств, а й великих  виробничих комплексів, про "вільну гру" економічних сил не може бути й мови. Щодо діалектики розвитку економіки  країн Заходу та еволюції механізму  ЇЇ регулювання американський учений-економіст  П. Самуельсон писав: "Можливо, Америка XIX ст. підійшла ближче, ніж будь-яка  інша країна коли-небудь до стану «найменшого  втручання», який Карлейль назвав "анархія  плюс констебль". Результатом цього  стали ціле століття швидкого економічного прогресу й умови індивідуальної свободи. Але це призвело також до періодичних економічних циклів, розкрадання й виснаження не відшкодованих  природних ресурсів, до крайнощів  бідності і багатства, розкладання  державного апарату групами, які  ставлять різні завдання, і часом  до витіснення монополією саморегульованої конкуренції".

     У більшості індустріально розвинених країн Заходу значно підвищилася  економічна роль держави. Те, що держава  є центральним органом політичної влади в країні, надає їй можливість використовувати норми правового  примусу і розпоряджатися значними економічними ресурсами. Вона не лише стала власником багатьох заводів, земельних ділянок, залізниць, морських портів, аеродромів, фінансових ресурсів, а й заволоділа цілими галузями економіки, які потребують для свого утвердження  величезних капіталовкладень і в  період становлення найменше орієнтовані  на прибуткове функціонування (атомна і космічна промисловість, енергетика тощо).

     У більшості країн ринкової економіки  державі належить близько третини  національного багатства, вона перерозподіляє через бюджет половину валового національного  продукту, здійснює до 20 відсотків капіталовкладень в економіку. Наприклад, у США  під контролем уряду виробляється до 20 відсотків національного продукту, третину його становлять податки і загальний обсяг урядових витрат.

     Довголітня  практика державного втручання в  економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого економічна система стала високоефективною. Політика державного регулювання дає  можливість нейтралізувати численні руйнівні процеси і небажані відхилення, які періодично переривають і деформують рух економічного циклу.

     Найпоширенішою  сучасною теорією визначення ефективності урядової політики є парето-ефективність. Виходячи із того, що уряд здійснює економічну політику насамперед через розподільчі  процеси, звертаються до парето-оптимального перерозподілу.

     Італійський економіст, керівник кафедри економіки  Лоазннського університету Вільфредо  Парето був основоположником теорії суспільного добробуту. Він сформулював  оптимальну ситуацію для максимізації добробуту, яка ввійшла в економічну теорію під назвою «оптимум Парето».

     Оптимум Парето – це максимум добробуту, за якого неможливо покращити становище  будь-кого шляхом зміни обсягу виробництва  та обміну, не погіршивши становище  інших.

     Парето-ефективною називають економіку, в якій ніхто  не може збагатитися інакше, як за рахунок  збіднення іншого.

     І хоча більшість змін урядової політики призводить до збагачення одних та збідніння інших, подекуди відбуваються і такі зміни, за яких певні групи  людей збагачуються, але не за рахунок  інших. Такі зміни, зумовлені урядовою політикою, називають парето-вдосконаленнями. Якщо не існує таких змін, які  змогли б покращити добробут одних, не погіршивши добробут інших, вважають, що розподіл ресурсів є парето-ефективним (парето-оптимальним).

     Щодо  урядового впливу на економіку слід зазначити, що подекуди окремі дії уряду  можуть не бути парето-вдосконаленнями, тоді як пакети урядових змін будуть такими [1, с. 617-618].

     Економічна  політика держави формується через  мережу органів державного апарату, суспільні інститути, засоби масової  інформації. Важливу роль у цьому  відіграють підприємницькі організації, фінансові групи та "групи тиску". Підприємницькі організації, наприклад  Національна рада французьких підприємців, Федеральний союз німецької промисловості, Конфедерація британської промисловості, Конфіндустрія (Італія), Представництво фінансових і промислових кіл (Фінляндія) та ін., беруть участь у вирішенні  найбільш важливих питань з економіки  і політики. Вони готують економічні проекти і рекомендації для органів  державної і муніципальної влади, впливають на розробку і прийняття  багатьох законів і указів, у певних випадках здійснюють контроль за їх виконанням.

     Фінансові групи мають безпосередні контакти з органами державної влади. Оскільки в кожній з розвішених країн їх склалося по декілька, то між ними точиться боротьба за лідерство й отримання  певних пільг. Наприклад, у США лідерами є групи Морганів, Рокфеллерів, каліфорнійська на чолі з "Бенк оф Америка", у Великобританії - "Ллойдз", "Барклейз", у Німеччині - групи на чолі з "Дойче банк", "Дрезденер банк" та "Комерц-банк".

     "Групи  тиску" зародилися у США,  сьогодні вони широко використовуються  в країнах Західної Європи  тощо. Вони формуються з метою  впливу на офіційних представників  державної адміністрації і членів  уряду при розв'язанні таких  питань, як оподаткування, ціноутворення,  регламентація ринків, право на  створення нових підприємств  тощо. Так, в Іспанії інтереси  приватного сектору представляють  9 таких груп: в паперовій промисловості  o- Інститут паперу, в металургії - Союз виробників чорних металів,  у суднобудуванні - Техніко-торговельне  управління суднобудівників та  ін.

     Місце політики державного регулювання в  господарській системі є сталим, проте його масштаби і форми не залишаються незмінними. Дії державної  адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регулювання  відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалізації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

     Державне  регулювання здійснюється на мікро- та макрорівнях.

     Державне  мікрорегулювання охоплює методи безпосереднього  впливу на господарську діяльність державних  та недержавних підприємств за рахунок  зміни загально ринкових умов їх діяльності, створених державою.

     Залежно від завдання, що вирішується державою, та форм її втручання в економіку, державне мікроекономічне регулювання  поділяється на ринково-організаційне  і фінансове.

     Ринково-організаційне  регулювання – це політика, що визначає правові обмеження для підприємств  усіх форм власності. Вживаючи спеціальні заходи, держава впливає на поточні  ринкові події:

• обмеження цін
• обмеження прибутку, витрат
• встановлення стандартів якості
• розширення тарифних зобов’язань
• визначення виробничих обов’язків, обов’язків транспортування та умов постачання товарів.