У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

     Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками — це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб’єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

     Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний банк  використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов’язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

     Грошова емісія — це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію — інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.

     Операції  з державними цінними  паперами пов’язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Унаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви і мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк починає продавати цінні папери.

     Зміна норми обов’язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

     Маніпулювання обліковою ставкою  дає змогу центральному банкові регулювати попит комерційних банків на позички, а через них — на резерви банківської системи. Облікова ставка — це ціна позички, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб’єктів ринку.

     Політика  дешевих грошей впроваджується в  період економічного спаду, а політика дорогих грошей є адекватною ситуації інфляції попиту.

     Стандартними  заходами політики дешевих грошей є, по-перше, купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і, по-друге, зниження облікової  ставки. В результаті грошова маса, а разом з нею і сукупний попит мають зрости, спричиняючи  збільшення реального обсягу виробництва, як це показано на малюнку 1.1. На горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції AS, коли економіка працює не на повну потужність, впровадження центральним банком політики дешевих грошей призводить до збільшення сукупного попиту від AD₁ до AD₂ та, відповідно, збільшення реального обсягу виробництва від Q₁ до Q₂ при незмінному рівні цін P₁.

     Типовими  заходами політики дорогих грошей є, по-перше, продаж центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і, по-друге, підвищення облікової  ставки. В результаті впровадження зазначених заходів грошова маса має зменшитись, обмежуючи подальше зростання сукупного попиту, а  відтак, й можливі прояви інфляційних  процесів (малюнок 1.2). На вертикальному відрізку кривої сукупної пропозиції AS, коли економіка працює на повну потужність, зростання сукупного попиту від AD₁ до AD₂ призвело б до підвищення рівня цін від P₁ до P₂ за незмінного реального обсягу виробництва Q₁. Превентивне запровадження за можливості такого перебігу подій політики дорогих грошей дозволяє запобігти збільшенню сукупного попиту від AD₁ до AD₂, а відтак, й підвищенню рівня цін від P₁ до P₂.

     Малюнок 1.1 Вплив політики дешевих грошей на реальний обсяг виробництва, зайнятість та рівень цін.

     Малюнок 1.2 Вплив політики дорогих грошей на реальний обсяг виробництва, зайнятість та рівень цін.

     Перевагами  політики дешевих та дорогих грошей над стимулюючою та стримуючою фіскальною політикою є:

• Оперативність у прийнятті рішень та відсутність обмежень з боку необхідності реалізації інших завдань;
• Незалежність від політичних мотивів. На відміну від парламентаріїв, до кола повноважень яких входить затвердження засад фіскальної політики, відповідальні за проведення грошово-кредитної політики посадові особи не обираються на відповідні посади населенням.

     Разом з тим існують й певні чинники, які ускладнюють впровадження політики дешевих та дорогих грошей. До таких  чинників належать:

• Нестабільність швидкості обігу грошей.
• Неспроможність центрального банку контролювати зміни у структурі сукупного попиту [19, с. 155-162].

     Найбільш  результативним напрямком амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.

     Пропагандистські (морально-етичні) методи державного регулювання економіки — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають заходи виховання, роз’яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

     Прикладами  використання пропагандистських методів  є: орієнтація діяльності суб’єктів  ринку на цілі та пріоритети державних  макроекономічних планів (програм); заклики  державних органів до підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо дотримання ними певної лінії  поведінки; політична реклама, зустрічі з виборцями, участь у роботі об’єднань  за економічними інтересами з метою  залучення інвестицій, послаблення  економічних вимог і т. ін. Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації пропагандистських акцій і міри довіри людей до держави [6, с. 18-24].

     Отже, державне регулюванню економіки передбачає використання ряду методів. За засобами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу. Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання. Ці методи дозволяють ефективно застосовувати державне регулювання для досягнення необхідного економічного ефекту.

     ІІ  розділ. роль державного регулювання у  подоланні наслідків  глобальної фінансової кризи

     2.1 Наслідки глобальної  фінансової кризи  в Європейських країнах

     Поняття фіансова криза має широке застосування до різних випадків, коли деякі фінансові  установи або заощадження раптово  втрачають велику частину своєї  вартості. В 19-тому та на початку 20-го століття, багато фінансових криз пов'язували  з банківськими кризами та багато рецесій співпадало з цими кризами. До інших випадків, що також називають  фінансовими кризами, належать: падіння  фондових ринків, валютні кризи, банкрутства  та дефолти.

     Економісти  розробили різні теорії виникнення та запобігання появі фінансових криз. Однак, між ними не вдається досягнути  консенсусу, та фінансові кризи все  ще трапляються по всьому світу.

     Коли  банк відчуває раптовий напад вилучення  коштів вкладниками, це називається вилученням банківських вкладів. Оскільки банки надають велику частину коштів, які вони отримують у кредит, це ускладнює виплату депозитів при вилученні своїх внесків клієнтами банку. Так чином, банк може опинитись у стані банкрутства, в результаті чого багато вкладників втратять свої заощадження, якщо тільки вони не підпадають під дію системи страхування внесків. Ситуація, в якій вилучення банківських внесків має масовий характер називається системною кризою банківської системи або просто банківською панікою. Ситуацію без масового характеру вилучення банківських вкладів, але в якій банки неохоче кредитують, тому що вони побоюються, що вони не мають в своєму розпорядженні достатньо коштів, часто називають кредитний криза. Таким чином, банки можуть стати каталізатором фінансової кризи [27].

     Банківська  паніка – ситуація, за якої вкладники  через брак довіри до комерційних  банків намагаються якомога швидше повернути свої вклади і тим самим  підштовхують комерційні банки до масового банкрутства [19, с.162].

     Фактично  з кінця 2008 року домінантним фактором розвитку світового господарства є  глобальна фінансова криза, що за визначенням багатьох експертів, не має собі рівних за масштабами з  часів Великої депресії 1929-1933 рр. [4][13][14][24].

     Нинішня криза характеризується системним  характером, що проявляється у поєднанні  циклічної, структурної, кредитної, фондової, банківської та соціальної криз, а  також приголомшує своєю глибиною, формами прояву, масштабами і темпами поширення [10].

     Для Європейського союзу глобальна  фінансова криза виявилась випробовуванням  як міжнародного інтеграційного угруповування, здатного адекватно реагувати на великі економічні шоки. Всі країни-члени  Європейського союзу стали жертвами фінансової кризи, проте зазнали  різних наслідків. На сьогоднішній день важко сказати, чи фінансова криза спонукає країни-члени до подальшої інтеграції та зміцнить згуртованість в об’єднанні, чи навпаки – стане початком поступової дезінтеграції об’єднання [30, c. 3].

     Економічна  активність більшої частини розвинутих країн Європи почала знижуватись ще до фінансового вибуху у вересні 2008 року загалом завдяки підвищенню цін на нафту. Не дивлячись на це, початкове враження було, що розвинуті країни Європи зможуть оминути вибухоподібну рецесію в той час, як економіки, що розвиваються, будуть продовжувати зростати більш низькими, проте все ж темпами, не звертаючи увагу на їх вразливість. Проте, фінансова система відчула значно могутніший шок ніж очікувалось, макроекономічні заходи були занадто повільними для адекватної реакції, впевненість різко впадала так, як домогосподарства та підприємства виказували дуже негативні очікування щодо майбутніх доходів, через що різко зменшилась світова торгівля.

     В розвинутих країнах, побоювання щодо збільшення втрат на активах, пов’язаних с економікою США, в найбільших банках Європи спричинили зупинку торгівлі на оптових ринках у вересні 2008 року і поставили деякі банки на межу банкрутства, тобто перед необхідністю державних інтервенцій. Спочатку, проблеми були сконцентровані в декількох банках і їх причини різнились. Макроекономічні наслідки розцінювались як незначні, а отже і фіскальні та монетарні заходи спочатку були обмеженими. Проте проблеми швидко спричинили широку рефлексію через близький зв’язок між основними фінансовими інституціями Європи, та їх левериджу. З замороженими фондовими ринками фінансова криза швидко перетворилась на кризу реальної економіки під час четвертого кварталу 2008 року.

     Як  наслідок, більшість розвинутих економік відчула жорстку рецесію з середини 2008 року (див. Таблиці 2.1, 2.2) [25, с. 75-76]. 

     Таблиця 2.1

     Країни  Європи: реальне ВВП, споживчі ціни

     (щорічна  процентна зміна показника)