Роль державного регулювання у подоланні наслідків глобальної фінансової кризи в Європейських країнах

     Заходи  впливу на ринкові події передбачають регулювання:

• процесу виходу на ринок
• ринкового ціноутворення
• ринкових обсягів виробництва.

     Ці  заходи можуть застосовуватися як окремо, так і в комбінації.

     Фінансове регулювання – це пряме державне втручання в ринкові події  шляхом надання субвенцій, субсидій, дотацій. Розробляючи методи і заходи фінансового регулювання, важливо  виходити з критерію необхідності та доцільності такого втручання в  кожну окрему галузь економіки. Разом  з тим з використанням фінансових інструментів необхідно здійснювати  структурну політику підтримки малого бізнесу.

     На  відміну від мікрорегулювання особливості  державного макроекономічного регулювання  полягають, з одного боку, в некомерційних  цілях, соціальній орієнтації, іноді  в директивному (обов’язковому) характері, підтримці приватних підприємств, безпосередньому стимулюванні їх розвитку, а з іншого боку – в орієнтації на закони та принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання  виробництва і товарообігу продукції. Важливе значення тут має раціональне  поєднання ринкових і державних  методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними [7, с. 7-8].

     Державне  регулювання за допомогою фінансових та грошово-кредитних інструментів є найбільш відомим та розповсюдженим в країнах ринкової економіки.

     Фінансово-бюджетне регулювання — основний комплекс засобів державного регулювання  фінансової системи і насамперед використання державних фінансів.

     Фінансова система являє собою визначеним образом впорядковану сукупність фінансових відносин. Ланки фінансової системи  можна згрупувати в три крупних  блоки, кожний з яких має внутрішню  структуру:

1. Централізовані фінанси:
1. Державний бюджет
2. Позабюджетні фонди
3. Державний кредит
4. Фонди майнового та особистого страхування
5. Фондовий ринок
2. Децентралізовані фінанси:
1. Фінанси комерційних підприємств та організацій
2. Фінансових посередників (кредитних організацій, приватних пенсійних фондів, страхових організацій та інших фінансових інститутів)
3. Некомерційних організацій
3. Фінанси домогосподарств.

     Кожна ланка цієї системи характеризується спеціальними методами формування та використання фондів грошових засобів. Кожна ланка відіграє різну роль в суспільному відтворенні.

     Так, централізовані фінанси використовуються в якості інструменту регулювання  національної економіки в цілому. За допомогою централізованих фінансів мобілізуються ресурси в бюджетну систему та відбувається їх розподіл та перерозподіл між галузями народного  господарства, економічними регіонами, окремими групами населення. Децентралізовані фінанси використовуються для регулювання  економічних та соціальних відносин в рамках окремих господарських  суб’єктів та складають основу фінансів. Від їх стану багато в чому залежить загальне фінансове положення країни, так як тут формується більша частина  фінансових ресурсів. Фінанси домогосподарств  – це особисті фінанси, фінансові  відносини між фізичними особами, що разом проживають та ведуть спільне господарство [16, с. 13-14] [23, с. 15-16].

     На  схемі 1.1 наводиться найбільш загальне представлення інституціональної структури фінансової системи, вживане майже до будь-якої країни [23, с. 560-561].

     Необхідно також відмітити, що в економічно розвинутих країнах традиційно виділяють  два основних типа фінансових систем – сегментовану та універсальну. В  універсальній фінансовій системі  законодавчо не обмежується виконання  банками тих операцій фінансового  обслуговування, які не відносяться  до банківських. Класичним взірцем  такої системи вважається німецька. В строго сегментованій фінансовій системі банкам не дозволяється виконувати небанківські функції. Додатковою ознакою, хоча і не абсолютною, є більш  жорстке розмежування сфер діяльності та окремих операцій [23, с. 563].

     

     Схема 1.1 Інституціональна структура фінансової системи країни

     Фінансова політика держави — заходи держави  щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства для  реалізації соціально-економічних  цілей розвитку суспільства. Фінансова  політика обумовлена станом економіки  держави.

     Фінансова політика за умов економічної кризи  спрямована на:

• подолання спаду виробництва;
• стимулювання виробництва;
• мобілізацію фінансових ресурсів та їх ефективне розміщення у галузях економіки;
• стримування соціальних програм;
• скорочення витрат на оборону тощо.

     Типи  фінансової політики:

• дискреційна (франц. — той, що діє за власним розсудом) — політика, що проводиться державою безпосередньо;
• недискреційна (автоматична) — політика вбудованих регуляторів (стабілізаторів): податки, соціальні виплати, ефект надійності компаній, інертність схильності до споживання тощо.

 

     

     Схема 1.2 Сучасні напрямки фінансового регулювання економіки

     Основні засоби дискреційної фінансової політики держави:

• держконтракт і держзамовлення;
• державні інвестиції;
• соціальні трансферти;
• зміни у податковому регулюванні;
• фінансування державних програм, громадських робіт тощо.

     

Схема 1.3 Основні напрямки діяльності держави у сфері реалізації фінансової політики

     За  рахунок державних витрат, податків, пільг та субсидій, що виплачуються з державного бюджету, уряд впливає (стимулює або протидіє) на:

• макроекономічну активність;
• сукупний попит;
• сукупну пропозицію.

     Сучасні тенденції засвідчують необхідність скорочення обсягів субсидій і дотацій  з державного бюджету та активнішого  використання таких інструментів, як:

• пільгове оподаткування;
• прискорене амортизаційне списання основного капіталу;
• кредит.

     Обсяги  витрат державного бюджету на господарські потреби змінюються залежно від  стану економіки:

• у період криз і депресій мають тенденцію до зростання;
• у період перегріву економіки мають тенденцію до скорочення.

     Дієвість  державного регулювання економіки  за допомогою бюджетних видатків обумовлюється:

• обсягом коштів, що витрачає держава на зазначені потреби;
• структурою, спрямуванням витрат;
• ефективністю використання витрат.

     Фіскальна політика (лат. fiscus — кошик, казна) —  діяльність держави щодо формування та регулювання державного бюджету (бюджетна політика), а також мобілізації  коштів у державну казну з інших  джерел.

     Податки — один з основних інструментів, який забезпечує ефективне державне регулювання економіки, виконуючи  фіскальну (формує бюджетні надходження) та економічну функції (впливає на відтворення, стимулює або стримує його розвиток, посилює або зменшує нагромадження  капіталу, розширює чи звужує платоспроможність  населення).

     Державний бюджет доцільно балансувати на циклічній  основі:

• перевищення видатків над доходами — під час спаду виробництва;
• перевищення доходів над видатками — під час економічного піднесення.

     За  таких умов держава зможе проводити  антикризову політику, "гасити" економічні коливання [8].

     Регулюючи фінансові ринки, держава переслідує три основні цілі:

• забезпечити інвесторів більш детальною інформацією
• забезпечити стабільність та надійність фінансової системи, а також забезпечити контроль над проведенням грошово-кредитної політики.

Асиметричність  інформації на фінансових ринках призводить до того, що

інвестори можуть зіткнутися з проблемами хибного  вибору або несумлінної поведінки, які можуть стати перепоною для  ефективної роботи на фінансовому ринку. Через це корпорації зобов’язані  опубліковувати інформацію о своїх  активах та пасивах, звіти про  доходи та витрати, а також інформацію про попередні випуски акцій. При цьому забороняється продаж акцій інсайдерам (забороняється  участь у торгах осіб, що мають доступ до внутрішньої інформації про корпорацію, недоступну іншим учасникам торгів).

     Асиметричність  інформації може призвести і до широкомасштабних банкрутств фінансових посередників. Такі ситуації називають фінансовою панікою. В силу того, що особи, що надають свої кошти у розпорядження фінансових посередників, не завжди можуть правильно оцінити ступінь стабільності та надійності тієї конкретної організації, якій вони довіряють свої кошти, то у випадку виникнення сумнівів в нормальному функціонуванні фінансових посередників в цілому, вкладені кошти можуть бути вилучені з усіх фінансових установ незалежно від того, надійна саме ця установа чи ні. Результатом може стати фінансова паніка, що призведе до значних втрат населення та спричинить суттєву шкоду всій економіці.

     Для захисту населення та економіки  держави від фінансової паніки, держава  може вдатись до таких шести різних типів заходів регулятивної дії:

1. Чітко встановлюється, кому дозволяється бути засновником організації-фінансового посередника. Вводиться ліцензування надання фінансових послуг.
2. Для фінансових посередників встановлюються жорсткі вимоги щодо  звітності, що публікується. Бухгалтерський облік має здійснюватись у відповідності до чітко визначених принципів, бухгалтерська звітність підлягає регулярній перевірці та визначена інформація має бути доступна населенню.
3. Вводяться обмеження на дозволені види діяльності фінансових посередників та на види активів, якими їм дозволяється володіти. Як приклад – заборона банкам працювати на ринках цінних паперів.
4. Держава може здійснювати страхування громадян, що надають свої кошти у розпорядження фінансових посередників, від банкрутства цих фінансових посередників.
5. Введення обмежень на розвиток філіальної мережі. Банкам забороняється відкривати філіали в інших регіонах країни, або деяким банкам забороняється відкривати додаткові відділення. Такий вид регулятивного обмеження характерний для США. Використовується для зменшення конкуренції серед фінансових посередників.
6. Обмеження величини процента, що виплачується по депозитам. Також може використовуватись для зменшення конкуренції. Хоча даний захід є спірним [17, с. 53-57].

     Грошово-кредитна політика — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

     Застосування  кредитно-грошових інструментів:

• справляє опосередкований та загальний вплив на економіку;
• характеризує державну економічну політику як монетаристську;
• передбачає розрив у часі між їх використанням та досягненням ефекту;
• є найдійовішим за умов надзвичайно пожвавленої, "перегрітої" економіки.

     Емісія  грошей — забезпечення економіки  засобами обігу, платежу, нагромадження, а також покриття дефіциту державного бюджету.

     Виважені  ін'єкції грошових коштів сприяють пожвавленню економіки; скорочення грошових ін'єкцій гальмує "перегрів" економіки, стримує зростання цін.