Відповідно  до доктрини витрачання кредиту близько 1 млрд. євро піде на погашення боргів і реструктуризацію недавно націоналізованого  банку Parex. Ще близько 2 млрд. має бути витрачено на рефінансування зовнішнього  боргу. Із загальної суми кредиту на фінансування реального сектору економіки планується виділити лише близько 1 млрд. євро. Його (у вигляді інвестицій з європейських фондів) зможуть одержати приватні підприємці [11].

     18 грудня 2008 року латвійський сейм  із метою збереження стабільності  банківської системи країни та  забезпечення роботи платіжної  системи прийняв закон про  принципи передачі банків державі.  Ним передбачається, що Банк Латвії  чи Комісія з ринку фінансів  і капіталу у виняткових випадках (якщо виникає серйозна загроза  стабільності банківської системи) можуть ініціювати націоналізацію «за справедливу винагороду» тієї чи іншої банківської установи. Деприватизація може здійснюватися шляхом відчуження емітованих банком акцій (незастосовне переважно право акціонерів) чи відчуження банківського майна, прав і зобов’язань (незастосовні вимоги кредиторів). У листопаді 2008 року урядом було прийнято рішення про купівлю 51% акцій Parex banka - другого за величиною активів і найбільшого приватного банку країни. Пакет був переданий Латвійському іпотечному і земельному банку, що належить державі. Держава гарантувала також виплати за синдикованими кредитами Parex banka на 275 млн. євро. Ще 500 млн. євро було погашені в лютому і восени 2009 року. Передбачається надання ліквідності в необхідному обсязі.

     У Литві нововведення зводяться до підвищення податкового тягаря і  секвестрування витрат. Прибутковий  податок було зменшено з 24% до 20%, але  ПДВ і податок на прибуток було збільшено відповідно з 18 до 19% і  з 15 до 20%. Однак для литовських підприємств  і громадян найстрашнішим виявилось не це, а скасування численних пільг щодо оподаткування. Зокрема, зниження прибуткового податку торкнулося не всіх. Різко скорочений діапазон діяльності за патентами, що змушує цілу армію патентників створювати підприємства і сплачувати не лише податок на прибуток, а й соціальний податок. Крім того, запроваджено соціальний податок для фермерів, а також низку нових податків – на нерухомість, автомобілі. У прискореному режимі підвищуються акцизи.

     Естонія, як і Литва, не збирається нарощувати зовнішній борг і також зробила  ставку на боротьбу з розбалансуванням скарбниці. Було прийнято рішення скоротити  витрати бюджету 2009 року на 8 млрд. крон (511 млн. євро), або на 8%. Але, на відміну  від Литви, Естонія категорично  відмовилася від посилення податкового  тягаря.

     Державні  вливання в капітал комерційних  банків розглядаються МВФ як складова частина потрійного підходу до подолання  кризи: надання ліквідності, викуп  знецінених активів і вливання до капіталу [31].

     Керівник  МВФ Домінік Строс-Кан наголошує, що фінансова система має бути рекапіталізована, в тому числі завдяки  державній підтримці. Він зазначає: в основі кризи лежить недостатність  капіталу фінансової системи. Навіть, якщо вивести проблемні активи, то однаково багато установ відчуватиме  нестачу капіталу для надання  нових кредитів економіці. При цьому  Домінік Строс-Кан зауважує, що держава  в принципі може придбавати привілейовані  акції фінансових інститутів.

     Для підвищення дієвості антикризових заходів  необхідний ефективний контроль за використанням  державних коштів. Тим більше, що внаслідок відсутності реального  контролю за державною допомогою  вона не просто не потрапляє до реального  сектору, а й у значних обсягах  потрапляє прямо на валютний ринок, розмиваючи золотовалютні резерви. Термін «фінансовий тромб», що виражає  це явище, вжитий президентом Росії  Д. Медведєвим у посланні Федеральним  зборам, вельми характерний, оскільки використовувався в 1991-1993, 1998 роках [5].

     Міжвідомча  група з протидії злочинам в фінансовій сфері, до якої увійшли представники Генпрокуратури, ФСБ, МВС, ФПС Росії, Росфінмоніторингу і Банку Росії, офіційно попередила керівників 70 комерційних  банків, котрі одержали державну підтримку, про встановлення контролю за їх діяльністю.

     До  речі, і в США громадськість  стурбована тим, що ніхто не знає, куди пішли, гроші, виділені фінансовим компаніям  США в рамках багатомільярдної допомоги економічній системі країни. Адже немає ні механізмів контролю за тим, як фінансові компанії витрачають гроші, отримані від американських платників, ні механізмів, котрі зобов’язують банки надавати кредити, що власне, і було метою цих фінансових вливань  держави.

     Для допомоги реальному сектору держава  може перераховувати кошти безпосередньо  на рахунки виробничих підприємств  у банках. Щоб запобігти нецільовому використанню антикризових коштів, слід заборонити передавати державні кошти іншим банкам, у тому числі і брідж-банкам.

     Утім, МВФ і Світовий банк докоряють  урядам за те, що ті не виконують рішення  саміту G20 і борються з загальною фінансовою кризою не злагоджено, а тому й неефективно. Незважаючи на домовленості, кожна країна вживає заходів, яка вважає прийнятними для себе. В підсумку доводиться знижувати прогноз зростання світового ВВП.

     «Якщо ви здійсните грошове стимулювання без зміцнення банківської системи, це буде як наркотичне сп’яніння», - заявив в інтерв’ю «Financial Times» президент Світового банку Роберт Зелік. «Поки фінансова система не реструктуризована, всі гроші від стимулювання провалюватимуться в чорну діру», - додав голова МВФ Домінік Строс-Кан [2].

     Отже, уряди європейських країн широко використовували інструменти державного регулювання для подоланні наслідків  глобальної фінансової кризи. Серед  використовуваних інструментів найчастіше зустрічаються інтервенції з  метою підтримки комерційних  банків, надання державних гарантій комерційним банкам, націоналізація збанкрутілих комерційних банків, або  банків на межі банкрутства, а також  податкові інструменти та пільгові. Це все допомагає зменшити наслідки глобальної фінансової кризи в межах  конкретно взятої країни, проте через  відсутність узгодженості і єдиновекторності дій урядів різних країн світу  не досягається ефект глобальності заподіяних заходів, а через це очікується скорочення світового ВВП. 

     висновки

     Державне регулювання необхідне для підтримання стабільності та розвитку економіки. Існує багато різноманітних важелів для регулювання фінансової сфери господарського життя. Таким чином держава може зменшувати коливання ділового циклу, стримуючи надмірну економічну активність та стимулювати її в період рецесії.

     Державне регулюванню економіки передбачає використання ряду методів. За засобами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу. Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання. Ці методи дозволяють ефективно застосовувати державне регулювання для досягнення необхідного економічного ефекту.

       Державне регулювання економіки широко використовувалось Європейськими країнами для подолання наслідків глобальної фінансової кризи. Наслідки глобальної фінансової кризи виявились дуже значними для європейських країн. В розвинутих країнах, побоювання щодо збільшення втрат на активах, пов’язаних с економікою США, в найбільших банках Європи спричинили зупинку торгівлі на оптових ринках у вересні 2008 року і поставили деякі банки на межу банкрутства, тобто перед необхідністю державних інтервенцій. Проблеми швидко спричинили широку рефлексію через близький зв’язок між основними фінансовими інституціями Європи, та їх левериджу. З замороженими фондовими ринками фінансова криза швидко перетворилась на кризу реальної економіки під час четвертого кварталу 2008 року. 2008 рік був переломним для економік всіх наведених країн, саме після 2008 року реальне ВВП досягло своєї найнижчої позначки.

     Найбільший  спад відбувся в Ірландії (з 5.7 у 2006 році до -7.5 у 2009 році), Фінляндії (з 4.9 у 2006 році до -6.4 у 2009 році), Німеччині (з 3.0 у 2006 році до -5.3 у 2009 році), Люксембургу (з 6.1 у 2006 році до -4.8 у 2009 році) та Словенії  (з 5.7 у 2006 році до -4.7 у 2009 році).

       Ця криза стала справжнім випробовуванням  для країн-членів Європейського  союзу на сталість інтеграційного  об’єднання. Майже всі країни  Європи опинились в стані затяжної  рецесії, а деякі країни, навіть, опинились на межі дефолту.

       Серед основних заходів щодо  подолання наслідків фінансової  кризи найчастіше зустрічаються  інтервенції з метою підтримки  комерційних банків, надання державних  гарантій комерційним банкам, націоналізація  збанкрутілих комерційних банків, або банків на межі банкрутства,  а також податкові інструменти  та пільгові. Всі перераховані інструменти відносяться до тих чи інших аспектів державного регулювання економіки і, крім того, відповідають потрійному підходу МВФ до подолання кризи: надання ліквідності, викуп знецінених активів і вливання до капіталу.

     Підтримка банківських установ різниться  залежно від типу країни, в якій вони функціонують. Уряди більшості  держав з економікою, що розвивається, схильні допомагати банкам, у яких виникли серйозні проблеми шляхом прямого  втручання. Уряди економічно розвинутих країн – за допомогою методів  пруденційного регулювання, кредитів центробанків, а також викупу проблемних установ приватними компаніями.

     Уряди борються з загальною фінансовою кризою не злагоджено, а тому й неефективно. Незважаючи на домовленості, кожна країна вживає заходів, яка вважає прийнятними для себе. Як наслідок - знижується прогноз зростання світового ВВП.

       На думку деяких експертів,  криза 2007-2009 поставила крапку в позиції «невтручання в економіку» на деякий час, й призвела до нової ери державного регулювання економіки. Таким чином, держава може слідкувати за розподіленням фінансових ресурсів, за стабільним функціонуванням фінансових ринків. Проте не існує досконало розробленого механізму контролю використання державних коштів фінансовими компаніями, що створює перепони на шляху відновлення економічного розвитку. Для допомоги реальному сектору держава може перераховувати кошти безпосередньо на рахунки виробничих підприємств у банках. Щоб запобігти нецільовому використанню антикризових коштів, слід заборонити передавати державні кошти іншим банкам, у тому числі і брідж-банкам.

     Таким чином, можна стверджувати, що державне регулювання відіграє важливу роль у подоланні фінансової кризи, адже політика невтручання під час  кризи може призвести до дефолту  країни.

     Список  використаних джерел

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с.
2. Барановський О. Антикризові заходи урядів і центральних банків зарубіжних країн // Вісник Національного банку України. – 2009 – № 4 (158). – с. 12-19.
3. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС — 2000. — 416 с.
4. Глущенко В.В. Введение в кризисологию. Финансовая кризисология. Антикризисное управление. – Москва.: ИП Глущенко В.В., 2008. – 88 с.
5. Делягин М. Денег не хватит: коррупция как фактор // Ведомости. – 2009. – 5 февраля.
6. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін.— К.: КНЕУ, 2000. — 316 с.
7. Державне управління: плани і проекти економічного розвитку: Монографія / Власюк О.С., Дерюгіна Т.В., Запатріна І.В. та ін. За заг. ред. Кучеренка О.Ю., Запатріної І.В. – К.: Видавництво «ВІП», 2006. – 624 с.
8. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – К., 2003. – 214 с.
9. ЕС намерен расширить гарантии по банковским вкладам // http://www.news-ru.com/finance/07oct2008/warranty
10. Зарицька І. Передумови та особливості прояву сучасної світової банківської кризи // Вісник Національного банку України. – 2009 – № 6 (160). – с. 20-29.
11. Клепиков А. В свободном падении // Эксперт Северо-Запад. – 2009. - №5.
12. Котов А. Британские власти взяли метлу в руки // РБК daily. – 2009. – 26 февраля.
13. Кравченко І., Багратян Г. Криза та регулювання фінансової системи: уроки і перспективи // Вісник Національного банку України. – 2009 – № 1 (155). – с. 19-23.
14. Кризис глобальной экономики в России: Доклад института глобализации и социальных движений (ИГСО) / Экспертная группа: В. Колташов, Б. Кагарлицкий, Ю. Романенко, И. Герасимов. – 2008. – 45 с.
15. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду. Світовий досвід і проблеми України. – Тернопіль, 1995.
16. Миляков Н.В. Финансы: Учебник. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 543 с.
17. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учебное пособие для вузов / Пер. с англ. Д.В. Виноградова под ред. М.Е. Дорошенко. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 820 с.
18. Оверченко М, Бочкарёва Т. Подписался на кредиты // Ведомости. – 2009. – 27 февраля.
19. Отрошко О.В, Основи економічної теорії: макроекономічний аспект: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 222 с.
20. Портякова Н. Никола Саркози обнародовал второй антикризисный план // Коммерсантъ. – 2009. – 20 февраля.
21. Скільки коштує план Обами // Контракти. – 2009. - № 07. – 16 лютого.
22. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 176 с.
23. Финансы : Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. / под. ред. В.В. Ковалева. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 640 с.
24. Чибриков Г.Г.  Содержание и арифметика финансового кризиса // Банковское дело. – 2008 - #12 – С. 23-26.
25. Crisis and Recovery // World Economic Outlook – April 2009 – World Economic and Financial Surveys – IMF