Рівновага сучасного ринку у відкритій економіці

Добровільний обмін  між виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринкової економіки.

     Досвід  розвинених країн, а також нашої  країни, що нехтували ринковими відносинами, довів: модель без ринкової економіки  безперспективна, вона придушує інтереси людей, паралізує всіляку ініціативу, сповільнює економічний та соціальний розвиток. Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного виробництва.

     Ринкові відносини динамічні, вони несуть в  собі не тільки генетичну пам'ять  економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних, економічних, природних, соціально-політичних, національних, культурних та інших умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин.

     Сучасний  ринок як високорозвинений продукт  цивілізації докорінно відрізняється  від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі організованість та виконавча дисципліна. [2.103-105]

     Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого – забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний ринок означає: привести в дію економічні інтереси людей, стимули виробництва, прискорити економічне зростання, вивести країну на рівень сучасних досягнень науково-технічного та культурного розвитку.  

3. Основні методи державного регулювання економіки

Основні методи державного регулювання економіки:

     - проведення реформ в оподаткуванні корпорацій, державних підприємств і підприємств немонополізованого сектора економіки;

     - державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, або науково-технічна політика;

     - активна амортизаційна політика;

      - кредитно-грошова політика;

     - здійснення структурної або промислової політики.

     Антимонопольне  законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважають таке становище підприємств, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюють компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх функцій входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції і метою запобігань недобросовісним формам і методам її. Нині у країнах з ринковою і в тих, що переходять до ринкової економіки, посилюється підтримка держави ринково-конкурентних сил. Незважаючи на специфічні особливості, переорієнтація на пріоритет ринкового механізму в країнах обох степенів розвитку має загальні риси, основу яких становить зміна економічних функцій держави. На перший план було висунуто завдання створити сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання утворення капіталу шляхом здійснення бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики;заохочення сил конкуренції і створення приватному підприємництву певних умов для розгортання ринкової діяльності. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, були реформа управління державними компаніями, ревізія ( або створення ) антимонопольного законодавства. Рушійні сили розвитку, втілень в товарному виробництві, особливо в період їх стихійної дії, нерідко зумовлювали потрясінь в господарстві країн розвинутої ринкової економіки, руйнівні економічні кризи. Вихід було знайдено в посиленні регулюючих функцій держави. Основою господарської системи, як і раніше, залишається ринок, проте регулятори цього взаємодіють з внутрішнім фірмовим плануванням і державними важелями централізованого регулювання. 

4. Моделі ринкової економіки провідних країн світу

     У розвиненому  світі склалося кілька моделей ринкового  господарювання. Попри певні відмінності  як між моделями, так і всередині  їх можна згрупувати у три різновиди — вільний, соціально орієнтований і державно керований ринок.

Зазначені моделі ринкової економіки мають спільні та специфічні риси.

     До  спільних рис належать:

     • наявність  багатоманітних форм власності —  приватної, колективної, державної;

     • конкуренція  і сприяння її відтворенню з боку держави.

Специфічні риси зумовлені історичними, культурними, релігійними, політичними чинниками  тієї чи іншої країни і знаходять  вияв у ролі уряду в економіці, організації фінансових ринків і  ефективності вирішення соціальних проблем.

У США, наприклад, в  економічному житті суспільства  урядові відведено обмежену роль. Це зумовлено історією виникнення цієї країни, розмаїттям культурних, релігійних та інших традиційних народів, що їх заселяли. Першими європейськими поселенцями були люди, які намагалися сховатися від закону, релігійних переслідувань і утвердити себе як особистість. На цьому ідеологічному ґрунті й формувались ринкові засади в США.

     Більша  частина західноєвропейських країн  жила в умовах феодальної системи, за законами, побудованими на принципах монархізму, що й визначало роль держави в економічному і соціальному житті.

     Специфіка японської моделі економіки є  результатом повної ізольованості  країни від зовнішнього світу, особливостей феодальної системи та вікових традицій конфуціанства. Саме ці та інші історичні, природно-кліматичні, культурні чинники сприяли тому, що Японія є менш індивідуалізованим суспільством, ніж інші розвинені країни.

     Специфіка історичних традицій і політичної філософії США, європейських держав і Японії відбивається й на організації економічного життя цих країн.

У країнах Європейського  Союзу частка урядових витрат набагато перевищує цей показник у США  та Японії. Це відбиває особливе ставлення  європейських країн до системи державного соціального забезпечення як способу обмеження нерівності доходів і підтримання суспільної стабільності. В Японії обсяг суспільних асигнувань є набагато нижчим, більшу частину соціальних потреб задовольняє сім'я. У Сполучених Штатах Америки держава також не надає надійного соціального захисту, однак і родина не поспішає брати на себе цю відповідальність.

     Одним з наслідків відмінностей у підходах до соціальної політики є неоднакові доходи. Відсоток людей, що живуть за межею  бідності, у США, безумовно, вищий, ніж у Європі та Японії, незважаючи на те, що Америка є найзаможнішою країною світу.[3]

     За  якими ж критеріями має оцінюватись  ефективність різних моделей ринкової економіки? Для більшості країн, що переходять від індустріального  до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитись до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде чинником подальшого розвитку економіки, науки, культури.

     Організація Об'єднаних Націй рівень розвитку країн характеризує спеціальним  індексом, що враховує доход, медичне  забезпечення і освіту. 

4.1.Модель ринкової економіки США  

     Загальновідомо, що модель сучасної змішаної економіки розвинутих країн Заходу має свої характерні особливості. Американська ж модель побудована на основі всебічного заохочення підприємницької діяльності, збагачення найбільш активної частини населення. Вона базується на високому рівні продуктивності праці та орієнтуванні на досягнення успіху кожної окремої особистості.

На нинішньому етапі  спостерігається значне зближення  американської, європейської і японської  моделей управління. Розвиток науково-технічного прогресу і конкуренції ведуть до нівелювання цих відмінностей. Однак деякі відмінності все ще зберігаються. В американській моделі управління краще, ніж в інших країнах поставлена робота по підготовці кадрів керівних структур, накопичений багатий досвід керівної діяльності. В зв'язку з тим, що в затратах на виробництво близько 70% припадає на працю, американські керівники орієнтуються на застосування зберігаючих методів виробництва з причини обмеженості та коштовності людських ресурсів. Важливою особливістю американської моделі управління являється комплексне використання сильних сторін на мікро рівні (фірма) і макрорівні (державне регулювання). В зовнішній торгівлі і пересуванні капіталу домінуючі позиції займають великі фірми, вони враховують вплив окремих підприємств на міжнародну спеціалізацію країни, їх здатність адаптуватися до макроекономічних умов виробництва, їх пріоритетне положення в розробці і створенні нових товарів, кооперування виробництва і збуту з фірмами інших країн для взаємо-передачі технологій.

     Американські  корпорації надійно утримують першість у світі за такими напрямками НТП, як виробництво літаків та космічних  апаратів, надпотужних комп'ютерів та їх програмного забезпечення, напівпровідників і найновіших потужних інтегральних схем, лазерної техніки, засобів зв'язку, розробка біотехнологій. Навіть зараз США продовжує випереджати країни Західної Європи і Японію в одній з найголовніших сфер в галузі використання комп'ютерів – проблемі підключення їх до Інтернету.

     Американські  фірми відрізняються гнучкою і ефективною організацією виробництва і праці, високою спеціалізацією виробництва і управління. Основним завданням ради директорів являється вивчення перспектив розвитку підприємства: середньої ланки – маркетинг, нижчої ланки (майстрів) – удосконалення трудових відношень у колективі, створення здорової робочої обстановки. Такий підхід забезпечує високу продуктивність праці, підвищення якості продукції та зниження витрат виробництва на одиницю продукції, яка виробляється, успіх в конкурентній боротьбі та достатній прибуток не лише для збереження фірми в галузі, але й для подальшого її розвитку.[4]

     Американська  модель – це ліберальна ринкова  модель, про яку 
заговорили у 90-х роках, коли лідерство в економічному зростанні перейшло 
до США. Темпи росту ВНП тут у 1992-1999 рр. складали в середньому 3,9% 
в рік (5,2% у 2000 р.), тоді як в ЄС – 22% [МЭиМО. – 2002. - №1. – С.4].

     Ця модель будується на системі сприяння усякому заохочуванню 
підприємницької активності, збагаченню найбільш активної частини 
населення, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш 
перспективних і ефективних виробництв. Господарське зростання в цей 
період було забезпечене також радикальною зміною структури економіки за 
рахунок стрімкого розширення інформаційного і комунального секторів ( з 
3,4 до 6,8% ВНП), підвищенням внутрішнього попиту (у середньому на 5,3 % 
щорічно), що перевищує динаміку ВНП, і гігантським притоком інвестицій. 
Малозабезпеченим громадянам створюється прийнятний рівень життя за 
рахунок часткових пільг і допомог. Забезпечується високий рівень соціальної 
диференціації. Цю модель характеризують високий рівень продуктивності 
праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху. Вплив держави 
спрямований на підтримку стабільної кон’юнктури і економічної рівноваги.[3] 

2. Розвиток шведської  моделі ринкової економіки

     Термін "швецька модель" виник в  зв'язку з становленням Швеції як однієї з найрозвинутіших в соціально-економічному відношенні держави. Він з'явився в кінці 60-х років, коли іноземні спостерігачі почали помічати вигідне поєднання в Швеції швидкого економічного росту з обширною політикою реформ на фоні відносної соціальної безконфліктності в суспільстві. Цей образ успішної і лагідної Швеції особливо сильно контрастував тоді з зростанням соціальних і політичних конфліктів в навколишньому світі.

     Зараз цей термін використовується в різних значеннях і має різний зміст в залежності від того, що в нього вкладається. Деякі аналітики відзначають змішаний характер швецької економіки, поєднуючи ринкові відносини і державне регулювання, переважної частини приватної власності в сфері виробництва і усуспільнення споживання.

     Інша  характерна риса післявоєнної Швеції - специфіка відношень між працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиріч важливою частиною швецького суспільного життя  була централізована система переговорів  про укладення колективних договорів щодо заробітної плати за участю потужних організацій, профспілок і підприємців в якості головних діючих осіб, причому політика профспілок ґрунтувалася на принципах солідарності між різноманітними групами працівників.