Рівновага сучасного ринку у відкритій економіці

     Ще  один засіб визначення швецької моделі виходить з того, що в швецькій політиці явно виділяються два домінуючі фактори: повна зайнятість і вирівнювання прибутків, що і визначає засоби економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і винятково великий державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

     Нарешті, в самому широкому значенні швецька  модель - це весь комплекс соціально-економічних  і політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття "шведська модель" не має однозначного тлумачення.

     На  економічний розвиток певний вплив  мала культура та історичні передумови. Невід'ємною частиною швецьких традицій є підприємництво. Ще з часів вікінгів в Швеції відомі підприємства по виробництву зброї та дорогоцінностей. Перша в світі компанія – "Струра Коппаберг" (заснована більш як 700 років тому) з'явилася в Швеції і досі входить в дюжину найбільших експортерів країни.

     Успішне функціонування економічної системи  залежить від динаміки цін, конкурентоспроможності швецької промисловості і економічного зростання. Частково від інфляції - загроза як рівності, так і конкуренто здатності шведської економіки. Отже, повинні використовуватися такі засоби підтримання повної зайнятості, що не призводять до інфляції і негативного впливу на економіку.

Держава відіграє важливу роль в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні видатки, досягнувши рекордних рівнів. В реформації ідеології така діяльність отримала назву "функціональнийсоціалізм".[5.138-141,143]

     Економічна  політика Швеції спрямована на підтримку  високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримку регіональної економічної рівноваги, досягнення прийнятої стабільності цін, охорону навколишнього середовища, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова і грошова, політика на ринку праці, регіональна політика. За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд впливає на економіку, в основному, через систему економічних важелів, головний з яких - державний бюджет. У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання «ефективного попиту» і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції. Головне, що шведська модель дозволяє обмежити стихію ринку і не боятися його.[6] 
 
 

3. Японської модель ринкової економіки

     Хоча  розмови про "японське диво" в  загальному майже припинилися, феномен  японської економіки продовжує  викликати підвищений інтерес. Цікаво, чому країна з величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважаючи на всі непорозуміння і катаклізми останніх двох десятиріч, продовжує неухильно зміцнювати свої економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені? Зберігаючи роль світового лідера з багатьох найважливіших напрямків науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє надзвичайно високий ступінь адаптації до умов, що змінюються з розвитком економіки. Ці переміни відбуваються не просто на базі технологічних нововведень, але в безперервній і надто складній взаємодії техніки, технології, економічних і соціально-політичних чинників.

     В будь-якій економічній системі довгострокова  динаміка економічного зростання зв'язана  передусім з освоєнням нововведень. Тривалий час, особливо в післявоєнні роки, науково-технічна політика Японії базувалася на зацікавленості науково-технічних досягнень із-за кордону (в формі купівлі ліцензій, створення змішаних компаній, участі в багатонаціональних дослідних проектах).

Запозичаючи і удосконалюючи зарубіжну передову технологію, Японія не тільки досягла світового технічного рівня в більшості галузей економіки, але й зуміла створити потужні засади на міжнародному ринку технологій майбутнього. В прикладних дослідженнях і розробках, а також в управлінні інноваційною діяльністю, Японія забезпечила собі певні переваги перед Заходом, але все ще відстає за рівнем розвитку Фундаментальної науки.

     На  нинішній стадії економічного розвитку Японії нерозсудливо, та й неможливо  продовжувати віддавати пріоритет тільки прикладним дослідженням і розробкам. По-перше, зменшується потік ліцензій на фундаментальні дослідження, на базі яких можуть бути зроблені вдосконалення. Західні компанії все менш схильні продавати такі ліцензії Японії. По-друге, ігнорування фундаментальних досліджень позбавило японські компанії можливості ефективного обміну. По-третє, одностороння політика стимулювання прикладних досліджень знизила статус зайнятих фундаментальними дослідженнями, зменшила їхні можливості в дослідних підрозділах корпорацій. Ці і ряд інших реалій японського "технологічного клімату" породили почуття кризи, що отримало широке розповсюдження серед учених і технічних фахівців в 70-ті роки. В ці ж роки різко загострились торгово-економічні протиріччя Японії з США і західноєвропейськими країнами. Перед Японією повстало завдання пошуку засобів використання власних технічних можливостей для забезпечення економічної безпеки. Слід також підкреслити, що в процесі "змагань з Заходом" Японія, слідуючи імітаційній стратегії економічного розвитку, мала можливість враховувати досвід інших країн і вчасно та досить ефективно брати під контроль небажані наслідки розвитку економіки.

     Японія  вивозить 89% відеомагнітофонів, 88% копіювальних машин, 87% годинників, 86% касових апаратів, 79% мікрохвильових печей, 77% - електронних калькуляторів. В цілому на продукцію машинобудування потрібно біля 80% японського експорту. При такій високій експортній квоті японське машинобудування швидко реагує на зміни валютних курсів. В експорті в орієнтованих галузях значно підвищилися простої виробництва, знизився рівень прибутків, загострились труднощі збуту продукції.[ 7.72-76]

     Багато  факторів в японській промисловій  політиці визначається своєрідною національною специфікою і, очевидно, не може бути повністю відтворене в інших умовах. Однак, значна частина того, що перевірене і підтверджене практикою цієї країни, може бути сприйняте в якості корисного і повчального досвіду.

Особливістю японської економічної моделі є широке використання традицій колективної праці в сільських общинах. Сьогодні ця традиція з успіхом використовується найбільшими корпораціями у вигляді системи пожиттєвого найму.

     На  відміну від американської мобільності  в пошуках кращого місця більшого заробітку, японський робітник, прийшовши  у велику корпорацію, рідко пориває з нею, стаючи "членом однієї великої сім'ї"". Він віддає корпорації свій талант, свої знання, фактично все своє життя, оскільки вважається, наприклад, непатріотичним відносно корпорації використовувати повністю навіть свою відпустку. Корпорація гарантує робітнику робоче місце до пенсії, житло, медичне обслуговування, допомогу в освіті дітей, навіть, врешті-решт, місце на відомчому кладовищі. Тому довгий час корпорації могли дозволити собі скорочувати витрати виробництва, отже створювати більш конкурентний продукт за рахунок відносно низької заробітної плати своїх співробітників, за рахунок фактично безкоштовного масового раціоналізаторства та винахідництва.[8] 

4. Модель німецької  ринкової економіки

     Держави Західної Європи належать до групи країн з розвинутою економікою. Основна економічна могутність регіону припадає на чотири індустріально розвинутих країни (Франція, Німеччина, Великобританія та Італія), які виробляють 70% ВВП.

     Великий вплив на розвиток економіки Німеччини  в середині 50-х років мала економічна реформа Людвіга Ерхарда. В її основі лежала теорія необхідності побудови соціального, ринкового господарства. Ця теорія базувалась на здоровому сенсі, якого часто не вистачає багатьом прогресивним реформаторам, що дозволило при її практичному втіленні значно змінити економіку Німеччини і примусити інші країни говорити про німецьке економічне чудо. Теорія соціального ринкового господарства, виходила з того, що кожна людина має тенденцію діяти таким чином, щоб результати цих дій були благом для неї та її сім'ї. Зростання добробуту людини неможливе, якщо їй не надана елементарна свобода дій, тобто свобода підприємництва, свобода вибору місця роботи і місця проживання тощо. Всі ці свободи носять економічний характер, але економічна свобода може існувати лише за наявності свободи політичної. Тому найбільш ефективною економіка може бути лише в демократичній державі з ліберальним ринковим суспільством.

     Держава повинна забезпечувати найкращі умови для роботи ринкового господарства, захищати його суб'єктів та установлювати справедливі правила гри. Держава не повинна втручатися у вільне ціноутворення, але обов'язково слідкувати за виконанням антимонопольного законодавства. Держава не повинна диктувати підприємцям, що і як виробляти, але зобов'язана захищати внутрішніх виробників від іноземних конкурентів. Якраз такий світогляд, реалізований з німецькою ретельністю та послідовністю, дозволив вже під кінець 50-х років зруйнованій Німеччині вийти на 2 місце в світі після США.

     На  початок 50-х років, Німеччина майже відновила довоєнний об'єм промислового виробництва. Реформа в Німеччині почалась з заміни старих рейс марок на нові дойчмарки, через три дні після початку перетворень почалася реформа цін. Особлива роль відводилась мілкому та середньому бізнесу, якому держава приділяла особливу увагу. В 1951 р. був в 2 рази перевищений рівень виробництва 1936 року. В 1952 р. експорт став перевищувати об'єм імпорту і Німеччина одержала позитивне сальдо платіжного балансу.[ 9. 78-81]

В подальшому Німеччина постійно нарощувала свій економічний і політичний вплив в Європі і світі. На даному етапі економіка країни сучасна і всебічно збалансована, країна має всебічний потужний потенціал.

     Головною  ж небезпекою сучасної Німеччини  залишається проблема безробіття (близько 10,2% економічно активного населення) внаслідок неконкурентоспроможною, негнучкого ринку праці. Чинне досі трудове законодавство ФРН робить німецьку робочу силу найдорожчою у світі і не заохочує працевлаштування безробітних. Хоча Німеччина володіє висококваліфікованими трудовими ресурсами і одним з найкращих у світі рівнем освіти, негнучкий ринок праці є серйозною перешкодою для економічного зростання країни. Підприємці з-за жорсткого регулювання ринку праці не зацікавлені створювати нові робочі місця, особливо в найбільш передових галузях, робоча сила, захищена гарантіями, не зацікавлена ефективно працювати. У багатьох випадках роботодавцям набагато вигідніше запрошувати іноземних малоосвічених робітників, ніж користуватися послугами висококваліфікованого, але дорогого німецького персоналу.

     Перехід Німеччини від соціально-орієнтованої економіки до справді ринкової зміг би вирішити головні проблеми її національного  господарства. Зниження ролі держави  та орієнтація на ринкові механізми, продовження політики приватизації та дерегулювання, закриття збиткових виробництв, скорочення державного бюджету, скасування субсидій та зниження податків допомогли б значно оздоровити німецьку економіку, залучити до неї закордонні інвестиції.

     Прогнозування спрямованості економічно-політичного розвитку сучасного суспільства не може бути адекватним без аналізу тенденцій розвитку міжнародних економічних відносин. В глобалізованому світі при сукупному зростання обсягу влади, збільшення її потенціалу та розширення меж її можливостей Німеччина являє собою надійного партнера для співпраці з Росією. [10] 

     5.Рівень  розвитку ВВП країн світу

     Таблиця 1

     Обсяг ВВП 

     за  паритетом купівельної спроможності станом на 2009 рік