Шпаргалка по "Экономике"

 

 

11.Підходи  та критерії періодизації господарського  розвитку суспільства

Проблема періодизації -одна з найваж проблем нашої науки. Кожний варіант періодизації носить умовний відносний характер, тому що в основу будь-якого підходу кладеться 1-2 ознаки за якими класифікується істор період. Вибір періоду перідоизації залежить від мети дослідження та регіону який є обєктом уваги.

Педходи: 1)Формаційний (лінійний) – грунт. на моделі Маркса, в основі підходу покладено принцип екон. детермінізму, тобто, екон. явища і процеси вважають первісними стосовно інших явищ людського життя. Основа моделі- спосіб виробництва як сукупність виробнич. відносин та продиктивних сил. Політич., юрид та ідеолог надбудова- це суспільно-екон. формація. 2) Основний цивілізаційний (нелінійний)– підхід в якому істор. екон. розглядається як сходженя від нижчого ло вищого рівня її роз-ку. В їх основі лежить концепція прогресу. Представники: Десницький вирізняв 4ри стадії екон розвитку: 1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію. Ліст виділив 5 стадій, взявши за критерій періодизації найбільш поширений вид господ діяльності людей. 1)стадія дикунства--господарство мало привлас-нювальний характер (мисливство, збиральництво, рибальство). 2)скотарська (пастуша). 3)ріль-ницька. 4)рільницько-мануфактурна (сільс. господ і ремесло). Організація суспільства — станово-державна. 5) рільницько-мануфактурно-комерційна (рільництво, ремесло (промисловість), торгівля). Організація суспільства — станово-державна. Мечников намагався довести вирішальну роль рік, морів та океанів у розвитку істор цивілізацій. Видокремив три основні стадії розвитку світової цивілізації як три своєрідні етапи інтеграції людських спільнот: 1) річковий період (старо-давній період); 2) середземноморський період (Середньовіччя); 3) океанський період (Новий та Новітній часи). Гільдебранд основу своєї періодизації він поклав явища обміну і виділив 3 послідовні стадії: 1) натуральне господарство (з поч середньовіччя до сер XIII ст.); 2) грошове господ (до кінця XVIIIст.); 3) кредитне господ починаючи з XIXст. Левитський така періодизацію: 1) період замкнутого натур госпо-дарства; 2) період міського господ, який характер зростанням обміну та торгівлі, цеховим ремеслом, а також союзом міст; 3) період народного господ-ва, або грошового та капіталістичного господ.

Дані періодизації мають певні недоліки: відсутність визначеня суттєвих проривів в екон змінних, що характеризують ту чи іншу стадію. Вчені спирались лише на окремі прояви в нееконом інституціях, або на  зовнішні події, внаслідок чого їх  схеми періодизації не розкривають суто екон чинники, що викликали перехід з однієї стадії до іншої. Такий синтез зробив Маркс, який вперше зумів уніфікувати соціологію та економіку. В центрі уваги Маркса відповідність виробнич. відносин характеру і рівню роз-ку продуктив. сил. Маркс поділяв людську історію на такі 5 способів виробництва, або суспільних формацій: І) первіснообщинну, або примітивний комунізм; 2) рабовласницьку; 3) феодальну; 4) капіталістичну; 5) соціалістичну (комуністичну). Маркс одним із перших запропонував продуману філософію історії, підкріпивши її екон теорією, а екон прогрес розглядав як головний двигун суспільного розвитку. Друга група — теорії історичного кругообігу, або циклічності історико-екоиомічного розвитку суспільства. Віко запроваджує метод порівняльного дослідження істор та культурних явищ. У культурній традиції кожного з народів виділяє три типи часу: І) релігійна доба (або божественна), 2) героїчна доба (або «поетична»), 3) людська доба (або цивільна).

 

 

12.Цивілізаційний  підхід в аналізі стадій господарського  розвитку.

З позицій  цивілізаційного підходу історія постає як органічна цілісність, котра, своєю чергою, утворюється безліччю великих та малих істор індивідів: цивілізацій, формацій, істор культур, етносів, спільнот, осіб. До теорій цивілізацій, або цивілізаційного підходу, належать системи таких мислителів, як М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі, П. Сорокін, С. Хантінгтон та інші. Періодизація господарського розвитку суспільств Європ цивілізації обумовлена особливостями предмета і методу історико-екон науки і передбачає виділення загальних стадій у розвитку господарств людства, особливостей господ життя в межах регіональних цивілізацій та його специфіки в суспільствах, що входять до цих цивілізацій. Тобто тільки в єдності трьох істор вимірів розвитку господарств суспільств: 1) за стадіями; 2) за цивілізаційними лініями; 3) за суспільною дискретністю — можна представити наукову періодизацію господарського розвитку.

У розвитку людського  суспільства також виокремлюють такі стадії: 1)доцивілізаційну; 2)формування, і розвитку регіональних (локальних) цивілізацій; 3)входження людства в епоху світової (глобальної) цивілізації.

У ХХ ст. у сусп. науках формується теорія цивілізацій і 2 основних їх типи- матеріалістичний та культурно-історичний. При матеріалістичному акцентується увага на вивченні екном та матер вир-ва, способу господарювань і породжених ними відносин. Згідно цього підходу цивілізац. розглядається як певний ступінь роз-ку культури і тим самим протиставляється дикості. Цивілізація – це цілісна сис-ма, яка створюється із сукупною взаємодією соціальної, екон, політич. і культурно-психологічної сис-ми. Культурно-історичний тип або самобутні цивілізації - провідне значення відводиться духовному фактору. Данилевський- засновник. Цивілізацію ототожнює з поняттям "культ-істор тип". Виділяє 13 істор. типів:  1) єгипетський; 2) китайський; 3) ассиро-вавилоно-фінікійсь-кий, халдейський, або давньосемітичний; 4) індійський; 5) іранський; 6) єврейський; 7) грецький; 8) римський; 9) новосемітич-ний, або аравійський; 10) германо-ромаиський, або європейський; 11) слов'янський; 12) мексиканський та 13) перуанський Кожний з яких об'єднується подібністю мови, усвідомленням спільності своєї долі і які проходять кілька фаз — від несвідомого періоду через державотворення і розквіт цивілізації до занепаду.

Цивілізація – це типи людських спільнот, які викликають певні асоціації в області  релігії, архітектури, живопису, звичаїв, нравів-в області культури. Тойнбі стверджує, що існує історія окремих своєрідних та замкнених цивілізацій. Кожна з них проходить в своєму роз-ку такі стадії: 1) виникнення; 2) зростання; 3) надлом; 4) розпад; 5) гине і дає місце іншій цивілізації. Рушійна сила роз-ку цивілізацій – творча меншість, яка є носієм життєвого пориву і тягне за собою „інертну більшість”.

 

 

13.Господарство  первісного суспільства: типи і форми.

15.Господарські одиниці первісного  суспільства. М.Зібер про общинну організацію первісного суспільства

Привласнююче  та виробничо-відтворююче гос-во: визначення, стук-ра, досягнення та обмеженість.

Історія господарства та господарської діяльності людини нерозривно пов'язана з еволюцією первісного суспільства. Період його розвитку найтриваліший в історії людства — від появи першої людини (близько 2,5 млн років тому) — до виникнення перших протидержавних утворень, які в Азії та Африці утворилися на межі IV та III тис. до п.є., в Америці — в І тис. н.е.

1стадія розвитку первіс суспільства характер пануванням привласнюючого господарства, яке включало мисливсько-збиральницьку та певною мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матеріальних потреб людини (їжа, житло, одяг). Зовнішні (природні), не створені людиною засоби матер існування були основою привласнюючого господарства, характер якого передбачав досить рухливий, мобільний спосіб господар життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об'єднували кровноспорідні відносили, вели кочовий спосіб життя. Населення первіс сус-ва поступово зростало. У процесі розширення господ простору в мисливсько-збиральпицьких общинах виникають нові форми господарського опанування природного середовища. Серед них велике значення мало зародження осілого способу господар життя, яке характер поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів і скотарів. Відбувається переорієнтація від споживання благ (господар. привласнення) до їх власного вир-ва (господарство відтворення або виробниче). Причини переходу: нестабільність господарства пивласнення; можливість людини первіс сус-ва накопичувати і вдосконалювати господар. досвід, вміння створювати та використовувати певні знаряддя праці, поява землеробства і приручення тварин. Від використання дарів природи люди поступово переходять до самост їх вирощування, яке розом із вдосконаленням техніки обробки каменя створює матер основи переходу від привласнюючого до виробничого гос-ва. Основні риси переходу до вироб-го гос-ва: 1)перхід від кочового до осідлого гос-ва; 2)перехід від мисливства до тваринництва; 3)перехід від збиральництва до землеробства.

Господарська організація первісного сусп визначалася господарським і соціально-культур об'єднанням людей - рід. Рід являв собою групу родичів, об'єднаних спільним походженням, мовою, ритуалами по материнській або батьківській лінії і усвідомленим визнанням себе нащадками єдиного предка. Рід як соціально-етнічна спільнота спирався на відносини колективізму, зрівняльний розподіл і рівні права його членів. Спільна господарська діяльність — особливо мисливство, збиральництво та рибальство була надійним засобом досягнення мети спільного життя — безпеки і виживання.

У процесі переходу до осілості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім'ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в первісні осередки осіло-землеробських громад. У цілісній системі общинно-родового господарства відбувається відносне відокремлення та самостійне функціонування сімейного господарства, що формується в системі відносин первісного суспіл. У первісному сусп домогосподарство представляло собою групу індивідів, ядром якої була сім'я, але до якої крім класичних представників сім'ї — чоловік, жінка, діти — входили й інші особи, які не були родичами. Господ-ка функція первісного домогосподарства полягала у спільному виробництві, розподілі і споживанні їжі та інших засобів існування.

Організаційні форми господарства після неолітичної революції формувалися під впливом як родових, так і домогосподарських чинників. Рід забезпечував найважливіші екон, соціальні та ідеологічні функції, а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Усі члени домогосподарства разом, спільно володіли землею, тваринами та іншими засобами виробництва, спільно вели господарство і споживали вироблене.

У період пізної первісності (межа V—IV тисячоліть до н.е.) відбувається перетворення родових общин у первісні сусідські общини, на основі яких виникає, і поступово формується, племінний (надобщиний і надродовий) рівень самоорганізації первісного суспільства. 3 виникненням племен створюються умови для подальшого поглиблення розподілу праці відповідно до природних та інших умов мешкання окремих громад. B общинних поселеннях, об'єднаних у певне плем'я, рано чи пізно виділяється центральне поселення, яке відповідає або найвпливовішому святилищу, або мешканню вождя, або найпотужнішій військовій чи екон общині. Таке поселення починає виконувати функції протоміста, що швидко розвивається, оскільки органічно поєднує політичне, економічне та культурно-релігійне лідерство.

Отже, подальший розвиток первісного суспільства та форм його господарства (родово-общинної, сімейної (домогосподарство), первісної сусідської общини та сусідської общини) відбува-

ється під впливом ранньоцивілізаційних зрушень, серед яких — формування протоміст і ранніх державних утворень (протодержав).

М.Зібер досліджував  питання розвитку первісного суспільства, виникнення різних форм власності, великого й дрібного виробництва в землеробстві та ін. У «Нарисах первісної екон культури» З. описом побуту різних некультурних народів і племен, та одночасно і істор даними про первісний стан нині культур європ народів, робить спроби узагальнення первісних форм суспільного життя. Основна думка твору полягає в тому, що громадські форми господарства, в їх різних стадіях, представл універсальні форми екон діяльності на ранніх етапах розвитку. Підтверджується це розглядом різних видів і моментів громадської господарської діяльності — полювання, рибного лову, тваринництва, землеробства, робіт по випалюванню лісів, зрошуванню, споруді жител. Первісні види і поняття власності і різні форми обміну також знаходять достатньо повне освітлення, так само як і процес розвитку суспільно-посадової діяльності, общин, як і корпорацій.

 

 

14.Неолітична  революція та її вплив на  розвиток господарської сфери первісного суспільства.

Стадія роз-ку людства  періоду неоліту,за якої відбувається перехід від привласнюючого до виробничого  гос-ва називається „неолітичною революцією”. Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матер благ сприяли перевищенню мінімально-необхідного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту.

Ha межі 10—12 тис. років до н.е. почався перехід від палеоліту до неоліту. Головна ознака переходу в зародженні нового виробничо-відтворювального способу життєзабезпечення, характерними рисами якого були:

• перехід від кочового до осілого господартва;
• перехід від мисливства до тваринництва;
• перехід від збиральництва до землеробства.

Англійський учений Г. Чайлд називав «неолітичну революцію» аграрним переворотом, інші дослідники — становленням виробничого господарства.

Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхідного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. Наявність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень (стародавніх сіл) були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20.Суспільство  кріто-мікенської протоцивілі-зації  та особливості його господарської сфери.

Кріто-мікенська цивілізація (Егеіда) утворилася в добу бронзи (II тис. до н. e.). її складовими вважають Крітське суспільство (Мінос) як союз трьох міст-держва номового типу Малії, Феста і Каносса (перша пол II тис. до н. e.) та міста-держави материкової Греції (Мікени, Тиринф, Аргос, Пилос й ін. у XV-XII ст. до н. e.). У політ відношенні це були ранньокласові держави, Крітська цивілізація - теократична монархія, Мікенська - монархія зі значною роллю військової аристократії. Але господарський розвиток мав спільні ознаки. Ранньокласова цивілізація сформувалася за відсутності іриґаційного сільського господарства, але на основі двосекторності економіки, адміністративного і редистрибутивного державно-палацового управління. Економічні відносини визначала господ діяльність палаців (адміністр-релігійних, господ комплексів) і територіальних громад. Палацова адміністрація контролювала всі сфери життя, організовувала виробництво і розподіл, військову справу, податкову систему. Землі були державною, общинною та приватною власністю, їх могли здавати в оренду. Рабство мало патріархальний характер.