Шпаргалка по "Экономике"

16.Господарство  суспільства Трипільської культури.

Як свідчать археологічні дані, на території сучасної України  були виявлені пам'ятки буття найдавніших людей, що з'явилися в Європі близько 1 млн років тому. Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII—НІ тисячолітті до и.е.).

Трипільське суспільство  було суспільством землеробів і досягло високого рівня розвитку та стояло на порозі цивілізації. Археологічні розкопки трипіл поселень засвідчують, що чисельність населення в них налічувала від 3 до 10 тис. осіб. Ці поселення розташовувалися на площі 200—400 га, тому їх по праву можна вважати протомістами.

Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь  родової організації, і розташовувалися  колом, у центрі якого стояв громадський  будинок для сходин та спільних культових  обрядів. Навколо таких великих  протоміст розташовувалися невеличкі поселення, утворюючи округи з населенням у 15-25 тис. осіб.

Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців. Кожне поселення існувало близько 50 років. Потім жителі переходили на нове місце. Це було пов'язано з виснаженням землі навколо поселення та вирубуванням лісів. Облишене поселення спалювали. Це був своєрідний ритуал. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписаних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські останки.

Зміни у матеріальній культурі трипільців засвідчив подальший  швидкий розвиток господарства землеробських  племен.

В трипільському господарстві розширювався асортимент сільськогосподарських  культур: пшениця, ячмінь, просо, бобові та технічні культури. Землю обробляли роговими й дерев'яними ралами. Поступово вдосконалювалися зубчасті серпи. Як галузь сільського господарства розвивалось і садівництво (вишня, абрикос), виноградарство.

Спостерігається перехід  деяких груп трипільського населення від землеробства до переважання тваринництва. Певне місце в житті трипільців належало і мисливству та рибальству.

Вражають досягнення трипільців у галузі ремесел металообробки  та гончарства. Знання про ковальську обробку міді, режими термообробки та лиття в деяких аспектах не поступаються сучасному рівню у цій галузі.

Внесок трипільської цивілізації у спадщину тисячоліть цілком вагомий. Найголовніші з досягнень це закладення основ господарських систем, на базі яких існували суспільства та народи пізніших часів включно до історичних українців. Це основи матеріальної культури тип житла, типи знарядь праці, навички в технології металообробки, гончарства, житлобудування.

Однак носії трипільської культури своїм прикладом довели також, що ці досягнення можуть бути втрачені. Можна констатувати обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти суспільно-екон кризу другої половини IV тис. до н. е. і зберегти всі здобутки цивілізації. Вони пішли шляхом регресу економіки до спрощення суспільного життя.

Обраний ними вихід з  економічної кризи, з одного боку, можливо, й урятував частину суспільства  від голодної смерті, але, з іншого, привів до швидкої (упродовж кількох  поколінь) втрати багатьох досягнень  цивілізації у галузі суспільного  та культурного розвитку. Можливим був інший вихід освоєння нових аграрних технологій, розвиток хліборобства, але ним так і не скористалися, а може, й не змогли цього зробити. Коли занепала економіка, усі яскраві прояви цивілізації протоміста, архітектура, вишуканий мальований посуд, статуетки, орнаменти, знакова система поступово пішли в небуття. Так зникла трипільська цивілізація.

Її значення для стародав історії України в тому, що саме з нею пов'язана остаточна перемога відтворювального господ-ва на українських землях у IV тисячолітті до н.е.

17.Суспільство  ранніх цивілізацій. Передумови  становлення господарської сфери.

Історія ранніх цивілізацій це 1а стадія до індус-тріальної цивілізації. Ранньоцивілізаційне сусп-во відрізняється від первісного, оскільки економіка цивілізації основується на можливості отримання регулярного додаткового продукту, суспільство поділено на класи, організація влади є державно-територ, території поділені на міста та села.

Передумови реалізації процесу становлення цивілізації сформувались у пізньопервісних суспільствах. Передумови охоплюють перехід до осілості, кількісне зростання населення та його розселення, панування відтворювально-виробнич форм ведення господарства, насамперед землероб-ства, що стимулювало виробництво і збереження додаткового продукту. Умовами були 1) зростання обсягів виробництва на основі вдосконалення організації праці й адміністр-господарських методів управління 2) поглиблення суспільного поділу праці, що зумовило ієрархію соціальної структури, виділення окремих соціально-професійних груп, які займали різне місце у системі сусп виробництва і мали різне відношення до засобів виробництва та розподілу додаткового продукту; 3) концентрація в руках вождя й аристократії додаткового продукту через реалізацію принципу влади-власності та перерозподільчої системи. Формувались експлуата-торські відносини серед членів суспільства та окремих суспільства 

Становлення і розвиток ранніх цивілізаційних суспільств відбувалися 3-ма еволюц. шляхами: східним, західним та скотарсько-кочівницьким.

Ранні цивілізації давньосхідного типу виникли в умовах енеоліту і ранньої бронзи і визначалися  колективними формами виробництва.

Ранні цивілізації Стародав Сходу виникли на базі племен як ранньокласові міста-держави (номи), де правляча верхівка в особі спадкової знаті виконувала організ-господарські та релігійно-культові функції. Поступово номи об'єднались у великі централізовані військово-політичні держави, що мали форму східної деспотії (повного безправ'я населення перед державою). Селянство залишалось основною продуктивною силою. Існувала територ сусідська землеробська громада, екон відносини всередині якої характер володіння громади на землю; приватна власність сім'ї на житло, рухоме майно і присадибну земельну ділянку, користування орною землею громади та спільне користування іншими угіддями.

B історії господарства ранніх цивілізацій виділяють три періоди. У 1му (1ша пол III тис. до н. e.) господарство розвивалося в межах окремих номових міст-держав. B історії Месопотамії це Шумерська цивілізація, в історії Єгипту - додинастичний період. Земля належала державі. Ранньодержавні органи влади виконували соц-екон, адміністр-політичні, військові та культурні функції, регулювали господарську діяльність. Прості селяни були особисто вільними і правоспроможними. У держ-громад секторі основними екон суб'єктами були селянське домогосподарство та землеробська громада.

У другому періоді - впродовж III тис. до н. e. - в умовах бюрократ-централіз монархій (Месопо-тамії, у Єгипті) основними суб'єктами господар стали держ та умовно-службові земельні господарства. Держава була верховним власником і розпорядником усієї землі, води та іриґаційної системи. Держава регулювала і контролювала виробництво та розподіл не лише додаткового, а й необхідного продукту, поведінку та спосіб мислення громадян.. Селяни-общинники перетворилися на державних землеробів. Вони працювали як наймані робітники на царських і храмових землях, використовуючи знаряддя праці власника, отримували продукти харчування та предмети домашнього вжитку.

Третій пер (кін II тис. до н. e. - поч I тис. до н. e.) це криза ранньокласової соц-екон системи, базованої на централіз управлінні виробництвом та перерозподілі матеріальних благ. У Месопотамії, Єгипті державно-редистрибутивна система перешла у державно-приватновласницьку. Держава залишалася верховним власником землі Одночасно відбувався процес відокремл. власності від влади.

Становлення ранніх цивілізацій західної моделі розвитку  відповідає періодові раннього залізного віку. Їх основою були пізньо-первісні суспільства землеробства з окремими домогоспод-ми як самостійними соц-екон одиницями. Вирішальним фактором стало масове використання залізних знарядь праці, що сприяло зростанню землеробства, продуктивності праці та додаткового продукту. Раннецивіліз-і сусп-ва були військово-політ соц організмами, що територіально охоплю-вали кілька сотень сусідсько-землеробських громад і укріплені міські центри. За умови верховної власності на землю короля (князя) селяни сплачували ренту-податок і виконували трудові повинності. Важливе значення мало стягування з підкорених народів данини. Ha території Європи сформувалися такі цивілізаційні системи, як Кельтська, Фракійська, Слов'янська тощо.

Скотарсько-кочівницькі ранньокласові сусп-ва (номади) склалися на території Серед Сходу, Аравії, Півн Африки, Євразійських степів від Півн Причорномор'я до Китаю в II-I тис. до н. e. Найвідомішими на території України є цивілізаційні суспільства кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів..

18.Господартво Месопотамії. Закони Хаммурапі.

Месопотамія-територія, що розташовувалась між двома  річками -Тігр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як Межріччя. Зародженню господ діяльності на цій території сприяла низка факторів, серед яких: 1)надзвичайна родючість грунтів,  особливо для розвитку землеробства;2)географічне розташування (центр Близького Сходу), що 
забезпечувало провідну роль у розвитку міжнар торгівлі; 3)природні ресурси [глина, поклади металів (олово,залізо)], що сприяло розвитку різних ремесел. На території Месопотамії з VII по IV тисяч до н.е. відбувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку III тисяч до н.е. утворюються перші невеликі держави Давній Шумер. Екон основою цієї першої цивілізації було високопродуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією іригаційного землеробства. Ця технологія вимагала зрошування землі (спорудження гребель, системи сполучених каналів, колодязів та іп.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління та нагляду. У ролі керівників, ініціаторів і координаторів колективних дій виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. З одного боку, різниця між шумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни. Але технології, пов'язані з поданням води вимагали організованих зусиль міського населення. Замість обробітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини,  шумери переділили зрошувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кілька сот, а може, і в кілька тисяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні іригаційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі. Глиняні таблички з одного давньошумерського міста оповідають про те, що землю і врожай у цьому місті було поділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброблялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жителями на рік; 3) лани, віддані жителям безплатно в постійне користування .Наприкінці ПІ тисяч до н.е. внаслідок завоювання міст давнього Щумеру утворюється стійке централіз державне утворення — Шумеро-Аккадське царство, зі столицею у Вавилоні. В істор розвитку цивілізації в Месопотамії найвищою межею є Вавилонське царство під час правління царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.). Закони Хаммурапі свідчать про розвинутість екон відносин та відповідне екон мислення, в системі якого відображено широкий спектр процесів і явищ господарського життя. Численні закони свідчать про розвиток товарно-грошових відносин, тенденцій зародження ринкового господарства та намагання влади їх обмежити. Вільні громадяни мали повне право розпорядження своїм майном, землею. Але був заборонений продаж службових наділів. Обмежувалося лихварство та боргове рабство. Закони Хаммурапі суворо регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали відстрочку виплати боргу в разі неврожаю на 1 рік без сплати додаткових %. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавлені своїх земельних наділів. Оренда землі, як правило, була короткостроковою (1-2 роки) і відносини оренди оформлялися договором, у якому вказувався термін, об'єкт, розмір і час сплати. Орендарі сплачували ЗО—50 % врожаю за землю, за сад — 2/3 врожаю тощо. Закони Хаммурапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10— 20 років). Можна зробити узагальнення про те, що закони Хаммурапі визнавали існування товарно-грошових відносин та інституту приватної власності, проте були спрямовані на гальмування їх розвитку і зростання ролі держави, формування традиційних підвалин східного суспільства та його соціальної стабільності

19.Господарська  сфера суспільства стародав Єгипту та його відображення в екон думці.

За археолог. свідченнями, найдавніші поселення землеробів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Природноклімат умови місцевості були особливо придатні для сільськогосп виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих грунтів дозволяв отримувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуванням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське використання яких було можливим лише за умови створення зрошувальної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Споруджувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення і злагоджені дії усіх номів (общин). З найдавніших часів спочатку номи, а потім держ влада виконували цю об'єднавчу функцію. Через суспільні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільських землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисяч до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпорядкованості населення і його залучення в систему держ господарства. Тут руйнуються община з її традиціями колективного землекористування і встановл. панівна роль держ господарства з ознаками адміиістративно-командної системи.     Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централіз влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функціонування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централіз системи управління, що порушує сувору регламентацію господарського життя та необхідності відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та іригаційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до и.е,) і «Пророцтво Нефертіті» (XV ст. до н.е.). Адміністр-господарські документи Стародав Єгипту (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності, юридичні акти) відображають особливості організації господ діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите на вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби та майстри). Розподіл та перерозподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників держї влади.У господар житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком (не-джес). Мірою вартості виступає зерно (функції грошей — загального еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юрид акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисяч до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господї системи. Земельні ділянки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, переходили в їхню особисту власність. Соціально-економ наслідками формування особистої власності був процес ожебрачення землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів держ скарбниці. У 1 тис до н.е. Старод Єгипет перетворюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Зах Азії.