Шпаргалка по "Сучасні економічні системи "

1. Назвіть основні, фундаментальні проблеми економічної організації суспільства та проаналізуйте особливості їх прояву і можливі шляхи вирішення в сучасній Україні.

   В міру свого розвитку суспільство залежно від конкретно-історичних умов, використовувало два принципово відмінних механізми організації економіки та управління нею: централізоване (державне); децентралізоване (ринкове). У процесі свого історичного розвитку людство коливається між полюсами цих двох економічних систем. Коли централізовані (державні) системи вичерпували свої можливості й намічався регрес, суспільство шукало порятунок у системах централізованих (ринкових) і навпаки.

   Першою і найбільш важливою проблемою економічної організації суспільства є обмеженість ресурсів.

   Що ж ми вкладаємо в поняття "обмеженість"? Орні землі, пасовиська, корисні копалини, лісові масиви та інші різновиди природних ресурсів, обмежених територією країни, особливостями геологічного складу її ґрунтів, географічним положенням, кліматичними особливостями та низкою інших чинників.

   Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації, вкрай необхідних для виробництва суспільних благ.

   Обмеженість матеріальних (капітальних) ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягненим технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів. Звісно, можна побудувати нові фабрики та ферми, виготовити обладнання. проте для цього потрібен час і, знов-таки, ресурси для їх створення.

   Щодо обмеженості підприємницьких здібностей, то за деякими оцінками, лише 3-5% працездатного населення країни за своїми здібностями можуть бути вдалими підприємцями. Безперечно, до країни можна запросити закордонних кваліфікованих менеджерів чи то підготувати власні кваліфіковані кадри, проте це потребує часу і коштів.

Отже, оскільки не всім людям властиві підприємницькі здібності, то кількість таких людей обмежена.

   Щодо України, то в нас на даний момент існує проблема обмеженості таких корисних копалин, як газ та нафта. Україна змушена їх дорого купувати у Росії тому, що власні розробки, по-перше, невеликі, а по-друге - економічно невигідні. Для вирішення цієї проблеми можна :

- закріпити законодавчо паритетність зміни цін за транзит газу та нафти,

- слід направити кошти на фінансування власного видобутку енергоносіїв та програм з енергозбереження,

- провести інвентаризацію енерговтрат в усіх сферах енергоспоживання та енергогенерації, проводити на цю тему круглі столи, 

- розробити державні програми заходів щодо впровадження енергозберігаючих технологій,

- зобов’язати господарюючі суб’єкти, зайняті в енергетичній галузі та у яких є енерговтрати, вкладати кошти в запровадження цих програм в своїй господарській діяльності за рахунок сплати податків,

- провести тендери з надання кредитів на впровадження енергозберігаючих програм серед закордонних банків.

   Іншою проблемою в суспільстві є проблема економічної ефективності. Ефективність означає відсутність втрат, тобто економічні ресурси використовуються настільки ефективно, наскільки це можливо, щоб задовольнити потреби і бажання людей за даних факторів виробництва. Ця проблема, можна сказати, тісно пов’язано з попередньою, оскільки ресурси є обмеженими, то необхідно їх найбільш ефективно використовувати.

   Ще одна проблема, що стосується чи не кожної країни в наш час – тінезація економіки. Через ухилення від сплати податків з’являється надвисокий дефіцит коштів у державному бюджеті, що призводить до урізання соціальних програм, зменшення видатків на потреби суспільства.

   В умовах сьогодення тіньовим сектором економіки України щорічно через кореспондентські рахунки перераховується за межі нашої держави понад 63 млн. гривень. А суми щорічного ухилення від оподаткування досягають майже 5,7 млрд. гривень. За даними опитувань, у середньому підприємства в Україні приховують близько 20% свого доходу. За оцінками експертів, загальне податкове навантаження в Україні майже вдвічі перевищує цей показник в інших країнах та становить 70–80% від отриманого доходу. Це стимулює приховування реальних обсягів економічної діяльності, виведення її у “тінь”. Шляхи детінезації економіки України:

   - Посилення боротьби з корупцією, шляхом забезпечення максимальної прозорості дій усіх ланок державного апарату та децентралізації  управління.

   - Створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. Зокрема, у Грузії створено Національне агентство публічного реєстру, яке, починаючи з 2010 року, здійснює реєстрацію власності й бізнесу за принципом «єдиного вікна», що докорінно лібералізує та демократизує процес реєстрації бізнесу та власності.

   -  Забезпечення відкритості економіки - створення сприятливих умов для міжнародного обміну інвестиціями, товарами; не обмеження діяльності нерезидентів.

   - оздоровлення податкової системи шляхом більш раціонального розподілу податкового тиску; формування й впровадження прозорого комплексу податкових стимулів при жорсткому контролі за їх цільовим використанням

    - посилення відповідальності за нелегальну зайнятість та виплату (отримання) заробітної плати.

    - стимулювання інвестиційних процесів. Вже сьогодні варто розробити податкові стимули до інвестиційного використання фінансових ресурсів банків, підприємств та іноземних інвесторів.

2. З‘ясуйте, як співвідносяться виробничі ресурси, фактори і продуктивні сили, суспільства і дайте порівняльну оцінку кожного з факторів виробництва, зокрема інформації.

Сучасна економічна наука виділяє чотири групи виробничих ресурсів:
- капітал у виробничій формі (засоби праці);
- праця (робоча сила);
- земля, або природні ресурси (власне земля, предмети праці і деякі засоби праці –зокрема, паливо і енергія);
- підприємницькі здібності (здібності до особливого виду праці – по управлінню виробництвом та його організації).
Як правило, чинники виробництва групують у два фактора виробництва – матеріально-речовий і особистий. Матеріально-речовий фактор – це засоби виробництва (засоби праці і предмети праці), а особистий фактор – робоча сила (праця)людини та її підприємницькі здібності..

В резуль­таті їх взаємодії створюється продукт праці, що призначений задовольняти ті чи інші потреби людей.

Робоча сила - це здатність людини до праці. Вона виступає в якості особистого фактора виробниц­тва. Це головна творча продуктивна сила суспільства.

Товаром робоча сила стає лише за певних суспільних умов. Щоб продати свою здатність до праці, людина повинна мати можливість вільно розпоряджатися собою. Але цього недостат­ньо. Робітник не буде пропонувати свою робочу силу іншим, якщо в нього є власне господарство, яке забезпечує засоби існування йому і його сім'ї. Тільки той, хто позбавлений будь-яких засобів виробниц­тва й засобів до життя, змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва й тим самим перетворитися в найма­ного працівника.

Важко переоцінити роль особистого фактора у виробництві. По-перше, людина з її здатністю до праці, як уже відомо, є вирішальною рушійною силою виробництва, яка оживляє у його процесі мертві засоби виробництва (засоби і предмети праці). По-друге, усі засоби виробництва є результатом розуму і творчої праці людини. По-третє, від кваліфікації, вміння, творчості працівників залежить ефективність використання матеріально-речового фактора, а відтак – і результати виробництва

Не слід плутати робочу силу з працею. Робоча сила - це сукуп­ність фізичних і духовних властивостей людини, які вона викорис­товує в процесі виробництва необхідних засобів існування. А праця - це процес використання робочої сили. Тому в процесі найму робітник продає не працю, бо процес не може бути проданим, а лише свою робочу силу.

Сама по собі праця, в результаті створення корисних матеріальних благ, виступає як продуктивна сила.

Кількісне відношення обсягу  виробленого продукту до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці.

Предмет праці -те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага.

Предмети праці в сукупності з засобами праці склада­ють засоби виробництва.

Засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці, виробляючи з нього необхідні засоби існування. Вони складають речовий фактор виробництва.

Але для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою. Лише вона спроможна на перетворення їх в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навич­ками до праці. Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факто­рів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили. Вони представляють собою сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку, і  є показником рівня розвитку продуктивних сил, що виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Отже з кожним етапом розвитку суспільства відбувається розвиток і знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново.

Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Вартість речових факторів виробництва (сировина, допоміжні матеріали, інструмент, обладнання і т.д.) задана заздалегідь (оплачена в акті Г -Т) і самозростати в процесі їх викорис­тання не може. Ця вартість без кількісних змін переноситься конкре­тною працею робітників у вартість готової продукції. Отже, і тут джерела додаткової вартості ми не знайдемо.

Таємниця утворення додаткової вартості розкривається лише в тому випадку, коли ми візьмемо до уваги, що в акті Г - Т власник грошей купує не лише речові фактори виробництва, які є звичай­ним товаром, а й особистий фактор - робочу силу, яка є товаром специфічним.

Ще одним фактором найбільш важливим на сьогоднішній день, і без якого не

представляється можливим процес виробництва, є інформація. Вона

виступає посередником і сполучною ланкою між усіма факторами

виробництва. Інформація сьогодні являє собою відокремлений вид товару,

на який завжди є і можливо буде попит. Так без наявності інформації про

цінові сигнали на ринку, про суспільно-політичний стан тієї чи іншої

країни, а також без інформації про платоспроможність того чи іншого

клієнта нинішній процес виробництва представляється дуже скрутним, якщо

не неможливим. І однією  з численних особливостей цього фактора

виробництва, що визначає його вартість, є форма і швидкість її подачі.

Інформація як швидкопсувний продукт, який потрібно подавати свіжим і

гарячим. Наприклад, інформаційні агентства, в яких основним товаром

збуту, є саме інформація. Джерела цього фактора можуть бути різними, від

каналів інтернет, де інформація йде гігантськими і практично

нерегульованими і неконтрольованими потоками до великих засобів

мас-медіа, де в основному вся інформація ретельно перевіряється і лише

потім йде в «продаж».

Найважливішою особливістю виробничих ресурсів є їх обмеженість. Вона визначається такими причинами – природними, економічними і соціальними.
Природні причини полягають в обмеженості нашої планети в цілому, її грунтів, надр, вод, атмосфери, населення.

Економічні причини визначаються тим, що безмежний розвиток виробництва вимагає безмежного зростання кількості ресурсів.

Соціальні причини зумовлюються умовами і темпами зростання населення, народжуваності і смертності людей, тривалості життя, набуття відповідних фаху і кваліфікації.
Водночас, рідкісність (обмеженість) ресурсів потрібно розуміти не у фізичному плані (хоча й він має значення), а як неможливість одночасного задоволення постійно зростаючих людських потреб. Неспівпадання потреб і можливостей їх втамування внаслідок обмеженості виробничих ресурсів змушує як окремих людей чи їх групи, так і суспільство в цілому вирішувати, які потреби задовольнити негайно, а втамування яких відкласти на той чи інший час.

3. На прикладі виробничої функції

Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож­ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q = f (L, K, M), де Q — обсяг вир-ва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.

Або: y = (F1, F2…Fn ), де F – фактори вир-ва.

Виробнича ф-ція Кобба-Дугласа була побудована у 1928 році та мала вигляд:

Y = A*Kα*Lβ , де Y – національний продукт, K – обсяг застосованого в ек-ці капіталу, L – застосований обсяг праці, A – так званий коеф масштабності, що показує вплив інших чинників зростання (ек фактор зростання), α – коеф еластичності капіталу, β – коеф еластичності праці. Виробнича ф-ція К-Д показує постійну віддачу від масштабу (пропорційне кількісне зрост факторів і продукту), яка існує за умови, що  α+β=1 (еластичність цієї ф-ції постійна). Це означає, що вона відображає екстенсивне ек зростання, обто не враховує дії інтенсивних (якісних) чинників зростання.

Вплив інтенсивних чинників показує інша виробнича ф-ція – модифікована ф-ція Кобба-Дугласа, яка була вдосконалена Яном Тінбергеном (першим економістом-лауреатом Нобел премії з економіки). Виробнича ф-ція Кобба-Дугласа_Тінбергена має такий вигляд:

Y = A*Kα*Lβ*r, при α+β>1, де r – комплексний коеф багатофакторної сукупної ефективності (показує зростання якості капіталу і праці під впливом НТП, тобто підвищення ефективності їх використання).