Шпаргалка по "Сучасні економічні системи "

Реалізація  принципу  соціальної  справедливості  в  ринкових  умовах передбачає диференціацію доходів різних  працівників,  без  цього  неможливо створити достатньо сильні стимули до економічної  діяльності. Диференціація доходів прямо випливає з  ринкових  відносин;  величину доходів при цьому встановлює конкуренція на ринку товарів  і  робочої  сили. Держава регулює доходи через систему оподаткування,  пом’якшуючи  об’єктивно неминучу нерівність в доходах.

Для умов перехідної  економіки  гранично допустимі  відношення  рівні  доходів  повинні  бути  достатньо  відчутними. Тільки  на  цій  основі  можна  створити  необхідні  стимули  для   розвитку національної економіки України.

13. Магічний квадрат

По лекціїї=

1. Е-не зростання 
2. Макроек. рівновага
3. Зайнятість
4. Зовнек. рівновага
вот это "магический" квадрат

1 - в Украине есть кое-какое возрастание (+)
2 - нету равновесия в экономике на макроуровне (-)
3 - безработица 8-12 % - довольно высокая (-)
4 - внешнее равновесие - с 2005 года торговый баланс меньше ноля - тоже плохо (-)

З інтернету = "магический квадрат" называют еще "золотым четырехугольником" 

Выделяются четыре главные цели госрегулирования, объединенные понятием «магический квадрат», за реализацию которых государство несет ответственность. Это следующие целевые установки развития страны:

1) полная занятость;

2) стабильный уровень цен;

3) устойчивый экономический рост;

4) сбалансированный платежный баланс.

Совокупность целей, представленная в графическом виде, образует так называемый «золотой четырехугольник» или «магический квадрат»

Представление о результативности экономической политики дает сравнение конфигурации четырехугольников, построенных на основе плановых и фактических показателей.

О «магическом четырехугольнике» говорится в том смысле, что одни его цели противоречат другим. Так, стимулирование занятости населения посредством дополнительных государственных расходов подстегивает рост бюджетного дефицита, а в конечном счете и инфляции. «Магия» как раз и состоит в том, чтобы двигаться во всех четырех направлениях более или менее равномерно.
14. Охарактеризуйте поширені теоретичні підходи до типологізації еконо­мічних систем, обгрунтуйте найбільш прийнятний з вашої точки зору.

Аналіз економічних систем здійснюється за підходами:

Формаційний підхід. Доволі поширений, розвивається в руслі марксистської традиції ще із середини XIX ст. Він ґрунтується на теорії переходів від однієї суспільно-економічної формації, що має у своїй основі певний спосіб виробництва, до іншої. Економічна система вважається фундаментальною складовою певної суспільно-економічної формації й ототожнюється зі способом виробництва, який визначається рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин, а вони співвідносяться між собою як зміст і форма. Основою розвитку суспільно-економічних формацій є конфлікт між продуктивними силами і виробничими відносинами, передусім відносинами власності, які у різні часи можуть сприяти або стримувати цей розвиток. Виокремлюють п’ять формацій з відповідними їм способами виробництва: первісно-община, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Недолік: у межах формаційного підходу важко пояснити тривале співіснування різних економічних і суспільних систем, які можуть навіть належати до різних цивілізацій.

Пофазний підхід. Обґрунтовуючи положення, що всі аспекти життя суспільства обумовлюються його економічною системою і способом виробництва, пофазний підхід виходить з того, що економічна система значною мірою є наслідком загального характеру суспільства. Наприклад, релігія, філософія, природні й національні особливості, ментальність впливають на спосіб організації господарського життя суспільства. Політична система суспільства може висувати і залишати при владі консерваторів, які намагаються зберегти все як було, внаслідок чого економічні зміни відбуватимуться значно повільніше. А культурна спадщина нації може включати запас нагромаджених технологічних знань, і тоді її економічна система істотно відрізнятиметься від економічної системи нації, де такі знання незначні. Відчутно впливати на ґенезу економічних систем можуть природно-кліматичні умови країни.

Інституціональний підхід. Його обґрунтував шведський економіст Гуннар-Карл Мюрдаль (1898—1987). Будучи за деякими ознаками близькою до структури суспільно-економічної формації, інституціональна інтерпретація суспільства відрізняється від неї тим, що економічна система, її складові разом з іншими важливими інституціями утворюють інституціональну основу суспільства. А отже, економічна система є породженням і відтворенням субординованої взаємодії багатьох суспільних інституцій. При цьому виникає нова методологічна проблема, яка полягає у самоідентифікації, виокремленні фундаментальних ознак певного типу економічної системи, інституції якої розчиняються в інших елементах інституціональної основи суспільства, навіть зникають серед них.

Загально-цивілізаційний підхід. Найпоширеніший у сучасних умовах. Відповідно до нього еволюція економічних і суспільних систем розглядається у значно ширших межах — від цивілізації до цивілізації, наприклад, за схемою: доіндустріальне — індустріальне — постіндустріальне суспільство. В основу цього підходу покладено ідею існування загальних закономірностей діяльності і розвитку людини як індивіда і члена суспільства. Вихідними для дослідження цивілізації є обумовлені людським життям потреби, діяльність людей і створені ними цінності. Цей підхід звертає увагу на накопичення матеріального і духовного багатства людства, неперервність історичного процесу, його взаємозв’язки, спадкоємність, що особливо співзвучно сучасному світу. Головним критерієм виокремлення типів економічних систем є їх домінуюча роль у конкретній господарській цивілізації, а також відповідність загальному вектору її розвитку.

Отже, всі підходи типологізують економічні системи відповідно до їх взаємозв’язків із оточуючим середовищем, місця і ролі у масштабніших соціально-культурних утвореннях (формація, суспільство, цивілізація). Однак усі вони недооцінюють внутрішню логіку функціонування і самоустрою економічних систем. Найбільш ефективним з них є загально-цивілізаційний підхід, який поєднує у собі переваги формаційного та інституціонального підходів до типологізації економічних систем, не виключаючи тривалого співіснування в одній цивілізації різних типів організації господарського життя суспільства та їх повторюваність у різних цивілізаціях.

Натомість концепція ідеальних типів господарства, яка спирається на установлені елементи економічних систем, а саме: форми (права) власності й координуючий механізм. Згідно з цією концепцією всі існуючі економічні системи тяжіють до кількох ідеальних типів, основою яких с різний ступінь централізації або децентралізації прийняття господарських рішень, співвідношення форм приватної та державної власності: традиційний, ринковий, змішаний адміністративно-командний, перехідний.

15. Дайте свой міркування стосовно можливості  існування чисто ринокової...

    Чисто ринкової економіки як основи економічної, та й не тільки економічної, сфери життєдіяльності суспільства не існує. Навіть на перших етапах розвитку ринкова економіка не існувала без втручання держави. Мінялися лише цілі, завдання, масштаби, форми цього втручання. У різні періоди економічного розвитку окремих нині розвинених держав мали місце «приливи» й «відливи» державного втручання в економіку, тобто ступінь втручання підсилювався або зменшувався. Ринок впливає на економічні, соціальні, міждержавні відносини, але не в змозі всі їх регулювати. Більш того, ринок не може підмінити собою всього механізму функціонування сучасного суспільства.

     У суспільствознавстві усе більше визнання знаходить точка зору одного з основоположників теорії соціального ринкового господарства Вільгельма Ойксна, який вважав, що поняття «капіталізм», «соціалізм», «комунізм» не більш, як абстрактні ідеологічні категорії. Існують тільки дві системи: ринкова і центрально-керована в різних модифікаціях. Центрально-керована система, її частіше називають адміністративно-командною, програла історичне змагання ринковій, тому що виявилася нездатною вирішити головні питання людського буття — забезпечити гідний рівень життя людей, громадські свободи, динамічний розвиток економіки і суспільних відносин. Нерідко адміністративно-командну систему ототожнюють з центрально-керованою системою, що існувала в Радянському Союзі. Так, деякі економісти небезпідставно вважають, що в СРСР існувала не чисто адміністративна, а змішана економіка іншого, чим на Заході, типу.

     Подібно ринкової, адміністративно-командна система має особливості в різних країнах, де використовують елементи ринкової економіки, які нерідко деформуються авторитарними методами управління, а також форми недержавної власності, що суворо регулюються центром. Часто створення теоретичної моделі адміністративно-командної системи приписують класикам марксизму. Однак це не зовсім так. Вони лише поглибили ідеї, що висловлювалися вченими в різні епохи розвитку суспільства. Найглибше ідеї неринкового господарства сформульовані соціалістами-утопістами. Це було реакцією на соціальні негаразди, що спіткали трудові верстви населення в епоху первісного нагромадження капіталу і промислового перевороту.

16. Розкрийте зміст та основні пріоритети модернізації економічної системи в Україні  у контексті загальноци­­ві­­лі­­­заційного розвитку.

Модернізація — це, перш за все, комплексний процес реформування існуючих та створення нових політичних, правових, економічних та суспільних інституцій, а також запозичення тих культурних норм, які відповідають кращим стандартам і цінностям розвинутих демократичних країн. Cуть модернізації — оновлення або створення нових інституцій, що створюють умови для перетворення міжлюдських стосунків у сфері політичних, правових, економічних, суспільних відносин на сучасних засадах визнання принципів демократії, верховенства права та прав людини, ринкової економіки, соціальної держави, усталених міжнародних норм співіснування країн. 

Головною проблемою є неготовність економіки України до адекватної відповіді як на зовнішні, так і на внутрішні виклики та загрози. За даними звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2009-2010 років Україна займає лише 82 місце серед 133 країн, поступаючись Литві, Росії, Казахстану, Латвії та деяким іншим пострадянських країнам. Найнижчий результат Україна має за показниками “якості інституцій”. Зокрема, для нашої країни проблемними залишаються “ефективність використання державного бюджету, тягар державного регулювання, прозорість ухвалення урядових рішень та довіра суспільства до політиків. Негативну оцінку Україна має також за показниками ефективності товарного ринку, рівня розвитку фінансового ринку, макроекономічної стабільності та удосконалення бізнесу, що свідчить про необхідність координації зусиль на посиленні конкурентних переваг, пов’язаних зі створенням сприятливих умов для стабілізації економічного розвитку в країні, формуванні сприятливого підприємницького середовища та ефективних конкурентних ринків, а також умов інноваційного розвитку, що дасть змогу підвищити продуктивність виробництва. Найгіршими інституційними індикаторами є захист міноритарних акціонерів та прав власників.

За останні вісім років відновлювального зростання економіка України так і не позбулася глибоких структурних деформацій і значно відстає від економік розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно — рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, із слабкою продуктовою та ринковою диверсифікацією виробництва, що зумовлює низьку адаптивність до негативних зовнішніх впливів і призводить до різкого падіння виробництва.

Через відкритість економіка України є надзвичайно вразливою до коливань зовнішньої кон’юнктури, а також не готова до нових викликів, включаючи кризову трансформацію фінансових ринків, кліматичні зміни, енергетичні та продовольчі кризи тощо.

В умовах, коли провідні країни витрачають величезні фінансові ресурси на оздоровлення фінансових ринків та реального сектору економіки, уряд України реалізує системні заходи з оздоровлення банківської системи та поточної підтримки виробників товарів та послуг. Однак у стратегічному періоді нема альтернативи формуванню конкурентоспроможної і водночас адаптивної до зовнішніх впливів національної економіки.

Головною стратегічною метою є вихід країни на траєкторію стійкого розвитку з зростанням добробуту та якості життя для усіх верств населення. Підґрунтям для досягнення поставленої мети є:

•    досягнення макроекономічної стабільності та створення сприятливих рамкових умов для розвитку підприємництва;

•    зняття інфраструктурних обмежень;

•    кардинальна модернізація економіки із зменшення розриву в конкурентоспроможності підприємств з основними промисловими конкурентами;

•    підвищення якості трудового потенціалу із досягненням максимального балансу між попитом і пропозицією трудових ресурсів;

•    створення ефективно діючої інноваційної системи із посилення інноваційної складової розвитку та досягненням високого технологічного рівня реального сектору економіки тощо.

17. Наведіть приклади поєднання ринкових і державних регуляторів функціонування економічних систем.

              В світлі останніх світових подій, що піддалися нищівному впливу фінансової кризи стало очевидним, що ринок самостійно не в змозі врегулювати інтереси як на макрорівні, так і в мікросередовищі. Раніше пропоновані ринкові важелі виходу з кризових ситуацій показують свою неспроможність. Оскільки кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб’єктів власності та господарювання, потрібне переплетення ринкових з державними методами регулювання, їх тісне структурне поєднання. Ефективним інструментом впровадження політики гармонійного поєднання державного регулювання з принципами саморегулювання з метою стимуляції  розвитку економічних процесів може стати біржовий ринок. 

Наприклад:

 у Японії роль основного регулятора ринку взяло на себе Міністерство фінансів. Відповідальним за встановлення національних стандартів є Консультаційний Комітет Міністерства фінансів. В цілому  у Японії державне регулювання ґрунтується на партнерстві держави і приватного бізнесу. Міністерство фінансів Японії після реформи регулятивної системи 1998 р. стало мегарегулятором ринку - FAS (Financial Agency Supervisory) .

 у Німеччині регулювання здійснювалося спеціальними органами федеральних земель. З 2002 р. система нагляду у ФРН з метою забезпечення стабільності німецької фінансової системи, було створено єдине Федеральне відомство з нагляду за наданням фінансових послуг (BaFin) - державна установа у сфері діяльності міністерства фінансів ФРН, яке контролює зараз приблизно 2400 банків, близько 750 установ з надання фінансових послуг, 640 страхових компаній і майже 100 інвестиційних компаній;