Шпаргалка по "Сучасні економічні системи "

              в Англії – функціонує мегарегулятор (FSA - Financial Service Authority) - незалежна неурядова організація, заснована у формі приватної компанії з відповідальністю, обмеженою гарантією, яка контролює банки та інші кредитні організації, компанії з цінних паперів, страхові компанії, пенсійні фонди, фондові біржі, депозитарно-клірингові організації, всього приблизно 26 тис. фірм;

 у Франції - розпорошена система регулювання без виділення провідного регулятора. Неформальну провідну роль на ринку відіграє організація, що носить назву Відомство з фінансових ринків (AMF - Autorite des Marches Financiers), яке має статус незалежної державної установи, відноситься до органів, що діє як юридична особа публічного права, наділена конкретними повноваженнями з регулювання і контролю на фінансовому ринку. Відомство виконує регулюючі та наглядові функції, включаючи розслідування та застосування санкцій, за винятком ліцензування. Крім неї іще функціонує 8 структур,  на які покладено функції ліцензування, регламентації діяльності банків та інших професійних учасників, наглядом тощо;

Щодо України, то варто зазначити, що вітчизняний біржовий ринок на сьогодні не має досконалої системи регулювання біржових відносин, а отже вимагає її впорядкування. Ринок цінних паперів хоч і має державний орган регулювання  - Національну комісію з цінних паперів і фондового ринку, але ефективність її роботи досить низька з точки зору впливу на ринок. На товарному біржовому ринку маємо розпорошеність у регулювання між трьома державними органами: Міністерством економіки розвитку і торгівлі України, Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної програми аграрної політики. В результаті чинне законодавство України, яке регулює біржову діяльність, не стимулює впровадження в практику сучасного біржового механізму.

17. Наведіть приклади поєднання ринкових і державних регуляторів функціонування економічних систем.

              В світлі останніх світових подій, що піддалися нищівному впливу фінансової кризи стало очевидним, що ринок самостійно не в змозі врегулювати інтереси як на макрорівні, так і в мікросередовищі. Раніше пропоновані ринкові важелі виходу з кризових ситуацій показують свою неспроможність. Оскільки кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб’єктів власності та господарювання, потрібне переплетення ринкових з державними методами регулювання, їх тісне структурне поєднання. Ефективним інструментом впровадження політики гармонійного поєднання державного регулювання з принципами саморегулювання з метою стимуляції  розвитку економічних процесів може стати біржовий ринок. 

Наприклад:

 у Японії роль основного регулятора ринку взяло на себе Міністерство фінансів. Відповідальним за встановлення національних стандартів є Консультаційний Комітет Міністерства фінансів. В цілому  у Японії державне регулювання ґрунтується на партнерстві держави і приватного бізнесу. Міністерство фінансів Японії після реформи регулятивної системи 1998 р. стало мегарегулятором ринку - FAS (Financial Agency Supervisory) .

 у Німеччині регулювання здійснювалося спеціальними органами федеральних земель. З 2002 р. система нагляду у ФРН з метою забезпечення стабільності німецької фінансової системи, було створено єдине Федеральне відомство з нагляду за наданням фінансових послуг (BaFin) - державна установа у сфері діяльності міністерства фінансів ФРН, яке контролює зараз приблизно 2400 банків, близько 750 установ з надання фінансових послуг, 640 страхових компаній і майже 100 інвестиційних компаній;

              в Англії – функціонує мегарегулятор (FSA - Financial Service Authority) - незалежна неурядова організація, заснована у формі приватної компанії з відповідальністю, обмеженою гарантією, яка контролює банки та інші кредитні організації, компанії з цінних паперів, страхові компанії, пенсійні фонди, фондові біржі, депозитарно-клірингові організації, всього приблизно 26 тис. фірм;

 у Франції - розпорошена система регулювання без виділення провідного регулятора. Неформальну провідну роль на ринку відіграє організація, що носить назву Відомство з фінансових ринків (AMF - Autorite des Marches Financiers), яке має статус незалежної державної установи, відноситься до органів, що діє як юридична особа публічного права, наділена конкретними повноваженнями з регулювання і контролю на фінансовому ринку. Відомство виконує регулюючі та наглядові функції, включаючи розслідування та застосування санкцій, за винятком ліцензування. Крім неї іще функціонує 8 структур,  на які покладено функції ліцензування, регламентації діяльності банків та інших професійних учасників, наглядом тощо;

Щодо України, то варто зазначити, що вітчизняний біржовий ринок на сьогодні не має досконалої системи регулювання біржових відносин, а отже вимагає її впорядкування. Ринок цінних паперів хоч і має державний орган регулювання  - Національну комісію з цінних паперів і фондового ринку, але ефективність її роботи досить низька з точки зору впливу на ринок. На товарному біржовому ринку маємо розпорошеність у регулювання між трьома державними органами: Міністерством економіки розвитку і торгівлі України, Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної програми аграрної політики. В результаті чинне законодавство України, яке регулює біржову діяльність, не стимулює впровадження в практику сучасного біржового механізму.

18.Визначте основні чинники економічного зростання та межу виробничих можливостей в сучасній Україні.

Під економічним зростанням національного господарства розуміється такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний доход.
Економічне зростання — основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни — є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої обумовлено необхідністю випереджаючого зростання національного доходу порівняно з ростом чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:

        фактори пропозиції;

        фактори попиту;

        фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

        кількість і якість природних ресурсів;

        кількість і якість трудових ресурсів;

        обсяг основного капіталу (основні фонди);

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Межа виробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей – модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінки його альтернативної вартості. Вона єднає точки максимально можливого виробництва двох благ за умови цілковитого використання обмежених ресурсів. Рис. 1.1 представляє криву трансформації економіки, в якій виробляються засоби виробництва (y) та предмети споживання (x). Кутовий коефіцієнт нахилу кривої трансформації показує альтернативну вартість виробництва двох благ .

19. Охарактеризуйте особливості і спрямованість структурних зрушень у продуктивних силах інформаційного суспільства

Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку. Таким чином, продуктивні сили є тією економічною силою, яка рухає розвиток суспільства вперед і рівень їх розвиненості відображає рівень економічного розвитку суспільства в цілому.

Інформаційне суспільство, що характеризується прагненням до оптимат. викорис. доступних суспільству (природних, людських, економічних тощо) ресурсів на базі всебічного використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) та перетворення знань та інформації на реальну продуктивну силу.

Виділяючи найбільш вагомі зрушення які відбувались в суспільстві можна підсумувати: 1. технологічна революція 60-90-х років, яка дала поштовх до розвитку соціуму владного над природою.2. Ведучу роль зайняли інформаційні блага та трудорі ресурси які здатні отримати користь від інформації, застосувати її і т.д.3. стратифікація суспільства на керуючі та залежні, під загрозою знищення середній клас на нижчій або вищій.4. людина задовольнивши всі свої нагальні потреби переходить на якісніший рівень, де вона прагне реалізувати себе і «допомоги світу».

Відтак завдання побудови інформаційного суспільства є амбіційним, проте необхідним. Альтернативою його може бути лише перспектива повного занепаду держави, її політичного та етнокультурного розпаду, витіснення на периферію світового процесу розвитку. Зрозуміло, що значна відстань, може відділяє певну держ. від провідних країн світу, що вже знаходяться на порозі ін форм. суп-ва. має починати з формування базових засад, на які спиратиметься формування інформаційного суспільства в майбутньому. Причому найпершим та ключовим завданням є створення саме економічних засад як фундаменту, без якого усі спроби впровадження інших складових інформ. сус-ва приречені на поразку.

Важливо відзначити, що вказане завдання в жодному разі не можна зводити суто до структурних зрушень тільки інформаційного сектору ек., хоча він, безперечно, є серцевиною “нової економіки”. Пряма підтримка розвитку ін форм. с-ва не в змозі здійснити кардинальних структурних зрушень в напрямку формування інформаційного суспільства. ек. є цілісним організмом, і повноцінний розвиток сектору ІКТ можливий, лише якщо він включений до цього організму, зв’язаний тисячами ланцюгів з іншими галузями економіки та сферами суспільного життя.

Суть структурних зрушень полягає в тому, щоб державна політика стимулювання розвитку ІКТ була передусім спрямована на перетворення впровадження та використання цих технологій на предмет безпосереднього інтересу споживачів, виробників та інвесторів.

Стратегія створення в Україні економічних засад інформаційного суспільства передбачає комплекс заходів у податковій, бюджетній, грошово-кредитній, інституційній сферах та щодо розвитку людського капіталу та залучення іноземних інвестицій.

20 Дайте хар-ку сучасної еволюції форм вл-ті і її впливу на розвиток продуктивних сил сус-ва

Сучасні тенденції розвитку відносин власності пов'язані з посиленням багатоваріантності, поліфонії, багатоманітності її типів, форм та систем; демократизацією, деперсоніфікацією й одночасно індивідуалізацією процесів привласнення, урізноманітнення об'єктів та суб'єктів відносин власності, ускладненням та збагаченням її соціально-економічного змісту. Відтак загострюється потреба у глибокому теоретичному осмисленні та адекватному відображенні нових реалій, шо виникають у процесі постіндустріальної трансформаїш економіки і суспільства, зміни наукової картини світу на основі усвідомлення складної динаміки і суперечливої єдності економічних, соціальних і духовних процесів. Саме тому сучасна теорія власності характеризується плюралізмом наукових підходів, альтернативних течій і шкіл, які конструктивно співпрацюють та конкурують між собою, збагачуючи тим самим економічну науку.

Необхідно враховувати, шо сьогодні глибинна сутність власності розглядається й сучасною психологією. Вона стверджує, шо психологічні процеси завершуються вольовою діяльністю людини, а свобода виступає безпосередньою сутністю і права власності, і права, і власності взагалі. Система стійких потреб людей, котра об'єднує їх у певну соціальну спільноту, становить основу, але зовсім не є безпосередньою причиною їхньої діяльності, оскільки між потребами і діями міститься довгий ряд опосередкувальних соціально-психологічних ланок, об'єктивних і суб'єктивних факторів, умов і обставин, котрі у своїй сукупності й визначають конкретний напрям, характер і специфіку тієї чи іншої людської діяльності. Зазначається, що ставлення людини до речей, до майна, власності є важливою сферою соціальних відносин.

Подібні питання викликають жвавий інтерес сучасної західної філософської, економічної та соціологічної думки. Одним із своїх найважливіших досягнень у цій сфері — власності — західні вчені вважають те, що на відміну від ортодоксального підходу вони в явній формі визнавали існування альтернативних систем власності й зробили їх предметами порівняльного аналізу. В літературі виокремлюються три основних філософсько-правових оцінки власності: 1) е умовах системи приватної власності власником виступає індивід, чиє СЛОВО у вирішенні питання про використання ресурсу суспільство визнає остаточним; 2) за системи державної (колективної) власності проблема вирішується шляхом введення соціальних правил, відповідно до яких доступ до рідкісних ресурсів встановлюється відповідно до "колективних" інтересів суспільства є цілому; 3) за системи суспільної (комунальної) власності доступ до того чи іншого ресурсу відкритий для всіх без винятків, а коли обсяг ресурсів є величиною обмеженою, регулятором виступає принцип "хто перший зайняв, той перший скористався". На думку західних авторів, ці три системи власності ніде не зустрічаються є чистому вигляді, на різних історичних проміжках часу, у всіх суспільствах вони фактично "перемішані" є різних співвідношеннях. Власність як економічна категорія розуміється ними як "складний пучок відносин, котрі суттєво розрізняються своїм характером і наслідками"145. Про це свідчать також інші дослідження, котрі демонструють цілий спектр поглядів на власність.

Юридичне трактування власності, на думку Карла фон Мізеса, поєднує фізичний ("володію") і правовий ("повинен володіти") аспекти. Відтак власниками є особи, які повинні були б володіти певними благами за законом, навіть якшо фактично вони не є власниками. Соціологічне (зокрема економічне) трактування власності пов'язане з відносинами "володіння благами, необхідними для досягнення економічних цілей людини (так звана "вихідна власність", "фізичне відношення до благ", яке не враховує "правового порядку")14'.