Система управління ризиками у ЗЕД

3. СРТ — продавець  і покупець розподіляють між  собою ризики і відповідальність. У певний момент (зазвичай, у будь-якому  проміжному, географічному пункті) ризики цілком переходять від продавця до покупця.

4. СІР — ризики  переходять від продавця до  покупця у визначеному проміжному  пункті транспортування, але продавець  забезпечує і сплачує вартість  страхування товару.

Група D означає, що всі транспортні ризики несе продавець. До цієї групи включають такі базові умови:

1. DAF — продавець  бере на себе ризики до визначеного  у договорі пункту на кордоні.  Далі ризики приймає на себе  покупець.

2. DES — передача  ризиків продавцем покупцю відбувається  на борту судна у порту призначення.

3. DEQ — передача  ризиків відбувається після розвантаження  товару в порту призначення.

4. DDU — продавець  бере на себе транспортні ризики  псування, втрати, розкрадання товару  тощо, до визначеного договором  місця (зазвичай, митний склад)  на території покупця.

5. DDP — продавець  відповідає за всі транспортні  ризики до визначеного місця  на території покупця.

При настанні ризиків, про які йдеться в "Інкотермс-2000", покупець зобов´язаний сплатити ціну товару навіть при отриманні товару у стані, який не відповідає умовам договору, чи при повній його втраті. У цьому полягає "ціна ризику". Якщо ж ушкодження не обумовлене транспортним ризиком, то покупець має право не тільки ухилитися від оплати товару, але і вважати продавця відповідальним за порушення умов договору.

Існують також  ризики, пов´язані з умовами контракту: щодо властивостей товару, щодо умов постачання, щодо вибору валютних умов контракту, ризик форс-мажору, ризик розриву  контракту. Залежно від етапу  угоди ризики виникають: при митному оформленні, при сертифікації, комерційні, транспортні. За місцезнаходженням ризики бувають: закордонні, прикордонні, на власному ринку. З огляду на можливість впливу підприємства на ризик вони поділяються на дві групи: залежні від діяльності підприємства, або внутрішні, і незалежні від діяльності підприємства, або зовнішні. До внутрішніх ризиків відносять:

— невиконання  виробничих завдань у визначені  терміни;

— недотримання вимог якості;

— страйки, недобросовісність  працівників;

— аварії, пожежі;

— крадіжки.

До ризиків, які не залежать від підприємства, належать:

— політичні  ризики;

— військові  ризики;

— ризики, пов´язані  з діяльністю органів державної  влади;

— стихійні лиха;

— ризики, пов´язані  з діяльністю третіх осіб;

— валютні ризики;

— ризики зміни  ціни;

— ризик падіння  попиту;

— ризик зростання  конкуренції;

— ризики неплатежів, банкрутства;

— ризик непоставки товару і невиконання договірних зобов´язань.

Принципова  відмінність між цими двома групами  ризиків полягає в тому, що на першу групу підприємство має змогу вплинути, тобто вжити заходів, що усувають їх джерела. На другу групу ризиків підприємство вплинути не може, тому що їх настання практично не залежить від зусиль учасника ЗЕД. Відповідно для управління цими різними за своїм походженням ризиками мають застосовуватися різні методи.

Для боротьби з  внутрішніми ризиками застосовуються відомі методи управління. Наприклад, для усунення ризиків аварій, пожеж  застосовуються заходи безпечного ведення  виробництва, протипожежні заходи. Для  зменшення ризиків невиконання виробничих завдань за об´ємом і якістю продукції, що випускається, розробляються відповідні організаційно-технологічні заходи, що включають поточне й оперативно-календарне планування, систему управління якістю та Інші аналогічні заходи, що мають за мету створення на підприємстві системи, що виключає невиконання планових завдань у термін і випуск неякісної продукції. Для зниження інших внутрішніх ризиків також розробляються адекватні заходи, головним критерієм яких є їх ефективність, тобто співвідношення між результатом (зменшення збитків або приріст прибутку) і витратами на їх здійснення.

Головна проблема управління ризиками в зовнішньоекономічній діяльності підприємства полягає в  управлінні тими ризиками, настання яких не залежить від зусиль підприємств. Можна виділити такі групи методів, спрямованих на зменшення можливих збитків, що викликані цими ризиками:

1. Страхування,  тобто використання різних видів  полісів, договорів страхування.

2. Хеджування  як метод використання біржових  ф´ючерс-них контрактів і опціонів.

3. Застосування  різних форм і методів розрахунково-кредитних  відносин, що зводять до мінімуму  ризик неплатежу за поставлені  товари, або неотримання товарів  проти їх сплати.

4. Аналіз і  прогнозування кон´юнктури (попиту, пропозиції, ціни) на зовнішньому ринку, планування і своєчасна розробка заходів з метою уникнути можливих збитків, викликаних несприятливими кон´юнктурними змінами.

5. Інші методи.

1.3. Методи  управління ризиками

Серед методів  управління ризиками у ЗЕД значна увага приділяється страхуванню. Страхування зовнішньоекономічної діяльності підприємств — це міжнародні економічні відносини з захисту майнових інтересів суб´єктів господарювання протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій). У процесі страхування зовнішньоекономічних відносин беруть участь два суб´єкти: страхувальник та страховик.

Страховик —  юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування. Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка має страховий інтерес і вступає у взаємини зі страховиком на підставі чинного законодавства або двосторонньої угоди про страхування. Страховик має право створювати і витрачати кошти страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування і перестрахування.

Для засвідчення  укладеної угоди страховик надає  страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому вказуються правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни і припинення дії договору, інші умови, що регулюють відносини сторін. Страхування зовнішньоекономічної діяльності означає страхування ризиків, які виникли в ході її здійснення, і є комплексом різновидів страхування, що забезпечують захист інтересів вітчизняних і зарубіжних суб´єктів господарювання в міжнародному співробітництві.

Страхування зовнішньоекономічної діяльності, як і будь-якої діяльності, включає майнове, особисте та страхування відповідальності. Об´єктом майнового страхування є товарно-матеріальні цінності та майнові інтереси страхувальників. Серед майнових видів страхування найчастіше застосовуються такі:

— страхування  вантажів;

— страхування  морських суден (морське каско);

— страхування  повітряних суден;

— страхування  автомобілів;

— страхування  експортно-імпортних кредитів;

— страхування  збитків від зупинки виробництва  або комерційної діяльності;

— страхування  майна, що знаходиться за кордоном, від вогню й інших небезпек;

— страхування  майна нерезидентів від вогню  й інших небезпек;

— інші види майнового  страхування.

Об´єктом страхування  відповідальності є відповідальність перед третіми особами (фізичними або юридичними) внаслідок будь-якої діяльності або бездіяльності страхувальника. Така відповідальність може виникати (і досить часто) у силу дії законів щодо відшкодування збитку винуватцем, яким може виявитися (у тому числі випадково) підприємство — учасник ЗЕД. До цієї галузі в зовнішньоекономічній діяльності відносять:

— міжнародний  поліс страхування цивільної  відповідальності власників автотранспорту;

— страхування  цивільної відповідальності власників  повітряних суден, що є обов´язковим при польотах за кордон;

— страхування  цивільної відповідальності перевізників;

— страхування  відповідальності виробників товарів;

— страхування  професійної відповідальності, зокрема  митних брокерів, юридичних консультантів  і юридичних фірм, приватних нотаріусів, аудиторів та інших видів підприємницької діяльності;

— інші види страхування  відповідальності.

Об´єктом особистого страхування є життя і здоров´я громадян. В зовнішньоекономічній сфері  до такого виду відносять страхування  життя туристів, медичне страхування, страхування пасажирів і працівників транспорту при міжнародних перевезеннях тощо.

Комплексні  види страхування, що передбачають поєднання  в одному полісі декількох видів  страхування, також застосовуються в зовнішньоекономічній сфері. Наприклад, популярні в усьому світі поліси страхування будівельного підприємця від усіх ризиків і страхування всіх монтажних ризиків. Ці поліси покривають ризики ушкодження і знищення майна в процесі будівництва об´єктів і монтажу різного устаткування, а також відповідальність перед третіми особами при роботах, що ведуться, і післяпускові гарантійні зобов´язання підрядника. Страхове покриття забезпечується від усіх ризиків будівництва і монтажу на повну вартість контрактів, що виконуються.

Використання  посередників дає можливість розширити пропозицію страхових послуг, взяти на відповідальність виробничі та комерційні ризики, які не може вирішити страхова компанія. У зв´язку з цим доцільно застосувати перестрахування. Перестрахування — це система економічних відносин між страховиками, що дає можливість страховій компанії, яка уклала договір страхування, передати отримані ризики іншим страховим компаніям (перестраховикам). Зміст відносин між страховиком та перестраховиком полягає в зобов´язанні перестраховика покрити частину страхових виплат страхової компанії за страховими випадками, які настали у її клієнтів, сподіваючись на частину страхової премії, отриманої від клієнтів. Отже, економічна сутність перестрахування — це перерозподіл між страховими організаціями первинного страхового фонду. Прийняті в перестрахуванні ризики можуть передаватися повторно, продовжуючи ланцюг перестрахування. Таким чином, у перестрахуванні відбувається постійний обмін ризиками і преміями, головною метою якого є прагнення створити збалансований, стійкий власний страховий портфель.

Перестрахування є тим видом страхової діяльності, який, з одного боку, забезпечує надійність страхового захисту учасників зовнішньоекономічної діяльності, а з іншого — перестрахування  є різновидом зовнішньоекономічних зв´язків у страхуванні, мета якого полягає в забезпеченні захисту національних і міжнародних інтересів страхувальників у різних країнах.

У міжнародній  практиці існує кілька варіантів  участі держави у страхуванні  експорту. У деяких країнах страхування  експортних ризиків здійснюється державними агентствами, страхові премії сплачуються безпосередньо до бюджету і безпосередньо з бюджету сплачуються страхові відшкодування. Інший варіант — створення окремих установ, які працюють на самоокупній основі, тобто покривають адміністративні витрати та страхові відшкодування надходженням від премій. Саме так здійснює державне страхування експорту переважна більшість країн. Є також країни, в яких страхування експорту забезпечується приватними або змішаними організаціями.

Участь держави в забезпеченні страхування експортних ризиків базується, головним чином, на недосконалості ринку. Оскільки приватні страховики не бажають надавати страхового покриття для найбільш ризикових експортних регіонів, ринок страхування експорту був би неповним без урядового втручання.

Таким чином, сучасне  страхування пропонує широкий набір  послуг, пов´язаних із ЗЕД. Однак практика показує, що учасники ЗЕД використовують частіше за все ті види страхування, які є обов´язковими для здійснення ЗЕД (наприклад, страхування туристів, що виїжджають за кордон, або страхування відповідальності власників транспортних засобів для більшості закордонних країн тощо), без котрих не можливе здійснення іншої діяльності. Досить часто застосовуються види страхування, що є частиною міжнародних торговельних порядків, наприклад страхування вантажів. Порівняно рідше застосовуються види страхування, що були б ефективні в тій о іншій конкретній ситуації і які не застосовують через недостатню культуру страхування, у тому числі і через незнання можливостей, які надає сучасне страхування.

Поряд зі страхуванням застосовують також інші методи управління ризиками. Для управління ризиками, пов´язаний з падінням цін на біржові товари, фондові цінності, а та-несприятливим падінням курсу валют, широко застосовуються різні методи хеджування. Вони передбачають викорис-ння ф ючерсів і опціонів. Перевага цього методу — можливість оперативного прийняття рішень, порівняно невисока вартість налагодженість і доступність ринків ф´ючерсів і опціонів. до недоліків варто віднести порівняно вузький спектр дії (тільки цінові параметри угод на товари, фондові цінності і алюту), складність використання, що вимагає високого рівня валіфікащї фахівців. Тому повною мірою цей метод викори-вується, як правило, великими підприємствами і при великих обсягах зовнішньоторговельних операцій.