Структура та стан платіжного балансу України

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………… 3

1. Сутність, структура та стан платіжного балансу

        1.1.  Основні поняття і сутність платіжного балансу………………….. 5

1.2. Структура та стан  платіжного балансу……………………………. 11

1.3. Основні методи регулювання платіжного балансу……………….. 25

2. Сучасний стан платіжного балансу

2.1. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу та аналіз стану за 2007 рік……………………………………………………………………….. 33

2.2. Платіжний баланс України 2008 року та основні проблеми, що виникли у зв’язку з розгортанням світової економічної кризи…………….... 39

2.3. Аналіз стану платіжного балансу за 2009 рік……………………... 45

3. Методи вирішення проблеми платіжного балансу

3.1. Методи балансування платіжного балансу……………………….. 50

3.2. Напрямки вирішення проблеми пасивного сальдо поточних операцій в Україні у зв’язку з економічною кризою………………………… 52

          3.3.  Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу………………………………………………………………………….. 56

Висновки…………………………………………………………………..  62

Список літератури………………………………………………………..  65

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність розгляду даної теми для України, насамперед, пов’язано з тим, що країну охопила  світова економічна криза, яка негативно  позначилася на її зовнішньоекономічній діяльності і безпосередньо призвела до зменшення попиту та цін на послуги та товари українського виробництва, а також зменшення фізичного обсягу товарів та послуг. Тому в даний час для України є необхідним визначити свою позицію та напрям оптимізація платіжного балансу країни для того, щоб поліпшити умови функціонування економіки в цілому, оптимізувати міжнародну економічну діяльність загалом та її окремих компонентів. Тому український уряд проводячи економічну політику повинен враховувати ті обмеження та вимоги які висувають завдання формування платіжних балансів, а також аналізувати та застосовувати шляхи та засоби подолання негативних явищ та процесів, що виникли у результаті різних збурень на світовому ринку.

Об’єкт — платіжний баланс України.

Предмет — структура  та стан платіжного балансу  України у 2007 — 2009 роках.

Метою даної роботи є  розгляд не тільки теоретичних основ  побудови та аналізу платіжного балансу, його структури та факторів, що мають  безпосередній вплив на баланс, а  також порівняльна розробка характеристики платіжного балансу України за 2007 та 2008 роки. Таким чином, розгляд платіжних балансів цих років дасть можливість проаналізувати зміни, що відбулися в зовнішньоекономічній діяльності України, їх тенденції та причини, що відбулися у зв’язку з світовою економічною кризою, що застала Україну у другій половинні 2008 року.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань, як:

• дослідження поняття та основ побудови платіжного балансу, його структуру, стан та факторів, що впливають на стан платіжного балансу;
• аналіз платіжного балансу України за 2007, 2008 та 2009 років, а також дослідження статистичних розрахунків та їх співставлення, визначення основних тенденцій розвитку за допомогою статистичних розрахунків;
• дослідження методів балансування та встановлення недоліків і переваг методів регулювання;

Всі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Як один з основних об'єктів  державного регулювання, платіжний  баланс характеризує відношення країни з іншим миром. Стан платіжного балансу – індикатор стану всієї економіки, а динаміка зміни стану окремих його статей відображає головні тенденції економічного розвитку суспільства й, як слідство, може служити основним джерелом інформації для прийняття рішень державної політики. Стійкий стан платіжного балансу для економіки відкритого типу повинне розглядатися як пріоритетний напрямок розвитку економіки.

Платіжний баланс країни  - це систематична реєстрація економічних  операцій, що здійснювалися протягом певного періоду часу між резидентами цієї країни та резидентами інших країн світу.

Стан платіжного балансу  країни визначається її економічним  потенціалом, особливостями структури  економіки, участю економічних агентів  країни в міжнародній кооперації, зв¢язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання екноміки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає  економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.

 

1. Сутність, структура та стан платіжного балансу

 

1.1. Основні поняття і сутність платіжного балансу

 

Відповідно до міжнародного розподілу  праці та в зв'язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і  іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжного балансу — балансу угод, укладених протягом року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам.

Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками  інших країн. За формою складання  платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами).

Складання платіжних балансів всі  країни здійснюють на: основі Керівництва  МВФ із складання платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п'яте видання).

Для складання платіжного балансу  важливе значення має визначення поняття "економічна територія". Економічна територія України складається  з географічної території, яка керується  урядом і в якій вільно переміщуються люди, товари та капітал. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, над якими країна має виключне право володіння, територіальні анклави в інших країнах (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших країнах і використовуються урядом, якому вони належать, або якщо уряд орендує їх у дипломатичних, військових, наукових чи інших цілях). Отже, економічна територія країни не включає територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними організаціями, які фізично розташовані в географічних кордонах цієї країни.

Економічна територія країни не обов'язково збігається з кордонами, які визначені політично. Вона складається  з географічної території, що адмініструється урядом [15, 417-419 ].

Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу  є таким самим, як і у монетарній статистиці. До секторів та підсекторів  економіки належать такі основні  типи складових, що є резидентськими в економіці:

1) підприємства,

2) компанії,

3) представництва іноземних  компаній;

4) некомерційні установи та корпорації;

5) установи органів державного  управління;

6) домашні господарства.

Підприємства мають центр економічної зацікавленості в Україні, якщо вони залучені до виробництва значної кількості товарів (послуг) або операцій з землею. Вони повинні мати хоча б одну установу, яку збираються експлуатувати протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплект звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, отримувати фонди для своєї роботи на свій рахунок, мати розрахунковий рахунок.

"Закордонні" підприємства, залучені  до виробничого процесу, є резидентами  економіки тієї країни, де вони розташовані. Принцип, за яким визначається підприємство-резидент, стосується також підприємств, що використовують пересувне обладнання (кораблі, повітряні судна, бурові вежі та платформи, залізничний рухомий склад) за межами економічної теорії тієї країни, резидентами якої вони є.

Компанії, що повністю чи частково засновані за рахунок іноземного капіталу, але знаходяться в Україні і ведуть в ній економічну діяльність, також вважаються резидентами України. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу.

Представництва іноземних  компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в Україні не менше ніж рік, з точки зору платіжного балансу є резидентами. Таке саме положення діє щодо представництв українських компаній за кордоном — вони є резидентами тієї країни, де розташовані і проводять свою діяльність [37].

Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї країни, за законами і постановами якої вони були утворені і в якій їх існування як юридичного чи соціального об'єкта офіційно визнано та задокументовано.

Установи органів державного управління, які розташовані на території країни, є резидентами економіки і включають усі установи і урядові органи на центральному, обласному та місцевому рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші одиниці державного управління, що розташовані за межами країн.

Домашнє господарство як сектор економіки має центр економічної зацікавленості в даній країні і, отже, вважається її резидентом у тому випадку, якщо воно володіє помешканням на території цієї країни і ця країна є основним місцем проживання членів цього домашнього господарства. Член домашнього господарства, який залишає економічну територію, але протягом певного обмеженого проміжку часу повертається назад, продовжує бути резидентом, навіть якщо такі поїздки систематичні. Тому до категорії "резиденти" належать:

• мандрівники, тобто особи, які залишають економічну територію на обмежений строк у справах, для відпочинку, поліпшення здоров'я, підвищення освіти, з релігійних та інших мотивів;
• особи, які працюють деякий час на економічній території, що відрізняється від тієї, де знаходиться домашнє господарство, до якого вони належать;
• працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім повертаються до свого домашнього господарства (прикордонні працівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві; персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного обладнання, що частково або повністю використовується поза економічною територією).

Часом реєстрації операції вважається той день, коли здійснено  зарахування відповідної суми коштів на кореспондентський рахунок або її списання [15, 419-424 ].

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У зв'язку з тим, що кожна угода реєструється два рази, підсумковий результат має бути взаємно врівноважений, а чисте сальдо всіх угод дорівнювати нулю. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття "трансферти".

Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що виникає в результаті часових та вартісних розбіжностей, називається "чисті помилки та упущення". Ці показники подано у відповідній балансуючій статті "Помилки та упущення".

Платіжний баланс — це один з головних документів будь-якої країни, оскільки в ньому знаходять своє узагальнююче вираження економічні зв'язки даної країни з іншими державами; на основі платіжного балансу проводиться аналіз зовнішньоекономічної діяльності, дається оцінка валютно-фінансовому стану окремо взятої країни.

Платіжний баланс — це статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

Складання, вивчення й  аналіз платіжного балансу - необхідні  дії уряду будь-якої країни, тому що саме за даними платіжного балансу можна наочно визначити, в якому стані знаходиться той чи інший пункт дуже важливих для кожної країни зовнішньоекономічних відносин.

Варто відмітити, що перші  спроби підведення підсумків зовнішньоекономічної діяльності держави починалися ще в середні віки, а сам термін "платіжний баланс" увів в обіг у XVIII ст. англійський економіст Дж. Стюарт, що вбачав джерело багатства країни в її активному торговому балансі.

Платіжний баланс являє собою статистичний запис підсумку операцій між резидентами даної країни й іншого світу за певний період (зазвичай квартал або рік). Він дає кількісну й якісну характеристику зовнішньоекономічній діяльності країни, її участі в світовому господарстві. Платіжний баланс виступає джерелом інформації, що розкриває особливості участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами та капіталом. Не випадково проблеми платіжного балансу, активного чи пасивного сальдо торгового балансу викликають активний суспільний інтерес і позначаються на прийнятті політичних рішень.