Структура та стан платіжного балансу України

Отже, постає потреба  раціонального та ефективного для  економіки країни витрачання кредитних  коштів, оскільки чим ефективніше вдасться вкласти кошти в найбільш важливі для суспільного та економічного розвитку сектори за наступні півроку, тим кращими будуть наслідки для економіки держави [16, 32-39].

 

 

3.3.  Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу

 

Недоліки класичної  традиції, зокрема і меркантилізму загалом, стали зрозумілими під час «великої депресії» (1929-33 рр.), коли виявився брак гнучкості цін. Стрімке зменшення пропозиції грошової маси не створювало належного зниження цін. У 1920 – 30-х роках цьому перешкоджали відразу декілька чинників: посилення профспілкового руху, практика довгострокових контрактів, запровадження схем соціального страхування тощо. В економіках з грошовою стабільністю (чимало країн не поспішало з відмовою від золотого стандарту) та недостатньо гнучким ціноутворенням відсутність цінових чинників вирівнювання платіжного балансу поглиблювала спад виробництва.

До удосконалення класичної  традиції вирівнювання платіжного балансу  можна віднести:

• вплив процентної ставки на рух капіталу. Це послаблює значення цінового ефекту як одноосібного чинника рівноваги платіжного балансу;
• функціонування банківської системи з неповним резервуванням. Це може істотно модифікувати зв'язок між монетарними ефектами платіжного балансу і пропозицією грошової маси. Водночас слабне довіра до монетарної системи;
• подібність між рухом монетарного золота і змінами валютних резервів. Зазначене припущення є важливим для актуалізації монетарного механізму вирівнювання платіжного балансу, який може зазнавати змін внаслідок стабілізаційної монетарної політики. Зазначимо, що під час відпливу капіталу центральний банк зазвичай збільшує внутрішній кредит з метою підтримання сталої пропозиції грошової маси; навпаки, приплив капіталу може супроводжуватися заходами щодо обмеження пропозиції грошової маси.

Автоматична адаптація  при фіксованому обмінному курсі  має декілька обмежень:

1. Недвозначність зменшення пропозиції грошової маси. По-перше, це може створити глибокий короткочасний спад виробництва. По-друге, створюється небезпечне напруження у банківській системі. По-третє, виникає політичний тиск з боку опонентів політики обмеження сукупного попиту, яких не бракує будь-де в сучасному світі.
2. Невисока мобільність капіталу. В країнах з невисокою залежністю потоків капіталу від процентної ставки єдиним наслідком підвищення цього показника може бути «витіснення» приватних інвестицій та збільшення тривалості процесу вирівнювання платіжного балансу.
3. Залежність від гнучкості цін. Відсутність гнучкості у бік зниження притаманна ціноутворенню в країнах з інфляційною передісторією та протекціоністською торговельною політикою. Якщо так, то ефективність рестрикційної монетарної політики значно знижується і сприятливий ціновий ефект не може реалізуватися. Досить несподівано торговельний протекціонізм стає перешкодою для вирівнювання платіжного балансу.
4. Очікування економічних агентів. Гнучкість цін може не позначитися збільшенням виробництва, якщо на підставі поточного зниження цін споживачі очікують ще нижчих цін. Відповідно споживання товарів і послуг буде відкладено у часі, так що зниження рівня цін (дефляція) не створюватиме очікуваного збільшення сукупного попиту.
5. Невисока цінова еластичність зовнішньої торгівлі. Це обмежує дію цінового ефекту для країн з технологічно відсталою структурою промислового виробництва. Фактично потенційні інвестори не можуть скористатися зі зниження цін, оскільки немає можливостей оперативної цінової переорієнтації з внутрішнього на зовнішні ринки.

Потенцій переваги автоматичної адаптації при фіксованому обмінному курсі є такими:

Підтримання грошової стабільності. По-перше, це відчутно поліпшує інвестиційний клімат. По-друге, в економіці з високою залежністю від критичного імпорту мінеральної сировини, обладнання і напівфабрикатів краще забезпечуються потреби експорту. По-третє, зменшуються кошти обслуговування зовнішнього боргу [3, 5-9].

1. Антиінфляційне спрямування. Зазвичай дефіцит платіжного балансу пов’язують з девальвацією грошової одиниці та загрозою інфляції. У такому контексті важливо, що грошова стабільність і помірковане зниження цін попереджують «втечу» капіталу. В доларизованій економіці девальвація грошової одиниці практично завжди «прискорює» інфляцію через зменшення попиту на гроші і погіршує цінову конкурентоспроможність товарів експорту.
2. Нейтральність. Автоматична адаптація зменшує загрозу політично «коректних» рішень експансійного характеру (встановлення «реалістичного» обмінного курсу, емісійне фінансування дефіциту бюджету), які вирівнюють платіжний баланс з точністю до навпаки.

Для автоматичного вирівнювання платіжного балансу за допомогою  плаваючого обмінного курсу не бракує вагомих недоліків:

• J-ефект. Відразу після девальвації грошової одиниці сальдо поточного рахунку (торговельного балансу) може не поліпшитися, принаймні у короткочасному плані (точка В на рис.5). J-ефект пояснюється невисокою короткочасною ціновою еластичністю попиту на імпорт і експорт, ІМ і Х відповідно. Очікуване вирівнювання торговельного балансу відбувається лише у віддаленій перспективі (точка С). докладніше J-ефект пояснюють декілька причин. По-перше, часовий лаг у виконанні раніше підписаних контрактів. По-друге, інерція споживачів, які звикли до певних товарів імпорт і неохоче змінюють власні смаки. По-третє, економічні агенти не поспішають змінювати постачальників, аж доки не переконаються у тривалому характері зміни цінових співвідношень;

• Інфляційна «віддача» знецінення грошової одиниці. Поширено вважати, що обмінний курс є одним із самостійних джерел інфляційної інерції:

де  - інфляція;

- темп підвищення заробітної  плати;

- темп знецінення грошової  одиниці.

Якщо ваговий коефіцієнт є достатньо високим, від знецінення грошової одиниці слід очікувати відчутного прискорення інфляції.

• Фактор ризику. Це може перешкодити очікуваному припливу капіталу, попри значне підвищення процентної ставки. Джерелом ризику можуть стати J-ефект, прискорення інфляції тощо;
• Залежність сукупної пропозиції від критичного імпорту. Якщо виробництво залежить від імпортних компонент і немає можливостей заміщення імпорту власним виробництвом, девальвація грошової одиниці позначиться глибоким спадом у реальному секторі.

Потенційних переваг вирівнювання платіжного балансу за допомогою плаваючого обмінного курсу декілька:

• Оперативність. Знецінення грошової одиниці знижує RER негайно;
• Незалежність від валютних резервів. За умов фіксованого валютного курсу зменшення грошової маси вимагає значних валютних резервів. Якщо цього немає, валютні резерви можуть вичерпатися задовго до вирівнювання платіжного балансу. З іншого боку, тривале збільшення валютних резервів може супроводжуватися підтриманням підвищеної процентної ставки та безпосередніми втратами центрального банку від операцій стерилізації монетарних ефектів платіжного балансу;
• Мінімізація втрат доходу. В ідеальному випадку немає підстав для зниження доходу нижче «природного» значення Y^N, адже погіршення платіжного балансу коригується зниженням обмінного курсу.

Декілька особливостей цінового підходу обмежують його використання для ширшого аналізу  економічних процесів у відкритій  економіці. По-перше, модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера передбачає розрахунок індивідуальних цінових еластичностей для окремих товарів експорту-імпорту. Це достатньо складно навіть для країн з розвиненою системою статистики зовнішньої торгівлі [4, 59-67].

По-друге, не аналізується рівновага грошового ринку. Це важливо  передусім для країн з високою  залежністю сукупного попиту від процентної ставки, адже девальвація грошової одиниці впливає на цей показник. За умови високої мобільності капіталу центральний банк втрачає контроль за пропозицією грошової маси, що перешкоджає підтриманню цінової стабільності ( відсутність інфляції є одним з важливих припущень моделі Бікердайка-Робінсон-Метцлера).

По-третє, теоретична модель цінового підходу не враховує залежності сальдо зовнішньої торгівлі від доходу. Країни з низькою ціновою еластичністю та високою залежністю попиту на імпорт від доходу потерпатимуть від постійного у часі погіршення торговельного балансу за умови власного прискорення економічно розвитку стосовно країн-торговельних партнерів. У міру збільшення доходу підвищений попит на імпорт вимагатиме значного знецінення грошової одиниці з метою підтримання рівноваги торговельного балансу.

По-четверте, девальвація  грошової одиниці може безпосередньо  впливати на сукупний попит через  зміну реальної вартості фінансових активів.

Нарешті, ціновий підхід не передбачає врахування повної зайнятості, коли немає можливостей залучення додаткових трудових ресурсів для виробництва товарів експорту [4, 59-67].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, проаналізувавши все вище викладене можна зробити такі висновки і узагальнення:

— платіжний баланс має не єдине визначення, наприклад: 1) це співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць); 2) це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів; 3) це агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду часу; 4) статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

Найбільше впливають  на платіжний баланс саме економічні фактори. Це темп інфляції (в результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців – нерезидентів. В силу цього підвищення скорочується рівень експорту. Одночасно із-за підвищення рівня цін імпортні товари стають все більш принадливими для покупців в порівнянні з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій), реальний ріст ВВП (високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення обсягів імпорту товарів та послуг. Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи росту ВВП означають, що підвищується рівень прибутків в середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, приведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг), процентні ставки (рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій в грошовий ринок. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, то можна чекати відтоку капіталу, тому що фінансові центри інших країн стають більш принадливими для інвесторів).

Стан платіжного балансу  країни визначається її економічним  потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв¢язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання екноміки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає  економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання;

—  був проведений аналіз за даними 2007, 2008 та 2009 років. У 2007 році деяка частина статей платіжного балансу характеризується досить стрімким зростанням на відмінну від минулого року, але все ж таки сальдо платіжного балансу залишилося від’ємним, хоча дефіцит поточного рахунку вдалося компенсувати надходженням коштів за фінансовим рахунком. В цілому за 2008 рік сформувався дефіцит зведеного сальдо платіжного балансу в розмірі 3.2 млрд. дол. США, який було профінансовано за рахунок першого траншу за кредитом stand-by у розмірі 4.6 млрд. дол. США. Завдяки цьому, резервні активи у 2008 році зросли на 1.1 млрд. дол. США2 і станом на 01.01.2009 склали 31.5 млрд. дол. США, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг протягом 6.4 місяців майбутнього періоду. Слід також зауважити особливість 2009 року – практично відсутність відтоку за традиційним для попередніх років каналом: обсяги фіктивних операцій з цінними паперами та поверненням прямих інвестицій склали всього 218 млн. дол. США (у 2008 році відтік склав 2.1 млрд. дол. США, у 2007 – 5.3 млрд. дол. США);

— методи балансування сальдо платіжного балансу можуть бути поділені на тимчасові та остаточні, які у свою чергу також поділяються. Отже, арсенал методів, які застосовуються, доволі широкий та різноманітний. Для країн із дефіцитним платіжним балансом звичайно застосовуються також засоби, які стимулюють експорт товарів та ввіз іноземних капіталів, що стримують імпорт таварів та обмежують вивіз капіталів. Звісно, країна, що має дефіцит поточного платіжного балансу, може фінансувати його шляхом продажу активів чи запозичень в іноземних установах. І крім цього вона може скоригувати свої видаткі та доходи. При чому, тривалий дефіцит поточного платіжного балансу вимагає не фінансування, а корекції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Аналитический комментарий к платежному балансу и внешнему долгу Российской Федерации за январь-июнь 2007 года// Деньги и кредит. — 2007.— №11. — С. 8-22.

2. Аналітична доповідь. Автори: Жаліло Я.А., Покришка Д.С., Головач В.Б, Молдован О.О. Динаміка зростання та ризики нестабільності економіки України в 2008 році — К.: НІСД, 2008.- 41 с.

3. Андрійчук В. Г. Проблеми платіжного балансу та зовнішньої торгівлі в умовах фінансової кризи: гіпотетичні й реальні шляхи і заходи їх вирішення // Зовнішня торгівля: право та економіка. — 2008. — № 6.— С. 5-9.

4. Дроб О. М. Аналіз платіжного балансу країни на основі маржинального підходу // Держава та регіони. Сер.: Економіка та підприємництво. — 2009.— № 4. — С. 59-67.

5. Зовнішній сектор // Бюлетень Національного банку України. — 2009. — №6.— С. 10-12. Покращення стану платіжного балансу у березні 2009 року.