Структура та стан платіжного балансу України

Помилки та упущення. Незважаючи на постійне вдосконалення методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки все ж залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття «Помилки та упущення», до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій.

Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що найважче піддається обліку рух короткострокового грошового капіталу, особливо в період кризових потрясінь.

Внаслідок цього стаття «Помилки та упущення» розташована  безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті «Помилки та упущення» різко зростають у період кризових ситуацій [37].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Основні методи регулювання платіжного балансу

 

Класична теорія вирівнювання платіжного балансу

 

В дусі теоретичних концепцій  класичної теорії вирівнювання платіжного балансу пояснювалося рухом грошових активів. Економісти класичної школи  припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів. Простір для доречного державного втручання обмежувався чіткими правилами золотого стандарту: визначення золотого вмісту грошової одиниці, зобов’язання центрального банку або державної скарбниці купувати без обмежень золото згідно із визначеним паритетним курсом, скасування буд-яких обмежень на рух монетарного золота.

Досягнення рівноваги платіжного балансу передбачало узгоджене  використання трьох засадних припущень:

1. Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими активами.
2. Щільний причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією грошової маси та рівнем цін.
3. Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній торгівлі.

Дефіцит платіжного балансу  супроводжується втратою грошових активів, а відповідно – зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення пропозиції грошової маси. Найповніше це виявилося під час золотого стандарту (1870-1914), коли пропозиція грошової маси повністю визначалася готівкою в обігу. Подібним чином зменшення (збільшення) пропозиції грошової маси відбувається за умов фіксованого обмінного курсу в економіках із сучасною банківською системою, хоча у такому разі зв’язок між припливом-відпливом капіталу і пропозицією грошової маси стає складнішим [20, 138-140].

Зменшення пропозиції грошової маси обумовлює зниження рівня цін (дефляцію), що поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі. Відповідно зменшується імпорт і збільшується експорт. При цьому номінальний  обмінний курс залишається незмінним. Ціновий ефект визначається цілком достатнім для вирівнювання платіжного балансу. Поєднання руху грошових активів та зміни внутрішніх цін створює підстави для визначення даного механізму вирівнювання платіжного балансу як грошово-цінового.

Необхідною умовою функціонування зазначеного механізму вирівнювання платіжного балансу є абсолютна впевненість економічних агентів у дотриманні визначених «правил гри». Варто зауважити, що у 1870-х роках золотий стандарт виник цілком неформально, коли більшість тодішніх країн самостійно визначали золотий вміст власних грошових одиниць і почали дотримуватись низки згаданих вище правил. Золотий стандарт не передбачав міжнародних зобов’язань і не запроваджувався офіційними письмовими угодами.

Золотий стандарт передбачав максимально можливу монетарну дисципліну. Незалежно від валютних резервів, будь-яке збільшення грошової маси нейтралізувалося втратою золотого запасу, що з необхідністю передбачало дефляцію для поліпшення платіжного балансу. У світовому масштабі пропозиція грошової маси визначалася видобутком золота. Ця риса найчастіше критикувалася опонентами золотого стандарту з позиції недостатньої пропозиції золота для забезпечення потреб динамічно зростаючої світової економіки.

Практично у вирівнюванні платіжного балансу теоретичні аргументи класичної теорії заперечували логіку меркантилізму, хоча використовувався спільний наголос на монетарних ефектах платіжного балансу. Меркантилісти вважали, що економічне зростання вирішальною мірою залежить від додатного торговельного платіжного балансу. Приплив грошових активів (золота і срібла) та супутнє підвищення рівня цін розглядалися дієвими чинниками стимулювання національного виробництва. Навпаки, збільшення імпорту вважалося небажаним, оскільки вело до зменшення валютних резервів. Інтенсивне державне втручання мало на меті підтримання додатного сальдо платіжного балансу. Не враховувалося, що підвищення рівня цін внаслідок тривалої монетизації валютних резервів замість стимулювання виробництва може істотно погіршити цінову конкурентоспроможність товарів національної економіки, а відповідно мати протилежні до очікуваних наслідки – погіршення торговельного балансу і спад виробництва.

Принциповий характер вирівнювання платіжного балансу здійснюється через  корекцію пропозиції грошової маси та рівня цін. Абсолютна довіра до !правил гри», включно з визначеним золотим вмістом грошової одиниці, розглядалася необхідною передумовою оперативного вирівнювання платіжного балансу [20, 138-140].

 

 Кейнсіанська  теорія вирівнювання платіжного  балансу

 

Під час «великої депресії» (1929-33 рр.) тривалий спад виробництва та брак очікуваної гнучкості цін створював аргументи на користь кейнсіанського пояснення причин порушення зовнішньої і внутрішньої рівноваги, яке передбачало корекцію доходу. Погіршення сальдо платіжного балансу зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує попит на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють платіжний баланс.

Ціновий чинник не відіграє  помітного значення у кейнсіанській  традиції, оскільки заперечується можливість гнучкого ціноутворення. Тобто визнається ідеальною цінова еластичність сукупної пропозиції. Також у перших кейнсіанських моделях не враховувалася пропозиція грошової маси. Натомість підвищену увагу отримали:

1. Вплив зовнішньої торгівлі на мультиплікатор доходу;
2. Умови реалізації плаваючого обмінного курсу;
3. Вплив умов торгівлі на функцію приватного споживання.

Акцептування ролі доходу під час вирівнювання платіжного балансу краще пояснювало перебіг  великої депресії, коли ціни виявляли набагато нижчу гнучкість, ніж це передбачалося економістами класичної школи. Іншими характеристиками міжвоєнного періоду були: запровадження грошових одиниць без золотого забезпечення, торговельний протекціонізм, валютний контроль, непоодинокі кризи платіжного балансу, які досить часто супроводжувалися відмовою від обслуговування зовнішніх зобов’язань – дефолтом.

У пізніших кейнсіанських моделях  механізм вирівнювання платіжного балансу  визначався змінами доходу і грошової маси. Кейнсіанська теорія передбачала  активне втручання держави в економіку. Взаємопов’язаними цілями такого втручання були рівновага доходу і платіжного балансу, однак пріоритетним вважалося забезпечення повної зайнятості. Інакше кажучи, міркування доходу мали підвищену вагу порівняно з підтриманням рівноваги платіжного балансу. Обмеження платіжного балансу розглядалися щонайбільше перешкодою для збільшення доходу [15, 420-421].

 

Ціновий підхід. Модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера

 

Прихильники цінового підходу  головним чинником вирівнювання платіжного балансу визнають девальвацію грошової одиниці. Знецінення грошової одиниці супроводжується підвищенням вартості імпорту. Логіку цінового підходу ілюструє відома модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера.

 

 

Теоретичну модель складають декілька функціональних залежностей торговельного балансу:

  

де М і Х – імпорт та експорт даної країни;

М^* і Х^* - імпорт та експорт країн-торговельних партнерів;

Р^М і Р^Х – внутрішні ціни товарів імпорту та експорту;

-  рівні цін товарів імпорту  й експорту країн-торговельних  партнерів;

Е – номінальний обмінний курс (вартість іноземної валюти у національній грошовій одиниці).

У рівняннях (2.1)-(2.2) наведено умови рівноваги для товарів імпорту та експорту. Обсяги імпорту для даної країни дорівнюють обсягам експорту країн-торговельних партнерів. Відповідно обсяги експорту з даної країни дорівнюють обсягом імпорту за кордоном.

Рівняння (2.3) визначає рівновагу торговельного балансу (в національній грошовій одиниці). У рівняннях (2.4) і (2.5) показано зв'язок між внутрішніми і світовими цінами для товарів імпорту та експорту, відповідно. Визначені цінові залежності означають дотримання правила «однієї ціни». Рівні цін у даній країні повторюють зміни рівнів цін країн-торговельних партнерів ( з врахуванням номінального обмінного курсу). Обидва товари є такими, що виробляють окремо у даній країні (експорт) або за кордоном (імпорт).

У моделі Бікердайка-Робінсон-Метцлера девальвація грошової одиниці зменшує  пропозицію товарів імпорту та збільшує попит на експорт. Водночас попит на товари імпорту та пропозицію товарів експорту в даній країні не змінюється (у внутрішніх цінах). Графічно наслідки девальвації проілюстровано на рис.4. для умов рівноваги на обох ринках – товарів імпорту та експорту. Приймається, що девальвація грошової одиниці є одноразовою подією, покликаною зменшити надлишковий попит на іноземну грошову одиницю [19, 140-145].

Після девальвації країни-торговельні  партнери зменшують пропозицію товарів імпорту (рівняння (2.1)), оскільки підвищується їх вартість на експортних ринках. Відповідно змінюється рівновага на ринку товарів імпорту для даної країни . При сталому попиті на товари імпорту (лінія М зберігає початкове положення) вирівнювання попиту і пропозиції призводить до зменшення обсягів імпорту (М₀→М₁). Правило «однієї ціни» зумовлює підвищення внутрішньої ціни товарів імпорту з до (рівняння 2.4)). За кордоном девальвація грошової одиниці обмежує попит на місцевий експорт, що призводить до зменшення кількісних показників та зниження рівня цін на товари експорту.

Подібним чином збільшення попиту на експорт даної країни за кордоном (рівняння (2.2)) створює стимули для реалізації товарів експорту ( → ). Після девальвації іноземні партнери усвідомлюють здешевлення вартості товарів імпорту, що збільшує їх пропозицію. Відповідно ціна імпорту в країнах-торговельних партнерах знижується. При сталій пропозиції товарів експорту відбувається збільшення обсягів експорту (Х₀→Х₁) та підвищення внутрішньої ціни товарів експорту. Вирівнювання торговельного балансу (TRADE=0) завершується після досягнення рівноваги ринків імпорту та експорту. При цьому підвищується рівноважне значення ціни товарів імпорту ( → ) та експорту ( → ).

 

Отже девальвація грошової одиниці має три наслідки:

1. збільшення обсягів експорту;
2. зменшення обсягів імпорту;
3. підвищення внутрішньої ціни обох товарів – експорту й імпорту.

Хоча обсяги імпорту  зменшуються, підвищення його вартості може спричинити протилежний до очікуваного  наслідок – погіршення торговельного  балансу. Так само збільшення обсягів експорту не означає автоматичного збільшення валютних надходжень, оскільки вартість експорту в іноземній грошовій одиниці знижується. Дещо по-іншому зменшення видатків  на імпорт може не створювати очікуваного зменшення надлишкового попиту на іноземну валюту, оскільки цьому перешкоджатимуть обмежені можливості експорту.

Торговельний баланс поліпшується лише за умови високої  цінової еластичності експорту, коли збільшення обсягів експорту з надлишком  компенсує втрати від зниження уціни  товарів експорту. Якщо цього немає, о збільшення фізичних обсягів супроводжується зниженням вартості експорту. Пропозиція іноземної валюти збільшується лише тоді, якщо цінова еластичність експорту перевищує 1; інакше пропозиція іноземної валюти зменшується.

З іншого боку, невисока цінова еластичність імпорту може спровокувати одночасне підвищення цін та спад виробництва (стагфляція). Після підвищення цін на імпорт наступне зменшення доходу з високою ймовірністю обмежить сукупний попит, що призведе до спаду виробництва [19, 145-148].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сучасний стан платіжного балансу

 

2.1. Фактори, які впливають на стан платіжного балансу та аналіз стану за 2007 рік

 

Платіжний баланс прямо  і зворотно пов'язаний з процесом відтворення.

З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з іншого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.

На стан платіжного балансу  впливають такі фактори.

1. Нерівномірність економічного  і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

2. Циклічні коливання  економіки.

Оскільки існує асинхронність  сучасного економічного циклу, його коливання впливають на платіжний  баланс опосередковано. Світові економічні й фінансові кризи призводять до значних дефіцитів в платіжних балансів то одних, о інших країн.