Структура та стан платіжного балансу України

Додатне сальдо поточних трансфертів знизилось до 2.7 млрд. дол. США (3.1 млрд. дол. США в 2008 році). При цьому обсяги надходжень зменшились на 16.9%1 за рахунок зниження обсягів грошових переказів працюючих за кордоном на 23.2%. Обсяги виплат зменшилися на 23% [9, 15-18].

У 2009 році дефіцит за фінансовим рахунком склався у розмірі 12.5 млрд. дол. США, в той час як за результатами 2008 сальдо було додатнім (9.7 млрд. дол. США). Основними визначальними умовами формування потоків за фінансовим рахунком у 2009 році були:

- дефіцит вільної ліквідності у світі та нестабільність світового та українського фінансових ринків;

- значні обсяги боргів, накопичених приватним сектором  у попередні роки, з терміном погашення в 2009 році [36].

Як наслідок, обсяги надходжень прямих іноземних інвестицій суттєво скоротились, виплати за зовнішніми борговими зобов’язаннями значно перевищували надходження за ними (особливо для короткострокових кредитів), переведення активів у готівку в іноземній валюті залишалось на високому рівні. При цьому найвищі рівні дефіциту були зафіксовані в І та ІІІ кварталах (більше 4.5 млрд. дол. США). Найменшим від’ємне сальдо було в ІV кварталі – 716 млн. дол. США, що було обумовлено послабленням впливу світової фінансової кризи та поступовим пожвавленням економічних процесів як в цілому у світі, так і в Україні зокрема.

Від’ємне сальдо за статтею  «Інший капітал» у 2009 році скоротилось  порівняно із попереднім роком майже  вдвічі та становило 8.0 млрд. дол. США. Головним чином, цей відтік був сформований  продовженням приросту готівкової валюти в інших секторах економіки в значних обсягах (9.6 млрд. дол. США), що, однак, на чверть менше ніж у попередньому році. Факторами високого попиту на готівкову валюту були певна нестабільність валютного ринку на початку року та все ще високі девальваційні очікування населення.

Зниження економічної  активності вплинуло на обсяги зростання  поточної кредиторської та дебіторської заборгованості за зовнішньоекономічними  розрахунками. Якщо в 2008 році заборгованість і вимоги суб’єктів господарювання за торговими кредитами зросли в майже однакових обсягах (на 5.9 та 5.7 млрд. дол. США відповідно), то в 2009 році обсяги приросту заборгованості за торговими кредитами склали 2.2 млрд. дол. США, а обсяги приросту вимог – всього 282 млн. дол. США (див. додаток 3).

Слід також зауважити  особливість 2009 року – практично  відсутність відтоку за традиційним  для попередніх років каналом: обсяги фіктивних операцій з цінними  паперами та поверненням прямих інвестицій склали всього 218 млн. дол. США (у 2008 році відтік склав 2.1 млрд. дол. США, у 2007 – 5.3 млрд. дол. США) [36].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Методи вирішення проблеми платіжного балансу

 

3.1. Методи балансування платіжного балансу

 

Країна, яка має негативне  сальдо (дефіцит) по основних статтях  платіжного балансу, постає перед необхідністю стимулювання експорту національних і одночасного стримування імпорту іноземних товарів і послуг, а також залучення довгострокових іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталів національних. Якщо цих заходів недостатньо для зменшення обсягу дефіциту по основних статтях балансу, мають бути використані методи балансування платіжного балансу за допомогою балансуючих статей.

Важливим у групуванні статей платіжного балансу та вимірюванні  його сальдо є питання: які статті віднести до основних, а які — до балансуючих.

Вважається, що основними  статтями платіжного балансу є такі, що, впливаючи на сальдо платіжного балансу, характеризуються відносною  самостійністю. До них, як правило, відносять  статті, що відображають поточні операції та рух довгострокового капіталу. Сальдо основних статей ототожнюють з поняттям «сальдо платіжного балансу».

До балансуючих статей платіжного балансу відносять такі, що характеризуються обмеженою самостійністю. Це, як правило, статті, що відображають зміни у валютних резервах, короткострокових активах, окремі види іноземної допомоги, зовнішні позики, кредити міжнародних фінансових організацій. Підсумкові показники основних і балансуючих статей взаємно погашаються. Отже, якщо обсяги платежів по основних статтях платіжного балансу перевищують суми надходжень по них, то держава мусить вдаватися до балансуючих статей. Методи балансування сальдо платіжного балансу можуть бути поділені на тимчасові та остаточні.

До тимчасових методів  балансування належать:

- одержання іноземних позик і ввезення підприємницького капіталу;

- використання короткострокових  кредитів за взаємними угодами  між центральними банками країн  за системою «своп»;

- використання нафтодоларів  шляхом перерозподілу валютної  виручки нафтодобувних країн від експорту нафти;

- надання МВФ країнам-членам  резервних кредитів (резервна позиція  в МВФ);

- мобілізація коштів  на світовому фінансовому ринку  (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики);

- пільгові кредити  по лінії програм іноземної  «допомоги».

Остаточними методами балансування вважаються:

- вивіз золота (при  золотому монометалізмі);

- купівля іноземної  валюти в обмін на золото  або отримання кредиту в іноземній  валюті під заставу золота  з подальшим використанням валюти  для розрахунків (після відміни золотого стандарту);

- використання для  остаточних розрахунків коштів  з внутрішніх валютних резервів  країни;

- обмін СДР на певну  кількість необхідної іноземної  валюти;

- отримання іноземної  «допомоги» у вигляді субсидій та дарувань [3, 5-9].

Отже, арсенал методів, які застосовуються, доволі широкий та різноманітний. Для країн із дефіцитним платіжним балансом звичайно застосовуються також засоби, які стимулюють експорт товарів та ввіз іноземних капіталів, що стримують імпорт таварів та обмежують вивіз капіталів.

Звісно, країна, що має  дефіцит поточного платіжного балансу, може фінансувати його шляхом продажу  активів чи запозичень в іноземних  установах. І крім цього вона може скоригувати свої видаткі та доходи. При чому, тривалий дефіцит поточного платіжного балансу вимагає не фінансування, а корекції.

Хоча, слід особливо акцентувати  увагу, що корекція поточного платіжного балансу є надто дорогою. Адже вона передбачає значно напруженішу, продуктивнішу  працю чи зменшення витрат. Проте, властиві для нашої країни обставини перманентної політичної й економічної нестабільності, корумпованості, прагматично-популістські акції запеклої боротьби за посади та доступ до ресурсів, призвели до зволікання й відкладання корекції. Відтак, це призвело, враховуючи ще й світову рецесію, до надто загрозливого стану — до кризи платіжного балансу [4, 59-67].

 

 

3.2. Напрямки вирішення проблеми пасивного сальдо поточних операцій в Україні у зв’язку з економічною кризою

 

Одним із наслідків світової фінансової кризи для України є погіршення стану її платіжного балансу, а точніше виникнення ситуації, коли платежі перевищують валютні надходження. В Україні спостерігається тривалий дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, який зріс з 2,4 млрд. дол. США на поч. XXI ст. до 8,4 млрд. станом на 1 жовтня 2008 р., і, за оцінками експертів, до кінця 2008 року сягатиме не менше 20 млрд. дол. США.

Стан платіжного балансу  потребує врегулювання, що можливо  провести за допомогою корекції балансу  або фінансування дефіциту балансу. Корекція поточного платіжного балансу є набагато складнішим завданням, ніж фінансування дефіциту, адже вона передбачає значно продуктивнішу працю чи зменшення витрат. Разом з тим суспільно-політична ситуація в країні призвела до зволікання й відкладання корекції, що разом із світовою рецесією стало причиною виникнення надто загрозливого стану – кризи платіжного балансу країни.

Отже, виникає потреба  у визначенні джерел, за рахунок  яких можна мінімізувати дефіцит  платіжного балансу та сприяти оптимізації  зовнішньоторговельного балансу регіонів України в умовах фінансової кризи [3, 5-9].

Матеріальною основою  регулювання платіжного балансу  слугують: державна власність, в тому числі офіційні золотовалютні резерви; зростання долі національного доходу, який перерозподіляється через державний бюджет; безпосередня участь країни в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів кредитора, гаранта, позичальника; регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

Загалом державне регулювання  платіжного балансу зводиться до сукупності економічних (у тому числі  фінансових, грошово-кредитних, валютних) заходів, спрямованих на раціональне  формування його основних статей, усунення причин та факторів появи неврівноваженого стану. Арсенал методів, які можна застосувати до вирівнювання платіжного балансу, доволі широкий та різноманітний. Їх вибір залежить від валютно-економічного стану країни та стану її міжнародних розрахунків. Для країн з дефіцитним платіжним балансом, до яких належить і Україна, звичайно застосовуються заходи, що стимулюють експорт товарів та ввіз іноземних капіталів і стримують імпорт товарів та обмежують вивіз капіталів.

У перелік таких заходів, які можуть значною мірою знайти відповідне адаптаційне використання в умовах України, входять:

- дефляційна політика, тобто обмеження бюджетних видатків  переважно на загальносуспільні  цілі, „заморожування” цін та  зарплати. Вона спрямована на  скорочення внутрішнього попиту. Її складовими виступають: фінансові  та грошово-кредитні інструменти, що дозволяють досягти зменшення бюджетного дефіциту; зміна облікової ставки національного банку (дисконтна політика); кредитні обмеження; встановлення меж зростання грошової маси. Однак необхідно усвідомлювати, що в умовах системної кризи (загроза виникнення якої є і в Україні) така політика буде загрожувати наростанням соціальних конфліктів;

- девальвація (зниження  курсу національної валюти, що  відбувається в Україні), спрямована  на стимулювання експорту й  стримування імпорту продукції. Слід особливо підкреслити, що така впливовість на національну економіку можлива й доцільна лише за наявності в країні високого експортного потенціалу, тобто конкурентоспроможних товарів і послуг, а також сприятливої ситуації на світовому ринку. Якщо донедавна така політика для України, враховуючи експортно-зорієнтоване спрямування металургійної та хімічної промисловості й сприятливу кон’юнктуру на світовому ринку, була прийнятною, то нині, зважаючи на рецесію у виробництві й значні зміни в попиті на світовому ринку, її не можна визнати ефективною для України. Адже у змінених умовах, характерних для нинішньої ситуації, девальвація, здорожуючи імпорт, буде призводити до зростання витрат виробництва (від використання імпортної продукції, підвищення цін тощо), отриманих з її допомогою тимчасових конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Отже, роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення та супутньої загальноекономічної й фінансової політики;

- валютні обмеження, пов’язані з блокуванням інвалютної виручки експортерів, ліцензуванням, продажем іноземної валюти імпортерам, зосередженням валютних операцій в уповноважених банках;

- цілеспрямована фінансова  і грошово-кредитна політика, яка  полягає у виділенні бюджетних субсидій експортерам, підвищенні імпортних зборів, мит на імпортні товари, відміні податку з відсотків, що виплачуються країнам-власникам цінних паперів, з метою надходження капіталів у країну [3, 5-9].

Найкращим джерелом фінансування дефіциту платіжного балансу є прямі іноземні інвестиції. Для країн Східної Європи створення привабливого інвестиційного середовища (нові технології, сучасний менеджмент, стабільна і передбачувана динаміка обмінного курсу) є першочерговим завданням, виконання якого дає змогу водночас фінансувати від’ємне сальдо поточного рахунку і стимулювати економічне зростання.

Обсяги прямих іноземних  інвестицій, залучених в економіку  Україну, перевищують такий же показник щодо країн Балтії, Словенії та Болгарії, наближаються до обсягів прямих іноземних інвестицій в економіки Словаччини та Румунії і є значно меншими від обсягів таких інвестицій в економіку Польщі, Чехії, Росії і Туреччини.

Негативні тенденції  на ринку портфельних інвестицій та падіння інвестиційних рейтингів  України та більшості вітчизняних  фінансових установ спонукають багатьох експертів до песимістичних оцінок щодо можливостей фінансування негативного  сальдо поточних операцій платіжного балансу за рахунок його капітальної частини. Власне, це й стало одним із мотивів звернення уряду до Міжнародного валютного фонду з проханням щодо відкриття кредитної лінії для України [16, 32-39].

Залучення іноземних  кредитів для покриття пасивного сальдо платіжного балансу породжує проблему врегулювання зовнішньої заборгованості. Державний борг України станом на вересень 2008 р. складав близько 100 млрд. дол. США, з яких 40 % становили короткострокові зобов’язання, які мають бути сплачені у 2008-2009 рр. Зведене сальдо платіжного балансу сформувалося позитивним у розмірі 6,3 млрд. дол. США, що дозволило накопичити міжнародні резерви до рівня 37,5 млрд. дол. США, однак за підсумками січня-вересня 2008 р. негативне сальдо зовнішньої торгівлі становило 14,3 млрд. дол. США, що майже в 2 рази більше, ніж за той самий період 2007 р. Сальдо балансу послуг за той же період було позитивним і становило 3,99 млрд. дол. США, що в 1,4 разу більше за вказаний період 2007 р.

Позика, надана МВФ, у 8 разів  за обсягом кредитної програми перевищує українську квоту в цій фінансовій організації. Ризиком такого інструменту погашення дефіциту платіжного балансу, як іноземні кредити, є наростання державного боргу, оскільки виникає обов’язок країн-позичальників виплачувати як основну суму позики, так і відсотки. Також слід враховувати, що вимоги МВФ по позиці суттєво впливають на загальну макроекономічну ситуацію в країні (насамперед, йдеться про збалансування бюджету, вирівнювання платіжного балансу тощо). Сказане вище актуально і для чергової позики МВФ Україні у розмірі 16,5 млрд. дол. Тільки для обслуговування цього боргу Україні буде необхідно щорічно 2,5 млрд. дол. США.