Сутність, функції та принципи заробітної плати

 Придбані  нематеріальні активи повинні бути визнаними, тобто має існувати ймовірність  отримання майбутніх економічних  вигід від застосування таких  активів, а їх вартість необхідно  достовірно встановлювати.

 Основними оцінками нематеріальних активів, як і  основних засобів, є первісна і справедлива.

 Довгострокові фінансові інвестиції — фінансові інвестиції на період більше року, а також інші фінансові інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який час. До таких інвестицій належать придбання акцій, облігацій, депозитних сертифікатів, казначейських зобов'язань та інших цінних паперів, тобто активи, які утримує підприємство з метою одержання прибутку за рахунок відсотків, дивідендів, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід.

 Фінансові інвестиції за метою здійснення (придбання) поділяють на: а) інвестиції, що є  у підприємства до моменту їх погашення; б) інвестиції, які обліковують за методом участі в капіталі інших  підприємств (інвестиції в асоційовані  підприємства, дочірні підприємства, у спільну діяльність зі створенням юридичної особи; інші довгострокові  інвестиції); в) інші фінансові інвестиції.

 Фінансові інвестиції оцінюють за первісною (балансовою) і справедливою вартістю.

 Балансову вартість придбаної фінансової інвестиції встановлюють за її собівартістю, яка  об'єднує всі витрати, пов'язані  з її придбанням (виплату комісійних винагород та гонорарів, сплату мита, податків тощо). Якщо фінансова інвестиція придбана шляхом обміну на цінні папери власної емісії або інші активи, то первісну вартість (собівартість) такої  інвестиції визначають за справедливою вартістю переданих цінних паперів  або активів.

 Справедливу вартість фінансових інвестицій (крім інвестицій, що утримують до їх погашення  або обліковують за методом участі в капіталі) встановлюють: для цінних паперів — за поточною ринковою вартістю, що склалася на фондовому ринку (коли такої оцінки немає, застосовують експертну оцінку); довгострокових зобов'язань — за теперішньою (дисконтованою) вартістю, яку мають виплачувати при погашенні заборгованості, визначеної за відповідними поточними відсотковими ставками; фінансових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства і в спільну діяльність зі створенням юридичної особи, які придбали та утримують тільки для продажу протягом 12 місяців із дати придбання.

 Фінансові інвестиції в асоційовані й дочірні  підприємства та спільну діяльність зі створенням юридичної особи на дату балансу відображають за вартістю, визначеною за методом участі в капіталі. В основу оцінки за таким методом  покладено концепцію про те, що інвестор отримав дохід від інвестиції, еквівалентний частці його власності  в асоційованому підприємстві. Якщо, наприклад, асоційоване підприємство, в яке вкладено капітал, отримало прибуток у звітному періоді, то пропорційна  частка цього прибутку збільшує суму інвестицій інвестора. Дивіденди визнає інвестор на момент їх оголошення, і  вони зменшують суму інвестицій. Дивіденди  визнають як повернення частини інвестицій інвесторові.

 Інвестиції  розрізняють за видами:

 — капітальна інвестиція — господарська операція, що передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої  власності, інших основних засобів  та нематеріальних активів, які підлягають амортизації (нове будівництво, реконструкція  або розширення суб'єкта підприємництва, будинків, споруд, призначених для  виробництва нової продукції (послуг), виробництво нової продукції (послуг) на наявних виробничих площах у рамках діючих виробництв і організацій, впровадження нової техніки розроблення нових  виробів);

 — інтелектуальна інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання ліцензій, ноу-хау, патентів, підготовку і перепідготовку кадрів тощо;

 — фінансова  інвестиція — господарська операція, що передбачає придбання корпоративних  прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів. Фінансові  інвестиції прийнято поділяти на прямі  та портфельні. Пряма фінансова інвестиція — господарська операція, що передбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін  на корпоративні права, котрі емітувала  така юридична особа. Портфельна фінансова  інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів на біржовому ринку.

 Основні методи фінансування інвестицій підприємства: фінансування за рахунок власних  фінансових ресурсів підприємства (самофінансування) і боргове фінансування.

 Метод самофінансування передбачає використання у фінансовому забезпеченні інвестиційних  процесів коштів власних і прирівняних  до власних:

 1) чистий  прибуток — частина прибутку  від звичайної діяльності підприємства, яка залишається у розпорядженні  підприємства після сплати до  бюджету податків та відрахувань,  формування резерву на виплату  дивідендів та резервних фондів;

 2) кошти  засновників, інвестовані у капітал  підприємства; надходження від додаткової  емісії акцій і емісійний дохід;  бюджетні асигнування;

 3) грошові  нагромадження в будівництві,  що здійснюють господарським  способом (прибуток і економія  від зниження собівартості будівельно-монтажних  робіт);

 4) амортизаційні  відрахування, які визначають множенням  норми амортизації на балансову  (залишкову) вартість основних  засобів, що амортизуються.

 Боргове фінансування інвестицій.

 1. Довгострокові  банківські кредити для фінансування  інвестиційних проектів залежно  від надійності їх забезпечення  можна поділити на довгострокові  кредити для придбання обладнання  та інших необоротних активів  (проектні кредити) та іпотечні  кредити. Надання довгострокового  кредиту зумовлює укладання кредитної  угоди, в якій зазначаються: величина (сума) кредиту; строк, на який  надають грошові кошти; забезпеченість  кредиту — майно або додаткові  гарантії третіх осіб; спосіб  погашення (повернення) кредиту;  банківський відсоток. Іпотечні  кредити — довгострокові кредити  під заставу нерухомості та  земельних ділянок.

 2. Лізинг, який за своєю сутністю можна  вважати комбінацією кредиту  й оренди. Найпоширенішими є оперативний  лізинг і фінансовий лізинг (капітальна  оренда).

 Оперативний лізинг (оренда) — господарська операція, що передбачає надання орендареві права користування основними фондами на строк, який не перевищує періоду їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких фондів їх власнику після закінчення строку лізингової угоди. Після закінчення строку угоди лізингоотримувач може: повернути обладнання лізингодавцю; продовжити оренду, склавши нову угоду; викупити основні засоби за залишковою вартістю. До оперативного лізингу належать: рейтинг — короткострокова оренда майна від одного дня до року, хайринг — середньострокова оренда від одного до трьох років.

 Фінансовий лізинг (оренда) — договір, у результаті укладення якого лізингоотримувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший того, за який амортизують більшу частину вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку угоди про фінансовий лізинг об'єкт лізингу, переданий лізингоотримувачеві згідно з угодою, переходить у власність лізинго-одержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. Враховуючи, що фінансовий лізинг передбачає передання власності на обладнання від лізингодавця лізингоотримувачеві, останній сплачує орендні платежі. Кожний платіж має два елементи: зменшення зобов'язання з оренди і фінансові витрати — витрати на сплату лізингового відсотка. Джерелами сплати платежів за фінансовим лізингом є амортизаційні відрахування і чистий прибуток підприємства.

 3. Франчайзинг (непряме фінансування) — надання одним підприємством іншому права на виробництво і продаж товарів під його товарним знаком або за його технологією. Надання франшизодавцем прав іншим підприємствам може набувати таких форм: передання підприємству франшизодавцем необхідної технічної і комерційної інформації та документації, добір і навчання персоналу, надання інформації про обладнання, креслення тощо; надання франшизодавцем обладнання на умовах лізингу; надання франшизоотримувачу пільгового кредиту строком на 1—2 роки; франшизодавець може виступати гарантом за кредитами, що отримав франшизоотримувач. Взаємовідносини між франшизодавцем і франшизоотримувачем регулюють угодою франшизи (угода комерційної концесії), у якій міститься: встановлення строку угоди, як правило, від 3 до 15 років (середній термін — 7 років); встановлення розмірів квот (допустимих обсягів виробництва), обмежень території і місць проведення операцій; дотримання франшизоотримувачем політики франшизодавця у сфері ціноутворення, якості продукції, реклами тощо; встановлення плати за надані франшизодавцем послуги — платежі типу пашуальних (разові виплати на момент отримання технології, обладнання), платежі типу роялті (періодичні виплати після початку виробничої діяльності), комбінація пашуального платежу і роялті.

 Оборотний капітал.

 Оборотний капітал суб'єкта підприємництва (підприємства) — грошові кошти і мобільні активи, що перетворюються на грошові  кошти протягом одного виробничого  циклу, які забезпечують неперервність  процесу виробництва й обігу  та отримання прибутку від звичайної  діяльності.

 Метою функціонування капіталу підприємства, й оборотного зокрема, е його самозростання  в процесі кругообігу. Грошова  форма, якої набирає оборотний капітал  у процесі кругообігу, одночасно  є початковою стадією наступного обороту капіталу, пов'язаного як зі створенням матеріальних благ, так  і з нагромадженням фінансових ресурсів із метою розширеного відтворення  та авансування коштів за іншими напрямками отримання прибутків. Це означає, що оборотний капітал за умови його самозростання набуває таких  форм: оборотних коштів, які опосередковують  створення і продаж матеріальних і нематеріальних благ, та коштів, не залучених до основної діяльності підприємства, які використовують на фінансовому  ринку, забезпечуючи приріст доходів  підприємства.

 Найважливішою частиною оборотного капіталу підприємств  реального сектору економіки, пов'язаною зі створенням і продажем матеріальних благ, е оборотні кошти, тобто грошові  кошти, авансовані в оборотні виробничі  фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва  та здійснення розрахунків.

 Оборотні  виробничі фонди у буквальному  розумінні не є матеріальними  цінностями, з яких створюються матеріальні  блага. Це оборотні кошти, що у процесі  кругообігу набирають форму оборотних  фондів — грошових коштів, авансованих  у виробничі запаси (сировину, основній допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати); паливо, тару; незавершене виробництво (незавершену виготовленням продукцію), витрати майбутніх періодів (витрати  на освоєння нової продукції, вдосконалення  технології). За матеріальним змістом  оборотні виробничі фонди є предметами праці, які повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції  у процесі одного виробничого  циклу.

 Фонди обігу, хоча й не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, потрібні для забезпечення єдності виробництва  й обігу — процесу реалізації продукції. Матеріальною основою фондів обігу є запаси продукції на складах, товари відвантажені, залишки грошових коштів на рахунках у банках і в  касі підприємства, що забезпечують процес реалізації продукції.

 Оборотні  кошти суб'єкта підприємництва (підприємства) виконують виробничу і розрахункову функції. Суть виробничої функції полягає  у забезпеченні безперервності процесу  виробництва. Оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, підтримують  безперервність процесу виробництва  і переносять свою вартість на новостворений  продукт. Після завершення виробництва  обігові кошти переходять у сферу  обігу, де виконують розрахункову функцію, тобто опосередкування завершення кругообігу коштів шляхом перетворення оборотних коштів із товарної форми  на грошову.

 Склад оборотних коштів — сукупність елементів, що становлять оборотні виробничі фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція і товари на складах, товари відвантажені, грошові кошти в розрахунках і на рахунках). Такий поділ оборотних коштів зумовлений наявністю двох сфер індивідуального кругообігу: сфери виробництва та сфери обігу.

 За  принципами організації оборотні кошти  поділяють на кошти, що потребують встановлення їх оптимального розміру, і такі, що не потребують цього.

 Управління  оборотними коштами передбачає встановлення оптимальних запасів товарно-матеріальних цінностей у грошовому вираженні, що забезпечують безперервність виробничого  процесу. Це стосується насамперед запасів  сировини, основних і допоміжних матеріалів, незавершеного виробництва, готової  продукції на складі, тари тощо. Дотримання оптимального рівня виробничих запасів  досягають шляхом нормування запасів  матеріальних ресурсів — встановлення оптимального розміру коштів, постійно необхідних підприємству, що дає змогу  максимально скоротити затрати  на їх формування та зберігання і забезпечити  потреби виробництва. Методи встановлення оптимальних запасів оборотних  коштів підприємства обирають самостійно з урахуванням виконання угод із постачальниками матеріальних цінностей  та покупцями продукції впродовж кількох останніх років.