Механізм  комерціалізації, як бачимо, є відтворення  руху інтелектуального капіталу з метою  отримання продукту. На думку російських фахівців, для менеджера інтелектуальний  капітал має дві основні компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації і те, що можна описати і ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі  інтелектуальні ресурси звичайно ті, що мають більший комерційний  потенціал, отримують правову охорону  і стають інтелектуальною власністю [2, с. 24].

 Як  бачимо, господарська діяльність стає засобом реалізації економічних  інтересів. Для того щоб приватні інтереси (власника, інвестора) реалізовувалися  в своїй сукупності (в інноваційному  проекті), необхідно, щоб комерціалізація  інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. В цілому випадку інтелектуальний  капітал у формі інтелектуальної  власності набуває споживчі якості. Отримання надлишку над витратами  є основним рушієм підприємництва (бізнесу).

 З означених  позицій слід відзначити, що інтелектуальний  капітал набуває авансованої  вартості в процесі господарської  діяльності, тобто коли він створюється  і використовується самим підприємством  чи реалізується іншим підприємством (суб’єктом господарювання).

 Для того щоб зрозуміти, зв’язки береться надлишок над авансованим капіталом, нами вище проаналізовані процеси, що відбуваються безпосередньо у процесі  створення інтелектуального продукту, тобто це результат свідомих дій  підприємця (власників, інвестицій).

 В умовах господарської діяльності, підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто  елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступають як виробничий капітал, функцією якого  є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання  вартості і додаткової вартості у  грошовій формі треба продати  продукт капіталу. При цьому капітал  набуває форми товарного капіталу, головної функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання  додаткової вартості у грошовій формі. Таким чином, інтелектуальний продукт  проходить три стадії капіталу –  грошову, виробничу і товарну. Такий  послідовний рух називається  кругообігом інтелектуального  капіталу.

 З означених  позицій в чистому вигляді  інтелектуальний капітал – це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об’єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства),  утримується підприємством (суб’єктом господарювання) з метою ймовірності одержання прибутку (додаткової вартості). Вартість інтелектуального продукту (товару), що створений за умов застосування найманої праці, описується всім відомою формулою К. Маркса, а саме як сума постійного, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інтелектуальної власності є інтелектуальний капітал, який об’єктивований та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, який набув право інтелектуальної власності.

 При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві, додаткова вартість складається  з двох складових, а саме, з частини  додаткової вартості, яка входить  до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді, і  з решти додаткової вартості, яка  отримана при реалізації продукції  з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто  на умовах використання вже оновлених  або удосконалених засобів і  предметів праці, найманої робочої  сили.

 Таким чином, розкриваючи економічний  зміст поняття “інтелектуальний капітал” з позиції загальної  економічної теорії про капітал  з врахуванням специфіки і  особливостей інтелектуального капіталу, з позиції автора, це дозволяє глибше усвідомити економіко-правову сутність інтелектуального капіталу та механізм функціонування його. Одночасно, викладений матеріал сам по собі може стати  поштовхом до дискусії з цієї складної проблеми інтелектуальної економіки.

 Інвестиція

 Матеріал  з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

 Інвестиція (від лаn. invest, вкладення коштів) — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

 Інвестиційний менеджмент — процес управління інвестиційною діяльністю.

 Оці́нка інвести́цій — оцінка можливих майбутніх витрат і доходів, що можуть виникнути в результаті інвестицій у даний проект протягом очікуваного терміну його дії. Оцінка інвестицій включає оцінку ризиків і чутливості проекту, тобто того, в якому ступені можливі помилки в прогнозах можуть уплинути на очікувані результати за даним проекту. Така оцінка допомагає прийняти рішення про те, чи варто вкладати ресурси в даний проект.

 Інші  визначення інвестицій

 У ширшому  трактуванні інвестиції являють  собою вкладення капіталу з метою  подальшого збільшення. Інвестиції мають  фінансове та економічне визначення

 Фінансове визначення інвестицій — всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.

 Економічне  визначення інвестицій — видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміниоборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

 Форми інвестицій

 Інвестиції  в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З  метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними  ознаками:

1. За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.
2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

 Фінансові інвестиції

 Фінансові інвестиції- це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод дляінвестора. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери. Фінансова інвестиція передбачає придбання корпоративних прав, цінниx паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та непрямі-портфельні.

 Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

 Непрямі портфельні інвестиції — інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

 Портфельна  інвестиція передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій із скупівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій.

 Капітальна  інвестиція — це витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-пошукові роботи, геологорозвідувальні і бурові роботи, а також витрати на відведення земельних ділянок і переселення у зв’язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та ін.

 Інвестиційна  діяльність

 Інвестиційна  діяльність це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

 Інвестиційна діяльність в Україні

 Детальніше: Сучасний стан інвестицій в Україні

 Інвестиційна  діяльність в Україні здійснюється на основі:

• інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
• державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Автономної Ресубліки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
• спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав. (Абзац п'ятий частини другої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1955-12 від 10.12.91)

 Інвестиційна  політика

 Детальніше: Інвестиційна політика

 Інвестиційна  політика — загальнодержавні принципові рішення і заходи, що визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери.

 Інвестиційний клімат

 Інвестиційний клімат — сукупність чинників економічного, політичного, правового та соціального характеру, які бере до уваги інвестор, ухвалюючи рішення щодо здійснення інвестицій.

 Для оцінки інвестиційного клімату використовують такі узагальнюючі синтетичні показники:

1. політична і фінансова стабільність;
2. рівень загальноекономічного розвитку країни;
3. рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;
4. ємність внутрішнього ринку;
5. вартість робочої сили;
6. купівельна спроможність населення;
7. рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.