Сутність, функції та принципи заробітної плати

 Комплекс  чинників, що визначають інвестиційний  клімат, можна поділити на три групи.

1. Інституційні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культура.
2. Економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.
3. Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва.

 Значимість  кожного чинника в окремо взятій країні різна в залежності від  рівня економічного розвитку, історичних та національних тенденцій.

 Інвестиці́йний центр

 Інвестиці́йний центр — юридична особа або об'єднання юридичних осіб: фінансових брокерів або/та консультантів, які надають можливість, як фізичним так і юридичним особам користуватись всіма фінансовими та інвестиційними інструментами ринку: інвестиції в цінн папери та нерухомість, бізнес, страхування, кредити, депозити, банківські метали, антикваріат та інше.

 Структурні  вади інвестицій в слаборозвинених  країнах

 П. Самуельсон звернув увагу на тісний взаємозв'язок та взаємозалежність заощадження і нагромадження (інвестування). Розглядаючи історичні особливості слаборозвинених країн, він зазначав «збереження старих феодальних традицій» щодо торгівлі, промисловості та ощадливості, в яких «якісна структура інвестицій часто хибна з точки зору національного розвитку». Багато обмежених заощаджень йде на створення скарбів із золота та коштовностей, розкішні житлові будинки, спостерігаються «…тенденції багатих прошарків накопичувати свої заощадження за кордоном — легальними і нелегальними шляхами», що робить недоступними їх використання національною економікою для внутрішнього розвитку.

 Економічну  основу розповсюдження розкрадання  як традиційного відтворювального елементу господарювання становить відсутність  масової дрібної приватної власності. Історична практика цивілізованих  країн Заходу засвідчує, що тільки поступовий, еволюційний відтворювальний процес формування приватної власності  має майбутнє. Формування дійсно трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, що нагромадження  капіталу на базі трудової приватної  власності досягається за рахунок  заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення протягом кількох поколінь. На базі трудової приватної власності формується філософія середнього класу, про  яку так багато писали Макс Вебер, Тоуні і Зомбарт.

 Поведінка суб'єктів господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня  усвідомленості, доступу до інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки  людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується, є  розкрадання. Так, щодо Росії Василь Розанов писав, що там власність  складається з таких понять, як «випросив», «подарував» або «обібрав»; власної праці там дуже мало, і  тому вона не має ваги і не шанується.