Сутність, функції та принципи заробітної плати

 1. Людський капітал – сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також спроможність власників та наукомістких працівників відповідати вимогам і задачам компанії.

 2. Структурний капітал – програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, а також всілякі організаційні механізми, які забезпечують продуктивність працюючих та функціонування компанії.

 3. Споживчий капітал – майбутні споживачі продукції компанії, її спроможність задовольнити їх запити.

 Основою цих трьох складових є людські  ресурси – найбільша динамічна  компонента спроможності компанії отримувати прибуток тривалий час. Вважається, що людський капітал не може бути власністю  компанії, а структурний капітал  може бути оформлений у власність  і може виступати в якості об’єкту  купівлі-продажу (2. с. 24).

 Інтелектуальний капітал – це знання, які можуть бути перетворені в прибуток та оцінені. Таке широке визначення, на думку російських фахівців, охоплює будь-які технологічні, управлінські та ринкові новини, які можуть бути інновацією, тобто приносити додатковий прибуток (2, с. 24).

 Можна було б на перший погляд погодитись з цією думкою фахівців, але поняття  “капітал” і, зокрема, “інтелектуальний капітал” мають дещо іншу економічну природу в умовах ринку.

 Розглянемо  спочатку що є “капітал”. Капітал (нім. Кapital, франц. Сapital, спочатку – головне майно, головна сума, від лат.  Сapitalis – головний) – економічна категорія.

 Капітал – це авансована вартість, що в процесі  свого руху приносить додаткову  вартість, тобто “самозростаюча” вартість. За своїм соціально-економічним змістом капітал не є майном. Вчення про додаткову вартість є основою економічної теорії К. Маркса.

 Якщо  розглядати капітал з позиції  речових факторів виробництво, тобто  як сукупність засобів виробництва, які принесуть доход їх власникові, то, наприклад, А. Сміт розглядав капітал  як запас, що використовується для господарських  потреб і приносить доход (3, с. 205); Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і  необхідна для проведення в дію  праці (4, с. 9-10); Дж. С. Міль – як попередньо накопичений запас продуктів  минулої праці (5, с. 148); А. Маршалл  – як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватись  з рівною ефективністю, але які  не є безплатними дарами природи (6, с. 234).

 Якщо  розглядати капітал як певне вкладення, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладення  у робочу силу (Г. Беккер, Дж. Мінсер). Цей підхід має назву “концепція людського капіталу”.

 З позиції  П. Самуельсона, капітал складається з таких факторів виробництва:

 1) природні  ресурси; 2) ресурси людської праці; 3) капітальні блага, вироблені  самою економічною системою [7, т. 2, с. 203].

 Як  бачимо, капітал може розглядатися з позиції “головного майна”, “головної  суми” і, одночасно як економічна категорія, що виражає сукупно-виробничі  відносини, тобто, перетворення додаткової вартості на капітал. Перетворення звичайних  грошових знаків на капітал включає  як чисто технічні, техніко-організаційні  моменти, так і соціально-економічні. Капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов, до яких відносять: 1) високорозвинене  товарне виробництво і обіг; 2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення; 3) зосередження у частини господарчих агентів  значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу; 4) відсутність  власних засобів виробництва  у частини господарчих агентів, що змушує їх найматися. (тут і далі, [8, с. 206 –207].

 Якщо  розглядати капітал з точки зору підприємства, що він є сумою вартісної  оцінки майна та коштів підприємця, які він може використовувати  на господарські потреби. З цієї точки  зору принциповим моментом є співвідношення між власним і чужим капіталом. Тільки вкладення капіталу у господарську діяльність, його інвестування створює  прибуток. Загальна формула капіталу буде становити  Г – Т – Г`,

 де: Г – грошові засоби, авансовані інвестором;

 Т – товар (придбані засоби виробництва, робоча сила та інші елементи виробництва);

 Г` - грошові засоби, які отримані інвестором від продажу продукції (робіт, послуг) і , які включають до себе реалізований додатковий продукт (додаткову вартість);

 (Г` - Г) – додаткова вартість (доход інвестора);

 (Г` - Т) – виручка від продажу продукції (робіт, послуг);

 (Г  – Т) – витрати інвестора на придбання товару.

 Як  видно, грошові засоби (Г), які вкладаються у виробничо-торговий процес, не використовуються повністю, а лише авансуються, і після завершення кругообігу вони повертаються вкладнику (інвестору) з додатковим доходом (Г`). Капітал повинен постійно здійснювати кругообіг, що дає можливість підприємцю отримати прибуток.

 По  відношенню до фінансових ресурсів, капітал  – це їх частина. А фінансові ресурси, які використовуються на розвиток виробничо-торгового  процесу є капітал в його грошовій формі. По закінченні відповідного строку весь вкладений у виробництво  капітал перетворюється на накопичену (капіталізовану) додаткову вартість. Додаткова вартість являє собою  фонд, за рахунок якого здійснюється поширене відтворення.

 Суть  процесу виробництва додаткової вартості розкрита К. Марксом у вченні про постійний та перемінний капітал. При цьому К. Маркс використовував всім нам відому формулу вартості (W) товарів у процесі виробництва, а саме: W = C + V + m ,

 де: С – постійний капітал (від слова “constant” – “постійний”);

 V – перемінний капітал (від слова “veriable” який “змінюється”);

 m– додаткова вартість (від слова “Мehrwert”)

 Одночасно С – це стара, перенесена вартість, а (V +m) – нова вартість;

 V  – відтворена  вартість  робочої сили;  m – її прирощення [9, с. 73-74].

 Постійним капіталом К. Маркс називав ту частину авансового капіталу, яка  перетворюється на засоби виробництва  і в процесі виробництва не змінює своєї вартості. Перемінний капітал – це та частка капіталу, яка перетворюється на робочу силу і в процесі виробництва змінює свою вартість, тобто створює додаткову  вартість.

 Якщо  все означене про капітал підсумувати, то можна визначити загальні властивості капіталу, які зводяться до таких узагальнень:

1. капітал виступає як економічна категорія і за своїм соціально-економічним змістом не є майном;
2. капітал має вартісну оцінку і є “самозростаюча “ вартість;
3. капітал існує лише за певних соціально-економічних умов, властивих ринковому середовищу;
4. капітал розглядається як авансована вартість і після завершення кругообігу повертається з додатковим доходом;
5. капітал є частина багатства (фінансових ресурсів) підприємця (сума вартісної оцінки майна та коштів), може бути інновацією.

 Безумовно, інтелектуальний капітал (від лат. Intellectuаlis capitalis – розумовий головний або головні пізнання) – це один з різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, характерну лише йому (інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості.

 Інтелектуальний капітал має надзвичайно складну  сутність та багато векторність прояву, що визначається механізмом його функціонування.

 До  інтелектуального капіталу відноситься  продукт розумової, інтелектуальної  праці, продукт творчих зусиль. Щоб  глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, слід поділити його на окремі складові елементи з наступним групуванням  за однорідними ознаками, тобто здійснити  його класифікацію. Класифікацію видів  інтелектуального капіталу здійснюють за різними ознаками залежно від  цілі та завдань, які при цьому  вирішуються (див. рисунок).

 Зауважимо також, що питання класифікації інтелектуального капіталу є дискусійним і недостатньо  висвітленим у спеціальній літературі.

 За  формою власності інтелектуальний  капітал може бути приватним, колективним та державним в залежності від суб’єкта, який володіє, користується і розпоряджується результатом інтелектуальної творчої діяльності. Зазначені правомочності закріплені в Конституції України (ст.41).

 В основу інтелектуального капіталу входить  інтелектуальна власність – це результат  інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об’єктивний, втілений у  певну об’єктивну форму  та має бути здатним до відтворення 

 [10, с. 7].

 З цієї позиції, інтелектуальна власність  визначає: кому належить результат  інтелектуальної творчої діяльності, який втілений у певну об’єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо). Що стосується приватної або колективної (група  приватних осіб) форми власності, то зрозуміло, якщо мається на увазі, кому належить результат власного творчого пошуку, хто або кількість людей  спрямовувала свої зусилля на отримання  кінцевого результату творчої діяльності. Що стосується державної форми інтелектуальної власності, то до неї відносять продукт інтелектуальної праці, створений на замовлення державних органів влади за рахунок бюджетних коштів або за традицією продукт інтелектуального труда належить суб’єкту господарювання (підприємству, об`єднанню тощо), який утворений органами держави (місцевого самоврядування – комунальна власність; Кабінетом Міністрів України, за наказом міністерств і відомств – загальнодержавна  власність), що відповідає законом України “Про власність” ,“Про підприємства в Україні” тощо. 

 Корпоративна  трансакція пов’язана з організаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і  відтворюється у формі акціонерного або пайового інтелектуального капіталу в залежності від виду корпоративної  трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазі акціонерне товариство або інші види господарських  товариств (товариство з обмеженою  відповідальністю тощо), які передбачені  Законом України “Про господарські товариства” та іншими. Вкладення  інтелектуального капіталу до статутного фонду господарських товариств  в обмін на корпоративні права  відноситься до інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статутного фонду, тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновницького капіталу.

 Корпоративні  трансакції здійснюються з метою  більш повного використання прав інтелектуальної власності, зміни  структури управління та реструктуризації активів. Одночасно, при корпоративних  трансакціях здійснюється перерозподіл виключних прав між суб’єктами, які приймають участь в трансакціях.

 Резидентність визначає присутність національного або іноземного інтелектуального капіталу. За такою ознакою збільшуються інтеграційні можливості інтелектуального капіталу, який стимулює створення ринку інтелектуальних (нематеріальних) активів. При цьому статистика наказує, що світовий ринок ліцензій оцінюється у 73 млрд. доларів. Надходження американських компаній забезпечується, в значній мірі, за рахунок платежів на технологію, що передається, американського походження, своїм філіалам за кордоном, у першу чергу в Західній Європі та Латинський Америці. На цілі НДДКР американці щорічно витрачають біля 128 млрд. доларів. Кожний 10 долар, вкладений ними у науку, приносить 1 долар чистого доходу (ІІ, с. 183). Що стосується України, то в останні три роки спостерігається певне збільшення придбання та продажу ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності. Так, у 1999 році за ліцензійними договорами діяли 36 ліцензій, закуплених у семи країнах, що на 33 % більше, ніж у 1998 року. З них 29 об`єктів, тобто переважна більшість, мали технологічний характер. Основними ліцензіарами були Росія, з якої надійшло 13 технологій, і Німеччина, з якої одержано 9 технологій. По дві технології надійшло з Італії та США (12, с. 150). 

Інтелектуальний капітал

Види

Ознаки