Сутність, функції та принципи заробітної плати

Резидентність

Корпоративна  трансакція

Форма власності

Форма залучення

Державний інтелектуальний  капітал

Колективний інтелектуальний  капітал

Приватний інтелектуальний  капітал

інтелектуальний капітал -

   
 
 
 
 
 
 
 
 

Акціонерний інтелектуальний  капітал

 

Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається експертним методом

Пайовий інтелектуальний  капітал

Національний інтелектуальний  капітал

Іноземний інтелектуальний  капітал

Інтелектуальний капітал у формі права на об’єкти  промислової власності

Інтелектуальний капітал у формі авторського  та суміжного з ним права

Інтелектуальний капітал в інших формах

За терміном знаходження у розпорядженні  суб’єкта господарювання

Власний інтелектуальний  капітал суб’єкта господарювання

Страховий інтелектуальний  капітал

Формування

інтелектуального  капіталу

Інтелектуальний капітал: створений самим суб’єктом  господарювання

Інтелектуальний капітал: придбаний у інших суб’єктів  господарювання

Можливість  визначення розміру вартості інтелектуального капіталу

Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається прямим (витратним) методом

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Рис.  Класифікація видів  інтелектуального капіталу

 

 Форма залучення інтелектуального капіталу проявляється у формі права на об’єкти промислової власності  та у формі авторського та суміжного  з ним права в залежності від  видів об’єктів інтелектуальної  власності. За міжнародними стандартами, частіше усі результати творчої  інтелектуальної діяльності з точки  зору правової охорони поділяються  на об’єкти, які охороняються правом промислової власності, і на об’єкти, які охороняються авторським правом. До промислової власності належать винаходи, корисні зразки, промислові моделі, фабричні або товарні знаки, “ноу-хау”. До об’єктів, які охороняються авторським правом належать права на наукові, літературні, художні та музичні  твори, програми для ЕОМ, бази даних  тощо.

 Інтелектуальний капітал в інших формах може проявлятись, наприклад, у вигляді наданих  послуг типу “інжиніринг” тощо. Так, наприклад, у 1999 р. 58 підприємств України уклали 226 ліцензійних угод на право  використання  250 об`єктів інтелектуальної власності, в тому числі: 21,2 % - винаходи, 14 % - “ноу-хау” і 44 % - послуг типу “інжиніринг”. В результаті використання ліцензій підприємствами України вироблено продукції на 40 % більше, ніж у 1998 р. (12, с. 150).

 За  терміном знаходження у розпорядженні  суб’єкта господарювання інтелектуальний  капітал поділяється на власний  та строковий, або немаючий терміну  знаходження у розпорядженні  суб’єкта господарювання та строковий  інтелектуальний капітал.

 Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб’єкта господарювання, наприклад, у формі капітальних  інвестицій, тобто на стадії створення (розробки) нематеріальних активів. Що стосується строкового інтелектуального капіталу, то на балансі суб’єкта господарювання такий капітал знаходить відображення у вигляді нематеріальних активів, які в залежності від виду мають  відповідний термін знаходження  згідно законодавства України про  охорону інтелектуальної власності. Так, наприклад, правова охорона  суб’єктів інтелектуальної власності  надається з певних умов на конкретно  визначений строк: винахід – на 20 років, корисна модель – на 5 років, промисловий зразок – на 10 років  тощо.

 Означеними  законами також передбачено здійснення, наприклад , щорічної (для винаходів) підтримки їх дії, шляхом сплати зборів за дії, які пов’язані з охороною права на об’єкти інтелектуальної  власності.

 За  ознакою формування (мобілізації) інтелектуальний  капітал поділяється на створений  самим суб’єктом господарювання і придбаний у інших суб’єктів  господарювання. Так, наприклад, загальний  обсяг фінансування   технологічних   інновацій   в   Україні   у   1999  році становив

 1,2 млрд. грн. Як і в минулі роки  основним джерелом їх фінансування  залишаються власні кошти підприємств  – 813,8 млн. грн. або майже  70 % загального обсягу фінансування. Питома вага робіт, що фінансувалися  за рахунок держбюджету склала 10,1 % або 118,4 млн. грн. 

 Слід  відзначити, що укладацька інноваційна сфера поки що не стала привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів. У 1999 році за рахунок залучення інвестицій (95,5 млн. грн. або 8,2 % загального обсягу фінансування) мали змогу виконувати інноваційні роботи лише 1,6 % підприємств (13, с. 24).

 За  ознакою можливості визначення розміру (величини) вартості, інтелектуальний  капітал може оцінюватися (визначатися) прямим (витратним) методом (безпосередньо, відповідно до кошторису) та оцінюватися (визначатися) експертним методом.

 Витратний метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає, що потенційний  покупець, володіє відповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет  купівлі, не заплатить за нього більше, чим вартість іншого об’єкта в  складі нематеріальних  активів  тієї же корисності.

 Експертний (ринковий) метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає використання методу порівняльних продаж, тобто у прямому  порівнянні оцінюваного об’єкта  з іншим, аналогічним по якості призначенню  і корисності, який був проданий в зіставлений час на аналогічному ринку.

 Виходячи  з класифікації видів інтелектуального капіталу за різними ознаками доцільно розглядати інтелектуальний капітал  з загальних позицій, з позиції  філософської категорії, і з позиції  конкретної науки – як економічну категорію.

 З позиції  філософської категорії, інтелектуальний  капітал розглядається як здатність  до мислення, пізнання, особливо до його вищих теоретичних рівнів, що властиво інтелекту. По відношенню до капіталу, в цьому випадку, інтелектуальний  капітал розглядається як накопичення  наукових, теоретичних і практичних знань людства, суспільства про  відповідні дії, процеси, проблеми вирішення. Це є категоріальна структура  мислення, яка формується на базі суспільного  пізнання в процесі удосконалення, пошуку нового на основі універсальних  форм мислення й пізнання. Інтелектуальний  капітал можна розглядати і як систему знань, яка базується  на системному характері людського  мислення, з метою оперувати ними (знаннями) діалектично, тобто як взаємопов’язаними, рухливими, суперечливими, такими, що переходять одна в одну або узагальнюються, викристалізовуються, стверджуються.

 В цьому  процесі – людина, яка удосконалює, узагальнює, є винахідник, шукає  нові рішення, розв’язує завдання - розглядається як носій ідеї, розробник  інтелектуального продукту. Але це не є ще людським капіталом, хоча їй (людині) властиві (притаманні) сукупність знань, навичок, творчих здібностей, тому що людський ресурс повинен себе реалізувати в інтелектуальний  продукт. А це  можливо зробити (досягти) в процесі розробки, пошуку, узагальнення за певних соціально-економічних  умов, до яких належать наявність мотивації, концентрація розумових зусиль, споживча зацікавленість, корисність для суспільства  тощо. Людський капітал – це скоріше  вартісна оцінка роботи сукупності працюючих  на відповідному фаховому рівні (вищому  рівні кваліфікації), які розглядають  як потенційні носії ідеї, спрямованих  на процес розробки інтелектуального продукту корисного для суспільства. В цьому випадку ефективність живої праці буде визначатися  кількістю створеного інтелектуального продукту на одиницю робочого часу. Цей показник може характеризувати  людський потенціал, якщо визначати  потенційні можливості створювати інтелектуальний  продукт за відповідний термін.

 Таким чином, людський капітал – це вартісна оцінка робочої сили, інтелектуальних зусиль сукупності працівників вищого рівня кваліфікації, які знаходяться в процесі розробки інтелектуального продукту.

 Людські ресурси – це кількість працюючих з вищим рівнем кваліфікації, залучених до процесу розробки інтелектуального продукту.

 Ось чому, в системі Інтелектуальної  економіки влади поширювати вплив  не має мети, так як не має обмежень відносно кінцевої кількості людей  які залежать від активів, основаних  на ідеях [1, с. 8].

 Як  економічна категорія, інтелектуальний капітал розглядається з позиції авансованої інтелектуальної вартості, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Таке трактування інтелектуального капіталу може бути визначене як соціально-економічне.

 Трансформація інтелектуальної власності в  інноваційний продукт, придатний для  виробництва і ринку є самим  важким етапом у ланцюгу, що зв’язує  науку, винахідника зі споживачем. При  цьому потрібно враховувати домінанти  ринку, потреби споживача і мати досвід технологічного підприємництва [14, с. 35].

 Використання  інтелектуальної власності в  господарській діяльності з економіко-фінансових позицій є її комерціалізація. Проблема комерційного використання результатів  інтелектуальної діяльності сьогодні ще не достатньо вивчена. Це комплексна, багатогранна проблема, що містить  в собі правові, технологічні, економічні виробничі та інші питання (15, с. 12).

   У процесі комерціалізації є  обов’язково як мінімум чотири  учасники: автор розробки (винаходу, сорту рослин, корисної моделі  тощо), стратегічний партнер, менеджери  та інвестор. Досвід показує, що  в реальних умовах від ідеї  створення нового продукту до  надходження перших прибутків  від його продажу на ринку  проходить 3-4 роки. Це період інноваційного  проекту. Для того, щоб довести  розробку від лабораторного прототипу  до стадії продажу дослідної  партії, а потім і невеличкої  серії, потрібно, як правило, близько  1-2 млн. доларів. Такі інвестиції  вкладаються не відразу, а невеличкими  порціями за кожний окремий  крок у реалізацію інноваційного  проекту.

 Як  відомо, інноваційний процес проходить 4 основних етапи: аналіз конкуренції  нового продукту, лабораторна перевірка  здійснення ідеї, створення дослідного зразка продукції, підготування виробництва  дослідної партії і її реалізація. Кожний із цих етапів потребує набагато більше зростаючих інвестицій [14, с. 35-36].