Сутність, функції та принципи заробітної плати

 Виділення оборотних коштів, які не потребують встановлення їх оптимального розміру, не означає, що елементи оборотних коштів змінюються довільно і безмежно і  ніхто цього не контролює. Це стосується насамперед товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, і товарів  відвантажених та неоплачених у  визначений строк; грошових коштів у  касі підприємства.

 За  джерелами формування оборотні кошти  поділяють на власні, позичені й  залучені.

 До  власних джерел формування оборотних  коштів на момент створення суб'єкта підприємництва (підприємства) належать частки майна (матеріальні активи) і  грошові кошти (монетарні активи) засновників (акціонерів), спрямовані до статутного капіталу. Підприємства поповнюють оборотні кошти за рахунок: збільшення акціонерного капіталу (емісія цінних паперів); чистого прибутку, що залишається у розпорядженні  підприємства; вільних амортизаційних коштів; залишків резервів, утворених  за рахунок прибутку.

 До  позичених коштів належать: суми короткострокових позик банку; кошти міністерств (асоціацій), отримані за умови їх повернення; надходження  від продажу облігацій тощо.

 Джерелом  формування оборотних коштів підприємств  є залучені кошти — кошти, прирівнені до власних (стійки пасиви), асигнування з бюджету тощо.

 Фінансовим  результатом діяльності суб'єкта підприємництва (підприємства) є прибуток (збиток), який визначають шляхом зіставлення  доходів і витрат. Прибутку властиві такі функції:

 — оціночна — характеризує економічний ефект, отриманий у результаті звичайної  і надзвичайної діяльності підприємства (прибуток відображає кінцевий фінансовий результат);

 — стимулююча — полягає в тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом  і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які необхідні  для забезпечення розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального  розвитку підприємства, матеріального  заохочення працівників, виплати дивідендів, формування резервів тощо;

 — бюджетоутворююча — прибуток є одним із джерел формування дохідної бази бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів, плати за землю тощо.

 Загальний показник, що характеризує фінансовий результат від діяльності підприємства за будь-який період, — прибуток від  звичайної діяльності, тобто прибутком  є частина чистого доходу, що обраховується  як різниця між чистим доходом, отриманим  від продажу продукції (активів), обчисленої за відпускними цінами виробника  без податку на додану вартість і акцизного збору, та витратами на її виробництво і реалізацію (залишковою вартістю активів).

 Прибуток  від звичайної діяльності містить  прибутки, одержані від основної (операційної) діяльності, фінансові прибутки і  прибуток, отриманий методом участі в капіталі, прибутки від інших  операцій.

 Прибуток  від продажу товарної продукції, а також від інших видів  діяльності підприємства, які не є  інвестиційними чи фінансовими (операційний  прибуток), визначають методом прямого  рахунку. Послідовність визначення прибутку від операційної діяльності така:

 1) чистий  дохід визначають шляхом зменшення  доходу від обсягу проданої  продукції за відпускними цінами  виробника на суми вирахування  наданих знижок, повернення проданих  товарів та непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного  збору тощо);

 2) валовий  прибуток одержують у вигляді  різниці між чистим доходом  і обсягом проданої продукції  за її виробничою собівартістю, збільшеною на суми нерозподілених  постійних загальновиробничих витрат, не списаних на виробничу собівартість  продукції і понаднормативних  виробничих витрат;

 3) операційний  прибуток визначають шляхом зменшення  валового прибутку на суми  адміністративних витрат (загальногосподарські  витрати, пов'язані з управлінням  та обслуговуванням суб'єкта підприємництва) і витрат на збут і рекламу  (витрати, пов'язані з реалізацією  продукції; утриманням підрозділів,  що займаються збутом продукції,  рекламою, доставкою продукції споживачам  тощо).

 Фінансові прибутки містять суми одержаних  дивідендів, відсотки та інші доходи, одержані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом  участі в капіталі), зменшені на суми витрат на виплату відсотків та інших  витрат суб'єкта підприємництва, пов'язаних із залученням позикового капіталу.

 Прибуток, одержаний методом участі в капіталі, визначають як різницю між доходом, одержаним від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі, і збитком, спричиненим  інвестиціями у згадані підприємства.

 Інші  прибутки визначають як різницю між  доходом від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів  і майнових комплексів, неопераційних курсових різниць й інших доходів, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства, і їх собівартістю.

 Алгебраїчну суму прибутку (збитку) від операційної  діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків) визнають прибутком (збитком) від звичайної діяльності до оподаткування.

 Прибуток  від звичайної діяльності визначають як різницю між прибутком від  звичайної діяльності до оподаткування  та сумою податку на прибуток за встановленою законодавцем ставкою  у розмірі 25 %.

 Надзвичайний прибуток — різниця між надзвичайними доходами (суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; доходи від інших подій та операцій) і надзвичайними витратами (невідшкодовані втрати від надзвичайних подій: стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо, включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій і втрати від інших подій та операцій).

 Розмір  податку на надзвичайний прибуток визначають за встановленою законодавцем базовою  ставкою у розмірі 25 %.

 Чистий  прибуток (збиток) розраховують як алгебраїчну  суму прибутку (збитку) від звичайної  діяльності і надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з  надзвичайного прибутку.

 Розподіл  і використання чистого прибутку суб'єктів підприємництва відрізняються  залежно від набутої ними організаційно-правової форми і форми власності.

 Чистий  прибуток приватного підприємства зазвичай спрямовують на фінансування реальних і фінансових інвестицій, поповнення оборотного капіталу, утримання соціальної інфраструктури, заохочення членів трудового  колективу, формування резервних фондів, проведення благодійних заходів  тощо. Державні комерційні і казенні  підприємства, окрім перерахованих  напрямків використання прибутку, вносять  до бюджету державні дивіденди, які  розраховують на державну частку в  розмірі, встановленому законодавством.

 Розподіл  і використання чистого прибутку в господарських товариствах  усіх форм власності (на відміну від  приватних підприємств) передбачає його розподіл на дві частини. Спочатку формують резерв на виплату дивідендів, а решту суми прибутку використовують за напрямами, згаданими вище. Господарські товариства з часткою держави  у статутному капіталі додатково  вносять до бюджету державні дивіденди  на державну частку. їх розмір законодавець встановлює у відсотках до чистого  прибутку без урахування виплат з  фонду дивідендів.

 Інтелектуальний капітал 

 (теоретичний  аспект) 

 Бутнік-Сіверський О.Б., д. е. н., професор, завідувач кафедри економіки, обліку та фінансів

 Інституту післядипломної освіти НУХТ

 З подальшим  розвитком ринкових відносин, все  частіше в практиці господарювання використовуються терміни “власність” (ринкова, державна, корпоративна, приватна), “потенціал” (трудовий, економічний, експортний, фінансовий, підприємств), “капітал” (інвестиційний, банківський, фінансовий, акціонерний, промисловий), які за видами та ознаками характеризують відповідну майнову, фінансову та господарську діяльність суб’єктів ринку. І це природно, тому що ринкова економіка спирається на принципи свободи діяльності (економічної, господарської, підприємницької) фізичної або юридичної особи, соціальної групи; вільного ціноутворення (ціна формується в результаті попиту і пропозиції; ринкові ціни об’єктивні, тому що вимірювачами грошової вартості продукції); пріоритету споживача (споживач виступає основним замовником або покупцем на ринку товарів, послуг робіт); розвитку горизонтальних зв’язків (створення різних організаційно-правових форм господарювання, взаємовідносин на умовах договорів, контрактів); державного регулювання ринку та ринкових відносин (податкове, фінансово-кредитне, трудове законодавство, цінове обмеження, антимонопольні заходи та державні програми). Кожному елементу ринку відповідають певні характеристики, закони розвитку, специфіка взаємодії і взаємовпливу.

 У своєму загальному уявленні, ринкова економіка  – це система товарно-грошових виробничих відносин і ринкових механізмів їх реалізації. Сучасна ринкова економіка  являє собою складний господарський  організм, який складається з великої  кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових й інформаційних  структур, взаємодіючих на фоні розгалужених систем правових норм бізнесу. Ринкова  економіка та закони її функціонування, в кінцевому підсумку, інтенсифікують суспільний та міжнародний поділ  праці, реалізують вертикальні та горизонтальні  зв’язки між рівними партнерами, виконують інтеграційну  роль, сприяють формуванню єдиного економічного простору.

 Одночасно, ринок стимулює розвиток творчої  інтелектуальної праці, впровадження у суспільне виробництво новітніх технологій, винаходів, корисних моделей, програмних продуктів тощо.

 Сьогодні, наприклад, світова Промислова економіка  уступає місце Інтелектуальній  економіці. При цьому найбільш міцною рухомою силою стає сила ідей. Світовий досвід показує, що в економіці, яка  найбільше спирається на ідеї та в  меншому – на фізичний капітал, різко  зростає вірогідність реалізації успішних проривів. Так, наприклад, частка капіталовкладень в інформаційні технології в США  зросла у три рази в порівнянні з 1960 роком. Об’єм інвестованого  капіталу постійно збільшується, в  наслідок збільшення добробуту, а також  нової культури інвестування. В 1999 році американські компанії біля 50 мільярдів  доларів вклали в венчурний (ризикований) капітал, що у 25 разів перевищує аналогічний  показник 1990 року. Отримана сума за первісний  випуск акцій в 15 разів перевищила суму за 1990 рік  [1, с. 7].

 Сьогодні  активно розвиваються наукомісткі  галузі, такі як біотехнологія, генна  інженерія, комп’ютерне програмування  тощо. Згідно статистичним прогнозам, до 2005 р. кількість чисельності зайнятої в американський промисловості, скоротиться на 20 % і становить  найбільш низький рівень, починаючи  з 1850 року. Зростає ефективність праці. А при умові, що продуктивність буде збільшуватись на 3 % на рік – що нижче сучасного рівня зростання  – загальний випуск продукції  за годину подвоїться за попередні 25 років. Це безпосередньо відобразиться  на підвищенні рівня життя [1, с. 7]..

 Інтелектуальна  економіка стимулює отримання достатньо  високих прибутків на малій базі капіталу та кількості працюючих.

 Слід  зазначити, що ринок є “вимірювальним пристроєм” людської праці. Енергія  людської праці, в кінцевому підсумку знаходить свій вираз у формі  числа (вартості товару, ціни товару) в  ринковому середовищі. Елементами товарності є не лише матеріальні речі, предмети і послуги, а й результати інтелектуальної  праці – ідеї, управлінські рішення, винаходи сорти рослин тощо. Ось  чому, в динамічному ринковому  середовищі по відношенню до результатів  інтелектуальної праці використовують терміни “інтелектуальна власність”, “інтелектуальний потенціал”, “інтелектуальний капітал”, “комерціалізація інтелектуальної  власності” тощо.

 Зосередимо  увагу  на розкритті економічного змісту поняття “інтелектуальний капітал”, який охоплює всі інші означені терміни  в Інтелектуальній економіці.

 Фахівці з Росії вважають, що інтелектуальний  капітал – це ресурс, який характеризує знання, інтелектуальний потенціал  організації та є один з нових  критеріїв визначення конкурентноздатності організації. І далі, відмічають фахівці, більшість дослідників та практиків приходять до думки, що на рівні організації інтелектуальний капітал є сума трьох складових: