Девиантное поведение детей

Акцентуацію від психопатії можна відрізнити за такими ознаками:

1) акцентуації виявляються  здебільшого в підлітковому віці, а психопатії — протягом усього життя;

2) прояви особливостей  характеру при акцентуаціях бувають  у певних ситуаціях; при психопатії — незалежно від ситуацій;

3) при акцентуації рідко виникає соціальна дезадаптація й можливе повернення до норми; при психопатії соціальна дезадаптація буває значно частіше;

4) при акцентуації порушення  поведінки, виникають як відповідь  на чітко визначений тип психотравмуючої  ситуації; при психопатії — при  будь-яких психотравмах, а іноді й без видимих. [20]

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють аутоагресивну поведінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, дромо-манію, патологічну сором'язливість. [11]

Серед інших порушень психічного розвитку підлітка, особливу увагу слід звернути на порушення потягів. Порушення потягів має складні психологічні та фізіологічні причини. Спільним для всіх типів порушення потягів є те, що вони виявляються у виникненні стійкого, іноді непереможного прагнення здійснити певні дії.

Розглянемо  деякі види порушення потягів.

Втечі з дому можуть бути ситуативно зумовленими, та пов’язаними  з патологічним потягом до бродяжництва.

Ситуативно зумовлені  втечі поділяються на:

- імпульсивні – виникають  як відповідь на загрозливу  ситуацію;

- емансипаційні – виникають  як прагнення до різноманітності, ризику й пригод;

- демонстративні – з  метою привернення чи повернення  уваги матері або об’єкта закоханості,  або щоб посісти привілейоване місце серед однолітків.

Втечі як порушення потягів  виникають без будь-яких видимих  причин, за нормальних сімейних взаємовідносин. Підлітки перед втечею відчувають занепокоєння, непереборне бажання піти. Вони несподівано ідуть з дому, можуть подорожувати по всій країні. Потім можуть самостійно повертатись, та давати обіцянки „так більше не робити”.

Потяг до підпалів – може бути обумовлений різними психологічними та психопатологічними причинами.

Задовольняє потребу у  розрядці психічного напруження, отриманні задоволення.

Сексуальні перверзії  та гомосексуалізм у підлітковому віці у більшості випадків мають характер ситуативно зумовленої поведінки, яка з віком безслідно зникає, або є обумовленою нормами відповідної субкультури (бажання „покарати”, „опустити” члена угруповання , що провинився).

Девіантна поведінка яка обумовлена гіперздібностями людини може проявлятись у ігноруванні реальності, дивакуватості, необізнаності у елементарних повсякденних питаннях тощо. В той же час, підлітки з яскраво вираженими здібностями в разі несприятливих умов для розвитку їх таланту можуть потрапити до категорії девіантних. [20]

Практично життя будь-якого  суспільства характеризується наявністю  девіацій. Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи. Проблеми соціальних відхилень вивчають: психологія, криміналістика, правова статистика, педагогіка. Кожна із цих наук відповідно висвітлює природу девіації. Так, психологія аналізує девіацію через призму психофізіологічних змін вивчає особливості характеристик людей, основні^фізіологічні чинники, що за певних обставин викликають відхилення. Педагогіка аналізує девіацію з точки зору вимовного процесу і засобів щодо її запобігання в процесі соціалізації, виховання людини. Кримінологія розглядає патологічні форми вияву девіації - делінквентивна (протиправна) установка, поведінка, дії. Лише соціологічний підхід дає можливість комплексно об'єднати всі досліджувані сторони природи девіації, її функціонування і "місце" у суспільних відносинах. [18]

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Причини виникнення девіантної поведінки у дітей та молоді

За С. М. Зінченко, в основі формування девіантної поведінки лежить взаємодія біологічних чинників та факторів навколишнього середовища.

Біологічні фактори  ризику: генетичний ризик (при цьому не доведено, що існує пряма залежність передачі девіантної поведінки через ген, мається на увазі передача конституційно-типологічних рис), гормональні фактори (наприклад, андрогени статевих залоз хлопчиків-підлітків пов'язані з агресивною поведінкою), нейрохімічні чинники, нейрофізіологічна реактивність.

Соціальні стресові фактори: сімейні фактори (психічні захворювання батьків, алкоголізм, наркоманії; стійкі та тяжкі проблеми у стосунках між батьками, а також жорстокість та занедбаність; імпульсивно-агресивний стиль поведінки в родині), вплив малої референтної групи, особливо з асоціальними формами поведінки, економічні негаразди, проблема зайнятості тощо.

При цьому наявність названих чинників не обов'язково приводить  до формування девіантної поведінки. Так, підліток може і відійти від попередньої девіантної поведінки, що може бути пов'язане з позитивним впливом значущих для нього людей, зміною товариства, вибором позитивного партнерства, високим інтелектом, здатністю до постійного затримування у школі, на роботі тощо. [15]

У практиці соціально-педагогічної діяльності дітей, за якими спостерігають  певні прояви девіації, характеризують як “важковиховуваних”, “педагогічно занедбаних”, непростосованих до школи, фрустрованих, “незручних”, “важких”, “безнаглядних”, “дискомфортних”  тощо. До порушень поведінки й виникнення шкідливих звичок у дітей і  підлітків можуть призвести несприятливі мікросоціальні, соціально-психологічні й індивідуально-біологічні чинники (особливо в періоди вікових  криз). [12]

Характеризуючи вікові особливості  девіантної поведінки особистості, слід зазначити, що у дошкільному віці говорити про девіантну поведінку як таку не доводиться через відсутність стійких моральних переконань у дітей.

Як відзначають багато дослідників, значення ролі раннього емоційного досвіду дитини має важливе значення для формування особистості. Адже найзначущою  соціальною потребою цього періоду  є емпатійне спілкування з  дорослим. Саме відчуття дитиною себе як такої, яку люблять, почуття захищеності  і повного прийняття з боку дорослих є фундаментом розвитку здорової психіки.

Для молодшого школяра психотравмуючі ситуації пов'язані в першу чергу з потребою в позитивній оцінці з боку дорослих, насамперед, учителів і батьків, особливо щодо оцінки успіхів у навчальній діяльності, а також з бажанням зайняти сприятливе становище у системі міжособистісних стосунків колективу класу. Незадоволення цих потреб викликає емоційну напругу, негативні переживання учня. Як зазначає Е. Еріксон, небезпека для молодшого школяра криється у формуванні почуття неповноцінності або некомпетентності, яке сильно залежить від шкільної успішності.

Негативне ставлення до вчителя  іноді може виникнути ще до школи  під впливом інших, наприклад, неспроможних у виховному контексті батьків ("Ось підеш до школи, там тобі покажуть, як себе поводити!"). Але  частіше воно є наслідком негативного  ставлення вчи теля до учня, яке, за  дослідженням О.В. Киричука, пов'язане з попередньою успішністю дитини, її дисциплінованістю, зовнішніми соматичними ознаками,  матеріальним і соціальним становищем батьків тощо. Саме ставлення вчителя до учня переважно зумовлює положення молодшого школяра в колективі, його статус в ньому і, отже, визначає самопочуття учня, його адаптацію або дезадаптацію у соціальному середовищі загалом. [5]

Здебільшого девіації виявляються  саме у підлітковому віці. Першопричиною, яка призводить до відхилень у поведінці, є ігнорування особливостей цього вікового періоду, недооцінка дорослими глибоких вікових суперечностей у розвитку підлітка. [12]

Першоджерелом соціальної дезадаптації вважають порушення стосунків дитини й дорослого. Слід зазначити, що у  вітчизняній традиції виховання  здійснюється в рамках парадигми  заохочення – покарання. При виникненні у вихованця ускладнень вихователь, в разі невміння знайти альтернативи негативній оцінці, починає зловживати цим методом. Більше того, негативна  оцінка дитини нерідко поширюється  на особистість вихованця в цілому, зумовлюючи таким чином фрустрацію13 одразу двох життєво важливих потреб: потреби в позитивній оцінці оточуючими та потреби в самоповазі, задовільній  самооцінці. Нагадаємо, що саме ці потреби  є базовими, провідними для підлітка. І тому подібна ситуація виявляється  для підлітка психотравмуючою. Через  те, що внутрішній світ підлітка розвинутий ще недостатньо, перешкоди, які постали  на шляху задоволення його соціально  важливих потреб не стимулюють його активності, спрямованої на їх подолання. Замість  цього починають формуватись  захисні механізми, які покликані  застерегти особистість від сприйняття небажаної інформації, усунути тривогу  та напруженість. [ 20]

Загалом, як зауважує І.С. Кон, підлітковий вік являє собою  групу ризику в контексті девіантної поведінки через:

• труднощі перехідного  періоду, починаючи з психогормональних  процесів і завершуючи перебудовою  Я-концепції, що зумовлюють  переживання  підлітком тривоги, емоційну напруженість, нестійкість, неврівноваженість тощо;

• граничність і невизначеність становища підлітка (уже не дитина, ще не дорослий); розходження між  об'єктивним положенням учня і його  прагненням вважати себе дорослим на тлі недостатніх навичок спілкування, засобів взаємодії зі світом дорослих на партнерських засадах; почуття "дорослості" як протиріччя між орієнтацією на самостійність і відсутністю  відповідного життєвого досвіду;

• суперечності, зумовлені  перебудовою механізмів соціального  контролю: дитячі форми контролю, що ґрунтуються на дотриманні зовнішніх  норм і слухняності, вже не діють, а дорослі засоби контролю, що передбачають свідому дисципліну і самоконтроль, ще не склалися; ці чинники проявляються на тлі посилення орієнтації на однолітків і зростання залежності поведінки від групових норм. [5]

Безпалько виділяє такі основні  причини виникнення девіантної поведінки  у дітей та молоді:

• Соціально-економічні
• зниження життєвого рівня населення;
• майнове розшарування суспільства;
• обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку;
• безробіття;
• послаблення суспільної функції соціального контролю;
• доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх;
• широка реклама психоактивних речовин; 
• зниження рівня соціальної безпеки
• Соціально-педагогічні
• послаблення виховної функції сім'ї;
• виховання в неповній сім'ї;
• завищені вимоги батьків до дитини;
• авторитаризм батьків;
• жорстоке поводження з дитиною;
• ворожість та конфлікти між батьками;
• критицизм підлітка стосовно до школи, сім'ї, відчуженість від них;
• низький статус підлітків у класному колективі;
• слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді
•     Соціально-культурні
• девальвація у суспільстві традиційних моральних цінностей;
• нестабільна політична ситуація в країні;
• зниження морально-етичного рівня населення;
• поширення кримінальної субкультури;
• негативний вплив засобів масової інформації;
• лібералізація статевої моралі;
• домінування серед молоді культу сили;
• недоліки в системі позашкільної роботи
• Психологічні прагнення
• бути не залежним від дорослих;
• бажання бути визнаним у групі однолітків;
• потяг до самоствердження;
• несформована система моральних цінностей;
• низький рівень емоційно-вольового контролю;
• бажання виглядати дорослим;
• гедоністичні мотивації(прагнення до насолоди);
• потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;
• підвищена тривожність, низька самооцінка;
• інфантилізм;
• підвищений, в порівнянні з однолітками, рівень конформізму;
• акцентуації характеру, психопатії;
• психопатологічні синдроми (депресія, паранойя, мстивість тощо);
• негативні риси характеру (заздрість, жадібність) 
• Біологічні 
• порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;
• наслідки спадковості;
• вплив різноманітних факторів природного середовища (рівень радіації, хімічний склад повітря) [3]

Водночас, девіації у поведінці  школярів зумовлені не лише віковими особливостями. Значне місце відводиться  сім’ї, як основному осередку формування особистості. Досвід, який дитина набуває  у сім’ї, визначатиме її індивідуальну  поведінку. Якщо дитина у родині має  можливість спостерігати й перебувати в середовищі емоційно позитивних зв’язків, то асоціальні впливи інших середовищ  не матимуть на неї деформуючих впливів. А у сім’ях, де немає гармонійності  у стосунках, впливи асоціальних  елементів на розвиток дитини будуть значимими. [12]

Основним проявом девіантної поведінки у дітей та підлітків  є явище „важковиховуваності” що виявляється в о́порі дитини педагогічним впливам дорослого. Важковиховуваність є наслідком недостатнього засвоєння  дитиною позитивного соціального  досвіду. При подальшому поглибленні  соціальної дезадаптації відбувається перехід до делінквентних, а згодом, і до кримінальних форм поведінки. Зазначимо, що психологічної точки зору між  цими поняттями не існує принципової  різниці. Обидва вони є лише послідовними етапами поглиблення процесу  соціальної дезадаптації особистості. [20]

Важковиховуваність в  основному проявляється у формі  різного роду конфліктів підлітка з  його найближчим оточенням.

Зовнішньо важковиховуваний підліток характеризується неповноцінним  і викривленим ставленням до дійсності. Досить часто такій дитині буває  важко не лише з іншими, але й  з самою собою. Внутрішній конфлікт із власним «Я» є ще однією істотною ознакою важковиховуваності. [8]

Важковиховуванність характеризується проявом неприйняття вимог вихователя. Практика свідчить про те, що можна виділити наступні форми прояву:

• відкрито-екстремістський (спроби блокувати, нейтралізувати вплив  вихователя допомогою обмови, створення  психологічного вакууму, «приклеювання» глузливих прізвиськ, демонстрації невизнання і т.п.);

• приховано-екстремістський (зовні підтримуючи дії вихователя, особливо в його присутності, але роблячи все, щоб протистояти їх реалізації);

• відкрито-агресивне у  вигляді бойкоту дій вихователя, своїми діями, відкрито активізуючи  оточуючих на протидію;

• саркастичне, що виявляється  не тільки в недовірі до вихователя, а й невірі в його цілі і способи їх досягнення;

• приховане-нишком, зовні  ставлячись байдуже або підтримуючи вихователя, його позитивні і негативні дії, одночасно підбурюючи інших до протидії. Одна з найбільш огидних форм прояву позиції особистості;

• байдуже, що виражається  в несприйнятті і не реагуванні на дії вихователя;