Девиантное поведение детей

• формальне по відношенню клічності та діяльності вихователя, виявляючи недовіру до нього. Обидва, і вихователь, і вихованець, в даному випадку як би живуть в абсолютно різних часових і просторових вимірах. [14]

У «важких» підлітків, звичайно, моральна свідомість знаходиться на низькому рівні. Вони неправильно розуміють  смисл багатьох моральних понять. Загострена соціальна ситуація сприяє знеціненню ними таких моральних  категорій, як скромність, працелюбство та ін. Важливою особливістю підліткового віку є прагнення до ідеалу.

Різноманітні чинники, які  впливають на появу важковиховуваних підлітків, можна розділити на дві  великі групи: психобіологічні передумови і чинники соціального плану.

До першої групи відносяться умови, пов'язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей підліткового віку. Це в першу чергу кризові явища, які притаманні для психофізіологічного розвитку у підлітковому віці, що обумовлюють відому важковиховуваність. Значна частина дітей, які переживають критичні періоди свого розвитку, виявляють важковиховуваність.

На основі аналізу психологічної, медичної, педагогічної літератури про підлітковий вік до вікових психофізіологічних передумов важковиховуваності й асоціальної поведінки можна віднести такі явища в організмі, психіці і взаємостосунках підлітка:

1. Прискорення і нерівномірний розвиток організму

підлітка у період статевого дозрівання.

2. Зміни в характері взаємовідносин з дорослими відображаються у підвищеній конфліктності підлітків, що у свою чергу пояснюється новоутвореннями підліткового віку: «почуття дорослості», звільнення від впливу дорослих.

3. Зміни в характері взаємовідносин з ровесниками як представниками своєї, так і протилежної статі, що обумовлено активним формуванням потреби спілкування з ровесниками. 

Однією з передумов  появи важковиховуваності є така психологічна особливість, як відставання  у плані розумового розвитку, олігофренія, обумовлена, як відомо, органічними  ускладненнями вродженого, спадкового характеру, та різні фізичні вади (дефект мовлення, зовнішня непривабливість, наслідки конституційно-соматичного плану), які можуть негативно проявляти себе через систему міжособистісних взаємин підлітка в дитячому колективі. [8]

Часто коріння девіації лежить у глибинних процесах подружнього  життя сім’ї, коли дитина стикається з байдужістю, нерозумінням, колізіями  між батьками, неправильно встановленими  пріоритетами. Це породжує такі девіації, як обрання дітьми поведінки безпритульних, бродяжництво, жебрацтво тощо. Сьогодні в соціальній літературі безпритульність описується як стан людської особистості, який характеризується відсутністю мінімальної пристосованості до вимог, що висуваються до поведінки суспільством. Але ця безпритульність нерідко породжена асоціальними формами насильства в родині, яка нав’язується дітям дорослими. Якщо державою законодавчо встановлена, але обмежена процедура контролю відповідальності, у т.ч. карної, батьків за неправильне виховання дітей, у суспільстві зі спотвореними орієнтирами нема чого сподіватися на тотальну свідомість батьків щодо своїх моральних обов’язків перед дітьми. Отже, безпритульність дітей є яскравішим прикладом девіацій, породжених незрілістю соціальних форм виховання. [10]

Саме сім'я повинна  розглядатися як фактор, який визначає психофізичну повноцінність чи недостатність  дитини, яка значною мірою може відображатись на її навчанні і вихованні. Неблагополучна сім'я може справляти  безпосередній руйнівний вплив На формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку.

На думку вчених, існує  кілька помилок сімейного вихо¬вання і неблагополучних сімей, де часто появляються важ-ковиховувані діти. Вони різні, але швидше доповнюють одна одну:

• аморальна сім'я, в якій батьки ведуть розбещений спосіб життя, п'ють, мають безпосередній криміногенний вплив на дітей;

• конфліктна сім'я, де конфлікти між батьками глибоко травмують психіку дітей, роблять їх неврівноваженими, збудливими, грубими;

• асоціальна сім'я, особливістю якої є антигромадська спрямованість, що проявляється в наживі, егоїзмі, аполітизмі. Переконання батьків засвоюються дітьми і проявляються в їхній асоціальній поведінці або у відвертому лицемірстві;

• педагогічно неспроможна сім'я, в якій при відносно сприятливих особистих взаємовідносинах між подружжям не досить правильно налагоджуються їхні взаємовідносини з дітьми, виробляється помилковий педагогічний стиль у вигляді надмірної опіки, авторитаризації, потурання тощо.

Типовим недоліком шкільного  виховання є відсутність статево-рольового  виховання школярів. Акцентована  увага педагогів (якими в основному є жінки) на вихованні акуратності, терпіння, слухняності, більш притаманних дівчаткам, викликають протест з боку хлопчиків і частково виключають їх з громадського життя школи. А з другого боку, відсутність статево-рольового виховання разом з емансипа-цією проявляється в чоловічому характері спілкування у дівчат-підлітків. Розвиток у них чоловічої мотивації і форм поведінки призводить до приниження жіночої ролі, що є характерним для важковиховуваних дівчаток. « До помилок шкільного виховання можна віднести домі-нування словесних методів, недостатнє використання виховних можливостей дитячого колективу, відсутність тісних контактів з сім'єю і громадськістю, пасивність школярів в організації дозвілля в позанавчальний час, безініціативність у роботі з морально неблагополучними сім'ями.

Ще однією передумовою  важковиховуваності є негативні  джерела інформації. Дуже часто підлітки одержують інформацію, необхідну для самосвідомості, із найбільш легкодоступних джерел і засобів масової інформації, продукції відеоринку. В таких джерелах якраз досить точно і яскраво демонструється логіка становлення негативних типів особистості. [8]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Соціальна  робота з дітьми девіантної поведінки

2.1 Особливості соціально-педагогічної роботи щодо профілактики девіантної поведінки дітей та молоді

Педагогу належить важлива  роль у попередженні формування важких у виховному відношенні дітей. Для  досягнення цієї мети він може залучати й інших вихователів, громадськість.

Не менш важлива задача вихователів вміти будувати виховну  роботу з важкими у виховному  відношенні дітьми, дозволяючи їх проблеми.

У виховній роботі з важковиховуваними  потрібна особлива наполегливість і  педагогічна доцільність. Інтенсивний  виховний процес, об'єктом якого  виступає непіддатливий, має своєю  метою відому гармонізацію психіки  учня, надання їй найвищої стійкості. Створюючи найбільш оптимальні умови  для цього, вихователі сприяють максимальному  розкриттю обдарувань кожного.

Звичайні методи і прийоми  виховання, які призводять до гарних результатів роботи з основною масою  дітей, до важких дітям не підходять. Для них потрібні інші методи і  прийоми. У кожного з них є  щось особливе, особисте, не схоже на інших важких дітей: свої причини, свої відхилення від норми, свої шляхи  розвитку. Для педагогічно грамотної  роботи з важковиховуваними потрібно насамперед виявити ці причини і  індивідуальні особливості дитини. [14]

Зважаючи на визначені  А.Бандурою та Р.Уолтерсом типи підлітків-правопорушників, можна виокремити два основні  стратегічні напрями соціально-педагогічного  впливу на них: 1) корекція стилю батьківського  виховання дитини та умов її життя, праці й відпочинку, 2) емпіричне  вивчення мотивів і цілей кожного  протиправного вчинку підопічного  з метою їх доцільної корекції. Таке вивчення з наступною відповідною корекцією на основі його результатів відбувається у трьох середовищах перебування підлітка упродовж дня: а) у сім'ї, б) у школі, в) у мікрорайоні. Коли перші два середовища перебувають під контролем батьків та педагогів, то останнє часто залишається безконтрольним з боку дорослих. Йому слід приділити особливу увагу. [16]

Виділяють декілька основних напрямків педагогічної діяльності щодо профілактики запобігання соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей  та підлітків.

У роботі з важкими  дітьми важливо реалізувати наступні напрямки:

1. переклад соціальної ситуації в педагогічну;
2. виховання морально-правової переконаності;
3. формування адекватної самооцінки, вироблення здатності критично ставитися до самого себе;
4. розвиток емоційної сфери особистості: формування волі, вміння керувати собою, адекватно реагувати на педагогічні впливи;
5. створення ситуації успіху в домінантному виді діяльності, включення в соціально корисні види діяльності;
6. організація педагогічного впливу на індивідуально-групові думки оточуючих (сім'я, однолітки, педагоги, інші дорослі);
7. попередження невротичних розладів і паталогічна потягів (акцентуації характеру, неврози, суїцид, клептоманія, драмоманія тощо);
8. організація сприятливого соціально-психологічного клімату;
9. ліквідація прогалин у знаннях.

Ефективній взаємодії  з важкими дітьми сприяють:

1. знання та облік факторів соціалізації особистості дитини, причин відхилень у його поведінці;
2. облік індивідуально-психологічних, вікових, статевих особливостей дитини, соціальної ситуації його розвитку;
3. врахування особливостей становища, соціального статусу вихованця в колективі однолітків, сім'ї, середовищі неформального спілкування, в соціумі;
4. повага до особистості вихованця, встановлення довірчих з ним відносин, розуміння його душевного стану;
5. опора на позитивне в дитині, віра в його можливості, зацікавленість у долі вихованця;
6. включення у творчу суспільно корисну діяльність;
7. вироблення єдиних вимог, дій по відношенню до вихованця з боку школи, сім'ї, інших виховних інститутів, суб'єктів соціального виховання;
8. захист дитини від несприятливих умов і впливів. [7]

Один з найбільш важливих напрямків у справі профілактики формування соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків  є підвищення ролі сім'ї.  

Перш за все необхідно  вирішити проблему підготовки майбутніх  батьків до сімейного життя та виховання власних дітей. У цілому підготовка молоді до сімейного життя  та виховання власних дітей включає  вивчення таких розділів:

- основи взаємовідносин у сім'ї;

- внутрішньо сімейні конфлікти, причини їх виникнення, можливості попередження та шляхи подолання;

- основи ведення сімейного господарства, економіка сім'ї;

- основи сімейного виховання на різних етапах вікового розвитку дитини, підлітка.

По-друге, створення сприятливих  моральних умов у сім'ї і у  внутрішньо сімейних взаємовідносинах.

Умови в сім'ї - це те середовище, де перш за все формуються основи світогляду підростаючої людини. З раннього дитинства  саме в сім'ї, в тих умовах, в  яких вона живе, розвивається і виховується, дитина засвоює те, якими повинні бути стосунки між людьми, знайомиться з основами культури спілкування і поведінки, проведення вільного часу.

По-третє, попередження помилок  у сімейному вихованні. До найбільш характерних з них можна віднести:

- антипедагогічна поведінка  батьків як приклад для наслідування (характерний прояв поведінки  батьків через так званні «хибні  авторитети» описав А.С.Макаренко);

- втрата зв'язків між  батьками та дітьми (це значно  знижує можливості доцільного  педагогічного впливу батьків  на дітей, особливо в підлітковому  віці, коли це найбільш важливо);

- типові помилки, які  робляться батьками в процесі  виховання: поблажливий тон; «наша  дитина завжди права»; демонстративність  - активне ствердження достоїнств  своєї дитини у її присутності;  педантична підозрілість; жорстоко-авторитарний  стиль; байдужість; виховання по  типу «кумир сім'ї»; непослідовність  тощо.

По-четверте, формування у  дитини твердих моральних орієнтирів, моральної позиції. Мова йде про  формування головного стрижня, який визначає подальшу позицію людини у  оцінюванні себе, оточуючих людей, подій, які відбуваються, власних дій  та вчинків, а також активність і  спрямованість зусиль у роботі над  собою.

По-п'яте, виховання з раннього дитинства вольових якостей і  почуття власної гідності, що дозволить  сформувати у людини морально-вольові  якості. Вольові якості - це той інструментарій, який дозволить людині самореалізуватися, відстояти власну позицію, зберегти власне «Я».

По-шосте, неприпустимість  насилля над дитиною, яке пригнічує  волю, або, навпаки, формує культ сили, що стимулює виховання агресивності до слабких, немічних.

Спеціалісти-психологи рекомендують вихователям у процесі застосування примусу у вихованні враховувати  наступне:

- не застосовувати фізичні  покарання до дітей молодше  3-х років, так як це впливає  на прояв їх активності;

- утримуватися від покарання  дітей і особливо підлітків  у присутності однолітків. Прилюдне  приниження пригнічує волю, травмує  психіку; 

- карати із застосуванням  сили за будь-яку провину дівчат  старше 10 років і хлопчиків старше 14 років; 

- не карати дитину холоднокровно,  безжально. 

Слід пам'ятати, що на виховання  дитини негативно впливає також, постійна погроза батьків покаранням, вважаючи, що цього достатньо. Дитина у такому випадку звикає до погроз і не реагує на них. Застосовуючи покарання, важливо ні в якому разі не допускати  приниження гідності дитини.

В-сьомих, недопущення залучення  дітей та підлітків до вживання алкогольних  напоїв, паління, гри у азартні  ігри. В процесі виховання з  раннього дитинства поступово та переконливо дитині пояснюють спочатку у сім'ї, а потім у школі згубність  алкоголю і наркотичних засобів. Але найбільш дієвим засобом виховання  є власний приклад батьків, старших  братів та сестер, старших товаришів.