Девиантное поведение детей

В-восьмих, стимулювання дитини до самовиховання і навчання її методиці роботи над собою. Важливу виховну  роль у попередженні і подоланні  девіантної поведінки дітей та підлітків  відіграють освітні заклади. Вчитель, вихователь освітнього закладу має  можливість впливати на вихованця не тільки безпосередньо, але й опосередковано: через навчальний предмет, який викладається, колектив класу, товаришів, мікрогрупу.

Шляхами підвищення виховної ролі освітнього закладу є:

- підвищення якості підготовки викладацького складу, формування у нього високої педагогічної культури;

- створення найбільш сприятливої обстановки в умовах освітнього закладу для педагогічної діяльності;

- стимулювання викладацького складу до самовдосконалення, підвищення своєї педагогічної майстерності та педагогічної культури;

- ефективна діяльність при освітніх закладах соціальної служби, яка сприяла б індивідуалізації роботи з дітьми та підлітками девіантної поведінки, надавала допомогу вчителям та батькам у роботі з ними;

-     розвиток системи позанавчальної виховної роботи з дітьми та підлітками в умовах освітнього закладу.

- необхідно також налагоджувати доцільну взаємодію сім'ї та школи; сім'ї, школи і адміністративних органів за місцем проживання з метою попередження і подолання девіантної поведінки дітей та підлітків. [8]

Як приклад виховної роботи можна привести технологію практики щодо подолання труднощів у навчанні, викладену Сухомлинським.

1. Зміцнювати у дитини  віру в свої сили і терпляче  чекати того моменту, коли відбудеться  хоча б маленький зрушення  в його розумової діяльності. Зрушення цей по суті дуже  маленький, з першого погляду  він може видатися просто випадковою  удачею. Але ця удача переживається  дитиною як радісний успіх,  з якого він черпає нову  енергію.

2. Від успіху до успіху - в цьому полягає розумовий  (і не тільки) виховання важкого  дитини.

3. Підтримувати позитивну  діяльність дитини, стимулювати  його пізнавальну активність. Якщо  йому щось не вдалося сьогодні, то не лаяти, не приголомшувати  його «двійкою». Не слід оцінювати  його результати, відповідно до  інструкції про оцінку успішності. Така дитина потребує інших  критеріїв оцінки. На початковому  етапі його результати слід  порівнювати з його колишніми  досягненнями. Слабке, кволе рослина  потребує спеціального догляду  та підтримки.

4. Намагатися, щоб дитина  не опинявся в безпорадному  стані, в безнадії.

5. Виняткова уважність  і терплячість на уроці, де  важка дитина знаходиться поряд  з більш здібними дітьми. Жодним  словом, жодним жестом не можна  дати йому відчути, що вчитель  перестав вірити в його майбутнє.

6. Прагнути, щоб на кожному  уроці важка дитина робив якийсь, нехай незначний, крок на шляху  пізнання, домагався якогось успіху.

7. Не боятися того, що  протягом декількох тижнів, може  бути, і місяців важка дитина  виконує завдання не тієї труднощі, що основна маса учнів. Нехай  робить спеціально підібрані  для нього завдання - оцінюйте  їх результат. [14]

Зважаючи на важливість відвідування соціальним педагогом сім'ї вихованця, необхідно для організації вивчення умов її життя встановити необхідний контакт із клієнтом чи групою їх. У  цьому випадку слово "клієнт" стосується не тільки дитини, а насамперед її батьків та інших членів сім'ї.

О.Піменова на основі рекомендацій психологів пропонує таку тактику для  досягнення взаєморозуміння соціального  педагога і клієнта:

1. Бесіду починати з  "розминки"-розмови на нейтральні  теми. Особливо важливо дотримуватися  цього правила, починаючи розмову  з підлітками, оскільки вони переживають  стадію звільнення від впливу  дорослих і насторожено ставляться  до будь-яких спроб проникнути  у їх внутрішній світ.

2. Продемонструвати співчутливий  відзив, висловити розуміння складності  ситуації. Чутливість сприяє встановленню  контакту, оскільки співрозмовник  починає сприймати соціального  педагога як людину, зацікавлену  в його долі.

3. Ставитися до клієнта  "як до рідного" - бути природним,  ширим, не приглушувати своїх  почуттів. Манера спілкування - відкрита, безпосередня. Такий спосіб спілкування  сприяє нейтралізації негативних  емоцій клієнта. 

4. Перш ніж вивчити  цікаву для соціального педагога  проблему, необхідно виявити увагу  до стану клієнта на момент  інтерв'ю. [16]

Важлива роль відводиться  також розвитку позашкільної системи  консультування та допомоги сім'ям і  дітям у подоланні девіантної поведінки. В наш час створюються як державні, так і недержавні центри по роботі з сім'єю. У таких центрах працюють кваліфіковані спеціалісти, які готові провести діагностику і надати рекомендації для роботи з дітьми у домашніх умовах, або рекомендувати спеціалізовані центри по роботі з дітьми девіантної поведінки. їх цікавлять переважно питання дезадаптації дітей у школі, в середовищі спілкування, особистісні проблеми дітей і підлітків, взаємовідносини з ними, порушення взаєморозуміння, конфліктність та ін. Нажаль не всі центри мають можливість створити відділення денного перебування, що вирішило б багато проблем у спільній роботі з батьками та дітьми. [8]

Як відомо, підлітки з  акцентуаціями характеру потребують постійного соціально-педагогічного  супроводу у всіх сферах їхнього  життя і діяльності: у сім'ї, у  школі, у мікрорайоні. Дослідник  проблем такого супроводу І.Трус визначає його як "... комплекс превентивних, просвітницьких, діагностичних і  корекційних заходів, спрямованих  на проектування і реалізацію умов для успішної соціалізації підлітків; перспектив їх особистісного зростання". Учений пропонує модель його, яка опирається на такі концептуальні положення:

1. Природний розвиток  особистості підлітка первинний,  оскільки вихованець виступає  не стільки об'єктом соціально-педагогічного  впливу, скільки активним суб'єктом  взаємодії з батьками, вчителями,  соціальним педагогом, психологом  у ході реалізації корекційно-розвивальної  програми. Реальні зміни у його  поведінці можливі лише за  умови бажання і потреби в  самоудосконаленні.

2. Соціокультурний розвиток  підлітка проходить через його  зв'язок із навколишнім середовищем  і освоєнням цього середовища. Незважаючи на те, що в середовищі  нерідко діє чимало негативних  чинників, ізолювати дитину від  нього не можна. Процес соціалізації  не може бути "інкубаційним". Соціальний педагог повинен допомогти  підлітку навчитися протистояти  негативному впливу.

3. Як вихідний критерію  оцінки ефективності процесу  соціально-педагогічного супроводу  виступають розвиток індивідуальних  якостей підлітка, здатність відшуковувати  в собі нові творчі ресурси  і намагання робити власні  відкриття, вивчаючи себе як  особистість. Тобто йдеться про  дотримування синергетичних положень  стосовно того, що дитині як  складно організованій системі  не слід нав'язувати шляхи її  розвитку, а натомість виводити  ці шляхи із неї самої як  системи.

Зважаючи на це, модель передбачає дві основних цілі соціально-педагогічного  супроводу:

1.Збереження природних  механізмів розвитку підлітків,  запобігання умовам, здатним деформувати  характер вихованця.

2.Формування у підлітка  потреби саморозвитку, саморегуляції,  самозміни і самоудосконалення.  [19]

Основними функціями моделі соціально-педагогічного супроводу  є: відновлювальна, компенсуюча, стимулююча, коректуючи, соціалізуюча. Відновлювальна передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважали у підлітка до появи у нього акцентуації  характеру. Компенсуюча проявляється у формуванні в клієнта намагання усунути певний недолік за рахунок посилення діяльності в тій галузі, в якій він найшвидше може добитися успіху. Стимулююча передбачає підтримку тих позитивних особистісних характерологічних утворень, які є у підлітків. Коректуюча полягає у виправленні тих негативних характерологічних змін, які відбулися у підлітка з виникненням акцентуації характеру. Соціалізуюча спрямована на надання можливості вихованцю соціального розвитку і пізнання - підвищення соціально-психологічної компетенції.

Для успішної реалізації моделі соціально-педагогічного супроводу підлітка з акцентуацією характеру необхідно враховувати низку чинників, визначених А.Реан і Н.Кузьміною. До першої групи чинників належать об'єктивні, які пов'язані з реальною системою і послідовністю педагогічних дій, спрямованих на досягнення очікуваного результату. Другу групу складають суб'єктивні чинники. Вони пов'язані з суб'єктивними передумовами професійної діяльності. До них відносять: мотиви, спрямованість, здібності, компетентність, уміння, задоволеність, творчість. До третьої групи належать об'єктивно-суб'єктивні чинники, які пов'язані з організацією соціально-педагогічного середовища. [16]

Теоретичний аналіз основних засад соціальної роботи з молоддю, проведений науковими працівниками Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєвою, С.Р. Хлєбнік, базується на точному визначенні сфер та напрямів її здійснення. Серед них є: соціальна профілактика, соціальні послуги, соціальна допомога, соціальне обслуговування, соціальна реабілітація.

Зміст соціальної профілактики: Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих соціально-економічних умов, психолого-педагогічних факторів, що зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей, підлітків, молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я тощо, а також на організації життєдіяльності та дозвіллі молоді.

Складові соціальної профілактики:

1) роз'яснення правових норм соціально значущої діяльності та поведінки;

2) ознайомлення з нормативними  міжнародними і державними документами, які забезпечують розвиток особистості, рівень освіти, вибір професії; 

3) надання різним категоріям  молоді інформації про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови від культурного проведення дозвілля;

4) організація заходів щодо забезпечення програми позитивної життєдіяльності особистості;

5) здійснення системи  соціального захисту різної категорії  молоді (забезпечення роботою, навчанням);

6) формування відповідальності  за можливі наслідки антиправових  дій.

Види і форми  соціальної профілактики:

1. Організаційно-педагогічні  заходи щодо створення виховного середовища за місцем проживання дітей і молоді (робота консультаційних пунктів з проблем освіти, виховання, організації дозвілля, працевлаштування, вибору професії; діяльність кімнат для школярів та молоді щодо задоволення культурних, художніх, спортивних, підприємницьких потреб; робота психолога з корекції поведінки молоді й відносин у сім'ї та соціумі; реалізація державних, галузевих програм з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі — алкоголізму, наркоманії, проституції, правопорушень тощо).

2. Включення різних соціальних інститутів у процес соціалізації молоді, яке передбачає подолання міжвідомчих бар'єрів в організації профілактичної роботи, створення у мережі соціальних служб умов для прояву соціальних ініціатив, розвиток молодіжного руху та відродження традицій національного виховання (проведення масових свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізованих дій тощо).

3. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми із сімей групи ризику (індивідуальна та групова робота з батьками й дітьми, ознайомлення різних категорій молоді з інформацією про можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови від культурного проведення дозвілля)

4. Розв'язання проблем  зайнятості та працевлаштування  неповнолітніх і молодих людей  завдяки створенню робочих місць  для цих категорій в умовах  ринкової економіки, б. Сприяння  різного роду установам освіти, спорту, культури в розгортанні  різноманітних форм організації  дозвілля молоді (Будинки художньої  творчості, Центри художнього  виховання, об'єднання за інтересами, фольклорні свята, конкурси обдарованої  молоді, художні виставки, творчі  об'єднання і майстерні з декоративно-прикладного  мистецтва), спрямованого на відродження  української національної культури.

 

Зміст соціального  обслуговування:

— цілісність і збалансованість  як державних, так і громадських  й

приватних програм, серед  яких найважливіше місце займають служби планування сім'ї, працевлаштування молоді, пенсійного забезпечення, соціального страхування на випадок втрати роботи, організації життєдіяльності інвалідів, дітей-сиріт, а також соціально-побутова та гуманітарна допомога інвалідам дитинства, праці, війни, самотнім матерям, які виховують дітей-інвалідів, іншим категоріям молоді, які потребують реальної допомоги (закупівля продуктів, прибирання квартири, приготування їжі, супроводження до поліклініки);

— надання гуманітарної допомоги (їжа, одяг, взуття, медикаменти) дітям і жінкам, а також молодим людям, які змушені покинути сім'ю у зв'язку із жорстоким поводженням;

— організація роботи благодійних  їдалень, соціальних притулків для  тимчасового проживання дітей, жінок і молоді, що опинилися у складних життєвих ситуаціях, та осіб, які не мають постійного місця проживання.

Види і форми  соціального обслуговування:

1. Соціально-психологічна експертиза, спрямована на визначення проблем і кризових станів різних категорій молоді, оцінка психолого-педагогічних технологій щодо корекції розвитку особистості.