Метод проектів і його життєво-компетентнісний потенціал

                                                  ВСТУП 

Завдання  школи — навчити жити,

наша  школа — школа життя.

Ми  повинні виховувати людину,

здатну  створити своє власне життя,

здатну  до самовизначення. 

Павло Булонський 
 

  Актуальність  роботи. На початку XXI століття в сучасному постіндустріальному інформаційному суспільстві відбуваються неоднозначні трансформаційні процеси, тому сьогодення визначене складним пошуком нового світорозуміння, педагогічного світовідчуття, яке здатне було б зазирнути в майбутнє. Сучасна освіта покликана осмислити свої здобутки, уроки, освоїти нові цінності. Початок третього тисячоліття має свій смисл, свою філософію. Це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя, інноваційної культури.

  Найважливішою педагогічною проблемою нині стало впровадження в освітній процес засобів і методик, які допомагають дітям «відкривати» себе, розкривати свою особистість. Критерієм успішності підлітка стає не стільки результативність у вивченні шкільних предметів, скільки ставлення людини до можливостей власного пізнання й перетворення природи, історії, самої себе.

  Нині  в освіті України спостерігаються  такі тенденції: удосконалення традиційних методик і методів роботи з учнями та пошуки й розробка нових альтернативних технологій, більш ефективних, оптимальних, результативних, ніж ті, що існували в минулому. Освітяни виконують основне завдання, що ставить Національна доктрина розвитку освіти в Україні на найближчі двадцять п'ять років, переходячи до особистісно-зорієнтованих технологій навчання. Змінюється зміст процесу отримання освіти: це вже не процес передачі суми знань або інформації, не повторення готових результатів, а формування компетентностей, досвіду, самореалізація на основі природних даних і розвитку здібностей дитини.

  Із  кожним роком українська освіта стає відкритішою. Усе більше розширюються прямі зв'язки між українськими й закордонними освітніми школами, усе частіше впроваджуються в Україні інноваційні методи, нові освітні проекти, навчальні курси й навіть освітні програми, які підтримуються міжнародними організаціями, транснаціональними корпораціями чи університетами. Завдяки цьому українська освіта швидко збагачується новим досвідом, підходами, освітніми технологіями та методами, які підвищують «конвертованість» у світі українських дипломів та атестатів. У результаті ─ поліпшення якості навчання в наших школах, знання нашої молоді стають конкурентоспроможними. Одним із таких методів, що суттєво збагачує навчальний процес сучасної школи, є метод проектів, використання якого змінює традицій ний підхід до навчання учнів [ 22, 5].

  Проектну  технологію вважають технологією XXI століття, а вміння застосовувати метод проектів у своїй педагогічній діяльності ─ показником високої кваліфікації вчителя, його прогресивної методики навчання та розвитку школярів. Методика життєтворчих проектів стає альтернативою старій системі освіти, оскільки ставить за мету формування з точки зору компетентнісного підходу, який нині входить у практику навчально-виховної роботи шкіл [22, 141].

  Над цією проблемою працювали  цілий ряд дослідників: С.Сисоєва, М.Чанова, Є.Полат, І.Єрмаков, Л.Шелкович, Г.Шварц, Г.Столяренко, О.Дем’яненко, Г.Ісаєва, І.Зозюк, С.Клепко, І.Гусь, І.Калмикова та ін.

    Автор В.А. Нищета у своїй роботі «Технологія життєтворчих проектів на уроках української мови та літератури» зазначав: «Введення життєвої компетентності у філологічну освіту дозволить кожному учневі на прикладі життя героїв літературних творів усвідомити сенс свого життя; на основі знань про їхні ціннісні орієнтації оволодіти універсальними константами життєвого світу, на підставі чого визначити орієнтири власного розвитку, систему смисложиттєвих координат, у яких вони можуть існувати». [22, 152]

      Одним із провідних теоретиків методу проектів є професор Є.С.Полат, яка у своїх роботах дає вичерпні відповіді на питання, що виникають під час використання проектних технологій в освітньому процесі. Також вона писала, що «…якщо ми говоримо про метод проектів, та маємо на увазі саме спосіб досягнення дидактичної мети через детальне розроблення проблеми, яка має завершитися досить реальним, практичним результатом»[27,19]. Є.С. Полат обґрунтовує застосування проектної методики як нової педагогічної технології в розвитку  сучасної дидактики в такий спосіб:

      ─ в умовах усе ще існуючої класно-визначеної системи занять проектна методика найбільше легко вписується в навчальний процес і може не зачіпати змісту навчання, що визначено утворювальним стандартом для базового рівня;

      ─ це технологія, що дозволяє при інтеграції її в реальний навчально-виховний процес  успішніше досягати поставлені державним стандартом утворення мети;

      ─ це істинно педагогічна технологія, гуманістична не тільки по своїй філософській психологічній суті, але в чисто моральному аспекті. Вона забезпечує не тільки міцне засвоєння навчального матеріалу, але й інтелектуальний і моральний розвиток тих, хто навчається, їхня самостійність, доброзичливість стосовно вчителя й один до одного, комунікабельність, бажання допомогти іншим. Суперництво, зарозумілість, брутальність, авторитарність, настільки часто породжувані традиційною педагогікою, несумісні із цією технологією [23,16].

  За  визначенням С.Сисоєвої, «…метод  проектів є однією з педагогічних технологій, яка відображає реалізацію особистісно-орієнтованого підходу в освіті і сприяє формуванню уміння адаптуватися до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспільства». [30,27]

      Актуальність, теоретична значимість і недостатня практична розробленість даної  проблеми обумовили вибір теми дослідження: «Метод проектів і його життєво-компетентнісний потенціал».

          Розглядаючи це питання, я як вчитель української мови та літератури, ставлю собі за мету:

  ─ подати теоретичні відомості про  метод проектів як педагогічну технологію;

  ─ ретельно ознайомитися з методикою застосування життєтворчих проектів у навчанні української мови та літератури;

  ─ проаналізувати результативність зазначеної методики.

  За  сучасними нормами освіти, будь-яка  діяльність має бути спрямована на одержання гарантованого кінцевого результату, технологія проектування, в основі якої створення різного виду проектів, передбачає обов’язкове одержання результату роботи, який має бути теоретично обґрунтований і практично реалізований.

      Мета зажадала рішення ряду завдань:

      1. Дати теоретичне обґрунтування проектної технології в її психологічному й педагогічному аспектах  на основі ретроспективного аналізу науково-теоретичної літератури з даної проблеми.

      2.  Досліджувати й обґрунтувати  технологію використання проектної  методики при навчанні українознавчих предметів на завершальному етапі середньої загальноосвітньої школи.

3. Досліджувати й проаналізувати опублікований педагогічний досвід з даної проблеми.
4. Виявити ефективність проектного навчання як нової педагогічної  технології в системі освіти.

 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ I.

  МЕТОД ПРОЕКТІВ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

1.1. МЕТОД ПРОЕКТІВ В ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІ

  Метод проектів як метод планування доцільної (цілеспрямованої) діяльності у зв'язку з вирішенням навчальних завдань в реальних життєвих обставинах почав складатися наприкінці XIXст. у США як «метод проблем». Він розвивався у педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї в межах гуманістичного напряму у філософії та освіті. Сам термін «метод проектів» уперше з'явився в 1908-1910 рр. у звітах масачусетських шкільних органів і був запозичений з агрономічної літератури. У методі проектів містилися ідеї побудови навчання на активній основі, через доцільну діяльність учнів, у співвідношенні з їх особистим інтересом. В основі методу проектів лежать концепції навчання шляхом «дії» та «вільного виховання». Девізом Дж. Дьюї стала спроба допомогти учням розвинути свої здібності завдяки співпраці над певною проблемою за умови колективного пошуку й створення колективного проекту. Надзвичайно важливо було показати дитині її особисту зацікавленість у здобутті знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті. Учні набували досвіду й знань у процесі планування й реалізації практичних завдань, які протягом навчання поступово ускладнювалися.

  Одному з послідовників Дж. Дьюї — професору В. X. Кілпатрику вдалося вдосконалити систему роботи над проектами, теоретично обґрунтувати метод, виходячи з принципу: «виховання є життя, а не підготовка до життя»; запропонувати першу класифікацію проектів (проекти створювані, споживчі, проекти розв'язання проблем, проекти-вправи). Під проектом у той час мався на увазі цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини.

  Подальшого  розвитку ідея проектного навчання набула в роботах Коллінгса, який поглибив теоретичне обґрунтування методу проектів, запропонувавши використовувати в якості змісту шкільної діяльності досвід дітей, розуміючи під досвідом цікаві й плідні сторони їх життя. Ним створена власна класифікація проектів (ігрові, проекти розповідей, екскурсійні, трудові) та узагальнено досвід роботи американської школи з методу проектів протягом чотирьох років.

  Американський досвід проектного навчання полягає  у створенні системи навчальної роботи через активну доцільну діяльність учнів, яка ґрунтується на їх особистісному інтересі. Мета вирішення навчальних завдань у реальних життєвих обставинах передбачала отримання практичного результату — колективний проект і розвиток здібностей дитини. Навчальна діяльність вимагала від педагога вміння ставити перед учнями проблему, коригувати пошук школярів, стимулювати застосування наявних у них знань. У проектному навчанні застосовувались активні методи, колективні форми роботи. Е. Кагоров, проаналізувавши досвід застосування проектної діяльності В. Чартерса, Стівенсона, В.Кільпатрика, Вудхелла, Р. Уоткінса, зазначив, що незважаючи па різницю в поглядах на сутність методу проектів американські педагоги підкреслюють одні й ті ж концептуальні риси: принцип активності у виборі завдання та при його виконанні; життєвий, практичний характер проектів, суспільно корисну цільову установку; інтерес учнів до роботи; поєднання теорії та практики, знань і навичок; здатність проекту породжувати в процесі роботи нові [14, 412].

  Установлення  радянської влади в Росії та Україні, ліквідація старої системи освіти та її розбудова на нових марксистських засадах унеможливлювала використання методів навчання, що панували в старій дореволюційній школі. Новою формою організації навчального процесу стала комплексна система навчання, у якої були такі складові: урахування природи дитини, її інтересів і потреб; визначення специфіки засобів опанування знаннями; встановлення багаторівневих зв'язків між знаннями та життям; складна система залежності між розвитком дитини та знаннями, які вона одержує; обґрунтування специфічного місця та ролі вчителя в процесі навчання. Було запропоновано принципово новий підхід до визначення основ змісту шкільної освіти, створено програми, побудовано на нових методичних засадах, уведено студійну систему навчання.

  На  початку 20-х років XX ст. у Росію та в Україну прийшов метод проектів як результат дидактичних пошуків ряду експериментальних шкіл щодо активізації навчальної роботи, зв'язку навчання з життям і виробництвом, здійснення трудового виховання учнів. Метод проектів став не лише однією з основних форм організації навчання у вітчизняних школах, а й визначав зміст усієї шкільної роботи. Але попри те, що цей новий метод навчання знайшов підтримку в учителів, він запроваджувався в школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Уже перший досвід його застосування виявив певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання. Через це Постановою ВКП(б) 1931 року «Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі» метод проектів було засуджено й заборонено. Українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

  За  радянських часів проектну діяльність учнів було витиснуто за межі уроку  й вона зустрічалася переважно в  позакласній гуртковій роботі. Наприкінці 80-х років відлуння проектної системи 
спостерігається в технології колективних творчих вправ (комунарська методика І. Іванова).

  Із  середини 90-х років метод проектів знову починає привертати до себе увагу педагогів російських та українських шкіл [3, 77]. Л. Варзацька та Л. Кратасюк розробили практичні методичні поради щодо організації проектної діяльності учнів на уроках української мови, Г. Токмань уважає проектування сучасною навчальною технологією викладання української літератури. Детальні методичні рекомендації з упровадження методу проектів у навчально-виховному процесі середньої школи розробили О. Онопрієнко (м. Київ), П. Кендзьор і О. Войтенко (Полтавська обл.). Учителі С. Коршок (м. Донецьк) і Г. Бойко (Донецька обл.) обґрунтовують позицію, що в процесі розробки нових підручників з української літератури необхідно враховувати можливість використання вчителями-словесниками методу проектів. Педагогічну технологію метод проектів у своїй діяльності в Україні успішно застосовують: у процесі вивчення української мови — Л. Головко (АР Крим), І. Зозюк (Рівненська обл.), Н. Подранецька (м. Рівне); у процесі навчання української літератури — Л.Герус (м. Черкаси), Г. Присмицька (м. Севастополь), О. Дем'яненко (м.Харків).

  У різні часи в зарубіжній педагогіці метод проектів піддавався критиці як такий, що не спроможний забезпечити високий рівень теоретичних знань учнів з основ наук, проте в багатьох американських та європейських школах і вищих навчальних закладах проектне навчання користується популярністю і вважається міцною складовою освіти. Наприклад, Я.Круліковскі узагальнив досвід запровадження методу проектів у школах Польщі, у тому числі в процесі навчання гуманітарних предметів. Діана Дж. Облінджер, проаналізувавши тенденції розвитку університетської освіти в США, докладно описує процес створення й функціонування в студентських містечках освітніх просторів як високотехнологічних і комфортних осередків навчання студентів, які завдяки спеціально створеним умовам мають змогу створювати й реалізовувати індивідуальні та групові проекти[22, 9].