Метод проектів і його життєво-компетентнісний потенціал

 
1.2. МЕТОД ПРОЕКТІВ  ЯК  ПЕДАГОГІЧНА  ТЕХНОЛОГІЯ

  З часом метод проектів пройшов  стадію еволюційних змін. Народившись  з ідеї вільного виховання, сьогодні вона стає інтегрованим компонентом досить розробленої та структурованої системи освіти. Але сутність методу проектів майже не змінилася. Аналіз літератури з теми дозволяє зробити певні висновки щодо методу проектів з точки зору понять «метод», «методика», «технологія».

  У психолого-педагогічній літературі поняття «педагогічна технологія» має понад 300 формулювань. Автори навчально-методичного посібника «Освітні технології» пропонують визначення, згідно з яким педагогічна технологія розглядається як «системний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхом урахування людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення найефективнішої форми навчання». Це закономірне функціонування системи «педагог — середовище — учень» у визначених умовах навчання [25, 22]. За визначенням О. Пометун і Л. Пироженко, педагогічна технологія — «комплекс, що складається із запланованих результатів; засобів оцінки для коригування та вибору оптимальних методів, прийомів навчання для конкретної ситуації; розробленого вчителем на цій основі набору моделей навчання». Це коригування системи «планування результатів — блок мотивації та організації учнів — дія засобів навчання (процес навчання) — блок контролю якості засвоєння» [28, 26]. Технологію від методики відрізняють два моменти: гарантія кінцевого результату й проектування майбутнього навчального процесу. Технологія на відміну від методики не припускає варіативності, із неї не можна викинути якісь елементи [28, 26]. Педагогічна технологія — «це проект і реалізація системи послідовного розгортання педагогічної діяльності, спрямованої на виховання вільної, відповідальної особистості як суб'єкта й проектувальника життя». Вона розробляється «на основі конкретної філософії, методології освіти, в основі яких — цільові установки, зорієнтовані на очікуваний результат» [10, 10].

  Метод — це сукупність операцій оволодіння певною сферою практичного чи теоретичного знання, тією чи іншою діяльністю; це шлях пізнання, спосіб організації процесу пізнання. Є. Полат писав, що якщо ми говоримо про метод проектів, то маємо на увазі саме спосіб досягнення дидактичної мети через детальне розроблення проблеми (технологію), яка має завершитися досить реальним, практичним результатом [27, 2]. За визначенням С. Сисоєвої, метод проектів є однією з педагогічних технологій, яка відображає реалізацію особистісно-орієнтованого підходу в освіті (саме педагогічною технологією, хоча у назві технології використовується слово «метод») і сприяє формуванню уміння адаптуватися до швидкозмінних умов життя людини постіндустріального суспільства» [30, 126]. Думку цих відомих педагогів про технологічність методу проектів поділяють І. Єрмаков [9, 44—45], Ю.Загуменнов, Л. Шелкович, Г. Шварц [11, 17 ], Г. Столяренко, О.Дем'яненко [31, с. 3-4 ], Г.Ісаєва [13, 6], І. Зозюк [12, 6 ], С. Клепко [7, 20], І. Гусь, І. Калмикова [6, 9] Тому далі, говорячи про метод проектів, ми матимемо на увазі педагогічну технологію.

  В «Українському педагогічному словнику»  подано визначення, згідно з яким метод проектів є організацією навчання, «за якою учні набувають знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів» [5, 205]. Але будь-яке визначення буде неповним з точки зору сутнісних ознак методу проектів. Якщо доповнити його думками науковців і педагогів-практиків, то утвориться така номенклатура сутнісних ознак методу проектів:

• самостійна діяльність учнів (індивідуальна, парна або групова), яку вони виконують упродовж визначеного відрізка часу;
• розв'язання проблеми, яка передбачає використання різноманітних методів, засобів навчання, інтегрування знань, умінь із різних галузей науки, техніки, творчості;
• «відчутність» результатів виконання проекту (якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження);
• використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів [25, 150];
• не пасивне, а активне сприйняття «навчання через дію»;
• зміщення акцентів у діяльності з формального запам'ятовування на активне мислення;
• застосування «принципів» (загальнодидактичних або частково методичних) лише за необхідності (мається на увазі їх доцільність у конкретних ситуаціях проектування) [20, 477];
• планування доцільної (цілеспрямованої) діяльності у зв'язку з вирішенням якого-небудь навчального шкільного завдання в реальних життєвих обставинах [15, 353];
• проблематичний акт, приведений у виконання до кінця в його природній установці [29, 403];
• творча діяльність, проблемна за формою представлення матеріалу, практична за формою його застосування, інтелектуально насичена за змістом, яка відбувається в умовах постійного конкурсу думок (І. Зимня) [10, 14];
• орієнтування учня на актуалізацію наявних знань і набуття нових для активного включення в проектувальну діяльність у соціокультурному середовищі [33, 1];
• розвиток пізнавальних, творчих навичок і вмінь, що потребують самостійного конструювання знань та орієнтації в інформаційному просторі [2, 1];
• практика особистісно-орієнтованого навчання, що враховує в процесі навчання конкретного учня, його вільний вибір та особисті інтереси [31, 3];
• не інтеграція фактичних знань, а застосування знань і набуття нових, часом шляхом самоосвіти [11, 16];
• не тільки набуття учнями нових знань, а й освоєння способів діяльності;

• обов'язкова презентація отриманих результатів [32, 1]. 
Виходячи із сутнісних ознак методу проектів, логічно сформулювати основні вихідні положення проектування як діяльності. Е. Кагоров і М.Чанова виокремлюють такі принципи методу проектів;

1. активності у виборі завдання та його опрацюванні;
2. життєвого, практичного характеру проекту, його суспільно-корисної установки;
3. інтересу учнів до роботи;

4) поєднання  теорії з практикою, знань і  навичок; 

5)здатності проекту  породжувати в процесі роботи нові [14, 412];

6. можливості втілення проекту;
7. самостійності;
8. творчості;
9. колективної діяльності [32, 5].

  Метод проектів як педагогічна технологія складається з певної кількості кроків-операцій, які виконують відповідні завдання. Метою й завданнями методу проектів є:

1. створити умови під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня;
2. навчити учнів здобувати знання самостійно, застосовувати їх для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань;
3. сприяти учневі в здобутті комунікативної компетентності, тобто здатності працювати в групах, рольової компетентності, тобто спроможності виконувати соціальні ролі;
4. розширити коло спілкування дітей, знайомити їх з іншими культурами, різними точками зору на одну проблему;
5. сприяти розвиткові умінь учнів користуватися дослідницькими прийомами (оперувати інформацією, висувати гіпотези, робити висновки тощо) [25, 150-151];
6. стимулювати інтерес учнів до визначеної проблеми, прагматичну зацікавленість до практичного застосування отриманих результатів;
7. формувати прогностичні уміння й навички учнів;
8. сприяти створенню соціально значущих ситуацій у процесі живого спілкування дитини з оточенням і через це впливати на психологічний розвиток учня [30, 26];
9. озброїти дитину інструментарієм для вирішення життєвих проблем, пошуку й досліджень у життєвих ситуаціях [26, 489];
10. формувати спеціальні й загальнокультурні знання та вміння учнів;
11. стимулювати ініціативність, рішучість, навички співробітництва;

12)розвивати логічне мислення [12, 6].

       Розмаїття цілей і завдань проектування свідчить про його поліфункціональність. Розробляючи концептуальні положення методу проектів, М. Чанова виділяє такі його функції:

 1) пізнавальну (під час проектування учні здобувають нові знання та вміння);

2. ціннісно-орієнтаційну (спрямованість діяльності людини на певні цінності називається ціннісною орієнтацією);
3. комунікативну (навички спілкування в групі, необхідність презентувати результати діяльності з проектування); ,
4. практичну (діяльнісний аспект проектування);
5. функцію гуманізації (особистість учня стає епіцентром діяльності вчителя);
6. критеріально-оціночну (зовнішнє оцінювання й оцінювання вчителем відбуваються за встановленими заздалегідь критеріями) [32, 5].

  Логіка  принципів, поліфункціональність за призначенням, спроможність виконати низку важливих цілей і завдань — усе це свідчить про цінність методу проектів, яка полягає ще й у тому, що він є:

• знаряддям, яке підпорядковує всі педагогічні теорії основному фактору виховання — дії;
• життєвою педагогічною технологією;
• таким, що відповідає конкретним потребам доби;
• зверненням до дійсних фактів сучасності;
• корисним;
• засобом формування в учнів умінь планувати роботу, цінувати час, працю, розраховувати сили;
• засобом розвитку умінь учнів спостерігати, перевіряти себе в ході роботи, правильно оформлювати звітність [20, 467];
• напрямом потенційної професії учня;
• фактором розвитку ініціативи при активній діяльності [24, 115];
• засобом створення умов для творчої самореалізації учня;
• інструментом підвищення мотивації учнів для отримання знань;
• алгоритмом набуття учнями досвіду вирішення реальних проблем з огляду на майбутнє самостійне життя, яке проектується у навчанні [13, 8];
• технологією, що має мотиваційну спрямованість і розвивальне значення [6, с. 8];
• засобом формування в учнів самоосвітніх компетентностей [19, 80];
• сприянням розвиткові в учнів самосвідомості;

 •  засобом формування умінь і навичок, які істотно підвищують адаптова-ність учнів до сучасного життя [30, 31].

         М.Чанова називає однією з ознак методу проектів його алгоритмізованість [32, 1]. Метод проектів як педагогічна технологія має певну структуру, яка за своєю сутністю відбиває загальну логіку проектної діяльності. Відомий український філософ С. Кримський пропонує такий підхід до визначення логіки проектної діяльності [17, 11] (табл. 1.1).

  Таблиця 1.1 Логіка проектної діяльності