Основи хореографічного мистецтва у дошкільників

      ЗМІСТ 

       ВСТУП 

      У Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті визначено  основну мету освіти, спрямованої на естетичне виховання та всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвиток художньо-творчих здібностей.

      Хореографія – мистецтво синтетичне, у ній  музика оживає у рухі, здобуває дотикальну форму, а руху начебто стають чутливими. Мальовничість і графічність поз та положень танцюристів, барвистість костюму ріднять її з живописом і скульптурою. Акторська майстерність танцюристів перетворює танець у театральне дійство. Усе це дозволяє використовувати хореографію як засіб естетичного  виховання – широкого профілю. Специфіка хореографії визначається її впливом на людину. На заняттях з хореографії особлива увага приділяється не тільки розвитку ритмічної, але й емоційно-діючого зв'язку музики і танцю.

      Танець  вирішує ті ж завдання естетичного  розвитку й виховання дітей, що і  музика. У музиці закладені зміст  і характер будь-якого танцювального  добутку. Не може бути танцю без музики, без ритму. Навчання мистецтву танцю  відбувається паралельно з музичним вихованням: діти вчаться розуміти, слухати і чути музику, органічно її поєднувати в єдиний цілий рух.

      Але крім розвитку специфічних музичних якостей, танець дає можливість фізичного  розвитку, що стає особливо важливим при  існуючому положенні зі здоров'ям підростаючого покоління.

      Танець  сприяє фізичному розвитку дітей, виробляє в них правильну поставу, впевнену легку ходу, спритність і добірність рухів. Тренування найтонших рухових  навичок, що проводиться в процесі  навчання хореографії, зв'язана з мобілізацією багатьох фізіологічних функцій людського організму: кровообігу, подиху, нервово-м'язової діяльності. Розуміння фізичних можливостей свого тіла сприяє вихованню впевненості в собі, запобігає поява різних психологічних комплексів.

      Об’єкт дослідження – процес хореографічного виховання дітей дошкільного віку.

      Предмет дослідження – застосування гри в хореографічній роботі з дітьми дошкільного віку.

      Мета  дослідження: Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив гри на світовідчуття дошкільників.

      Завдання  дослідження:

• вивчити та проаналізувати психолого-педгаогічну літературу з теми дослідження;
• визначити зміст та завдання виховання дошкільників у хореографічній діяльності;
• експериментально перевірити ефективність впливу гри на світовідчуття дошкільників у хореографічній діяльності.

       РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ГРИ У ХОРЕОГРАФІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Гра як метод навчання, види ігор

     Є тільки два види діяльності, які  мають вплив на процеси розвитку дитини: різноманітні форми праці та гра в її самих різноманітних формах. В грі дитина весь час “обертається”, змінює свою позицію. Одні й ті ж предмети постають перед нею з різних боків. Інакше кажучи, гра послуговує децентрації дітей, що сприяє становленню у них логічного мислення [78].

     Гра розвиває психологічну гнучкість, розкутість, комунікабельність, емоційно-вольовий вплив. Дитина має в грі право  на помилку [52]. Вона ж є засобом  розвитку дитячої уяви, розвиває пізнавальні  здібності, емоційний бік особистості, збагачує словниковий запас. Гра – іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості і вимагає концентрації уваги учнів, напруження їх сил [56,73]. Вона має здатність організувати життя дітей, наповнити його змістом. Поширена спеціальна “ігрова терапія” для лікування психічних захворювань [78]. Потрібно, щоб гра захоплювала малюка, давала йому здорову і цікаву “їжу” для розуму, і в той же час достатньо складну. Ігри – одне з найсильніших виховних засобів в руках суспільства. Саме в грі проявляються і розвиваються різні сторони дитячої особистості, задовільняється багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер. Б.П.Нікітін [46] ставить перед батьками риторичне питання: “Ви думаєте, що купляєте просто іграшку?”, і сам же ж і відповідає: “Ні, ви проектуєте при цьому особистість”, адже іграшки та багато ігор так чи інакше, але завжди – в доступній, цікавій формі моделюють саме життя.

     Одні  дослідники розглядають гру як прояв  уяви чи фантазії, інші зв’язують її з розвитком мислення. Можна, звичайно, розкласти будь-яку діяльність, в тому числі і гру, на суму окремих здібностей: сприйняття+ пам’ять+мислення+уява; можливо, можна навіть визначити питому вагу кожного з цих процесів на різних етапах розвитку тієї чи іншої форми гри. Але тоді зовсім втрачається  якісна своєрідність гри як особливої діяльності дитини [78].

     В іграх діти відтворюють життя  дорослих. Гра – життя дитини в життті дорослого. К.Д.Ушинський (цит. за [78]) з цього приводу каже:”…дитина буде переробляти і перебудовувати куплені вами іграшки  по тих елементах, які будуть вливатися в неї з навколишнього життя, - от про цей-то матеріал і повинні більше всього турбуватися батьки та вихователі”. Звичайно, кожна епоха, інтереси різних класів суспільства відображаються в іграх дітей по-своєму, наче реалізуючи в них своє соціальне замовлення на певні якості особистості, які необхідно виховати в поколінні, що підростає. Наш час висунув нову, ще небувалу вимогу – розвиток творчого потенціалу кожного майбутнього члена суспільства. Саме використання ігрових прийомів дозволяє перемогти розрив між соціальним замовленням – формуванням творчої індивідуальності – та нездатністю традиційного навчання це замовлення виконати. Відомий психолог Ж.Піаже відносить гру до творчості (цит. за [20]). З ним погоджується Г.Спенсер (цит. за [79]). Він наголошує на однаковій природі гри та мистецтва, творчості. Неспівпадання змісту ігрової дії та операцій, що її складають, призводить до того, що дитина грає в уявній ситуації, породжуючи та стимулюючи тим самим процес уяви, яка характеризується в цей період особливою образністю [27].

     Гра являється ведучим типом діяльності дитини [22]. Отже, при складанні програм  навчання слід це враховувати. ”Щоб дитина вчилася по програмі, складеній дорослими, необхідно, щоб вона її прийняла” [78].

     Дослідниками  виявлено, що в тих випадках, коли діяльність захоплює людину і її значимість достатньо живо переживається, вольове  зусилля, направлене на те, щоб запам’ятати, слабне або зникає, але свідомо  поставлена мета залишається, увага стає післясвідома, або вторинно несвідома. Ми так захоплюємося рішенням поставленого перед нами завдання, що перестаємо реагувати на оточуюче. Почавши робити щось необхідне, ставлячи перед собою певну мету, ми так включаємося в діяльність, що продовжуємо її вже без зусиль, якщо зберігається цікавість та не виникає втома [59]. Включення ігор в навчально-виховний процес школі виправдано і з психологічної точки зору [4].

     За  характером ігрової методики В.В.Андронов [1] виділяє такі типи ігор: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні та ігри-драматизації. Систематика Н.АВєтлугиної [14] дещо інша: існують творчі ігри, в процесі яких добре розвиваються творчі здібності дітей, які позволяють їм відображати  оточуючу їх дійсність. Головна особливість творчої гри – наявність уявної ситуації, в якій дитина має можливість включатися в різні події, виконувати будь-які дії, спілкуватися з своїми ровесниками. В творчій грі дитина творить оточуючу її дійсність. Гра повинна бути вільною та самостійною діяльністю, яка виникає по ініціативі дитини. Примус до гри перетворює її в регламентовану діяльність. Вихователь повинен надихати дітей на творчість в грі.Ці ігри сприяють психологічній розкріпаченості та свободі прояву особистісного “Я”[19].

       Далі слідують рухливі ігри (для розвитку руху) та дидактичні, за допомогою яких розвиваються відчуття, засвоюється дітьми рахунок, мова. Складові дидактичної гри: певна педагогічна мета, правила, ігрова дія та навчальна задача. Дидактична гра як форма ігрового навчання має сенс лише тоді, коли дидактична навчальна задача прихована від дитини ігровою цікавою дією. Дитина не бачить явні цілі гри, поставлені педагогом, дякуючи присутності ігрових елементів: очікування і несподіванки, загадки, руху. А.П.Усова [60] також подає схожий з Н.А.Вєтлугіною поділ, але замість творчих вона виділяє рольові для розвитку уяви про оточуюче, зміст розгорнутої форми рольової гри – відношення між людьми. Кожен вид гри покликаний виконувати певні виховно-освітні завдання. Р.І.Жуковська [25] виділяє та характеризує п’ять типів ігор: перша форма дитячих ігор характеризується тим, що дитина, відтворюючи будь-яке явище, виступає одночасно і в ролі предмета, який її зацікавив, і в ролі людини, що діє з цим предметом. Друга – рольова: перевтілення дитини в дорослого чи ровесника. Третя характеризується тим, що в ній світ явищ відтворюється в матеріальних образах – ліпленні, будуванні. Далі слідує гра-праця. Останньою є сюжетно-будувальна. Дехто з дослідників виділяє ще психотехнічні ігри та соціально-психологічний рольовий тренінг [28].

     Приймаючи певні ігрові ролі, розігруючи відповідні відношення по ходу гри, дитина творить  самого себе як суб’єкта конкретної діяльності. Для гри характерні емоційність, активність та творчість граючих. Слово, лаконічна фраза мають велике значення і можуть бути використані в якості ігрового елемента, коли вони сказані емоційно і в потрібний момент гри [4].

     Спочатку  учень в першому класі навчається заради відповідальності (він першокласник!), але якщо заняття нецікаві та одноманітні, інтерес до них втрачається [80].

     Не  лише для дошкільнят  та дошкільниківгра – ефективний метод  навчання. І старшокласники, і, навіть, студенти, краще сприймають і засвоюють матеріал, якщо він поданий у формі гри [61]. Ігрові цілі значимі для учасників гри головним чином на початку роботи, виступаючи фактором “запуску” діяльності [11]. Р.Прюдом (цит. за [11]) вважає, що традиційні форми навчання викликають роздратування або навіть протидію студентів, так як викладач виступає в ролі батька та є одночасно об’єктом захоплення та неприязні. Гра як специфічна форма навчання усуває цей фактор. При формуванні гри потрібно знайти адекватне співвідношення умовної та реальної дійсності, визначити об’єм та характер діяльності по самоорганізації ділових ігор. Необхідність виробити спільну точку зору в команді зумовлює вступлення студентів в спілкування, змушує думати. Під час ділової гри викладач перетворюється в колегу, що зменшує соціальну дистанцію зі студентами, знімає бар’єри спілкуванню, розкріпачує інтелектуальні можливості. Включення в діяльність по відтворенню в уявній, ігровій формі реалій та протирічь виробництва, відносин зайнятих в ньому спеціалістів в умовах свободи від багатьох обмежень, накладених на дії людей в реальному виробництві, створює необхідні передумови для творчого розвитку особистості майбутнього спеціаліста.

     В ділових іграх “закладені” ігрові та педагогічні цілі. Суть педагогічних цілей – в розвитку творчої  особистості; і ті, і інші цілі повинні  складати гармонічну єдність. Ми повинні  створити мотиваційну основу гри, в якій пізнавальні мотиви займають домінуючу роль. Гра перетворює студента з споживача інформації в вимогача, оскільки він повинен розуміти ввесь зміст гри, збирати недостаючу інформацію. Програючи ситуацію, учасники гри набувають досвіду дії в подібних випадках і тоді ситуації реального життя стають “упізнаваними” і це допомогає знайти правильне, єдино можливе рішення [1]. Ділова гра мобілізує резерви розумової діяльності, так як, з одного боку, посилює пізнавально-оцінювальне сприйняття інформації, а з іншої – заповнює проломи в наявній інформації за рахунок комплексного “бачення” мікропроблем, які виникають в процесі гри.

     В ділових іграх побудження до активності виходить або ж від ситуації, або  ж від ровесника, але не від  викладача, який в добре створеній грі не вмішується в її хід, він виконує роль арбітра. Гра – самостійна творча діяльність і не можна сковувати ініціативу учнів і виконувати за них роботу по підготовці гри [47]. Якщо говорити про формування в вузі не просто кваліфікованого інженера-виконавця, а про розвиток творчої особистості спеціаліста, то необхідно надати студенту можливості для самореалізації, самоорганізації, самовиховання, саорозвитку, саморуху. Ці можливості і надає гра. Ділова гра забезпечує втягнення всієї особистості студента, перед усім його мислення, в процеси пізнання [12].