Основи хореографічного мистецтва у дошкільників

     Завдяки систематичній і ретельній роботі над танцювальними рухами дітей, розвиваються танцювальні навички і естетично й смак.

     Хореографія дає величезний матеріал для пізнання життя.

     У процесі спілкування дитини з  хореографічним явищами мистецтва, накопичується маса різноманітних, у тому числі і естетичних , вражень.

     Хореографія робить широкий і багатобічний вплив  на людину, створюючи свій добуток, глибоко вивчає життя, разом з  героями любить, ненавидить, боре, перемагає, гине, радується і страждає. Будь-який добуток викликає наше відповідне почуття. Б.М. Неменський так описав це явище: "И хоча сам по собі творчий процес створення художнього твору начебто уже вчинився, кожна людина слідом за художником творцем занурюється в нього всякий раз, коли сприймає твір мистецтва. Він знову і знову в міру своїх особистих здібностей стає творцем, "художником", переживаючи життя як би "душею автора" того чи іншого добутку, чи радуючись захоплюючись, чи дивуючи випробовуючи гнів, досаду".

     Зустріч з явищем хореографії не робить людини відразу духовно багатим чи естетично  розвитим, але досвід естетичного  переживання пам'ятається довго, і людині завжди хочеться знову відчути знайомі емоції, випробувані від зустрічі з прекрасним.

     Збагнення хореографії є пізнавальний процес глибоко творчого характеру", - відзначають автори книги "Естетичне  виховання школярів" (28; 75). "Енергія активного, творчого відношення людини до мистецтва залежить як від якості самого мистецтва, так і від індивідуальних здібностей людини, від його власної духовної напруги і від рівня його художнього утворення". Ті ж автори зробили правильне зауваження: "Тільки справжнє мистецтво виховує, але тільки людина з розвитими здібностями може пробудитися співтворчості і творчості". Мистецтво може і не виконати своєї виховної ролі, якщо дитина не одержить власне художнього розвитку й утворення, не навчиться бачити, почувати і розуміти прекрасне в мистецтві і житті.

     Життєвий  досвід дитини на різних стадіях його розвитку настільки обмежений, що діти не швидко навчаються виділяти з загальної маси власне естетично е явища. Задача педагога виховати в дитини здатність насолоджуватися мистецтвом, розвити естетично е потреби, інтереси, довести їх до ступеня естетичного  смаку, а потім і ідеалу.

     Із  самого початку викладання хореографії необхідно розвивати в дітях комплекс здібностей усебічного сприйняття танцю, талант виконавця, глядача, талант співучасті у творчості.

     Первинне  освоєння твору мистецтва висуває  специфічні вимоги до форм організації  сприйняття. Д.Б. Лихачов приділяє особливе місце у своїй роботі питанням методики. "Найбільше ефективно перша зустріч дитини з твором мистецтва відбувається у формі вільного спілкування. Педагог попередньо зацікавлює дітей, указує, на що звернути особливу увагу і спонукає до самостійної роботи. Д.Б.Лихачов пропонує використовувати такі методи, що стимулюють дитячу діяльність  по  активному сприйняттю:  зацікавлюють  дітей сюжетом танцю,  художніми прийомами, використовуваними автором. 

2. Психологічні  особливості дошкільників

     У дитині одночасно формується і практик, і діяч в галузі науки, і діяч в галузі мистецтва. Естетичне освоєння навколишньої дійсності народжується і розвивається на основі сенсорного і розумового пізнання [14].

     Діяльність  уяви, що забезпечує у творчому процесі  зародження образу, у період дошкільного дитинства, як уже відзначалося, має специфічні особливості. Зародившись на межі раннього та дошкільного віку, уява дитини притерплює, згодом, серйозні зміни. Так, поряд з подальшим розвитком мимовільної уяви з'являється якісно новий тип уяви - довільна уява, її поява і розвиток обумовлюється залученням дитини до більш складних видів діяльності, зміною змісту і форм її спілкування з оточуючими, у першу чергу з дорослими.

     Важливу роль у розвитку уяви дитини відіграє навколишня дійсність. Однак у порівнянні з дорослим, за свідченням Л.С.Виготського, у дитини значно уступає не тільки матеріал, з якого "будує" його уява, але і характер комбінацій, що приєднуються до цього матеріалу, їхня якість і розмаїтість [15].

     Образам уяви дошкільників властиві особлива яскравість, наочність, рухливість і мінливість. Крім того, дослідники вказують на велику їхній емоційну забарвленість, діти прагнуть відтворити привабливі, з їхнього погляду, образи. При цьому дуже важливою якістю, що виявляється в поводженні дітей, є щирість, непідробність почуттів до образів, що відтворюються ними.

     До  шестирічного віку в дитини починає  виявлятися цілеспрямованість уяви, відносна стійкість її задумів. Це знаходить  відображення в збільшенні тривалості гри на ту саму тему, а в хореографічній діяльності - у попередньому осмисленні характеру музичного супроводу, виборі найбільш придатних і доступних рухів для передачі танцювального образу.

     Уява  старшого дошкільника найчастіше носить репродуктивний характер, при якому  образ створюється на основі словесного опису тієї чи іншої події, епізоду, персонажу. Разом з тим на даному етапі в дитини закладаються основи творчої уяви, що  дозволяє  їй  створювати  нові, оригінальні образи на основі раніше засвоєних представлень [31].

     Психічні утворення, що забезпечують реалізацію творчого задуму дитини, у сучасній вітчизняній літературі надані в наступних характеристиках.

     Здатності, за твердженням А.Н. Леонтьева, представляють специфічні для людини прижиттєві утворення, умовою формування яких є діяльність, що вимагає наявності саме цих здібностей [18].

     У   деяких   дослідженнях   [32]   джерело   творчості розглядається  як результат лише внутрішніх сил  дитини, що самозароджуються, у зв'язку з чим становлення даної діяльності зводиться цілком до  спонтанного  моменту.  Як  наслідок,  випливає  висновок  про некерованість процесом формування художніх здібностей дитини  і  даремності  педагогічного  втручання  в  нього (А.В.Бакушинский).

     В інших дослідженнях джерело дитячої  творчості шукають у самому житті, у мистецтві. Створення відповідних педагогічних умов являється гарантією активного впливу на розвиток дитячої творчості. Особливе значення в цьому зв'язку надається засвоєнню дітьми художнього досвіду, навчанню їх прийомам творчих дій.

     Зародившись в 20-і - 30-і роки минулого сторіччя, перераховані тенденції з часом редагувалися, улаштовуючись різними доводами.

     У нашому дослідженні ми виключаємо підхід, що звільняє процес виховання і навчання від строго регламентованих педагогічних "мір", що сковують нібито творчу ініціативу дітей, неспроможність якого багаторазово доводилася експериментальними дослідженнями.

     У визначенні умов активізації творчої  діяльності дітей ми виходимо зі сформованої  у вітчизняній психології теорії психічного розвитку дітей, що випливає з матеріалістичного положення про соціальне успадкування психічних властивостей і здібностей, при засвоєнні індивідом матеріальної і духовної культури, створеної людством.

     Дане  положення робить очевидним той  факт, що психічна регуляція творчої діяльності здійснюється за допомогою психічних дій, характерних для людини, що не можуть виникнути природним шляхом, а повинні бути привласнені дитиною. Однак це привласнення у відсутності цілеспрямованого навчання, як свідчать численні дані, може відбуватися стихійно.

     При вивченні літератури даного напрямку для нас особливе значення набули положення, зв'язані з формуванням  готовності дітей до творчої діяльності в хореографії. При цьому під  терміном "готовність" нами розумілася система психічних утворень, що у своїй сукупності забезпечують можливість визначеній людині здійснювати в більшій чи меншій мері конкретний вид діяльності [15]. Зрозуміло, у визначенні ступеню готовності дітей до творчої діяльності в хореографії приймалися до уваги їх вікові особливості і виконавські можливості.

     На  необхідність цілеспрямованого педагогічного  впливу на творчий процес дітей вказує Н.А.Ветлугіна. Звичайно, відзначає  вона, свої переживання діти виявляють  згодом і самостійно. У цих випадках вони спираються на емпірично придбаний запас життєвих, зокрема музичних і танцювальних вражень. Прояви ці бувають щирі і безпосередні, що дає привід прихильникам теорії вільного виховання вважати втручання дорослого зайвим. Не можна, однак, забувати, вважає автор, що не всі діти здатні до подібних самостійних проявів. Більш того, не всякі самостійні прояви дитини сприяють його творчому розвитку.

     Характеризуючи  шлях формування художньої творчості, Н.А.Ветлугіна вказує на той факт, що вони дуже своєрідні і позбавлені тієї звичайної побудови, що притаманна процесу навчання. На її думку, особливо сильно тут виявляється варіативність педагогічних умов, які висувають перед дитиною нові умови.

     За  пропозицією Н.А.Ветлугиной, виникнення творчого початку в дітей носить такий же послідовний характер і поетапність яка спостерігається в майстрів мистецтва. У зв'язку з цим вона рекомендує на першому етапі організацію педагогом тих життєвих спостережень, що впливають на дитячу творчість, формують образне бачення навколишнього середовища. Як відзначає автор, спостереження дітей можуть допомогти розвитку "комбінаторних" здібностей, тобто, сприймаючи навколишнє, діти повинні вишукувати бажані зміни.

     Як  думає автор, у процесі своїх  спостережень діти не тільки "споглядають" навколишнє, але і допитливо шукають способи його перетворення.

     Ці  особливості дитячого сприйняття, як вважає Н.А.Ветлугіна, мають важливе  значення для наступного успішного  розвитку їхньої творчості в різних видах діяльності. Так, життя в  його розмаїтості служить джерелом творчості дітей, що, у свою чергу, знайомить нас з їх задумами і уявленнями.

     У справі збагачення сприйняття дітей, на думку Н.А.Ветлугіної, особливу роль відіграє мистецтво.

     Другий  етап - власне процес дитячої творчості, що безпосередньо зв'язаний з виникненням  задуму, з пошуками засобів його реалізації.

     Процес  дитячої творчості, особливо на перших етапах, не дуже розгорнутий у часі. Як вказує автор, творчий акт проходить  тут "на одному подиху". У старшому віці дитина здатна вже планувати  свою творчу діяльність. У залежності від цього видозмінюється і характер педагогічних впливів. Педагоги перевіряють рівень розвитку досягнутого в процесі навчання, якщо він недостатньо високий, то педагоги активізують засвоєння дітьми потрібних навичок[14].

     У сучасній літературі наданий ряд підходів у напрямку пошуку педагогічних умов, що забезпечують творчу активність дітей старшого дошкільного віку.

     Так, на думку Т.С.Комарової, стимуляторами  творчої активності дітей є: доброзичливе відношення оточуючих до продуктів  дитячої творчості, творчий підхід педагога до організації діяльності дітей. Сутність навчання дітей творчості, як вважає автор, зводиться до поетапності творчого пошуку та визначення засобів його втілення.

     В.П.Котляр в організації навчання творчості  виходить насамперед із традиційно сформованих у практиці дошкільного закладу двох підходів у рішенні творчого завдання. Перший з них полягає у виконанні дітьми творчого завдання на тему, запропоновану вихователем, другий - у виконанні творчої роботи на тему, обрану кожною дитиною.

     Призначення першого підходу в рішенні творчого завдання складається з оволодіння дітьми елементарними основами творчого пошуку, здійснюваного під наглядом вихователя. У процесі виконання завдання на обрану дитиною тему, закріплюються засвоєні раніше принципові основи визначення сюжету і вибору засобів його втілення.

     Основу  творчого процесу дошкільників складає  створення з пережитих вражень  нової дійсності, що відповідає запитам  самої дитини, іншими словами, - комбінування старого в новому сполученні (Л.С.Виготський).

     Активізація дитячої хореографічної творчості  може бути правильно зрозуміло лише у світлі сформованої загальної  теорії психічного розвитку як процесу,  заснованого на присвоєнні дитиною  специфічно людських властивостей і  здібностей, що виникли в ході історичного розвитку людства і фіксованих у предметах матеріальної і духовної культури.