Основи хореографічного мистецтва у дошкільників

     Творча  активність особистості в діловій  грі зумовлюється тим, що гра дозволяє відчути значимість свого “Я”, (Дорфман  Л.Я. та Ковальова Г.В. [24] відмічають, що у креативних людей висока сила “Я”); відбувається поступове зняття демобілізуючої напруги, скутості, нерішучості та наростання мобілізуючої напруженості на основі посилення цікавості до грального процесу. Саме цікавість виявляється найсильнішим стимулом дій граючих, завдає творчу направленість особистості, викликає позитивні емоції, які, супроводжуючи процес пошуку, прискорюють його, пробуджуючи евристичність мслення. Ігрові цілі значимі для учасників гри головним чином на початку роботи, виступаючи фактором “запуску” діяльності [12].

     В діловій грі людини не тільки отримує  задоволення від пошуку рішення, але й знаходить його швидше.

     В заключення цього маніфесту на користь  використання гри при навчанні слід додати, що не варто забувати, що обов’язкова  мета кожного заняття – навчання, а не розвага [51]. 

1. Завдання  і зміст виховання  дошкільниківу хореографічній діяльності.

     Хореографія, як мистецтво колективне, споює дітей, розвиває почуття вимогливості, принциповості, відповідальності - адже в танці  виявляється характер і духовні якості особистості.

     Дитина  в колективі весь у русі, зміні  і розвитку у фізичному і моральному відношеннях. І від того, яка атмосфера  в колективі, буде залежати і його розвиток як особистості. У зв'язку з цим зовсім не байдуже, яким є  керівник колективу, наскільки ясно й емоційно сприймає він мети виховання і задачі сьогоднішнього дня, наскільки його інтереси, бажання, помисли стають діючими і здатними розвивати, змінювати до кращого поводження дитини, наскільки педагогічна культура відповідає вимогам часу.

     Дитинство - пора формування моральності, з якої виростають потім навички духовного  життя цілого покоління. Тільки багатство  внутрішнього життя, наповненість почуттям, творча фантазія, уява, спрямованість  до ідеалів одухотворяє танець, робить самі прості рухи змістовними. Як часте багатство костюмів, помітність програми виступів заслоняють справжню роботу з навчання і виховання хлопців. Часто про успішну роботу керівника судять по чисто зовнішніх ознаках його діяльності, не з огляду на і не зауважуючи часом тих моральних витрат і ціну успіху, що досягається часом перевантаженням хлопців, випинанням тих самих дітей на шкоду іншим, стимулюванням колективу не завжди виправданими засобами.

     Хореографія - мистецтво синтетичне, у ній  музика оживає в русі, здобуває дотикальну форму, а рухи стають як би чутними. Мальовничість і графічність поз і положення танцюристів ріднить її з живописом і скульптурою. Це дозволяє використовувати хореографію як засіб естетичного  виховання широкого профілю.

     Музика  і танець розвивають емоційну сферу дитини. Якщо наукові предмети повідомляють йому знання про світ, то музично-танцювальне мистецтво викликає емоційний відгук, зв'язаний з перетвореними в танці явищами об'єктивного світу. Скажемо, музичний образ «Весни» може викликати цілу гаму переживань, зв'язаних представленням про цей час року: запахами зелені, трави, яскравістю неба і сонця.

     Ці  емоції можуть бути викликані музикою, такий як «Пролісок» П.И. Чайковського, «Весняні води» С.Рахманінова й  ін.

     Танець, поставлений на цю музику, вносить нові асоціації - боріння, тремтливості, ніжності, крихкості перших паростків, що тягнуться до сонця. Переходячи за допомогою мистецтва з області конкретних знань про весну в сферу людських переживань, учень нічого не втрачає з вірогідності своїх знань про світ, що лише здобувають нову форму у виді почуттєвої інформації, побудованої на відчутті. Почуття захвата, ніжності, дбайливості і доброти, пережитої учнями в їхній танцювальній практиці, залишать слід у душі дитини і стануть моральною якістю особистості.

     Мистецтво хореографії, близьке до «рослинних»  і «твариною» формам рухів природи, асоціативно може показати всю її багатопланову красу і духовність. Наприклад, «Лебедине озеро» П.И.Чайковського, драматургія конфлікту людини і  природи може стати основою, що виховує, для школярів.

     Переживання учнів, зв'язані з позитивними  емоціями, повинні сполучатися з  негативною, викликуваною негативною стороною. Осміяння й осудження може служити змістом танцювального  образа, щоб по ознаці від « противного»  позитивні почуття розбудити моральну реакцію на те чи інший чи добуток явище життя.

     Музично-ритмічна діяльність дітей - яскравий, емоційний  шлях передачі музично-естетичних  переживань.

     Музичне виховання в роботі з дітьми дошкільного  і шкільного віку вже давно виділилося в самостійний предмет. Це виховання культурних чи хоча б музично грамотних слухачів, з числа яких попутно можна відібрати найбільш обдарованих для професіоналізації.

     При такій установці змістом роботи є придбання навичок і знань, що знадобляться дітям надалі при слуханні музики, музикуванні. Проведення такої роботи вимагає, звичайно, спочатку всіляких прийомів, здатних зацікавити дітей, прилучити їх до музики. Одночасно викладається хоровий спів, дбайливо розвивається слух, даються зведення про музику, композиторів, виконавців.

     Весь  процес хореографічної роботи сприяє фізичному розвитку дітей, розвитку їхніх танцювальних здібностей, допомагає  естетичному у вихованню. Я прагну до того, щоб учні в процесі занять не тільки здобували знання по танці, але й одержували музично-хореографічне виховання. У процес створення танцю входить і прослуховування музики для наміченої постановки.

     У процесі постановочної роботи, репетицій, діти привчаються   до   співтворчості,   у   них   розвиваються художня  уява, асоціативна пам'ять, творча ініціатива, уява, уміння передати музику і зміст образа рухом.

     Важливе значення в справі естетичного  виховання  має музика і музично-ритмічна діяльність. Музику чують діти на уроці й у  постановочній практиці. Вона повинна  бути доступної і художній, будь те народні мелодії і чи ритми добутки композиторів-класиків і сучасних авторів.

     Учні  під час навчання повинні одержати представлення про те, як танцювальний рух виражає внутрішній світ людини, що краса танцю - це досконалість рухів і ліній людського тіла, виразність, легкість, сила, грація. Для того, щоб діти могли легко і невимушено реагувати на музику рухом, треба виховувати в них необхідні якості руху, дати їм ряд танцювальних навичок.

     Танець  має велике виховне значення і  впливає на естетичне  розвиток дітей, на ріст їхньої загальної культури.

     Ціль  хореографічних занять - навчити дітей  і підлітків красиво і правильно  рухатися. Необхідно розширювати  обрії музичного розвитку наших  учнів, виховувати їхній смак на музиці мелодійної, зрозумілої, багатий думками і почуттями. Танець повинний з'явитися засобом, що сприяє закріпленню музичних вражень.

     Незважаючи  на багатовікове минуле, мистецтво  танцю не утратило своєї актуальності й у наш час. Створено безліч методик  викладання в різних областях хореографії, заснованих на досвіді минулого, але адаптованих до  сьогодення.

     В основі хореографічного виховання  лежить системна, довголітня важка  праця. Потрібна велика витривалість, дисциплінованість, самоконтроль, завзятість у подоланні труднощів, прагнення до самовдосконалення, любов до  танцювального мистецтва.

     Лише  сполучення цих якостей може забезпечити  повний розвиток природних і артистичних  здібностей кожного, і   педагоги-хореографи з перших днів занять повинні виховувати і розвивати ці риси в учнів.

     Метою занять є прилучення учнів до мистецтва  хореографії, розвиток їхнього художнього смаку, потреб і інтересів, що мають  суспільно значимий характер.

     Дана  мета передбачає рішення наступних  задач:

• розвиток суглобово-зв'язкового апарата і мускулатури;
• розвиток сили, спритності і координації рухів;
• правильна постановка корпуса, рук, ніг, голови, вироблення постави;
• оволодіння технікою танцю;
• оволодіння акторською майстерністю;
• розвиток творчого мислення, уміння використовувати отримані знання, навички й уміння в сценічній практиці;
• виховання особистості учнів, розвиток художній естетичного  смаку, любові до багатого національного фольклору.

     Музично-ритмічні рухи сприяють усебічному розвитку дитини. Інсценівки. святкові настрої, національні  танці, ігри формують моральні якості школярів. Вони допомагають виховувати в дітей любов до Родіну, почуття прекрасної, взаємної поваги.

     Руху  під музику зміцнюють дитячий  організм. Задоволення, отримані в процесі  руху (гри, танцю), звичайно супроводжуються  значними фізіологічними змінами в організмі, поліпшується подих і кровообіг. Веселі ігри і танці збуджують нервову систему і викликають посилену діяльність у вищих відділах головного мозку, зв'язаних з асоціативними, інтелектуальними і вольовими процесами.

     Заняття ритмікою допомагають дітям полюбити музику, загострюють сприйняття, розвивають музичний слух і почуття ритму, збагачують дітей новими музичними знаннями, розширюють їхній музичний кругозір, розвивають творча уява і мислення.

     Формуючи  творчу уяву, дитина виявляє ініціативу і вигадку. Вони учаться передавати характерні риси персонажів, створювати цікаві композиції танців, побудувати гри, інсценувати пісні. Для цього вони використовують різноманітні виразні засоби - мова, рухи, міміку, спів. К.Станиславський вважав, що артисту треба учитися грати в дитини. «От коли ви дійдете в мистецтві до  правди і віри дітей в іграх, тоді ви зможете стати великими артистами»

       У процесі музично-ритмічного  виховання необхідно здійснювати  наступні задачі:

     а) учити дітей погоджувати дітей з характером музики, самими яскравими засобами музичної виразності, ритмічно, виразно рухатися, грати музичні ігри, водити хороводи, танцювати як на заняттях, так і поза ними;

     б) розвивати почуття ритму, що полягає  в тім, що діти почувають у музиці ритмічну виразність, відгукуються на неї і передають її в рухах;

     в) розвивати художньо-творчі здібності, що можуть виявлятися в тім, що вони самі шукають способи відображення ігрового образа, придумують, комбінують танцювальні рухи, пропонують зміни  в танцях.

     Значне  місце в музично-ритмічному вихованні  належить танцям. Як і інші рухи вони сприяють музичному розвитку дитини, привчають точно і добірно  рухатися.

     «Танці - вид мистецтва, у якому основний засіб створення художнього образа - руху і положення тіла танцівника».

     Танці складаються з простих народних і класичних танцювальних рухів. Їх можна розділити на кілька видів:

     а) танці з зафіксованими рухами;

     б) характерні танці;

     в) вільні танці.

     У танці з зафіксованими рухами за визначеною музикою визначена послідовність рухів. Його побудова залежить від структури музичного добутку. Наприклад, «Танець-запрошення» складається з 3-х частин: біг, крутіння, притопування - відповідно музиці, що має трьохчастну форму.

     Важливу роль у естетичному  вихованні  грають народні танці, хороводи, у яких відбиті почуття і звичаї різних народів. Розучування їх сприяє формуванню в дітей почуття патріотизму, гордості за свою історію і традиції народу.

     Характерні  танці складаються з таких  рухів, що рельєфно малюють даний  персонаж і властиві тільки йому. Наприклад, танець «сніжинок», «ведмежати».

     Найбільш  складним видом є вільний танець (чи творчий). У цьому танці діти, прослухавши музику, повинні самостійно виконати ті знайомі танцювальні  рухи, що відповідають звучній музиці. Під українську народну музику «Ой, лопнув обруч» можна виконати і легкий четвертний біг, і «ковирялочку». Під плавну спокійну музику російської народної пісні «Чи вийду я на річеньку» можна рухатися «перемінним» кроком по чи колу ж кружлятися парами навколо себе, і т.п. Треба попереджати дітей, що не можна повторювати руху товаришів, кожний повинний самостійно придумати і виконати свій танець. Дитині, що танцювала краще усіх, педагог, з метою заохочення, пропонує показати свій танець усім присутнім.