Шпаргалка по "Психологии"

Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між  подразниками називають диференційною чутливістю. Вона вимірюється за допомогою порогу диференційної чутливості. Диференційний поріг, або поріг розрізнення, це та мінімальна різниця між двома подразниками однієї модальності, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів. Адаптація — це пристосування організму до умов середовища. Розрізняють негативну і позитивну. Негативна адаптація виявляється по-різному: як повне зникнення відчуттів у результаті тривалої дії подразника (наприклад, повністю може зникнути тактильне, нюхове чи смакове відчуття за умови, якщо подразник не дуже сильний); як зниження чутливості під впливом дії сильного подразника (наприклад, при зануренні руки в холодну воду або при переході з темної кімнати в яскраво освітлену). При позитивній адаптації чутливість підвищується під впливом дії слабкого подразника. Наприклад, у результаті темпової адаптації зорова чутливість зростає. Адаптація відіграє значну роль у пристосуванні організму до навколишнього середовища, бо, з одного боку, допомагає органам чуття «вловлювати» слабкі подразники, а з іншого, оберігає їх від надмірно сильних подразників. Взаємодія відчуттів — це зміна чутливості одних аналізаторів під впливом інших. Тут, так само як і при адаптації, чутливість може і зростати, і знижуватися. Загальна закономірність взаємодії відчуттів полягає у тому, що під час взаємодії зі слабким подразником чутливість підвищується, а зі сильним — знижується. Наприклад, слабкий звук підвищує чутливість до кольору. Навпаки, під впливом інтенсивних зорових подразнень знижується слухова чутливість, а у випадку сильних запахів — знижується зорова. Сенсибілізація — це підвищення чутливості в результаті взаємодії відчуттів, зміни стану організму чи під впливом вправ. Розрізняють сенсибілізації: тимчасову і тривалу. Тимчасова сенсибілізація, насамперед, пов'язана із взаємодією відчуттів. Так, відомі факти підвищення зорової, слухової, тактильної та нюхової чутливості під впливом слабких больових подразників. Крім того, вона спричинена тимчасовими змінами стану організму під впливом найрізноманітніших чинників: фармакологічних речовин, наприклад, адреналіну, кофеїну; інтересів чи установок особистості тощо. Тривала сенсибілізація носить постійний характер і залежить як від стійких змін в організмі, так і від постійних вправ. Так, з віком чутливість аналізаторів поступово зростає, а після 20-30 років починає поступово знижуватися. Відомо, що і постійні вправи, наприклад, тренування музикантів, дегустаторів тощо веде до зростання відповідних видів чутливості. Контраст відчуттів — це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. За одночасної дії двох подразників виникає одночасний контраст. Так, одна й та сама фігура на чорному фоні здається світлішою, а на білому — темнішою. У разі послідовної дії двох подразників виникає послідовний контраст. Наприклад, після холодної води тепла здається гарячою. Синестезія — це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора. Найбільше поширені зорово-слухові синестезії, коли під впливом звукових подразників у людини виникають зорові образи. Широко відомо, що високі звуки ми оцінюємо як «світлі», а низькі як «темні». Синестезія поширена також у побуті, коли у людини виникає відчуття «крикливого кольору», «солодкого звуку», «гострого запаху» тощо.

26. Сриймання людини: основні особливості

Сприймання – це пізнавальний психічний процес цілісного відображення предметів і явищ дійсності при їхній безпосередній дії на органи чуття в даний момент. Складний та активний характер сприймання спричиняє низку особливостей цього психічного процесу. Такими особливостями є предметність, структурність, цілісність, константність, апперцепція, осмисленість, узагальненість та вибірковість.

Предметність виявляється у тому, що людина сприймає не лише комплекс ознак, але й оцінює цей комплекс як певний предмет. Предметність формується протягом перших місяців життя людини завдяки моторному компоненту сприймання. Структурність — це здатність сприйняти внутрішню будову предмета чи явища. Завдяки ній окремі частини зв'язуються в єдине ціле: ми сприймаємо узагальнену структуру, яка формується протягом певного часу. Так, коли звучать ритмічні удари, в кожен момент часу можна почути всього лише один удар, однак ритм — це не поодинокі удари, а ціла їхня система, причому удари знаходяться в певному взаємозв'язку між собою. Сприйняти цей взаємозв'язок допомагає структурність сприймання. Цілісність полягає у тому, що у наших сприйманнях цілісна структура образу домінує над окремими елементами цієї структури. Гештальтпсихологами показали, що один й той самий елемент, будучи включений у різні цілісні структури, сприймається по-різному. Наприклад, те, що у подвійній фігурі «Стара-молода жінка» в обличчі молодої жінки сприймається як вухо, в структурі старої — як око. Константність — це відносна сталість властивостей предметів, що сприймаються, при зміні умов сприймання. Оточуючі нас об'єкти та явища постійно змінюють свої обриси по відношенню до людини, бо все у світі перебуває в русі. Отже, інформація, яку отримують відповідні сенсорні системи, щохвилини інша. За таких умов було би надзвичайно важко орієнтуватися у постійно змінному світі. Тому в ході еволюції сформувалась можливість нашої перцептивпої системи компенсувати ці зміни і в результаті цього зберігати відносно постійний образ сприймання та стабільність навколишнього світу. Наприклад, константність сприймання форми демонструється наступним дослідом. Якщо ми будемо поступово нахиляти круг, його зображення на сітківці ока буде змінюватись, поступово приймаючи вигляд овалу або прямокутника. Однак, на запитання, якої форми предмет, людина ще довго відповідає, що це круг. Ця властивість не є вродженою, а формується в результаті набування індивідуального досвіду завдяки активній дії перцептивної системи. Апперцепція — це залежність змісту та спрямованості сприймання від досвіду, інтересів, ставлення до життя, установок та індивідуально-типологічних особливостей особистості. Є два види апперцепції: стійка та тимчасова. Стійка апперцепція — це залежність сприймання від стійких особливостей особистості, наприклад, від освіти, переконань, світогляду тощо. Тимчасова апперцепція — це залежність сприймання від ситуативних психічних станів людини, наприклад, емоцій, установок тощо. Осмисленість сприймання — це усвідомлення відображених предметів та явищ. Сприймаючи навколишній світ, ми намагаємось його зрозуміти, осмислити з точки зору вже існуючих знань та досвіду. Осмислено сприйняти предмет чи явище означає назвати його, віднести до певної групи чи класу. Осмисленість добре виявляється при сприйманні незавершених малюнків та плям і може використовуватися в діагностичних цілях. Ці малюнки та плями доповнюються нашим досвідом та знаннями, ми їх певним чином називаємо, і, відповідно, психологи можуть робити висновки про особливості нашого індивідуального досвіду. Осмисленість сприймання розвивається з віком у зв'язку з розумовим та мовленнєвим розвитком людини. Воно тісно пов'язане з узагальненістю. Узагальненість сприймання — це відображення одиничного випадку як особливого прояву більш загального. Розвивається з віком у зв'язку з розумовим та мовленнєвим розвитком людини. Наприклад, зірки та планети маленькою дитиною сприймаються як яскраві плямки на небі, а дорослою освіченою людиною — як небесні тіла, кожне з яких має свою назву. Вибірковість сприймання — це надання переваги одним предметам та явищам порівняно з іншими. Предмети та явища діють на людину у такій багатогранності та різноманітності, що ми не можемо їх сприйняти одночасно однаково чітко та ясно. Вибірковість сприймання може здійснюватися неусвідомлено в силу певних характеристик предметів. Наприклад, якщо на фоні подразників однакової форми, величини модальності та інтенсивності з'являється такий, що відрізняється від решти своїми фізичними характеристиками, то мимоволі людина його сприймає насамперед. Вибірковість сприймання може бути і свідомою залежно, наприклад, від усвідомлення мотивів чи інтересів особистості. Так, сприйняття тексту залежить від того, з якою метою ми цей текст читаємо чи слухаємо: щоб провести дозвілля, щоб запам'ятати, щоб зрозуміти зміст тощо.

27. Пам'ять людини; її основні процеси

Пам'ять розуміють як пізнавальний психічний процес закріплення, збереження та відтворення людиною її минулого досвіду. Процеси пам'яті — це закономірна зміна послідовних явищ пам'яті. До них належать запам'ятовування, збереження, відтворення та забування. Всі вони тісно взаємопов'язані, оскільки перебіг кожного залежить від інших.

1. Запам'ятовування — це такий процес пам'яті, у результаті якого відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше. Це є необхідною умовою збагачення досвіду індивіда новими знаннями. Успішність запам'ятовування залежить від таких умов: 1)Зв'язок з мовленням. Те, що ми можемо висловити словами, звичайно запам'ятовується краще. 2)Чіткість поставленої мети. Перед початком запам'ятовування слід визначитися, що і як слід запам'ятати. 3)Мотивація запам'ятовування. Усвідомлення важливості запам'ятовування. 4)Установка на запам'ятовування. Людина має знаходиться в стані готовності щодо запам'ятовування матеріалу. 5)Емоційне ставлення до матеріалу. При позитивному  людина запам'ятовує найбільше інформації. 6)Обсяг матеріалу. Чим більший обсяг матеріалу людина запам'ятовує за один раз, тим важче це зробити. 7)Логічна структура матеріалу. Складання розгорнутого плану матеріалу. 8) Ступінь розуміння матеріалу. Зрозумілий матеріал асоціюється з уже засвоєними раніше знаннями. 9)Включення в активну розумову діяльність. Зокрема, порівняння матеріалу з іншим, раніше засвоєним. 10)Включення в практичну діяльність. 12)Використання різних видів і типів пам'яті. Задіяння образної, словесно-логічної і довільної, або зорової, слухової і рухової. 13)Асоціація з різноманітними образами. 14)Організація процесу заучування. Основними формами заучування є: 1) дослівне заучування; 2) близьке до тексту заучування допускає заміну та пропуск слів і речень під час відтворення, однак передбачає збереження основної логіки, аргументації, основного словарного фонду; 3) смислове заучування передбачає збереження в пам'яті основних положень тексту та зв'язків між ними. Аргументація, лексика та граматика тексту створюється при відтворенні.

Нарешті, особливо важливим як для запам'ятовування матеріалу  є його 15) повторення. При цьому слід пам'ятати наступне: повторення має бути

• нестереотипним. Не обов'язково повторювати вивчене у тому порядку, в якому його заучували; осмисленим. Найкраще, якщо воно являє собою новий спосіб структурування; активним, тобто засвоєний матеріал має бути включений у практичну діяльність людини; розподіленим у часі. Розподілене у часі повторення ефективніше, ніж концентроване, бо велика кількість повторень одних й тих самих подразників за короткий відрізок часу викликає гальмування.

2. Збереження — це тривале затримання в пам'яті матеріалу. Воно вимірюється тим часом, який минув від моменту завершення заучування до початку забування. Успішність збереження залежить від певних умов:

• Організація процесу заучування. Особливу увагу слід звернути на такі умови запам'ятовування матеріалу, як мотивація, емоційна забарвленість, ступінь розуміння матеріалу, включення в активну розумову і практичну діяльність, повторення; Характер матеріалу. Різнорідні елементи зберігатимуться краще, ніж однорідні; Обсяг матеріалу. Чим більший обсяг, тим менше він зберігається. Тому важливо дозувати матеріал; Частина матеріалу, яка зберігається. Як правило, початок та кінець зберігаються краще, ніж середина. Це явище в психології називають ефектом краю.

3. Відтворення — це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення завжди вибіркове: не весь матеріал, що людина запам'ятала, вона може відтворити. Відтворення поділяють на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування, згадування.

Впізнавання — це відтворення інформації в умовах повторного її сприймання. Мимовільне впізнавання одномоментне і відрізняється повнотою, ясністю та визначеністю. Довільне впізнавання, яке може бути виражене у вигляді переживання «почуття знайомого», коли ми неспроможні ототожнити об'єкт з тим, що ми знаємо з минулого досвіду. Власне відтворення — це мимовільне або довільне відтворення матеріалу, що запам'ятався. Пригадування — це довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових зусиль. Умовами успішного пригадування є: правильна організація процесу запам'ятовування; емоційний стан; мотивація людини щось пригадати (помірна мотивація сприяє пригадуванню. Якщо ж людина надмірно мотивована пригадати матеріал, наприклад, під час іспиту, процес пригадування гальмується); забезпечення при пригадуванні ідентичних умов тим, за яких відбувалось запам'ятовування матеріалу. Згадування — це відтворення індивідом подій свого життєвого шляху.

4.Забування — це такий процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання. Забування може бути тривалим і тимчасовим, але ніколи не буває абсолютним. Тривале забування виникає тоді, коли набуті людиною знання не використовуються у наступній її роботі. Тимчасове забування пов'язане з інтерференцією, а саме взаємодією двох чи більше процесів, при якій одна інформація змішується з іншою. Розрізняють два види інтерференції: 1) проактивпа інтерференція — це погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню. Наприклад, якщо безпосередньо перед заучуванням теми «Будова мозку» студент інтенсивно готовився до контрольної роботи з інформатики, його знання з анатомії мозку навряд чи будуть задовільними; 2) ретроактивна інтерференція — це погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка відбувається після заучування. Наприклад, відразу після вивчення закону Ейнштейна студент, не роблячи перерви, береться за біохімію. У такому разі швидше за все його знання з атомної фізики будуть незадовільними. На забування впливають наступні умови: значущість, зміст, обсяг матеріалу (чим більший обсяг, тим більше забувається); усвідомлення, включення в практичну діяльність; час, який минув після заучування матеріалу.  

28. Розвиток  пам'яті. Індивідуальні особливості  пам'яті

Пам'яттю користуються від  народження, про що свідчить можливість умовних рефлексів. Засвоєння мови в ранньому дитинстві розширює можливості пізнавальної діяльності, сприяє розвитку словесно-логічної пам'яті. Для дошкільного віку характерний інтенсивний розвиток мимовільної пам'яті, чому значною мірою сприяє ігрова діяльність. У молодших школярів розвиваються усі види пам'яті. Але особливо інтенсивно формується словесно-логічна, як умова й результат успіхів у навчанні. Подальший розвиток мимовільної й довільної пам'яті відбувається у підлітків в процесі оволодіння складнішою системою знань. Для розвитку абстрактно-логічної пам'яті у старших школярів характерний високий рівень оволодіння складною системою узагальнених умінь і запам’ятовування. Далі в період пізньої юності загальний розвиток пам'яті відбувається в тісній взаємодії з мисленням, досягаючи максимальних значень. Уже в зрілому віці розвиток пам'яті тісно пов'язаний із професійною діяльністю, спочатку з практичним засвоєнням знань і вмінь, яких потребує виконання обов’язків, а потім фаховим зростанням. І, нарешті, у похилому віці продуктивність пам'яті дещо знижується.

Пам'ять є індивідуально  своєрідним процесом. Люди відрізняються між собою за обсягом, швидкістю, точністю, тривалістю, міцністю запам'ятовування і готовністю до відтворення матеріалу. Обсяг пам'яті виявляється в здатності одночасно зберігати значний об'єм інформації, Він визначається тією кількістю інформації, яку людина може певний час зберігати у короткотривалій і довготривалій нам'яті. Обсяг короткотривалої нам'яті в різних людей коливається від 5 до 9 одиниць; обсяг довготривалої пам'яті відрізняється залежно від нашого індивідуального досвіду. Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам'ятовування певного обсягу матеріалу. Точність пам'яті характеризується кількістю помилок, зроблених при відтворенні матеріалу. Тривалість пам'яті — це спроможність упродовж довгого часу зберігати засвоєний досвід. Для сенсорної пам'яті інформація зберігається до 1 с, у короткотривалій — до 30 с, у довготривалій — десятки років. Міцність пам'яті характеризується якістю та кількістю запам'ятованого матеріалу і повільним його забуванням. Готовність до відтворення виявляється у тому, наскільки людина може легко і швидко пригадати в потрібний момент необхідну інформацію.

Сукупність перелічених показників характеризує продуктивність пам'яті даної людини. Вона залежить як від вроджених особливостей вищої нервової діяльності, так і від виховання.