Шпаргалка по "Психологии"

Індивідуальні особливості пам'яті пов'язані також з домінуванням тих чи інших видів і типів пам'яті, а також з професійною діяльністю людини. Є люди, в яких продуктивніше закріплюється образний матеріал (предмети, звуки, кольори тощо), у других — словесний матеріал (поняття, думки, числа), у третіх не спостерігається домінування ані образів, ані словесного матеріалу. Залежно від домінування того чи іншого виду аналізатора при запам'ятовуванні матеріалу розрізняють зоровий, слуховий, нюховий, смаковий, дотиковий та інші типи образної пам'яті. Зорова та слухова пам'ять зазвичай добре розвинуті у всіх людей і відіграють провідну роль серед інших типів. Правда, і тут спостерігаються індивідуальні відмінності. Те, який з цих типів: зорова чи слухова, домінує, можна визначити наступним чином. Якщо людина краще запам'ятовує, читаючи про себе, в неї домінує зоровий тип пам'яті. У такому разі вона, згадуючи текст, ніби бачить ту сторінку, на якій написаний матеріал. Мати добре розвинену зорову пам'ять особливо необхідно художникам та шахистам. Зоровий тип пам'яті переважає в більшості людей.                                                                                                                                                                                                                                                                                        

Слуховий  тип пам'яті в людини переважає у тому разі, якщо вона краще запам'ятовує матеріал після його прослуховування, У професійній діяльності добре розвинена слухова пам'ять необхідна музикантам, філологам та усім тим, хто вивчає мову.

Нюхову, смакову та дотикову пам'ять певною мірою можна назвати професійними типами пам'яті, бо вони починають інтенсивно розвиватися під впливом специфічної професійної діяльності, наприклад, у дегустаторів, парфумерів. Особливого розвитку вони можуть досягти при компенсації відсутніх видів пам'яті, наприклад, у незрячих.

«Чисті» типи пам'яті  трапляються вкрай рідко. Найчастіше поєднуються зорова і слухова, зорова і рухова, слухова і рухова пам'яті. Розвиток пам'яті залежить від зацікавленого  включення особистості в продуктивну діяльність, від того, як забезпечено управління цим процесом. Розвитку пам'яті сприяють постійні тренування (запам’ятовування на «свіжу голову», коли ще не настала втома, за допомогою структурування, асоціації, повторення тощо).

29. Мислення людини; розвиток мислення в онтогенезі

Мислення – це пізнавальний психічний процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях. Генезисний підхід (Ж. Піаже) розглядає мислення як цілісний процес, який формується під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища.

Швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980) вивчав закономірності розвитку мислення у дитини і прийшов  до висновку, що когнітивний розвиток є результатом послідовних стадій розвитку особистості. Розвиток інтелекту дитини відбувається у постійних пошуках рівноваги між тим, що дитина знає і що прагне зрозуміти. Всі діти проходять ці стадії в однаковій послідовності під впливом таких факторів, як дозрівання нервової системи, накопичення досвіду, розвиток мовлення і виховання. Когнітивний розвиток дитини може блокуватись на певному етапі, якщо один із перерахованих факторів недостатньо представлений.

Згідно з теорією  Піаже, в розвитку інтелекту людини можна виділити чотири головні періоди: 1) сенсомоторна стадія (від народження до 2 років), 2) доопераційна стадія (від 2 до 7 років), 3) стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років) і 4) стадія формальних операцій (від 11 до 15 років).

1) стадія розвитку інтелекту, яка розгортається до періоду інтенсивного опанування мови. На цій стадії досягається координація сприйняття та моторики, дитина взаємодіє з об'єктами, їхніми перцептивними та моторними сигналами, однак не зі знаками, символами, що репрезентують об'єкт. 2) характеризується формуванням символічної функції, яка забезпечує розрізнення означуваного та означення і є основою розвитку уявлень. Дитяче мислення на цій стадії відзначається егоцентризмом. 3. На цій стадії формується понятійне відображення середовища, дитина опановує прості операції класифікації, формуються поняття числа, часу, руху тощо. Операції мислення ще не формалізовані, залежні від конкретного змісту, в різних предметних областях розвиваються нерівномірно, не об'єднані в цілісну систему. 4. Опанувавши формальні операції, дитина може будувати власні гіпотетико-дедуктивні висновки, які ґрунтуються на самостійному висуванні гіпотез і перевірці їхніх наслідків. Гіпотетичне та абстрактне мислення дозволяє досліджувати та встановлювати суттєві закономірності.

Головне досягнення Ж.Піаже  в тому, що він першим зрозумів, досліджував  і виявив специфіку та якісну своєрідність дитячого мислення, показав, що мислення дитини відрізняється від мислення дорослої людини. Розроблені ним методи дослідження рівня розвитку інтелекту широко використовуються у сучасній практичній психології.

30. Форми  та закони мислення

Основними логічними  формами мислення є поняття, судження і умовиводи.

Поняття — це форма мисленого відображення одиничного та особливого у предметах і явищах, яке водночас є загальним. Наприклад, одиничним та особливим у понятті «мислення» є те, що завдяки йому відбувається опосередковане та узагальнене відображення дійсності, а загальним, що це є психічний процес. Поняття виникають на основі чуттєвого пізнання, а остаточно формуються за допомогою слова на основі розуміння того, що ми пізнали.

Поняття можуть бути родовими і видовими, загальними й одиничними, конкретними та абстрактними. Родовими називають поняття з більшим обсягом по відношенню до понять з меншим обсягом. Наприклад, родовим є поняття «психічний процес» по підношенню до поняття «мислення». Відповідно, поняття з меншим і обсягом по відношенню до понять з більшим обсягом називають видовими (у вищенаведеному прикладі це поняття «мислення»). Поняття, що мають найширший обсяг і відображають найзагальніші властивості, зв'язки і відношення предметів та явищ, називають категоріями (наприклад, простір, час, кількість, якість тощо).

 Загальними називають поняття, в яких відображаються істотні властивості цілих класів предметів та явищ (наприклад, поняття «психічні особливості»). Ті ж поняття, які відображають істотні властивості одиничних об'єктів, називаються одиничними (наприклад, поняття «характер»).

Конкретними поняттями називають такі, в яких відображаються явища за їхніми суттєвими ознаками(наприклад, поняття «людина»); абстрактними — поняття, які відображають ті чи інші властивості об'єктів відокремлено від самих об'єктів (наприклад, психіка, сила волі).

Зміст понять розкривається в судженнях. Чим більше суджень ми можемо висловити про певний об'єкт чи явище, тим змістовнішим є наше поняття про нього. Судження — це логічна форма мислення, в якій відображені зв'язки між предметами та явищами дійсності або між їхніми властивостями. У науці судження часто виражаються через означення. Означення можна дати, по-перше, шляхом віднесення даного об'єкта до найближчого роду і встановлення після цього його видових відмінностей. Наприклад, мислення — це психічний процес (найближчий рід) опосередкованого та узагальненого пізнання (видові відмінності) дійсності. По-друге, означення можна дати за допомогою вказівки на походження предмета, що відображається у понятті, або на спосіб, яким воно утворюється. Наприклад, у геометрії коло визначають як криву, що утворюється рухом на площині точки, яка зберігає рівну відстань від центра. Означення не має на меті перелічити всі властивості певних об'єктів чи явищ, а тільки вказати на найзагальніші чи найсуттєвіші. Судження існує і виявляється в реченні.

Розрізняють такі види суджень: істинні і хибні; поодинокі, часткові і загальні; прості і складні; стверджувальні і заперечні.

Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв'язки і співвідношення, що існують в об'єктивній дійсності (наприклад, «Рослини і тварини належать до живої природи»). Судження є хибним, якщо воно ці зв'язки і відношення відображає неадекватно (наприклад, «Всі живі організми здатні мислити»).

У поодиноких судженнях висловлюється думка відносно одного об'єкта (наприклад, «Цей студент присутній на занятті»); у часткових — відносно групи об'єктів або явищ (наприклад, «Окремі студенти присутні на занятті»); у загальних — відносно всіх об'єктів чи явищ певної групи (наприклад, «Всі студенти присутні на занятті»).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

У простих судженнях відображений лише один зв'язок або співвідношення між предметами і явищами (наприклад, «Мислення є психічним процесом»), у складних — декілька зв'язків або відношень (наприклад, «Мислення є узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності»).

Якщо у судженні стверджується  наявність певних ознак і відношень  в об'єктах, то таке судження називають стверджувальним (наприклад, «Психіка властива людям і тваринам»), якщо заперечується — заперечним (наприклад, «Рослини не мають психіки»).

Судження можуть утворюватися двома основними способами: безпосередньо, коли в судженні висловлюється те, що сприймається (наприклад, «Центральна нервова система складається з головного та спинного мозку»), і опосередковано. Такі судження утворюються шляхом умовиводів.

Умовиводом  називається така логічна форма мислення, при якій на основі кількох суджень утворюється нове. Вихідні судження, з яких виводиться нове, називають посиланнями, а нове судження — висновком (наприклад, «Усі студенти університету складають іспити та заліки. Олена є студенткою університету. Отже, Олена складає іспити та заліки»). В умовиводах особливо виразно виступає опосередкований характер мислення: ми здобуваємо нові знання, оперуючи вже наявними.

Існують такі види умовиводів: за аналогією, індуктивні та дедуктивні; вірні і хибні.

Умовиводом за аналогією називають такий, що грунтується на подібності деяких ознак різних об'єктів чи явищ. Наприклад, якщо ми знаємо співвідношення між поняттями «високий» та «низький», то можемо за аналогією знайти таке саме співвідношення між поняттями «швидкий» і «повільний» (це співвідношення полягає у протилежності стану об'єктів). Цінність аналогії полягає у тому, що вона наштовхує нас на здогадки. Індуктивні умовиводи, або індукція — це умовиводи від конкретного до загального. В індукції ми йдемо від фактів до їхнього узагальнення, від менш загальних до все більш загальних суджень. Таким чином була створена теорія еволюції Дарвіна, періодичнії таблиця хімічних елементів Менделєєва тощо. Дедуктивні умовиводи, або дедукція — це умовиводи від загального до конкретного. Тут ми опираємося на вже встановлені загальні судження і на цій основі робимо судження про певні групи об'єктів або про поодинокі об'єкти.

Вірні умовиводи підтверджуються на практиці і не заперечуються законами логіки; хибні, навпаки, не підтверджуються практикою і заперечуються законами логіки.

31. Основні  мисленнєві операції, індивідуальні особливості мислення

Процес мислення відбувається за допомогою основних мисленнєвих  операцій таких як: Порівняння — це встановлення схожих та відмінних ознак і властивостей предметів чи явищ. Легше порівнювати за відмінними ознаками, складніше — за схожими. Наприклад, для розуміння сутності атмосферних явищ ми порівнюємо наслідки циклонів і антициклонів. Аналіз являє собою мислене роз'єднання предметів чи явищ, виділення окремих їхніх частин, елементів, ознак, властивостей, тощо. Протилежною до аналізу і водночас нерозривно пов'язаною і нею операцією є синтез. У процесі синтезу відбувається об'єднання та співвідношення тих елементів, на які був розчленований об'єкт пізнання. Наприклад, лише розглядаючи всі ділянки головною мозку у єдності, можна зрозуміти принцип його роботи. Абстрагування — це відокремлення одних ознак чи властивостей предметів і явищ від інших і/або від самих предметів, яким шині властиві. Ми, наприклад, можемо абстрагуватися від кількісних показників, звертаючи увагу лише на якісні, від величини об'єкта, звертаючи увагу на всі інші його характеристики. Застосування абстрагування породжує грунт для операції узагальнення. Узагальнення є мисленим об'єднанням предметів чи явищ за їхніми загальними та суттєвими ознаками. По суті, це є продовження та поглиблення операції синтезу. У ході узагальнення необхідно виділити дещо спільне в об'єктах та явищах. Наприклад, кисень, азот,— це елементи періодичної системи Менделєєва. Операцією, зворотньою до узагальнення, є конкретизація вираження в наочнішій, точнішій, конкретнішій формі якогось поняття чи явища. У науці конкретизація часто виступає у формі дослідження нових, раніше не виявлених зв'язків. Конкретизацію розуміють і як обмеження обсягу поняття, коли для родового поняття знаходять вужче за обсягом — видове; і як наведення конкретного прикладу. Наприклад, конкретизацією поняття хімічний елемент (родове поняття) є поняття гелій (видове поняття). Класифікація— це групування об'єктів чи явищ за певними ознаками: родовими, видовими тощо. Наприклад, геометричні фігури можна класифікувати на об'ємні і плоскі, тварин — на тепло- і холоднокровних. Систематизацію можна розглядати як продовження класифікації, а саме як подальше об'єднання виділених у ході класифікації груп і класів. Прикладом систематизації є періодична таблиця Менделєєва, систематичний каталог у бібліотеці тощо.