ЗМІСТ 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТА ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. ТЕМПЕРАМЕНТ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 5

1.1. Поняття про темперамент. Наукові вчення про типи темпераменту 5

1.2. Основні властивості темпераменту. Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту 8

1.3. Індивідуальний підхід у навчально-виховному процесі дітей різних типів темпераменту 19

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ВПЛИВУ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ 30

2.1 Методика та організація дослідження 30

2.2. Результати дослідження домінуючого типу темпераменту школярів і його взаємозв’язку з рівнем навчальної діяльності 43

РОЗДІЛ 3. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА РОБОТА ПСИХОЛОГА З УЧНЯМИ СТАРШИХ КЛАСІВ 49

3.1. Корекція типів невстигання у навчанні учнів старших класів 49

3.2. Типологія дітей з труднощами в навчанні 50

ВИСНОВКИ 58

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 63 

 

ВСТУП

 

      Стильові  особливості й особливості темпераменту є засобами реалізації внутрішнього потенціалу особистості в діяльності. Спільність характеристик темпераменту та індивідуального стилю діяльності полягає в типологічній зумовленості цих характеристик. Зв'язок особливостей індивідуального стилю діяльності з властивостями нервової системи  досліджувався у працях Г.С. Дикопольської, О.О. Копитова, А.О. Коротаєва, Є.О. Климова та С.І. Маствіліскер.

      Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують динаміку та емоційну сторони поведінки людини, її діяльності та спілкування. Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, за В.Д. Небиліциним, виділити три головні його компоненти, які виявляються в загальній активності індивіда, його моториці та емоційності. Загальна активність індивіда полягає в тенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньої діяльності.

      Уперше  систематичні знання про динамічні  характеристики людини і причини, які  призводять до їх появи, можна знайти в працях античного лікаря Гіппократа (460-377 рр. до н. е.), які ввійшли до «Збірника  Гіппократа».

      На  основі кожного типу формуються різні  системи умовних нервових зв'язків, але сам процес їх формування залежить від типу нервової системи. Тим самим  тип нервової системи надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний  відбиток на всю її сутність - визначає рухливість психічних процесів, їх стійкість проте він не є вирішальним чинником поведінки, вчинків, переконань, які формуються в процесі індивідуального життя людини так в процесі виховання.

      Для того щоб побудувати індивідуальний підхід до кожної дитини та забезпечити  для його розвитку відповідні психологічні умови, педагогам потрібні знання характерних  особливостей поведінки дітей залежно  від типу їх темпераменту.

      Зважаючи  на актуальність даної проблеми, темою  курсової роботи обрано питання: «Вікові особливості проявів темпераменту старшокласників та їх врахування у навчально-виховному процесі».

      Предмет дослідження - психологічні основи врахування типів темпераменту у старшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу.

      Об'єкт - типи темпераменту дітей старшого шкільного віку.

      Мета  дослідження - розглянути психологічні основи врахування типів темпераменту у старшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу.

      Гіпотеза - врахування прояву темпераменту у  дітей старшого шкільного віку у процесі навчання дає можливість створити такі умови навчання, які забезпечують оптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.

      Завдання  курсової роботи:

      1. розглянути поняття темпераменту та його основні властивості;

      2. розглянути особливості дітей різних типів темпераменту;

3. розглянути прояв властивостей темпераменту у навчально-виховній роботі з дітьми старшого шкільного віку;
4. надати методичні рекомендації щодо роботи з дітьми різних типів темпераменту.

      У процесі дослідження використано  наступні форми наукового пізнання: бесіда; робота з літературними джерелами; дослідження за тестом-опитувальником Г. Айзенка; аналіз; анкетування;. 

 

РОЗДІЛ  1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТА ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. ТЕМПЕРАМЕНТ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Поняття про темперамент. Наукові вчення про типи темпераменту

 

     Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням  або старінням організму. Індивідуальні  якості особистості, наприклад швидкість  реакції, міра активності, вразливості  тощо, виявляються незалежно від  віку без особливих змін. Разом  з тим з віком під впливом  життя та виховання індивідуальне  досить своєрідно, яскраво виявляється  в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною  чи не здібною, емоційно вразливою чи "товстошкірою", вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою. На деяких вікових  етапах розвитку людини, наприклад  у підлітковому віці, вікові та індивідуальні  особливості важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість  підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити  як прояв індивідуальних рис і  вікових особливостей. А в навчально-виховній роботі важливо відрізняти вікове від  індивідуального, щоб правильно  визначити необхідні виховні  заходи [1;с. 432].

     Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері  та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості  їх прояву залежать від виховання  дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво  виявляються вже в дошкільному  віці.

     У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуальний підхід до дітей. А. Макаренко рекомендував вихователям  завжди пам'ятати, що люди — дуже різноманітний  матеріал для виховання, і було б  неймовірним верхоглядством намагатися втиснути його в загальні для всіх рамки.

     Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди мають опосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії.

     Діяльність  і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями  її психофізичної організації. Це виразно  виявляється в темпераменті особистості.

     Темперамент — змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік  психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою  дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго  переживають вплив подразника, а  інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи  про те, що на них впливало. Деякі  люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто  в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він  потрібний. Отже, темперамент можна  визначити як індивідуальну особливість  людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості  та швидкості перебігу психічної  діяльності.

     Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей  на кілька груп або типів темпераменту.

     Вчення  про темперамент започатковане  славнозвісним давньогрецьким лікарем  і філософом Гіппократом. Він  та його послідовники (римський лікар  Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію, згідно з якою темперамент  спричинює перевага в організмі  певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю  та слизом (лімфа, флегма). На основі цього  погляду сформувалося вчення про  чотири типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, похмурий. Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини — Гіппократ — у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче [5; с. 322].

     Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи  погляди на темперамент представників  гуморальної теорії, уперше дав своєрідну  психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки  — справжня доброчинність; у холериків  найрозвиненіше почуття честі, а  у сангвініків — почуття прекрасного. Але Т. Кант у своєму розумінні  темпераменту плутав його риси з характером.

     Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт  пояснював темперамент особливостями  кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості  стінок судин. Калібр судин і товщина  їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин —  меланхолійний; флегматичний темперамент  зумовлюється великим діаметром  і тонкими стінками судин.

     Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості від  будови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний,) і  вважав, що кожному з них властивий  певний темперамент.

     Гуморальна  та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють  як першооснову темпераменту, а також  системи організму, які не мають  для цього потрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між  темпераментами здорового та хворого  організму, пояснюють темперамент  лише біологічними чинниками, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнорувати ці теорії в  поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.

1.2. Основні властивості темпераменту. Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

 

     Темперамент як динамічна характеристика психічної  діяльності особистості має певні  властивості, які позитивно або  негативно позначаються на його проявах. Розрізняють такі основні властивості  темпераменту, як сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість [16; с. 194].

     Сенситивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення  потреб, конфлікти, соціальні події  в одних людей викликають яскраві  реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже. Відомий  радянський психолог Б. Ананьєв вважав, що сенситивність пов'язана з  орієнтувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вважається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю  сенсорної організації людини загалом. Сенситивність, на думку Б. Ананьєва, — порівняно стійка особливість  особистості, в якій виражається  тип нервової системи людини і  яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності.