Вікові особливості проявів темпераменту старшокласників

• входження в роботу вимагає часу, поспіх ще більше гальмує інертну дитину;
• у вимогах і вказівках використовується тільки спокійний, рівний тон, адже малюк діє не навмисне, а тому, що інакше не може;

     —будь-яке  навантаження, завдання даються на позитивному емоційному фоні, включають  елемент гри [11; с. 287].

     Надмірно  рухливі діти випереджають одноліток  у більшості справ, причому не завжди при збереженні якості виконання. Причиною такого явища є зниження здатності до самоконтролю, зумовлене  швидкою втратою інтересу до роботи. Таких дітей варто залучати до допомоги іншим, у тому числі, повільним  дітям, стежачи при цьому щоб  допомагаючий не виявляв зверхності, нетерплячості, зарозумілості. Примушення дитини стримувати свої рухи, сидіти тихо негативно позначаються на стані  нервової системи, приводять до її перезбудження. Варто врахувати закономірності підтримання інтересу до справи у  таких дітей, давати їм особливо захоплюючі завдання, включати в ігри з ровесниками, які вміють урізноманітнити сюжет, наситити його цікавим змістом. Спільне виконання доручень з дітьми, які вміють аргументовано оцінювати роботу ровесників, сприяє розвитку в них навичок самоконтролю, більш критичного ставлення до результатів роботи.

     Як  зауважив В.О. Сухомлинський, за зовнішньою рухливістю дітей можуть приховуватися хвороби серцево-судинної, травної, нервової систем. Незважаючи на враження, що такі діти витривалі, їх нервова система потребує захисту. Слід попередити перезбудження нервової системи, що часто виникає у надмірно рухливих дітей, Для цього дорослому необхідно забезпечити чіткий розпорядок дня, спокійне, але настійливе пред'явлення вимог. При роботі з дошкільниками використовуються різні тактики врахування властивостей їх темпераменту і вікових особливостей (Т. Чиркова).

     Перша орієнтована на створення умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Для однієї дитини важливо забезпечити  постійний контакт з ровесниками, інтенсивне спілкування з ними; для  іншої— передбачити ігри на самоті, моменти усамітнення. Один дошкільник прекрасно справляється з роботою  в умовах відволікаючих факторів (шуму, гри інших дітей, присутності  сторонніх людей); інший — потребує повної тиші та спокою. Тактика особливо ефективна на ранніх етапах онтогенезу, зокрема, у немовлячому віці. Недоліком  її є те, що може знизитись адаптабельність  психіки й організму до умов середовища.

     Друга тактика передбачає формування у  дитини рис вдачі, що компенсують  негативні особливості властивостей темпераменту. її реалізація вимагає  досить тривалого періоду часу, терплячості  та наполегливості дорослого. Для меланхоліка  та флегматика їх повільність компенсується  більш тривалою та ретельною підготовкою  до роботи, більшою посидючістю.

     Третій  варіант в роботі вихователя передбачає посилення позитивних і послаблення  негативних сторін у повелінні дитини. Дітей слід навчати користуватися  своїми перевагами, залежними від  типу темпераменту. Є ситуації, в  яких повною мірою виявляються переваги одного з типів темпераменту та «програють» інші типи. Наприклад, для меланхоліка характерний підвищений рівень тривожності, пов'язаний з високою сензитивністю. Остання зумовлює високу вразливість і образливість. Такі діти довго і серйозно переживають невдачі, що може привести до невпевненості. Водночас тривожність— важливий фактор емоційності і може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Тривожності не можна позбутися цілком, але зумовлені нею несміливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються при формуванні навичок діяльності і стимулюванні переживань успіху [3; с. 288].

     Головний  принцип врахування властивостей темпераменту дітей у їх вихованні полягає  у тому, щоб досягти переходу від  забезпечення зовнішніх умов, сприятливих  для дитини певного типу темпераменту, до озброєння дитини навичками саморегуляції, що дозволяють їй самостійно нівелювати вплив темпераменту на діяльність незалежно  від зовнішньої ситуації.

     Урахування  у вихованні і навчанні дітей  їхніх індивідуально-типологічних особливостей дає змогу правильно  спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи. Ігнорування ж  може стати основною причиною розвитку у дітей молодшого шкільного  віку негативних рис: у сангвініка —  розпорошеності інтересів; у флегматика — безініціативності, байдужості, лінощів, млявості, апатії; у холерика — нестриманості, різкості, імпульсивності; у меланхоліка  — сором'язливості, замкнутості, невпевненості, образливості [4; с.385].

     Педагог зобов'язаний спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати  поверхового, недбалого виконання  ним завдання, вимагати від нього  доводити почату справу до кінця, стимулювати  позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчити бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомства не витісняли  старих.

     У вихованні дітей-флегматиків головне  — формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати найменші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів — на слабкість.

     Енергію холерика слід спрямовувати на корисні  справи, ставити перед ним складні  завдання, допомагаючи осмислювати  їх. Важливо обережно застосовувати  все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування  шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби  в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку і діяльність, дотримання правил, якість і повноту виконання  завдань, вимог дорослих, вчити зважати  на інших, не ображаючи самолюбства.

     У вихованні меланхоліків слід враховувати  їхню вразливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх  силах, оскільки це може стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них  чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі, підтримувати позитивні емоції.

     Особливої уваги вихователя потребують дві  групи дітей: повільні і рухливі. Повільні діти дуже довго виконують  режимні процеси, затримують інших, неохоче беруться за нову справу, важко  включаються в рухливі ігри і  фізичні вправи, постійно порушують  правила, неправильно реагують на вказівки або через свою надмірну сконцентрованість  не чують їх. Все це відбувається не навмисно, а тому, що дитина інакше не може. Систематичне тренування, вправи можуть підвищити у неї рухливість нервових процесів, зміцнити нервову  систему.

     Для входження у робочий процес їм потрібен певний час, поспіх гальмує  їх, а різні вимоги і вказівки — дезорганізовують. Будь-яку справу їм необхідно давати виконувати на позитивному емоційному фоні, включаючи  елемент гри.

     Підвищена рухливість дітей також обумовлена особливістю нервових процесів, керувати якими вони нездатні. Тому покарання  їх за непосидючість позбавлені сенсу  і педагогічного ефекту, як і спеціально дібрані завдання, що вимагають надмірної  ретельності. Виконати їх дитина не зможе, протестуватиме, ігноруватиме вказівки дорослих, уникатиме виконання вимог. Усе це збуджуватиме нервову систему  дитини-меланхоліка, підвищуватиме  рухову активність.

     Рівне і спокійне спілкування з рухливими  дітьми, уникнення заборон, аргументовані  вимоги обов'язково виконати розпочату  справу, використання короткочасних  з поступовим ускладненням доручень, заповнення часу найрізноманітнішими  справами підвищують посидючість, якість роботи рухливих дітей. Крім того, їм бажано пропонувати види діяльності, в яких вони матимуть змогу застосувати  свою рухливість і жвавість (спортивні  ігри, вправи). При цьому слід регулювати навантаження, щоб уникнути перевтоми. Хоча такий підхід дуже трудомісткий, однак дає можливості для досягнення позитивних результатів.

     Уміння  бачити у психологічних проявах, поведінці дитини те, що обумовлене типом нервової діяльності, її віком, спадковістю, а також відрізняти це від набутого, допомагає вихователю раціонально застосовувати індивідуальний підхід у своїй педагогічній практиці. Спеціально дібрані комплекси виховних впливів необхідно використати  у сприятливі для цього (сензитивні) періоди. Такими молодший шкільний вік, коли нервова система перебуває  у процесі становлення, інтенсивно розвиваються основні властивості  нервових процесів. Спостереження в  цьому віці за руховими, емоційними, а потім і мовними проявами, стилем поведінки дітей дає змогу  більш-менш точно зробити висновок про особливості типу нервової системи (сили — слабкості, рухливості —  інертності, врівноваженості — неврівноваженості, інтроверсії — екстраверсії, емоційності, тривожності та інших властивостей).

     Для ефективного виховання дітей потрібно враховувати їхні властивості темпераменту та вікові особливості і дотримуватися таких вимог:

1. забезпечення умов для нормального розвитку дитини. Якщо їй заважає шум, слід подбати, щоб довкола було якомога тихіше; якщо важко звикає до нової обстановки, бажано позбавити її такого випробування. Цінну якісну і кількісну психолого-педагогічну інформацію можна отримати у немовлячому віці. Послуговуватися нею потрібно обережно, щоб не знизити пристосовуваності психіки, організму малюка до середовища;
2. формування у дитини рис характеру, що нівелюють негативні особливості її темпераменту. Риси характеру виявляються при зміні умов життя і діяльності дитини, у результаті вироблення в неї навичок і звичок. Основними вимогами при цьому є поступливість, послідовність, вмотивоване пришвидшення або уповільнення темпу діяльності. Краще за таких обставин вдатися до психолого-педагогічного маневру. Прагнення педагога до негайної результативності своїх виховних дій може призвести до зміцнення негативних особливостей темпераменту, порушення довірливості у стосунках з дитиною. Наприклад, діти-меланхоліки на постійні вимоги пришвидшити дії уповільнюють або взагалі припиняють їх. У цій ситуації їх потрібно переконати, що головне не повільність або швидкість дій, а якість результатів;
3. посилення позитивних і послаблення негативних проявів у поведінці дитини. Наприклад, підвищена тривожність меланхоліка, пов'язана з високою чутливістю до подразників, спричинює їх надмірну вразливість і чутливість. Однак рівень тривожності відіграє особливу роль у структурі емоційності. Вона може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Від тривожності не можна звільнитися. Сором'язливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються внаслідок формування навичок діяльності, переживання ситуацій успіху.

     Педагог може впливати на певні властивості  темпераменту дітей у знайомих і цікавих для них видах діяльності. Наприклад, малоефективним буде вплив у період адаптації дитини до школи, однак він може забезпечити очікуваний результат під час її спілкування з однолітками.

     Продуктивною  є тактика побудови навчально-виховного  процесу на основі індивідуального  стилю діяльності, який проявляється у співвідношенні орієнтувальної і  виконавчої частин: одні діти відразу  приступають до виконання завдання, інші перед тим довго його обмірковують; дії одних — стереотипні, інших  — різноманітні; одні працюють аритмічно, інші — розмірено. Повільній дитині важко відразу відтворити засвоєний  матеріал, вона зробить це через 20—60 хв. Не знаючи цього, педагог може помилково  висловити припущення про незасвоєння  нею матеріалу. Якщо не дати дитині змоги через деякий час відновити  цей матеріал, він забувається.

     Дорослим  важливо враховувати індивідуальні  психологічні особливості саморегуляції  діяльності і поведінки дітей. Одні діти прагнуть нових вражень, які  посилюють стимуляцію, інші — уникають їх; люблять музичні іграшки або  відмовляються від них; задоволено включаються в рухливі ігри чи надають перевагу спокійним. Завдання вихователя — об'єктивно оцінити  рівень саморегуляції дитини, виокремити її позитивні сторони, заохочуючи їх прояви. Ускладнення діяльності сприяє усвідомленню дитиною позитивних сторін своєї саморегуляції, допомагає  сформувати довільну саморегуляцію, а  завдяки їй — переборювати недоліки, розвивати позитивні властивості  свого темпераменту.

     Невміння  враховувати особливості темпераменту іноді призводить до серйозних помилок  у вихованні. Так часто трапляється, якщо батьки, вихователі особливості  темпераменту дітей вважають рисами їхнього характеру. Головним у цій  роботі є поступовий перехід від  пристосування індивідуально-типологічних особливостей до формування саморегуляції  дитини, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю.

      Таким чином, характер тісно пов'язаний з  темпераментом. Темперамент впливає  на прояв характеру. Але впливаючи  на характер людини, темперамент сам  змінюється під впливом тих чи інших рис характеру. Так, дисциплінованість  зменшує неврівноваженість, нестриманість  холерика, а систематичні фізкультурні вправи сприяють збільшенню рухливості флегматика.

      Отже, виробляючи у себе позитивний характер, людина має можливість керувати своїм  темпераментом, стримувати його прояв.