2. Збагачувати дітей різноманітними  знаннями про навколишнє життя  і про певні взаємозв’язки  між предметами і явищами.

     3. Необхідно зміцнювати працездатність  дітей, їх уміння зосереджувати  увагу і цілеспрямовано працювати:

     4. Ставити перед собою мету, усвідомлювати  способи її досягнення, адекватно  оцінювати результати.

     5. Розвивати позитивно навчальну  мотивацію.

     Кожне завдання треба дрібнити на більш  прості і допомагати учневі перейти  від одного до іншого.

     Розглядати  сюжетні малюнки і складати розповідати  за їх змістом.

     В молодшому шкільному віці в центр  психічного розвитку дитини висувається  формування довільності і розвиваються довільна пам’ять, увага, мислення. Дитина вчиться керувати своєю поведінкою, протіканням психічних процесів (мислення, уваги, пам’яті).

     Важливою  стороною корекційних програм по розвитку довільності є формування функції планування. Ефективним прийомом тут являються спеціальні тренування.

     Імпульсивним  дітям пропонується виконувати завдання з відстрочкою (10...15с.), в ході якої вони повинні були обдумати, що і  як робити. Крім того, їх навчати конкретним правилам і прийомам аналізу завдання, контролю, вміння діяти за правилами.

     Для розвитку довільності можна використовувати  вправи:

     - “Будиночок”

     - “Домалюй узор” і т. д. (вміння  діяти за правилом). Правилом є  схема з’єднання в цілісний  узор окремих елементів.

     Для розвитку довільності уваги, можна  використовувати завдання на запам’ятовування картинок і слів.

     (25 картинок, тривалість сприйняття  кожної картинки 3с.)

     Методика  “Заучування 10 слів” – дитині пропонується запам’ятати назви 10 знайомих їй предметів.

     У корекційні заняття слід включати вправи на стійкість уваги та спостережливість:

     - “Простеж за напрямком”;

     - “Порівняй два ескізи”;

     - “Чого не вистачає на картинці”;

     Вправи  на аналітичне сприймання, тобто вміння уявно розчленувати зображений предмет  на окремі елементи (деталі, частини).

     “Знайди малюнок двійник” (сприяє подоланню  надмірної імпульсивності при сприйманні різноманітних об’єктів).

     Ці  вправи сприятимуть подальшому розвитку швидкості сприймання.

     Якщо  дитина дає швидко неправильні відповіді, це свідчить про її підвищену імпульсивність [9, с. 176].

     Якщо  дитина довго думає, але не дає  правильної відповіді, це говорить про недостатню стійкість здорової пам’яті.

     Підвищена імпульсивність і недостатня стійкість  здорової пам’яті долаються однаковими способами:

     - поелементним порівнянням основного  зображення з іншими зображеннями;

     - називання дій, що виконуються  в голос (“Я мушу виконувати  завдання уважно, не квапитися,  спочатку буду порівнювати плавці, потім хвости....”).

     Діти, які розв’язують задачі повільно мають в основному інертний тип  ВНД, надмірно обережні, невпевнені.

     Таких дітей слід поступово навчати  швидшого темпу розумових дій  – наприклад, нормування часу за допомогою  секундоміра. Важливо підкріплювати  правильні дії словами: “Молодець! Вірно”.

     Вправи  на просторову уяву та просторове мислення:

     - “Скільки тут кубиків”

     - “Яка вийде коробка”.

     Задачі  на умовиводи при співставленні  предметів та подій:

     - “Пара до пари” – вміння  виділяти суттєву ознаку предмета.

     - “Добери пару” – має усвідомити  призначення предмета, що знаходиться  у рамці, а потім і всіх  предметів по за нею.

     - “Протилежності на малюнках”  (визначення суттєвих ознак, і  в першу чергу функціональних  усіх предметів, що досягається  при абстрагуванні від ознак  випадкових).

     - “П’ятий зайвий” – вивчення  суттєвих ознак зображених предметів,  далі – узагальнення предметів,  що мають одну і ту ж властивість.

     - “Як розвивалися події” –  розуміння життєвих подій, зв’язків  між подібними епізодами, вміння  логічно їх аналізувати.

     Дитина  не може усвідомлено поставити перед  собою мету позбутися від своїх  психологічних проблем і порушень. Тільки тоді вона буде співпрацювати  з психологом, коли їй це буде цікаво. Тому важливе використання ігрових моментів, особливо привабливих для дітей.

     Завдання  складання цілого зображення з окремих  частин. Це завдання може мати багато варіантів, які ускладнюють його чи полегшують. Основний його зміст полягає в  конструюванні на площині: складання  окремого зображення чи цілого сюжетного  малюнка з частин. Чим більший  набір зображень матиме психолог, тим цікавішою й різноманітнішою  для дитини буде гра. Для цього  знадобляться будь-які малюнки, наклеєні на картон і розрізані на кілька частин. Чим більше частин, тим складніше  завдання. Воно ускладниться також, якщо змішати разом частинки різних зображень  і запропонува­ти дитині знайти потрібні для відтворення якогось зображення. Найдоступнішим матеріалом можуть бути художні поштові листівки. Колекція таких листівок, розрізаних на частини, урізноманітнить завдання за змістом  зображень.

     Для дітей із недостатньо сформованим  сприйманням, особливо просторовими уявленнями, такі завдання можуть становити значні труднощі.

     Найпростішим  завданням є складання окремого зображення (наприклад, обличчя ляльки, фігури тварини, контури літака та ін.), розрізаного на 5-6 частин (можна і  на 3-4, якщо дитина має значні труднощі).

     Можливі такі варіанти завдань:

     1) складання зображення за уявленням.  Даються частинки зображення  і пропонується скласти з них  ціле. За окремими деталями дитина  має уявити те зображення, яке  треба відтворити .

     2 ) Складання зображення за зразком.

     Для цього потрібно мати два примірники зображень: Цілий і розрізаний. Перед  дитиною кладеться ціле зображення та безладно розсипаються окремі його частини й пропонується скласти  таке саме.

     Для корекційно-розвивальних занять із молодшими  школярами кабінет шкільного  психолога має устатковуватися  достатньою кількістю різних дидактичних  ігор і вправ. Звичайно, весь обсяг  завдань і дидактичного матеріалу  до них в одному посібнику подати неможливо.

     Ось деякі зразки, типові завдання, де показано їх розвивальні можливості, дано деякі  методичні поради щодо їх використання. Психолог, який скористається цим  матеріалом для практичної роботи, має до кожного типу завдань дібрати  аналогічні, простіші, складніші. Цікаві й змістовні заняття з дітьми можливі за наявності багатьох однотипних завдань на різному дидактичному матеріалі.

     Розвиток  сприймання та орієнтування в просторі. Складання одночасно двох фігур  різної величини:

     Для виконання цього завдання потрібно мати два однакові зображення різної величини, розрізані на однакові деталі і змішані. Процес складання відповідних  фігур потребує, крім аналізу деталей  за формою, ще й за величиною.

     Вправа  Складання візерунків з мозаїки.

     Комплекти "Мозаїка" можна придбати в  магазині іграшок як відому дидактичну гру. Це набір різнокольорових многокутників  і спеціальної панелі, на якій вони закріплюються відповідно до заданого малюнка. Складність малюнка може регулюватися залежно від можливостей виконавців.

     За  відсутності готових наборів  можна виготовити з пластика, цупкого  паперу чи картону набори і викладати  з них різні композиції за накресленим  зразком.

     Для цієї гри придатні будь-які площинні зображення чи об'ємні фігури, іграшки, предмети побуту, які можна розкласти  чи поставити в різному порядку. Наприклад, на столі викладається композиція: будиночок, праворуч ростуть квіти, ліворуч — ялина, перед будиночком — песик. Дитина уважно розглядає  композицію. Потім вона заплющує очі  або відходить вбік, а тим часом  деталі композиції міняються місцями. Повернувшись, дитина має розповісти, що змінилося.

     Просторова  орієнтація дітей особливо добре  тренується, якщо в різному порядку  розташовувати об'ємні предмети: іграшки, навчальне приладдя. Наприклад: на столі лежить книжка, праворуч від неї — олівець, зліва — ручка

     Непомітно для дитини предмети розкладають  в іншому порядку. Розглянувши їх знову, дитина має пояснити, як вони тепер розміщені один відносно іншого. Предмети потрібно розміщувати так, щоб доводилося вживати різні  прийменники: під, над, ззаду, збоку, спереду, зліва, справа, поряд. Добре, коли в грі  бере участь кілька учнів, вони придумують завдання одне для одного, переміщуючи  предмети.

     Грати можна в кімнаті, ще краще —  у дворі, в саду з групою дітей. Наприклад, хтось із учасників гри  ховає за деревом м'яч. Його треба  знайти, вислухавши інструкцію: "Іди  ліворуч" підійди до дерева, заглянь  за дерево". Складність маршруту й  відповідно — інструкції залежать від можливостей дітей її ви­конати. Спочатку інструкцію дає дорослий. Потім свої інструкції діти можуть давати одне одному по черзі.

 

ВИСНОВКИ

 

      В даній курсовій роботі було поставлено такі завдання:

      1. розглянути поняття темпераменту та його основні властивості;

      2. розглянути особливості дітей різних типів темпераменту;

5. розглянути прояв властивостей темпераменту у навчально-виховній роботі з дітьми старшого шкільного віку;
6. надати методичні рекомендації щодо роботи з дітьми різних типів темпераменту.

      В результаті проведених досліджень, можна  сказати, що темперамент - це ті природжені якості людини, що обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності й швидкості реагування, ступеня емоційної збуджуваності і врівноваженості, особливості пристосування до навколишнього середовища.

      Підкреслимо, що немає кращих або гірших темпераментів - кожний з них має позитивні  сторони, тому головні зусилля повинні  бути спрямовані не на перероблення темпераменту (це неможливо внаслідок того, що це природжені властивості), а на розумне  використання його достоїнств і нівелювання  негативних сторін.

      Людство одвіку намагалося виділити типові особливості  психічного складу різних людей, зводити  їх до малого числа узагальнених портретів - типів темпераменту. Такого роду типології  були практично корисними, тому що за їхньої допомоги можна було передбачити  поведінку людей з певним темпераментом  у конкретних життєвих ситуаціях.

      Академік  І.П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, звернувши увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Він показав, що два основні  нервові процеси - збудження і  гальмування - відображають діяльність головного мозку. Від народження вони в усіх різні: за силою, взаємною врівноваженістю, рухливістю. Залежно  від співвідношення цих властивостей нервової системи Павлов виділив  чотири основних типи вищої нервової діяльності: